Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №756/15244/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року місто Київ

Справа № 756/15244/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13298/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 травня 2026 року (у складі судді Примак-Березовської О.С.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2025 року позивач звернувся до суду із цим позовом, у якому просив стягнути на свою користь заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 149 570,65 грн, з яких 25 410 грн заборгованість за основним боргом, 97 099 грн проценти, нараховані первісним кредитором, та 27 061,65 грн проценти, нараховані позивачем за 71 календарний день з 01 квітня 2025 року до 10 червня 2025 року, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Крім того, позивач просив у порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України зазначити про нарахування органом (особою), який здійснюватиме примусове виконання рішення, інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України з дня набрання рішенням законної сили до його виконання.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15 червня 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено електронний договір № 4738258 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, надавши позичальниці грошові кошти в розмірі 28 000 грн шляхом перерахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 . Строк кредитування визначено у 360 днів: з 15 червня 2024 року до 10 червня 2025 року.

Відповідачка належним чином зобов`язань за кредитним договором не виконала. У період з 15 червня 2024 року до 31 березня 2025 року нею сплачено 9 000 грн, з яких 2 590 грн зараховано на погашення основного боргу та 6 410 грн на погашення процентів.

31 березня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (клієнт) та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» (фактор) укладено договір факторингу № 31/03/2025, за яким первісний кредитор відступив позивачу право грошової вимоги за кредитними договорами відповідно до реєстру боржників, зокрема право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 4738258.

Оскільки після переходу права вимоги строк кредитування не закінчився, позивач за період з 01 квітня 2025 року до 10 червня 2025 року нарахував проценти за стандартною процентною ставкою 1,50 % на день на залишок основного боргу 25 410 грн у розмірі 27 061,65 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Оболонський районний суд м. Києва заочним рішенням від 25 травня 2026 року позов задовольнив частково та вирішив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» заборгованість у розмірі 136 509 грн та 6 211,20 грн судових витрат. В іншій частині позову відмовив.

Задовольняючи позов частково, районний суд виходив із того, що позивач довів укладення кредитного договору, надання відповідачці 28 000 грн кредитних коштів, неналежне виконання нею зобов`язань та перехід до позивача права вимоги за договором факторингу.

Водночас суд вважав неправомірним нарахування фактором процентів за період з 01 квітня 2025 року до 10 червня 2025 року в розмірі 27 061,65 грн, посилаючись на те, що після укладення договору факторингу новий кредитор не мав права продовжувати нарахування передбачених кредитним договором процентів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із таким рішенням представник позивача - Крюкова М.В. 10 червня 2026 року через систему «Електронний суд» подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, вирішити питання судових витрат.

На обґрунтування скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вказує, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо відмови у стягненні 27 061,65 грн процентів, нарахованих за період з 01 квітня 2025 року до 10 червня 2025 року, оскільки ці проценти нараховані в межах погодженого сторонами 360-денного строку кредитування, є платою за правомірне користування кредитними коштами, а не мірою відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Посилається на пункт 1.1 договору факторингу № 31/03/2025, відповідно до якого до фактора перейшло право грошової вимоги, строк виконання якої настав або виникне в майбутньому, включаючи суму основного зобов`язання та плату за кредитом за процентною ставкою, а тому заміна кредитора не припинила дії кредитного договору і не позбавила нового кредитора права на одержання процентів у межах строку кредитування.

Також просить у порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України визначити подальше нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних до моменту виконання рішення, стягнути 2 422,40 грн судового збору та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, а також 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція учасників справи в судовому засіданні

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином (а. с. 86-88).

З урахуванням викладеного та приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд першої інстанції встановив, що 15 червня 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 в електронній формі, за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, шляхом підписання одноразовим ідентифікатором 59018, укладено договір № 4738258 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору кредитодавець надав споживачці кредит у розмірі 28 000 грн строком на 360 днів: з 15 червня 2024 року до 10 червня 2025 року, з періодичністю платежів кожні 30 днів.

Згідно з пунктом 1.4.1 договору стандартна процентна ставка становить 1,50 % за кожен день користування кредитом та застосовується в межах усього строку кредитування. Пунктом 1.4.2 передбачено знижену процентну ставку 0,53 % за умови своєчасного внесення визначеного договором платежу. У разі невиконання умов програми лояльності застосовується стандартна процентна ставка.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.1.1 договору проценти є платою за користування кредитом та нараховуються за кожен день користування кредитом у межах строку кредитування на залишок фактичної заборгованості. До періоду розрахунку процентів включаються день надання кредиту та день фактичного повернення кредиту.

Договір і паспорт споживчого кредиту підписані ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 59018 15 червня 2024 року о 18 год 15 хв 59 с.

ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов`язання виконало та надало відповідачці кредит у розмірі 28 000 грн шляхом перерахування коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджено довідкою платіжного провайдера із зазначенням ідентифікатора транзакції 025185988415.

У період з 15 червня 2024 року до 31 березня 2025 року відповідачка сплатила 9 000 грн, з яких 2 590 грн зараховано на погашення основного боргу та 6 410 грн на погашення процентів. Залишок основного боргу становив 25 410 грн.

25 листопада 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір про прощення (анулювання) частини боргу, за умовами якого відповідачка мала до 30 листопада 2024 року сплатити 12 705 грн основного боргу, після чого кредитор звільняв її від обов`язку сплатити інші 12 705 грн. Відповідачка умови додаткового договору не виконала, тому підстави для прощення частини боргу не настали.

За поденним розрахунком первісного кредитора станом на 31 березня 2025 року заборгованість за основним боргом становила 25 410 грн, за процентами 97 099 грн, за штрафними санкціями 14 000 грн.

31 березня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу № 31/03/2025, відповідно до якого первісний кредитор відступив факторові права грошової вимоги за кредитними договорами, у тому числі право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 4738258.

На виконання договору факторингу сторони підписали акт приймання-передачі реєстру боржників. Згідно з витягом із реєстру боржників до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 в загальному розмірі 136 509 грн, з яких 25 410 грн основний борг, 97 099 грн проценти та 14 000 грн штрафні санкції.

Пунктом 1.1 договору факторингу передбачено відступлення права грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Згідно з розрахунком ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за період з 01 квітня 2025 року до 10 червня 2025 року на залишок основного боргу 25 410 грн за стандартною процентною ставкою 1,50 % на день нараховано 27 061,65 грн процентів: 25 410 грн ? 1,50 % = 381,15 грн за один день; 381,15 грн ? 71 день = 27 061,65 грн.

Після укладення договору факторингу відповідачка платежів на погашення заборгованості ні первісному, ні новому кредитору не здійснювала.

Позивач просив стягнути 149 570,65 грн, що складаються з 25 410 грн основного боргу та 124 160,65 грн процентів, із яких 97 099 грн нараховані первісним кредитором і 27 061,65 грн фактором. Штрафні санкції в розмірі 14 000 грн до предмета позову не включено.

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу та перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач не заперечує встановлених судом обставин укладення кредитного договору, надання відповідачці кредитних коштів, невиконання нею зобов`язань і переходу права вимоги за договором факторингу. Предметом апеляційного перегляду є право фактора на одержання 27 061,65 грн процентів, нарахованих після відступлення права вимоги, правильність визначення загального розміру заборгованості, розподіл судових витрат та вимога про подальше нарахування сум за статтею 625 ЦК України.

Тому висновки суду про існування кредитного зобов`язання, отримання відповідачкою кредиту, порушення нею умов договору та дійсність переходу права вимоги колегія суддів вважає правильними й сторонами не спростованими.

Разом із тим у частині визначення складу та розміру заборгованості рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону з огляду на таке.

За змістом статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що проценти за користування кредитом це проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник.

За сформованою позицією Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дає підстави для висновку, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору факторингу (глава 73 ЦК України).

Відповідно до зазначених положень закону сторони договору факторингу можуть самостійно визначити спосіб та порядок передання права вимоги до третьої особи (боржника) і момент набуття фактором такої вимоги визначається умовами договору факторингу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справа № 909/968/16 вказала на те, що Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.

У постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 202/13389/24 Верховний Суд вказав, що в своїй практиці звертав увагу на те, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги.

При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги.

Наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу.

Майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу.

У договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки).

Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом (див. постанову Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25).

Отже, цивільне законодавство прямо допускає передання факторові не лише наявної, а й майбутньої грошової вимоги.

У цій справі кредитний договір № 4738258 укладено 15 червня 2024 року, тобто до договору факторингу від 31 березня 2025 року. Право кредитора на плату за користування кредитом виникло з кредитного договору та існувало на час відступлення права вимоги, хоча обсяг процентів, що підлягав сплаті за наступні дні користування кредитом, залежав від тривалості користування коштами й залишку основного боргу.

За умовами пункту 1.1 договору факторингу ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило факторові право грошової вимоги, строк виконання якої настав або виникне в майбутньому, прямо включивши до обсягу відступленого права суму основного зобов`язання та плату за кредитом за процентною ставкою.

Таким чином, сторони договору факторингу індивідуалізували передану вимогу шляхом визначення боржника, кредитного договору, основного боргу, процентів і права на плату за кредитом у межах строку кредитування. Плата за кредитом за вже укладеним кредитним договором є складовою наявної, у тому числі «невиниклої» вимоги, а тому висновок суду першої інстанції про те, що позивач після укладення договору факторингу не набув права на одержання передбачених кредитним договором процентів, є помилковим і не враховує положень статей 514, 1077, 1078 ЦК України та змісту пункту 1.1 договору факторингу.

Заміна кредитора не припиняє і не змінює кредитного зобов`язання. Новий кредитор вступає у це зобов`язання в тому обсязі та на тих умовах, які належали первісному кредитору.

Після укладення договору факторингу кредитний договір № 4738258 продовжував діяти, оскільки погоджений сторонами 360-денний строк кредитування спливав 10 червня 2025 року.

Отже, проценти, які позивач просить стягнути за період з 01 квітня 2025 року до 10 червня 2025 року, нараховані в межах строку дії кредитного договору, а не після його закінчення.

Такі проценти є платою за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, розмір якої визначений кредитним договором, а не процентами за неправомірне користування чужими грошовими коштами у розумінні статті 625 ЦК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що заявлені до стягнення 27 061,65 грн є процентами за правомірне користування кредитом, нарахованими в межах строку кредитування, колегія суддів вважає обґрунтованими.

Розрахунок цієї суми є арифметично правильним та відповідає умовам кредитного договору: 25 410 грн * 1,50 % = 381,15 грн за один день користування кредитом; 381,15 грн * 71 календарний день = 27 061,65 грн.

Доказів повернення кредиту, сплати процентів після 31 березня 2025 року або спростування правильності наведеного розрахунку відповідачкою не подано.

За таких обставин позивач довів правові підстави для стягнення 27 061,65 грн процентів за користування кредитом за період з 01 квітня 2025 року до 10 червня 2025 року.

Разом із тим не можна залишити без змін визначений судом першої інстанції розмір заборгованості 136 509 грн, оскільки ця сума сформована з 25 410 грн основного боргу, 97 099 грн процентів і 14 000 грн штрафних санкцій, тоді як позивач у позові прямо відмовився від стягнення штрафних санкцій та не включив їх до ціни позову.

За змістом статей 13, 264 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог та при ухваленні рішення вирішує, чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Присудження суми, яка не була заявлена до стягнення, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Правильний розмір заборгованості, що відповідає предмету позову та підтвердженим розрахункам, становить 149 570,65 грн, з яких: 25 410 грн основного боргу, 97 099 грн процентів, нарахованих первісним кредитором, 27 061,65 грн процентів, нарахованих фактором у межах строку кредитування. Штрафні санкції в розмірі 14 000 грн до цієї суми не входять.

Щодо вимоги про подальше нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних

Відповідно до частини десятої статті 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

За змістом частини одинадцятої статті 265 ЦПК України остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

У пунктах 238-239 постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 зазначено, що нарахування відсотків або пені на майбутнє ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов`язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується. Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) за умови, що позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання зобов`язання та суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги.

У цій справі позивач не заявив до стягнення конкретно визначену та розраховану суму трьох процентів річних за період прострочення, що передував ухваленню рішення, а просив лише встановити їх нарахування на майбутнє. Отже, відсутня матеріально-правова вимога, задоволення якої могло б бути продовжене у порядку частин десятої й одинадцятої статті 265 ЦПК України.

Крім того, зазначені норми процесуального закону передбачають можливість визначити подальше нарахування відсотків або пені, але не встановлюють механізму нарахування виконавцем інфляційних втрат, а тому вимога про майбутнє нарахування інфляційних втрат також не ґрунтується на частинах десятій й одинадцятій статті 265 ЦПК України.

Також, відповідно до пункту 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

За таких обставин підстав для задоволення вимоги про зазначення в судовому рішенні подальшого нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних до моменту виконання рішення немає.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково й ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмова суду першої інстанції у стягненні 27 061,65 грн процентів, нарахованих фактором у межах строку кредитування, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Водночас до присуджених 136 509 грн суд безпідставно включив 14 000 грн штрафних санкцій, які позивач не заявляв до стягнення.

Тому заочне рішення в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості та розподілу судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про стягнення 149 570,65 грн заборгованості, яка складається із заявленого позивачем основного боргу та процентів.

Судові витрати

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати у разі задоволення позову на відповідача.

З огляду на те, що за результатами апеляційного перегляду позов про стягнення 149 570,65 грн підлягає задоволенню в повному обсязі, з відповідачки на користь позивача належить стягнути сплачений за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та за подання апеляційної скарги - 3 633,60 грн.

Окрім цього, позивач просив стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 10 000 грн та в суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000 грн.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, докази щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції позивач надав договір про надання правничої допомоги № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року, заявку на виконання доручення № 10532, акт приймання-передачі виконаних робіт, ордер та інші документи, якими підтверджено надання правничої допомоги на суму 10 000 грн.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивач надав договір про надання правової допомоги, ордер, звіт про надання правової допомоги та платіжну інструкцію на суму 8 000 грн.

Відповідачка клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не заявляла та доказів неспівмірності таких витрат не надала.

Беручи до уваги предмет спору, ціну позову, характер виконаної адвокатами роботи, обсяг підготовлених процесуальних документів, а також те, що заявлені позовні вимоги за наслідками апеляційного перегляду задоволені в повному обсязі, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у заявленому розмірі 10 000 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та 8 000 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» - задовольнити частково.

Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 травня 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за договором № 4738258 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 15 червня 2024 року у розмірі 149 570,65 гривень, з яких: 25 410 гривень заборгованість за основним боргом, 97 099 гривень - проценти, нараховані первісним кредитором, 27 061,65 гривень - проценти, нараховані за період з 01 квітня 2025 року до 10 червня 2025 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судові витрати:

- понесені в суді першої інстанції, а саме судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 гривень;

- понесені в суді апеляційної інстанції, а саме судовий збір у розмірі 3 633,60 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 гривень.

Усього судових витрат: 24 056 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», місцезнаходження: 03045, місто Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2, код ЄДРПОУ 44559822.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова