Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №363/2390/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№33/824/3702/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 року місто Київ

справа № 363/2390/26

Київський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Борисової О.В.,

при секретарі - Балковій А.С.,

за участю:

захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - Ванжули Ярослава Володимировича,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну захисника-адвоката Халупка Сергія В`ячеславовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Вишгородського районного суду Київської області від 17 червня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , ч.5 ст.126, ч.3 ст.130 КУпАП, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою судді Вишгородського районного суду Київської області від 17 червня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.126, ч.3 ст.130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених відповідно до ч.2 ст.36 КУпАП у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 років, без оплатного вилучення транспортного засобу.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 665,60 грн.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, захисник -адвокат Халупко С.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову судді Вишгородського районного суду Київської області від 17 червня 2026 року скасувати, а провадження по справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції визнав факт керування ОСОБА_2 доведеним, зокрема, пославшись на протоколи, письмові пояснення ОСОБА_1 та відеозаписи. Однак у постанові відсутній детальний аналіз того, чи зафіксовано на відео саме рух транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , момент зупинки, підстави зупинки, особу водія під час руху та безперервний зв`язок між рухом автомобіля і подальшим оформленням матеріалів.

Вказував, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводу захисту про відсутність законно підтвердженої причини зупинки транспортного засобу.

Зазначав, що ОСОБА_1 у встановлений законом спосіб не пропонували пройти огляд у найближчому закладі охорони здоров`я, в матеріалах відсутні належні відомості про технічний засіб, не долучено результати тестування належним чином, а відеозапис не підтверджує всю процедуру безперервно.

Посилався на те, що суд першої інстанції послався на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 09 січня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним за ч.5 ст.126 КУпАП, а також на постанову серії ЕНА № 5643101 від 04 вересня 2025 року.

Вважає, що має бути доведено не просто існування таких документів, а те, що саме вони підтверджують всі елементи повторності за ч.5 ст.126 КУпАП. Формальна наявність копій постанов не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи були вони чинними, чи набрали законної сили, чи охоплюють саме необхідний період і чи створювали для особи відповідні юридичні наслідки.

Вказував, що ОСОБА_1 не знав про те, що він уже був позбавлений права керування. Суд не надав цьому доводу належної оцінки і не з`ясував, чи вручалося відповідне рішення, чи було воно доведено до відома особи, чи мала особа реальну можливість усвідомлювати свій статус.

Зазначав, що суд першої інстанції послався на постанови Вишгородського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року та від 05 грудня 2025 року, якими ОСОБА_1 нібито було притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП. Однак у постанові не наведено достатнього аналізу того, чи ці рішення набрали законної сили до моменту події 24 березня 2026 року, чи були вони належно вручені особі, чи не оскаржувалися, та чи не існувало інших процесуальних обставин, які впливали на можливість врахування їх як кваліфікуючої ознаки.

Судове засідання проводилося в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - Ванжула Я.В. доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Згідно з ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст.ст.245, 280 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення має забезпечувати повне, всебічне й об`єктивне з`ясування всіх обставин справи, що сприяє постановленню законного та обґрунтованого рішення, яке виключало б його двозначне тлумачення і сумніви щодо доведеності вини певної особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

З`ясовуючи ці обставини, суд повинен виходити з положень ст.251 КУпАП, згідно з якою доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд з урахуванням вимог ст.252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Європейський суд з прав людини у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (рішення від 29 червня 2007 року) зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Пунктом 2.1 (а) ПДР України визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до ч.5 ст.126 КУпАП, повторне протягом року вчинення порушень передбачених ч.ч.2-4 цієї статті, зокрема керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами тягне за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

Пунктом 2.9 а) ПДР України визначено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частиною 1 ст.130 КУпАП передбачено, що до адміністративної відповідальності притягуються особи за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортними засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно з ч.3 ст.130 КУпАП дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років та з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника, або адміністративний арешт на строк п`ятнадцять діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років та з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника, і на інших осіб - накладення штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника, або адміністративний арешт на строк п`ятнадцять діб з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності порушника.

Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №623192, 24 березня 2026 року о 17 год. 10 хв. в селі Пірнове по вул. Миру, 24, ОСОБА_1 керував транспортним засобом АЗЛК, д.н.з. НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортним засобом на строк 5 років відповідно до постанови Вишгородського районного суду Київської області, чим порушив п.2.1.а ПДР України, за що відповідальність передбачена ч.5 ст.126 КУпАП.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №079797, 24 березня 2026 року о 17 год. 10 хв. в селі Пірнове по вул. Миру, 24, ОСОБА_1 керував транспортним засобом АЗЛК, д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння. Зі згоди водія огляд на стан алкогольного сп`яніння, у встановленому законом порядку, проводився із застосуванням приладу Drager 6820, номер тесту 885, результат огляду - 1,23 проміле, чим порушив п.2.9.а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст.130 КУпАП.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.126 та ч.3 ст.130 КУпАП відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується наявними у справі доказами, а саме:

відомостями, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення від 24 березня 2026 року серії ААБ №079797;

відомостями, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення від 24 березня 2026 року серії ЕПР1 №623192;

тестом №885 від 24 березня 2026 року відповідно до якого результат тесту 1,23 % проміле;

направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння, актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів з якого вбачається, що огляд проводився за допомогою Алкотестр «Драгер» 6820, проба позитивна 1,23 % проміле;

актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, відповідно до якого результат огляду на стан сп`яніння 1,23 % проміле;

письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 24 березня 2026 року в яких останній зазначив, що він керував транспортним засобом АЗЛК, державний номер НОМЕР_1 , був зупинений працівниками поліції, з переду автомобіль не мав державного номерного знаку, під час спілкування з ним працівниками поліції було виявлені ознаки алкогольного сп`яніння. ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, на що останній погодився, з порушенням згоден;

копією постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20400 грн у справі про адміністративне правопорушення за ч.4 ст.126 КУпАП у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5643101 від 04 вересня 2025 року;

копією постанови Вишгородського районного суду Київської області від 09 січня 2026 року якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, яке було вчинено 13 жовтня 2025 року та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40800,00 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років без оплатного вилучення транспортного засобу;

копією постанови Вишгородського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП яке було вчинено 04 вересня 2025 року та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік;

копією постанови Вишгородського районного суду Київської області від 05 грудня 2025 року якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП яке було вчинено 13 жовтня 2025 року та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Тобто ОСОБА_1 , який двічі протягом року піддавався адміністративному стягненню за ч.1 ст.130 КУпАП 24 березня 2026 року керував транспортним засобом АЗЛК, д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння. Зі згоди водія огляд на стан алкогольного сп`яніння, у встановленому законом порядку, проводився із застосуванням приладу Drager 6820, номер тесту 885, результат огляду - 1,23 проміле, чим порушив п.2.9.а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст.130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про те, що не доведено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом та що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводу захисту про відсутність законно підтвердженої причини зупинки транспортного засобу суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки як вбачається відеозапису долученого до матеріалів справи ОСОБА_1 було зупинено працівниками поліції, оскільки автомобіль яким він керував АЗЛК, державний номер НОМЕР_1 з переду не мав державного номерного знаку. При спілкуванні з працівниками поліції ОСОБА_1 зазначив, що він їхав з Нижньої Дубешні на Жуки (час на відео 17:18:16). Вказані обставини також підтверджуються письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 24 березня 2026 року.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що формальна наявність постанов Вишгородського районного суду Київської області від 09 січня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним за ч.5 ст.126 КУпАП, Вишгородського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року та від 05 грудня 2025 року, якими ОСОБА_1 нібито було притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи були вони чинними, чи набрали законної сили, чи охоплюють саме необхідний період і чи створювали для особи відповідні юридичні наслідки суд апеляційної інстанції відхиляє та вважає за необхідне зазначити наступне.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що постанова судді:

Вишгородського районного суду Київської області від 17 листопада 2025 року у справі №363/5562/25 набрала законної сили 28 листопада 2025 року;

Вишгородського районного суду Київської області від 05 грудня 2025 року у справі №363/6652/25 набрала законної сили 16 грудня 2025 року;

Вишгородського районного суду Київської області від 09 січня 2026 року у справі №363/7312/25 набрала законної сили 20 січня 2026 року.

За результатами опрацювання відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень судом апеляційної інстанції не встановлено відомостей про скасування зазначених постанов у встановленому законом порядку. Отже, на момент розгляду цієї справи вказані судові рішення є такими, що набрали законної сили, а тому підстави ставити під сумнів їх чинність відсутні.

При цьому апелянт не надав жодного доказу оскарження вказаних постанов, скасування чи зміни.

Таким чином, твердження про недопустимість зазначених доказів ґрунтується лише на припущенні та не спростовує факту притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 КУпАП та за ч.1 ст.130 КУпАП.

При цьому як вбачається з відеозапису долученого до матеріалів справи ОСОБА_1 пояснював працівникам поліції, що він був повідомлений судом про розгляд справи за ч.1 ст.130 КУпАП, однак у судове засідання він не з`явився, оскільки йому потрібно було їхати на роботу.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 у встановлений законом спосіб не пропонували пройти огляд у найближчому закладі охорони здоров`я, в матеріалах відсутні належні відомості про технічний засіб, не долучено результати тестування належним чином суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки з відеозапису долученого до матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працівниками поліції було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку за допомогою спеціального технічного засобу Alcotest Drager 6820, на що останній погодився (час на відео 17:19:38-17:20:05). Після проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального технічного засобу Alcotest Drager 6820 працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 з результатами проведеного огляду (час на відео 17:22:27), з яким останній погодився, своєї незгоди з результатами не висловлював.

Як вбачається з акту огляду на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів ОСОБА_1 з результатами огляду погодився про, що свідчить підпис останнього (а.с.4).

Оскільки ОСОБА_1 після проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на приладі Alcotest Drager 6820 не висловлював незгоду з результатами огляду, відтак у працівників поліції не було підстав пропонувати останньому пройти огляд у медичному закладі.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відеозапис не підтверджує всю процедуру безперервно, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, ст.251 КУпАП встановлені джерела доказів у справах про адміністративні правопорушення. При цьому, вказаною нормою закону не встановлено вичерпний перелік документів чи інших джерел інформації, які можуть бути доказами.

З вказаного відеозапису вбачається, що на ньому відображені події, що описані в протоколах про адміністративні правопорушення від 24 березня 2026 року ААБ №079797 та серії ЕПР1 №623192, дата та час здійснення даного запису. Підстави вважати вказаний відеозапис неналежним та недопустимим доказом у суду апеляційної інстанції відсутні, оскільки на ньому зафіксований той самий транспортний засіб і та ж особа, які вказані у зазначених вище протоколах про адміністративне правопорушення.

Докази, які містяться в матеріалах справи відповідають критеріям належності та допустимості, та у своїй сукупності є достатніми та переконливими для підтвердження висновків суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні ним вимог п.п.2.1 а), 2.9 а) ПДР України, тобто у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.126, ч.3 ст.130 КУпАП.

Будь-яких порушень норм КУпАП, у тому числі при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, які б стали підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції не встановлено.

Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування апеляційним судом не встановлено, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу захисника-адвоката Халупка Сергія В`ячеславовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Вишгородського районного суду Київської області від 17 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя: Борисова О.В.