Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №758/15621/16-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№22-ц/824/9124/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2026року місто Київ

справа №758/15621/16-ц

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 14 березня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Ларіонової Н.М., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року позивач ОСОБА_3 звернулася до Подільського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь:

заборгованість за договором позики в розмірі 2336 доларівСША, що еквівалентно по курсу НБУ 25,83 грн - 60338,88 грн;

індекс інфляції за весь час прострочення в сумі 246 доларівСША, що еквівалентно по курсу НБУ 25,83 грн - 6358,38 грн;

3% річних від простроченої суми за весь час прострочення в сумі 70 доларів США, що еквівалентно по офіційному курсу НБУ 25,83 грн - 1808,10 грн.

В обґрунтування вимог посилалася на те, що між нею та відповідачем 09 грудня 2015 року було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передала ОСОБА_1 в борг грошові кошти в розмірі 2336 доларів США, а остання зобов`язалася повернути вказані кошти.

Вказувала, що станом на 11 жовтня 2016 року відповідач суму боргу не повернула, чим порушила взяті на себе зобов`язання.

Зазначала, що відповідач відповідно до статі 625 ЦК України зобов`язана сплатити на її користь за 2016 рік індекс інфляції та 3% річних.

Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 14 березня 2019року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 8500 грн, індекс інфляції в розмірі 32127,75 грн, 3% річних в розмірі - 2902,89 грн, а всього - 43530,64 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 04 лютого 2026року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог посилався на те, що відповідач не була фактично повідомлена про розгляд справи в Подільському районному суді міста Києва, оскільки як вбачається з матеріалів справи всі повідомлення суду для відповідача направлялися не за адресою її реєстрації: АДРЕСА_1 , а за абсолютно іншою адресою: АДРЕСА_2 , при тому, що суд першої інстанції був обізнаний про її реальну адресу реєстрації.

Вказував, що відповідачем було складено розписку від 09 грудня 2015 року, в якій остання підтвердила, яку суму коштів взяла у позивача, що ОСОБА_1 не заперечується.

Зазначав, що розписка не містить жодної інформації щодо того, що відповідач зобов`язувалася повернути кошти в якийсь конкретний строк, чи що вона зобов`язувалася повернути кошти в доларах по курсу на дату повернення, а відтак відсутні підстави для застосування статті 625 ЦК України.

Вказував, що у 2017 році позивач дійсно зверталася до відповідача щодо погашення заборгованості в розмірі 1100 доларів США в зв`язку з необхідністю лікування.

Зазначав, що відповідач за домовленістю з позивачем повертала їй кошти в сумах та строки, які усно просила позивач та 06 травня 2018 року було повернуто всю суму в 1100 доларів США та 5000 грн.

Вказував, що протягом 2018 року відповідач неодноразово намагалася за власною ініціативою повернути залишок заборгованості в розмірі 3500 грн., однак позивач перестала йти на контакт.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Положеннями частин 2, 4 ст.128 ЦПК України визначено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Розгляд справи було призначено у судові засідання, зокрема на: 20 вересня 2018 року о 12.30 год. та на 14 березня 2019 року о 12.20 год.

В матеріалах справи міститься судова повістка про виклик на судове засідання на 20 вересня 2018 року о 12.30 год., яка була направлена ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Тобто вказана судова повістка була направлена на невірну адресу відповідача.

В матеріалах справи міститься судова повістка на судове засідання на 14 березня 2019 року о 12.20 год. за адресою: АДРЕСА_1 , в якій зазначено, що інформація розміщена на сайті Подільського районного суду міста Києва.

Отже, в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи, призначеної на 14 березня 2019 року о 12.20 год., зокрема, відсутні докази направлення їй судової повістки та як наслідок її отримання.

Зазначення у повістці про те, що інформація розміщена на сайті Подільського районного суду міста Києва не свідчить про належне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи.

А відтак судом першої інстанції при ухваленні рішення були порушені норми процесуального права, оскільки справу було розглянуто за відсутності відповідача ОСОБА_1 , не повідомленої належним чином про дату, час та місце судового розгляду, що є безумовною підставою для скасування рішення суду відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України.

Даючи оцінку доказам наявним в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Згідно з статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, досліджуючи боргову розписку чи договір позики, суд повинен виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст.1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16-ц, від 20 січня 2021 року у справі №357/13897/16-ц.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, 09 грудня 2015 року ОСОБА_1 склала розписку за своїм підписом про те, що вона отримала в борг у ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі: 2001 рік - 1100 доларів США; 2003 рік - 3500 грн.; 2010 рік - 2000 грн.;2011 рік - 2000 грн.; 2014 рік - 1000 грн.

Відповідач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не заперечувала факт написання нею розписки та отримання від позивача грошових коштів у борг, проте заперечувала щодо розміру заборгованості по розписці, вказуючи на те, що вона повернула борг у розмірі 1100 доларів США та 5000 грн.

На підтвердження своїх заперечень відповідачем була надана копія розписки складена ОСОБА_3 , з якої вбачається, що протягом 2017-2018 року ОСОБА_1 було повернуто ОСОБА_3 1100 доларів США та 08 травня 2018 року повернуто 5000 грн.

Оскільки відповідач виконала свої зобов`язання за договором позики від 09 грудня 2015 року частково, доказів на підтвердження повернення боргу у повному обсязі не надала, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 09 грудня 2015 року у розмірі 3500 грн.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач намагалася повернути залишок заборгованості у розмірі 3500 грн, однак, саме дії позивача з незрозумілих для відповідача причин, унеможливили це повернення коштів і отримання від позивача розписки з доказами повного погашення боргу не є підставою для відмови у стягненні боргу у розмірі 3500 грн., оскільки зобов`язання ОСОБА_1 не виконані у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач у позовній заяві просила стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за 2016 рік відповідно до статі 625 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що у розписці від 09 грудня 2015 року не встановлено, ні строк повернення коштів, ні порядок їх повернення.

Доказів пред`явлення вимоги позикодавцем до позичальника матеріали справи не містять.

А відтак позивачем не доведено прострочення виконання зобов`язання відповідачем, а отже і відсутні правові підстави для покладення на відповідача відповідальності визначеної ч.2 ст.625 ЦК України.

Оскільки відповідач не у повному обсязі виконала свої зобов`язання за договором позики, колегія суддів вважає, що наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 09 грудня 2015 року у розмірі 3500 грн.

Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про часткове задоволення позову ОСОБА_3 .

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч.1, 2, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідач у апеляційній скарзі просила стягнути з позивача витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 8000 грн.

На підтвердження розміру понесених відповідачем витрат на правову допомогу були надані копії: договору про надання правничої допомоги від 22 серпня 2025 року №25131; додатку №2 до договору; розрахункової квитанції на суму 8000 грн.

Від позивача будь-яких заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу не надходило.

Виходячи з положень ст.141 ЦПК України та пропорційності задоволених вимог, колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 28,17 грн., а з позивача на користь відповідача підлягають витрати по сплаті судового збору за розгляд заяви про перегляд заочного рішення у розмірі 459,72 грн., витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 975,13 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 7591,20 грн.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 14 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 заборгованість за договором позики від 09 грудня 2015 року у розмірі 3500 грн. та судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 28 грн. 17 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 витрати по сплаті судового збору за розгляд заяви про перегляд заочного рішення у розмірі 459 грн. 72 коп., витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 975 грн. 13 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 7591 грн. 20 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: