Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №756/20615/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року місто Київ

Справа № 756/20615/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/11889/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Желепи О.В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 20 квітня 2026 року, постановлену у складі судді Майбоженко А.М. (повна ухвала складена 24 квітня 2026 року), за результатами розгляду скарги стягувача ОСОБА_1 на бездіяльність Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), боржник: ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст вимог скарги

У грудні 2025 року ОСОБА_1 , який є стягувачем за виконавчими документами, виданими на виконання рішень Оболонського районного суду міста Києва від 15 липня 2003 року у справі № 2-2873/2003 та від 20 червня 2006 року у справі № 2-339/2006, звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві, у якій просив:

1) визнати протиправною бездіяльність Оболонського ВДВС щодо невиконання ухвали від 10 липня 2012 року з урахуванням ухвали від 30 жовтня 2025 року;

2) зобов`язати Оболонський ВДВС:

- отримати й засвідчити копії цих ухвал;

- направити їх до Адміністрації Державної прикордонної служби України для виконання;

- забезпечити постановку боржника на контроль в інформаційних системах Державної

прикордонної служби України як особи, тимчасово обмеженої у праві виїзду за

межі України;

- отримати від Адміністрації Державної прикордонної служби України повідомлення про прийняття ухвал до виконання;

- у разі встановлення втрати, відсутності або істотної неповноти матеріалів виконавчих проваджень вжити заходів для їх відновлення, отримання дублікатів виконавчих листів і продовження примусового виконання;

- письмово повідомити стягувача про присвоєні в Автоматизованій системі виконавчого провадження ідентифікатори виконавчих проваджень, а за їх відсутності - забезпечити формування таких ідентифікаторів.

Скаргу обґрунтовував тим, що ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 10 липня 2012 року у справі № 2605/10545/12 задоволено подання органу державної виконавчої служби та тимчасово обмежено боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до виконання зобов`язань за судовими рішеннями. В ухвалі було помилково зазначено по батькові боржника « ОСОБА_2 ». Ухвалою цього ж суду від 30 жовтня 2025 року описку виправлено та правильно зазначено по батькові боржника - « ОСОБА_2 ».

11 листопада 2025 року ОСОБА_1 подав до Оболонського ВДВС заяву, зареєстровану за вхідним № 32104, у якій просив забезпечити виконання ухвали від 10 липня 2012 року з урахуванням ухвали про виправлення описки, зокрема отримати належним чином засвідчені копії судових рішень, направити їх до Адміністрації Державної прикордонної служби України та повідомити заявника про вжиті заходи. Проте орган державної виконавчої служби не вчинив передбачених законом дій та не забезпечив реалізацію встановленого судом обмеження.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Оболонський районний суд міста Києва ухвалою від 20 квітня 2026 року відмовив у задоволенні вказаної скарги.

Суд першої інстанції виходив із того, що у виконавчих провадженнях № 5192430 та 5160374 державним виконавцем були винесені постанови про повернення виконавчих документів стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», ці постанови не скасовані, а матеріали виконавчих проваджень після закінчення строків зберігання знищені. На час виправлення описки в ухвалі про тимчасове обмеження у праві виїзду примусове виконання рішень не здійснювалося, тому відсутні підстави для покладення на Оболонський ВДВС обов`язку надсилати ухвали до Державної прикордонної служби України та вчиняти інші заявлені скаржником дії.

Знищення завершених діловодством виконавчих проваджень у зв`язку із закінченням строків архівного зберігання не є втратою чи істотною неповнотою матеріалів, яка сама по собі зумовлює їх відновлення. Оскільки постанови про повернення виконавчих документів не оскаржувалися та не скасовані, відсутні підстави для відновлення проваджень і продовження виконавчих дій.

Посилання на постанову Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 308/10363/13-ц суд визнав нерелевантним, оскільки правомірність постанов про повернення виконавчих документів у межах цієї скарги не оскаржувалася, а 29 грудня 2025 року відомості про ОСОБА_2 були внесені до бази даних Державної прикордонної служби України на підставі ухвал, направлених безпосередньо судом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із такою ухвалою, ОСОБА_1 подав 12 травня 2026 року до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити.

Зазначає, що суд першої інстанції неправильно пов`язав можливість виконання чинної ухвали про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду з формальною наявністю відкритих виконавчих проваджень та фактично ототожнив повернення виконавчого документа стягувачу із закінченням виконавчого провадження. Наголошує, що повернення виконавчого документа за пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не припиняє зобов`язання боржника, не позбавляє стягувача права повторного пред`явлення документа до виконання та не скасовує раніше застосованих заходів забезпечення виконання рішення. Окрім цього, постанови про повернення виконавчих документів та оригінали виконавчих листів йому не вручалися, докази їх направлення рекомендованими поштовими відправленнями відсутні.

Скаржник посилається на відповідь Державної прикордонної служби України, згідно з якою ухвала від 10 липня 2012 року від органу державної виконавчої служби або його правонаступників не надходила, а відомості про боржника внесені до відповідної бази даних 29 грудня 2025 року лише після направлення ухвал самим Оболонським районним судом міста Києва супровідним листом від 3 грудня 2025 року. Вважає, що ця обставина прямо підтверджує тривалу бездіяльність органу ДВС та не може бути виправдана подальшим виконанням ухвали іншим органом.

Вважає, що суд безпідставно поклав на нього негативні наслідки знищення паперових матеріалів виконавчих проваджень, не дослідив у повному обсязі електронні відомості АСВП, не з`ясував місцезнаходження оригіналів виконавчих листів та не надав оцінки документам щодо виявленого й арештованого автомобіля Daewoo Lanos і наявності в органу ДВС реєстраційного номера облікової картки платника податків боржника, що в сукупності ставить під сумнів наведені у постановах 2017 та 2018 років підстави повернення виконавчих документів.

Вказує на ненадсилання йому письмових пояснень Оболонського ВДВС від 28 січня 2026 року з доданими документами, що, на його переконання, порушило принципи змагальності та рівності учасників процесу.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзивів на апеляційну скаргу до суду не надійшло.

Позиція учасників справи в судовому засіданні

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином (а. с. 195-197).

З урахуванням викладеного та приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд першої інстанції встановив, що рішеннями Оболонського районного суду м. Києва:

1) від 15.07.2003 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу і стягнуто з відповідача на користь позивача 62 130 грн заборгованості за договором позики, 5591,70 грн - три відсотки річних, 677,22 грн державного мита (справа №2-2873/2003);

2) від 20.06.2006 частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу і стягнуто з відповідача на користь позивача 29 700 грн суми неповернутого боргу, 3485 грн - три відсотки річних, 1 009,80 грн - розмір індексу інфляції, 341,95 грн державного мита (справа №2-339/2006).

На виконання цих рішень Оболонським районним судом м. Києва були видані виконавчі листи.

У провадженні Оболонського відділу ДВС на примусовому виконанні перебували виконавчі провадження:

1) № 5192430 за виконавчим листом Оболонського районного суду м. Києва № 2-339 від 07.05.2007 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 34536,80 грн (відкрите 22.06.2007). 26.03.2017 державним виконавцем Ярмоленко К.Ю., на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII, винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у зв`язку з тим, що майна боржника, на яке можливо звернути стягнення за виконавчим документом, виявлено не було, а дії державного виконавця щодо виявлення такого майна виявилися безрезультатними.

2) № 5160374 за виконавчим листом Оболонського районного суду м.Києва № 2-2873 від 18.08.2003 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 68398,92 грн (відкрите у квітні 2005 року). 26.03.2017 державним виконавцем Ярмоленко К.Ю., на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII, винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у зв`язку з тим, що майна боржника, на яке можливо звернути стягнення за виконавчим документом, виявлено не було, а дії державного виконавця щодо виявлення такого майна виявилися безрезультатними.

У відповідних постановах державного виконавця, стягувачу роз`яснювалося право повторного пред`явлення виконавчого документу до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону №1404-VIII.

Відповідно до пояснень, наданих суду відділом ДВС, більш ґрунтовної інформації (документів) за вказаними виконавчими провадженням представити не вбачається за можливе у зв`язку з закінченням строку зберігання матеріалів останніх, визначеного приписами Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 № 1829/5.

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь судді-доповідача Желепи О.В., дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Водночас суд апеляційної інстанції не обмежений доводами скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За змістом статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, спрямованих на примусове виконання рішень, які проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право виконавця у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням.

За змістом статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Таким чином, тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України за своєю правовою природою не є самостійним способом виконання судового рішення, а становить захід забезпечення його примусового виконання, який застосовується у зв`язку з існуванням виконавчого провадження та спрямований на забезпечення досягнення його мети.

Пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Отже, закон розмежовує повернення виконавчого документа стягувачу та закінчення виконавчого провадження. Повернення виконавчого документа не має остаточного характеру та не припиняє матеріально-правового обов`язку боржника виконати судове рішення, оскільки стягувач у передбачених законом випадках вправі повторно пред`явити виконавчий документ до виконання. Водночас після повернення виконавчого документа державний виконавець не продовжує здійснення виконавчих дій у відповідному виконавчому провадженні, оскільки виконавчий документ більше не перебуває у нього на примусовому виконанні. Для подальшого примусового виконання необхідна встановлена законом підстава - повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання або відновлення виконавчого провадження у випадку скасування чи визнання незаконною постанови про його повернення.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 916/922/16, від 13 квітня 2020 року у справі № 335/1329/13-ц, від 20 червня 2024 року у справі № 333/395/22.

За приписами частини першої статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно зі ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що на час звернення ОСОБА_1 до Оболонського ВДВС із заявою від 11 листопада 2025 року виконавчі документи, видані на виконання рішень Оболонського районного суду міста Києва у справах № 2-2873/2003 та № 2-339/2006, на примусовому виконанні в органі державної виконавчої служби не перебували.

У відповідних виконавчих провадженнях державним виконавцем були винесені постанови про повернення виконавчих документів стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Ці постанови у встановленому законом порядку не скасовані, незаконними не визнані та не були предметом оскарження у межах скарги, що розглядається.

Доказів повторного пред`явлення ОСОБА_1 відповідних виконавчих документів до примусового виконання та відкриття нових виконавчих проваджень матеріали справи не містять. Відсутні також судові рішення чи постанови державного виконавця про відновлення відповідних виконавчих проваджень.

За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції про те, що виправлення ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року описки в ухвалі від 10 липня 2012 року не відновлювало завершених поверненням виконавчих документів виконавчих проваджень та саме собою не створювало для Оболонського ВДВС повноважень на поновлення примусового виконання судових рішень.

Ухвала від 10 липня 2012 року про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України була постановлена саме у зв`язку зі здійсненням державним виконавцем примусового виконання судових рішень та за поданням органу державної виконавчої служби, а тому вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання ВДВС у 2025 році отримати копії відповідних ухвал, направити їх до Адміністрації Державної прикордонної служби України, забезпечити постановку боржника на контроль та отримати повідомлення про прийняття ухвали до виконання фактично передбачали б вчинення органом державної виконавчої служби виконавчих дій за відсутності виконавчого документа, який перебував би на примусовому виконанні.

Закон не наділяє державного виконавця повноваженнями здійснювати заходи примусового виконання поза межами виконавчого провадження лише з тієї підстави, що судове рішення, на забезпечення виконання якого відповідний захід раніше застосовано, залишається невиконаним, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність неправомірної бездіяльності Оболонського ВДВС та правових підстав для покладення на нього заявлених скаржником обов`язків.

Доводи апеляційної скарги такого висновку не спростовують з огляду на таке.

Так, колегія суддів погоджується з доводами ОСОБА_1 у тій частині, що повернення виконавчого документа стягувачу не припиняє встановленого судовим рішенням зобов`язання боржника та саме собою не означає припинення раніше встановленого судом тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Водночас скаржник помилково ототожнює збереження чинності відповідного судового обмеження із наявністю в державного виконавця повноважень надалі вчиняти дії щодо його реалізації незалежно від процесуального стану виконавчого провадження, оскільки тимчасове обмеження боржника у праві виїзду є заходом забезпечення виконання рішення та функціонально пов`язане із процедурою його примусового виконання.

Таким чином, після винесення постанов про повернення виконавчих документів останні перестали перебувати на примусовому виконанні Оболонського ВДВС і для здійснення подальших виконавчих дій необхідно було повторно пред`явити їх до виконання, чого на час звернення скаржника до ВДВС не було здійснено. При цьому постанови державного виконавця про повернення виконавчих документів є чинними, а ОСОБА_1 не заявив у межах цієї скарги вимог про визнання їх неправомірними та скасування, а тому апеляційний суд не вправі в межах цього провадження перевіряти законність прийняття цих постанов та усувати їх правові наслідки.

Посилання скаржника на те, що він не отримував постанов про повернення виконавчих документів та оригіналів виконавчих листів, наведеного висновку не змінюють, оскільки обставини щодо дотримання державним виконавцем порядку направлення постанов про повернення виконавчих документів та самих виконавчих документів могли б мати правове значення, зокрема, під час вирішення питання про законність відповідних постанов, дотримання строку їх оскарження чи видачу дубліката втраченого виконавчого документа. Проте такі питання не становлять предмета розгляду цієї скарги.

Не спростовує правильності висновків суду першої інстанції і посилання апелянта на відповідь Державної прикордонної служби України про те, що ухвала Оболонського районного суду міста Києва від 10 липня 2012 року свого часу не надходила для виконання від органу державної виконавчої служби, оскільки наведена обставина могла характеризувати стан виконання ухвали у період, коли відповідні виконавчі провадження перебували на примусовому виконанні, однак не свідчить про існування у Оболонського ВДВС у листопаді 2025 року повноважень на вчинення виконавчих дій за виконавчими документами, які на той час на виконанні у відділі не перебували.

Предметом розгляду цієї справи є бездіяльність, на яку ОСОБА_1 посилався у зв`язку зі своїм зверненням до Оболонського ВДВС у листопаді 2025 року, та заявлені ним вимоги про зобов`язання відділу вчинити відповідні дії, а тому встановлення факту ненадходження ухвали до Державної прикордонної служби України у 2012 році не може саме собою бути правовою підставою для покладення у 2025 році на орган ДВС обов`язку вчинити виконавчі дії поза межами відкритого виконавчого провадження.

Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, 29 грудня 2025 року відомості щодо ОСОБА_2 були внесені до відповідної бази даних Державної прикордонної служби України на підставі направлених безпосередньо Оболонським районним судом міста Києва ухвал від 10 липня 2012 року та 30 жовтня 2025 року. Тобто, на час вирішення скарги фактична мета заявлених ОСОБА_1 вимог у цій частині вже була досягнута, а повторне направлення тих самих судових рішень органом ДВС не могло бути належним способом поновлення його права.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції поклав на стягувача негативні наслідки знищення матеріалів виконавчих проваджень, оскільки на виконання ухвали суду Оболонський ВДВС надав наявні в Автоматизованій системі виконавчого провадження документи щодо відповідних виконавчих проваджень, у тому числі постанови про їх відкриття, документи щодо здійснених виконавчих дій та постанови про повернення виконавчих документів стягувачу, чого було достатньо для встановлення юридично значущої у межах цієї скарги обставини щодо відсутності на момент звернення ОСОБА_1 у листопаді 2025 року виконавчих документів на примусовому виконанні.

Доводи апелянта щодо наявності у боржника частки у праві власності на автомобіль Daewoo Lanos, накладення на це майно арешту, наявності в органу державної виконавчої служби відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків боржника та можливого невжиття державним виконавцем усіх заходів з розшуку майна фактично спрямовані на поставлення під сумнів обґрунтованості постанов про повернення виконавчих документів з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Проте законність та обґрунтованість цих постанов не є предметом розгляду цієї справи, а тому суд не вправі надавати оцінку достатності вчинених державним виконавцем у 2017-2018 роках заходів щодо виявлення майна боржника та вирішувати питання, які фактично становили б перевірку законності цих постанов.

Таким чином, знищення паперових матеріалів виконавчих проваджень після завершення строку їх архівного зберігання не стало підставою для покладення на ОСОБА_1 будь-яких негативних процесуальних наслідків, оскільки наявні електронні документи дали суду можливість установити обставини, необхідні для вирішення саме заявленої ним скарги.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про порушення принципів змагальності та рівності учасників процесу у зв`язку з ненаправленням ОСОБА_1 «пояснень» Оболонського ВДВС від 28 січня 2026 року та доданих до них матеріалів (а. с. 89-141), оскільки з матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 30 грудня 2025 року в Оболонського ВДВС були витребувані копії матеріалів виконавчих проваджень, наявних в Автоматизованій системі виконавчого провадження. На виконання цієї ухвали Оболонський ВДВС 28 січня 2026 року надав суду документи, наявні в Автоматизованій системі виконавчого провадження. Тобто поданий відділом документ за своїм змістом був супровідним повідомленням про виконання ухвали суду щодо витребування доказів, а додані до нього документи - витребуваними судом матеріалами виконавчих проваджень, а не самостійними письмовими запереченнями органу ДВС, якими до предмета доказування вводилися нові фактичні обставини, а тому сам факт надходження до суду витребуваних ним доказів без їх попереднього направлення скаржнику за встановлених обставин не свідчить про порушення принципу рівності учасників справи та не позбавив ОСОБА_1 можливості висловити свою позицію щодо цих документів.

Інші доводи апеляційної скарги переважно зводяться до незгоди скаржника з правовими наслідками постанов про повернення виконавчих документів та до необхідності перевірки законності дій державного виконавця, які передували їх винесенню. Водночас такі доводи виходять за межі предмета заявленої ОСОБА_1 скарги та не спростовують визначальної для цієї справи обставини, що на час звернення із заявою від 11 листопада 2025 року відповідні виконавчі документи на примусовому виконанні Оболонського ВДВС не перебували, а постанови про їх повернення були чинними і не скасованими.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів установила, що при розгляді скарги суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування законної й обґрунтованої ухвали суду першої інстанції.

Порушень норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування або зміни оскаржуваної ухвали, апеляційним судом не встановлено.

Керуючись ст.ст. 259, 263, 268, 374, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 20 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова