Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №755/8611/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13916/2026

Справа № 755/8611/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 серпня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Марфіної Н.В. в м. Київ 08 червня 2026 року про повернення скарги ОСОБА_1 на дії/бездіяльність державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління

Міністерства юстиції (м. Київ), боржник ОСОБА_2 ,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

01 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даною скаргою, просив поновити строк на оскарження постанови про закінчення ВП № НОМЕР_1 від 13 травня 2026 року, витребувати з Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для огляду та дослідження в судовому засіданні матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1 у повному обсязі (в оригіналах або належним чином завірених копіях), витребувати з Дніпровського районного суду м. Києва для огляду та дослідження в судовому засіданні матеріали цивільної справи № 755/20287/21 у повному обсязі, визнати дії державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дидюка Б.О. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 від 13 травня 2026 року незаконними та скасувати постанову; зобов`язати державного виконавця продовжити виконавчі дії у ВП № НОМЕР_1 відповідно до вимог ст. 63 та 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08 червня 2026 року скаргу ОСОБА_1 повернуто скаржнику.

ОСОБА_1 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 08 червня 2026 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції як скарги, поданої в порядку судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 755/20287/21, врахувати заперечення скаржника на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 08 червня 2026 року у справі № 755/8611/26, якою суддя Марфіна Н.В. самостійно розглянула заяву про власний відвід та залишила її без задоволення, оскільки така ухвала самостійно не оскаржується, а заперечення на неї включаються до апеляційної скарги на судове рішення.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, викладав фактичні обставини справи, зазначав, що 07 червня 2026 року ним була подана заява про відвід судді Марфіної Н.В. з підстав, передбачених п. 4, 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України, а саме у зв`язку з порушенням порядку визначення судді для розгляду справи та наявністю інших обставин, які викликають обґрунтовані сумніви у неупередженості та об`єктивності судді. У заяві про відвід зазначалося, що скарга на дії державного виконавця була незаконно зареєстрована як нова справа № 755/8611/26 замість її розгляду в межах справи № 755/20287/21, у якій постановлено ухвалу від 30 червня 2023 року, що перебувала на виконанні у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. Також у заяві про відвід зазначалося про наявність дисциплінарної скарги щодо дії судді Марфіної Н.В., яка була передана дисциплінарному інспектору Вищої ради правосуддя у справі № М-560/6/7-26. Незважаючи на це, ухвалою від 03 червня 2026 року суддя Марфіна Н.В. самостійно розглянула заяву про власний відвід та залишила її без задоволення. Такий порядок вирішення заяви про відвід суперечить ч. 3 ст. 40 ЦПК України. У даній справі судове засідання не було призначене, отже, заява про відвід не могла вважатися такою, що подана пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання. Навпаки, вона була подана до вирішення питання про подальший рух скарги. За таких обставин суддя Марфіна Н.В., дійшовши висновку про необґрунтованість заявленого їй відводу, повинна була передати заяву про відвід для вирішення іншому судді, визначеному у порядку ст. 33 ЦПК України. Натомість суддя Марфіна Н.В. самостійно вирішила питання про власний відвід, а після цього постановила ухвалу про повернення скарги. Частина 1 ст. 40 ЦПК України прямо передбачає, що питання про відвід може бути вирішено як до відкриття провадження у справі, так і після його відкриття. Тому посилання судді на те, що заява про відвід подана до вирішення питання про можливість прийняття скарги до розгляду та призначення судового засідання, не може бути правовою підставою для самостійного вирішення суддею питання про власний відвід.

Наголошував, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця розглядаються в порядку розділу VІІ ЦПК України, який не передбачає постановлення ухвали про відкриття провадження у справі за правилами позовного провадження. Тому відсутність ухвали про відкриття провадження не могла використовуватися судом як підстава для звуження гарантій, передбачених ст. 33, 40 ЦПК України. Фактично суддя Марфіна Н.В. одноособово вирішила питання щодо можливості свого подальшого перебування у справі, результат якого безпосередньо стосувався її процесуального статусу та можливості постановлення нею подальших рішень у цій справі, що не відповідає гарантіям неупередженості суду та суперечить принципу «суду, встановленого законом».

Посилався на правові висновки Верховного Суду в постанові від 08 липня 2020 року у справі № 495/11830/18, згідно яких до вирішення заяви про відвід суддя не може вчиняти будь-яких процесуальних дій, пов`язаних з подальшим рухом справи.

Підсумовував, що на момент постановлення оскаржуваної ухвали питання про відвід судді Марфіної Н.В. не було вирішено належним складом суду у порядку, передбаченому ст. 33, 40 ЦПК України.

Вказував, що оскаржувана ухвала постановлена суддею, повноваження якої на розгляд справи були поставлені під сумнів і не були перевірені належним складом суду. У заяві про відвід було наведено обставини, які свідчили про порушення порядку визначення судді для розгляду справи, зокрема зазначалося, що скарга мала розглядатися в межах справи № 755/20287/21, а не шляхом створення нової справи № 755/8611/26. Суддя Марфіна Н.В. сама є суддею, яка розглядала справу № 755/20287/21 та постановила ухвалу від 30 червня 2023 року про забезпечення позову, що перебувала на примусовому виконанні у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. За таких обставин питання про її відвід стосувалося не абстрактної незгоди з процесуальними рішеннями, а безпосередньо порядку визначення судді для розгляду скарги та законності створення нової справи. Саме тому це питання мало бути перевірене іншим суддею.

Щодо незаконності створення нової справи № 755/8611/26, наводив зміст ст. 447 ЦПК України, правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17, згідно яких судовий контроль за виконанням судового рішення не підлягає здійсненню поза межами тієї справи, в якій це рішення ухвалене; у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц, згідно яких провадження стосовно виконання судових рішень є завершальною та невід`ємною частиною судового провадження у відповідній справі; правові висновки Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2025 року у справі № 138/3308/18, згідно яких провадження за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця не відкривається, оскільки така скарга розглядається у межах вже існуючої судової справи як форма судового контролю за виконанням судового рішення.

Наголошував, що його скарга не повинна була реєструватися як нова справа № 755/8611/26, а мала розглядатися в межах справи № 755/20287/21, і жодна норма ЦПК України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, Положення про ЄСІТС або Інструкції з діловодства не передбачає процедури вилучення скарги із вже існуючої справи № 755/20287/21 та створення на її підставі нової цивільної справи.

Зазначав, що суддя Марфіна Н.В. є раніше визначеним складом суду у справі № 755/20287/21, на момент подання ним скарг у травні-червні 2026 року суддя Марфіна Н.В. продовжувала здійснювати правосуддя та не була відсутня у розумінні п. 2.3.44-2.3.47 Положення про автоматизовану систему документообігу суду. При цьому відповідно до п. 2.3.47 Положення новий автоматизований розподіл матеріалів допускається лише у разі відсутності раніше визначеного судді. Крім того, п. 88 Положення про порядок функціонування окремих підсистем ЄСІТС передбачено, що у разі виявлення порушення порядку визначення судді для розгляду справи повторний автоматизований розподіл судової справи здійснюється на підставі ухвали суду. Жодної ухвали про встановлення порушення порядку визначення судді у справі № 755/20287/21, жодної ухвали про передачу матеріалів іншому судді та жодної ухвали про проведення повторного автоматизованого розподілу судом не постановлялося.

Посилався на правову позицію Верховного Суду в ухвалі від 04 травня 2026 року у справі № 755/20287/21, у якій суддя Верховного Суду Пророк В.В. заявив самовідвід у зв`язку з порушенням порядку автоматизованого розподілу.

Зазначав, що повертаючи скаргу, суд першої інстанції застосував ч. 9 ст. 10 ЦПК України та п. 6 ч. 4 ст. 185 ЦПК України. Проте подана ним скарга не є позовом та не є новим спором між сторонами, а є процесуальним засобом судового контролю за виконанням судового рішення відповідно до розділу VІІ ЦПК України.

Посилався на правову позицію Верховного Суду в постанові від 20 серпня 2025 року у справі № 2-248/10, вказував, що розділ VІІЦПК України не містить підстави для повернення скарги у зв`язку з наявністю іншої скарги, і сам по собі факт існування іншої скарги не є передбаченою законом підставою для повернення скарги, поданої в порядку ст. 447 ЦПК України.

Вказував, що особливе значення для правильного вирішення цієї скарги має правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 20 серпня 2025 року у справі № 2-248/10, у якій Верховний Суд розглядав ситуацію, коли у межах однієї справи існували декілька скарг на дії органу державної виконавчої служби, зокрема провадження № 4-с/947/12/23 та № 4-с/947/50/23. Верховний Суд прямо зазначив, що ці скарги були подані саме в рамках цивільної справи № 2-248/10. Це має принципове значення, оскільки підтверджує, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення не утворюють нової цивільної справи, а існують у межах тієї справи, в якій було ухвалене рішення, що підлягає виконанню.

Звертав увагу, що скарга у справі № 755/8611/26 фактично надійшла до суду першою, а саме 01 червня 2026 року, що прямо вказано в оскаржуваній ухвалі. Водночас суд використав як підставу для повернення цієї скарги існування справи № 755/8577/26, хоча не навів жодного мотиву, чому саме справа № 755/8577/26 повинна мати процесуальну перевагу над скаргою, яка фактично надійшла до суду раніше.

Вказував, що ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 28 травня 2026 року у справі № 755/20287/21, якою відмовлено у задоволенні заяви представника боржниці ОСОБА_2 - адвоката Ярошенко О.М. про скасування заходів забезпечення позову, застосованих ухвалою суду від 30 червня 2023 року, мала істотне значення для оцінки законності постанови державного виконавця Дидюка Б.О. від 13 травня 2026 року про закінчення виконавчого провадження, оскільки прямо спростовувала висновок державного виконавця про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження. Дана ухвала підтверджує, що питання виконання ухвали про забезпечення позову від 30 червня 2023 року та питання виконання рішення у справі № 755/20287/21 є взаємопов`язаними і повинні оцінюватися саме в межах справи № 755/20287/21 з усіма наявними в матеріалах справи доказами. Саме тому скарга на постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження не могла бути відокремлена від матеріалів основної справи та зареєстрована як нова справа № 755/8527/26.

Щодо порушення права на доступ до суду та ефективний судовий контроль, пояснював, що починаючи з травня 2026 року, його скарги на постанову державного виконавця Дидюка Б.О. від 13 травня 2026 року про закінчення виконавчого провадження систематично реєструються як нові справи та повертаються без розгляду по суті. Зокрема, були створені справи № 755/7715/26, № 755/7908/26, № 755/8313/26, № 755/8527/26, № 755/8577/26, № 755/8611/26, і жодна із цих скарг не була розглянута по суті. Фактично суд створив ситуацію, за якої судовий контроль за виконанням судового рішення у справі № 755/20287/21 є заблокованим. Кожне наступне повернення скарги породжує необхідність нового звернення до суду, яке знову реєструється як нова справа та знову повертається без розгляду, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 129-1 Конституції України, ст. 447 - 451 ЦПК України.

Вказував, що внаслідок такої практики судовий контроль був фактично відокремлений від матеріалів основної справи № 755/20287/21. Суддя Марфіна Н.В., яка розглядала справу № 755/20287/21 по суті, постановила ухвалу від 30 червня 2023 року, яка є виконавчим документом, була знайома з усіма матеріалами справи та була раніше визначеним складом суду для здійснення судового контролю, двічі повернула подані ним скарги без розгляду, що на його думку свідчить про самоусунення раніше визначеного судді від здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Після цього інша скарга, подана пізніше, була прийнята до розгляду суддею Гончаруком В.П., який не розглядав справу № 755/20287/21 по суті та не був раніше визначеним складом суду у цій справі. У результаті створено ситуацію, коли обставини, які вже містяться в матеріалах справи № 755/20287/21, доводиться збирати та доводити повторно.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Повертаючи скаржнику скаргу на дії/бездіяльність державного виконавця, суд першої інстанції керувався п. 6 ч. 4 ст. 185 ЦПК України і виходив із того, що скаржником ОСОБА_1 подано до суду дві ідентичні скарги і станом на час вирішення питання про відкриття провадження у справі № 755/8611/26 не постановлено ухвали про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення скарги або залишення її без розгляду у справі № 755/8577/26.

Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 6 ч. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч. 3 - 5 ст. 448 ЦПК України скарга повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається скарга; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 4) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються; 5) ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження; 6) номер справи, в якій видано виконавчий документ, реквізити виконавчого документа; 7) дату, коли особа, яка подає скаргу, дізналася про порушення її прав внаслідок ухвалення оскаржуваних рішень, вчинення дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця; 8) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; 9) викладення обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до скарги.

До скарги додаються: 1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо скарга подана представником і такі документи раніше не подавалися; 2) докази направлення копій скарги та доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

Суд, встановивши, що скаргу подано без додержання вимог частин третьої та/або четвертої цієї статті, повертає її скаржнику без розгляду протягом чотирьох днів після її надходження до суду.

Згідно ч. 6 ст. 448 ЦПК України про прийняття скарги до розгляду суд постановляє ухвалу та повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня після її прийняття до розгляду.

Згідно ч. 1 ст. 450 ЦПК України скарга розглядається у двадцятиденний строк з дня прийняття її до розгляду у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

З матеріалів справи вбачається, що у провадженні Деснянського районного суду м. Києва перебувала справа № 755/20287/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини.

30 червня 2023 року Деснянським районним судом м. Києва у справі № 755/20287/21 постановлено ухвалу про забезпечення позову, якою визначено час спілкування ОСОБА_1 з неповнолітнім сином згідно встановленого графіка. На підставі цієї ухвали було відкрите виконавче провадження № НОМЕР_1.

13 травня 2026 року державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 7).

01 червня 2026 року ОСОБА_1 подав скаргу на дії/бездіяльність державного виконавця засобами електронного зв`язку на електронну пошту суду, яка була зареєстрована 03 червня 2026 року та згідно протоколу від 05 червня 2026 року здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями 05 червня 2026 року, із зазначенням підстав здійснення автоматизованого розподілу «Визначення складу суду», із присвоєнням справі єдиного унікального номеру судової справи 755/8611/26, та із визначенням головуючого судді (судді-доповідача) Марфіної Н.В. (а. с. 8 - 9).

07 червня 2026 року ОСОБА_1 подав заяву про відвід, у якій просив відвести суддю Марфіну Н.В. від розгляду справи № 755/8611/26 з підстав, передбачених п. 4, 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України, оскільки було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, та оскільки наявні інші обставини, що викликають обґрунтований сумнів щодо неупередженості або об`єктивності судді (а. с. 10 - 14).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 08 червня 2026 року у справі № 755/8611/26 у складі головуючої судді Марфіної Н.В. заяву ОСОБА_1 про відвід судді Марфіної Н.В. залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на порушення суддею суду першої інстанції порядку розгляду заяв про відвід.

За вимогами пунктів 4, 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

З підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи (частина друга статті 39 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження (частина сьома статті 40 ЦПК України).

За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу (частина одинадцята статті 40 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 27 березня 2019 року в справі № 591/4910/16-ц зазначив, що судом першої інстанції не розглянуто заяву про відвід судді у визначеному статтею 40 ЦПК України порядку, процесуальна ухвала з цього питання не постановлена. Відповідно до частини третьої статті 40 ЦПК України якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У такому випадку вирішення питання про відвід судді здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Однак судом першої інстанції вказані вимоги закону дотримані не були, справа іншому судді для розгляду відводу передана не була, що згідно частини першої статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судових рішень.

У постанові від 14 грудня 2022 року в справі № 301/920/15 Верховний Суд зробив висновок про те, що аналіз матеріалів справи свідчить про те, що 23 серпня 2018 року позивачка через представника подала заяву про відвід колегії суддів апеляційного суду у справі. Водночас ухвала апеляційного суду за результатами вирішення заяви про відвід колегії суддів у матеріалах справи відсутня. За таких обставин постанову апеляційного суду належить скасувати.

На вищенаведені правові висновки наявні посилання також у постанові Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі № 401/2277/23 (провадження № 61-5636св25), що свідчить про усталеність правової позиції Верховного Суду з даного питання.

Згідно правових висновків Верховного Суду в постанові від 08 липня 2020 року у справі № 495/11830/18, на які містяться посилання в апеляційній скарзі, до вирішення суддею заяви про відвід цей суддя не може вчиняти будь-яких інших процесуальних дій, пов`язаних із подальшим процесуальним рухом справи.

Із матеріалів справи, що переглядається, вбачається, що станом на час подання ОСОБА_1 заяви про відвід 07 червня 2026 року судових засідань у справі № 755/8611/26 призначено не було, відтак висновки суду першої інстанції про можливість вирішення питання про відвід судді судом, що розглядає справу, в порядку абз. 2 ч. 3 ст. 40 ЦПК України є помилковими.

Таким чином, на момент постановлення оскаржуваної ухвали про повернення скарги ОСОБА_1 питання про відвід судді Марфіної Н.В. не було вирішено належним складом суду у порядку, передбаченому ст. 33 та 40 ЦПК України, отже, суддя Марфіна Н.В. не мала процесуальних підстав постановляти ухвалу про повернення скарги.

Оцінюючи решту доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приймає аргументи ОСОБА_1 щодо неправильного застосування п. 6 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, якою передбачено, що заява повертається у випадках, коли позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

Застосовуючи дану норму як аналогію закону відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України, суд першої інстанції залишив поза увагою, що подана ОСОБА_1 скарга не є позовом та не є новим спором між сторонами, а є процесуальним засобом судового контролю за виконанням судового рішення відповідно до Розділу VІІ ЦПК України.

Згідно правових висновків Верховного Суду в постанові від 20 серпня 2025 року у справі № 2-248/10, «скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, не є спором у розумінні пункту 4 частини першої статі 257 ЦПК України, а тому ця норма не може застосовуватися до розділу VII ЦПК України.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про залишення скарги без розгляду, якою оскаржуються дії державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Джміля О.О., на підставі пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки ця стаття визначає підстави для залишення позову без розгляду, а заявник звернувся із скаргою».

Апеляційний суд враховує такі висновки Верховного Суду про неможливість застосування ст. 257 ЦПК України до скарг, поданих в порядку розділу VІІ ЦПК України, як релевантні до спірних правовідносин, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про повернення скарги саме в зв`язку з надходженням до суду ідентичної скарги ОСОБА_1 з єдиним унікальним номером справи № 755/8577/26.

Крім того, апеляційний суд погоджується зі слушними доводами ОСОБА_1 , що його скарга не повинна була реєструватися як нова справа № 755/8611/26, а мала розглядатися в межах справи № 755/20287/21.

Разом із тим, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що суддя Марфіна Н.В. є раніше визначеним складом суду у справі № 755/20287/21, а тому мала розглядати дане процесуальне питання, з огляду на те, що в результаті автоматизованого розподілу справи 05 червня 2026 року саме суддю Марфіну Н.В. було визначено головуючим суддею (суддею-доповідачем).

Крім того, оскільки суд першої інстанції без вирішення заяви про відвід відповідно до вимог ЦПК України не мав процесуальних підстав для повернення скарги ОСОБА_1 , не впливають на результати розгляду даної справи та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд використав як підставу для повернення цієї скарги існування справи № 755/8577/26, не навівши жодного мотиву, чому саме справа № 755/8577/26 повинна мати процесуальну перевагу над скаргою, яка фактично надійшла до суду раніше.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 08 червня 2026 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.