Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №357/9871/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/10958/2026

справа №357/9871/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.,

суддів Желепи О.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Орєхова О.І., повне рішення складено 27 березня 2026 року,

та на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 квітня 2026 року, повне рішення складено 13 квітня 2026 року,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1» про стягнення надбавки за вислугу років, -

встановив:

1. Короткий виклад доводів пред`явленого позову.

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про стягнення надбавки за вислугу років.

Вимоги позову мотивує тим, що позивачка з 01 вересня 2011 року по 31 березня 2025 року перебувала у трудових відносинах із Комунальним некомерційним підприємством Білоцерківської міської ради "Білоцерківська міська лікарня №1".

Вказує, що 31 березня 2025 року позивачка звільнена із займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

У період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2024 року позивачці нараховано заробітну плату, в тому числі надбавку за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу, однак вказану надбавку не виплачували безпідставно.

Таким чином, за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2024 року відповідач безпідставно не виплачував позивачці щомісячну надбавку за вислугу років у розмірі 4 152,00 гривень щомісяця.

За період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2024 року розмір невиплаченої, проте нарахованої надбавки становить 99 648,00 гривень.

Мотивуючи наведеним, просить стягнути із Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківська міська лікарня № 1" на користь ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2024 року у розмірі 99 648 грн.

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто із Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківська міська лікарня № 1" на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої надбавку за вислугу років за період з лютого 2023 року по листопад 2023 року та за січень 2024 року по грудень 2024 року в сумі 71 163,19 гривень.

Стягнуто із Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківська міська лікарня № 1" в дохід держави судовий збір у розмірі 3 028 гривень.

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2026 року заяву адвоката Коломієць Т.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто із Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківська міська лікарня № 1" на користь ОСОБА_1 витрати понесені на правову допомогу в розмірі 5 000 гривень.

Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції уважав доведеним право позивачки на отримання надбавки за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу та установив, що відповідач безпідставно не виплачував її протягом більшої частини заявленого періоду.

Суд вказав, що надбавка фактично виплачена у січні 2023 року та грудні 2023 року, тому підстав для повторного стягнення цих сум немає. Відтак, суд стягнув невиплачену надбавку за період з лютого 2023 року по листопад 2023 року та із січня 2024 року по грудень 2024 року в загальному розмірі 71 163,19 грн.

Стягнувши 5 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вказав, що позивачка фактично довела фактичні витрати на професійну правничу допомогу.

Визначивши розмір судових витрат, що підлягають стягненню із відповідача, суд першої інстанції врахував подане відповідачем клопотання про зменшення витрат та зазначив, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 00,00 гривень є неспівмірним із складністю спору, обсягом виконаної адвокатом роботи та тривалістю судових засідань.

Суд вказав, що справа не є складною, розглядалася у спрощеному позовному провадженні, позовна заява та інші процесуальні документи не вимагали значних затрат часу, а окремі заявлені адвокатом послуги (додаткові пояснення, участь у нетривалих судових засіданнях, адвокатський запит) були оцінені як завищені.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з ухваленими рішеннями, Комунальним некомерційним підприємством Білоцерківської міської ради "Білоцерківська міська лікарня №1" подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на незаконність, необґрунтованість оскаржуваних рішень.

Зазначає, що позивачка обґрунтовує свої вимоги пунктом 1.2 Додатку № 4 "Положення про оплату праці в КНП БМР "Білоцерківська міська лікарня № 1" Колективного договору від 17 травня 2022 року, відповідно до якого посадові оклади визначаються за Єдиною тарифною сіткою, де перший тарифний розряд дорівнює мінімальній заробітній платі.

Разом з цим, судом першої інстанції не враховано пункти 3, 5 та 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06 грудня 2016 року, якими з 01 січня 2017 року мінімальна заробітна плата виключена як розрахункова величина для визначення посадових окладів, інших виплат та застосування у колективних договорах. До приведення таких договорів у відповідність до Закону розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня відповідного року.

Отже, після набрання чинності Законом №1774-VIII надбавка за вислугу років повинна обчислюватися виходячи із прожиткового мінімуму, а не мінімальної заробітної плати. Стягнення надбавки, розрахованої за іншою величиною, суперечить законодавству про оплату праці та фактично зобов`язує відповідача діяти всупереч вимогам Закону №1774-VIII.

Зазначає, що відповідач заперечуючи проти задоволення вимог, посилався на вказаний Закон №1774-VIII, проте мотивувальна частина оскаржуваного рішення не містить мотивів його незастосування у цій справі.

Суд також не врахував, що КНП фінансується за договором з Національною службою здоров`я України, а тому на нього не поширюються положення частини 2 статті 8 Закону України "Про оплату праці". Відповідно до статті 97 КЗпП України та статті 15 Закону України "Про оплату праці" умови, системи, розміри посадових окладів, надбавок і доплат визначаються підприємством у колективному договорі з обов`язковим дотриманням вимог законодавства.

Зазначає, що під час розгляду справи відповідачем заявлено клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи для перевірки правильності нарахування надбавки за вислугу років та визначення її розміру із застосуванням прожиткового мінімуму. Разом із цим, судом першої інстанції ухвалою від 15 січня 2026 року, занесеною до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання відмовлено з підстав пропуску процесуального строку.

Також судом першої інстанції не надано оцінку довідці від 17 лютого 2026 року №163 про розмір надбавки за вислугу років за 2023-2024 роки, що містила розрахунок відповідно до вимог Закону №1774-VIII та фактично дозволяла визначити законний розмір виплат.

Звертає увагу, що судом першої інстанції неправильно розподілено судові витрати за результатом розгляду справи, оскільки з урахуванням задоволеної суми позовних вимог судовий збір мав становити 1 211,20 грн, а не 3 028,00 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04 листопада 2020 року у справі №200/9195/19-а, від 10 січня 2024 року у справі №501/4788/21, від 25 січня 2024 року у справі №501/4789/21.

Мотивуючи наведеним, просить рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 квітня 2026 року скасувати, судові витрати покласти на позивачку.

До апеляції долучено клопотання про призначення судової бухгалтерської експертизи, у якому просить на вирішення експертів поставити такі питання:

Чи здійснювалось нарахування надбавки за вислугу років ОСОБА_1 зазначених в розрахункових листах за період з лютого 2023 року по листопад 2023 року та з січня місяця 2024 року по грудень 2024 року із застосуванням першого тарифного розряду, що дорівнює розміру мінімальної заробітної плати, визначеної у Законі України про Державний бюджет на відповідний рік?

Здійснити розрахунок нарахування помісячної надбавки за вислугу років ОСОБА_1 за період з лютого 2023 року по листопад 2023 року та з січня 2024 року по грудень 2024 року із застосуванням першого тарифного розряду, що дорівнює прожитковому мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України про Державний бюджет на відповідний рік.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.

24 липня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Коломієць Т.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на апеляційну скаргу.

Зазначає, що відповідно до статті 2 Закону України "Про оплату праці" надбавка за вислугу років є складовою заробітної плати та підлягає обов`язковій виплаті працівникові, у тому числі в день звільнення. Статті 47 та 116 КЗпП України покладають на роботодавця обов`язок провести повний розрахунок із працівником у день звільнення, а у разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Частина 2 статті 14 Закону України «Про оплату праці» допускає можливість тимчасового застосування умов оплати праці, нижчих за визначені генеральною, галузевою чи територіальною угодами, лише у разі фінансових труднощів підприємства та не більше ніж на шість місяців. Будь-які положення колективного договору, що погіршують становище працівників понад цей строк, є недійсними відповідно до частини 2 статті 5 Закону України "Про колективні договори і угоди".

Вказує, що станом на 31 березня 2025 року медичний стаж позивачки становив 29 років, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року № 1418 "Про затвердження Порядку виплати надбавки за вислугу років медичним, фармацевтичним працівникам і фахівцям з реабілітації державних та комунальних закладів охорони здоров`я" надає право на щомісячну надбавку у розмірі 30 % посадового окладу. Проте така надбавка при звільненні не була ані нарахована, ані виплачена.

Звертає увагу, що накази відповідача № 93 від 21 лютого 2023 року та № 62 від 15 січня 2024 року, а також відповідні положення колективного договору, якими фактично обмежено виплату надбавки понад шість місяців під приводом фінансових труднощів, суперечать статті 14 Закону України "Про оплату праці", частині 2 статті 5 Закону України "Про колективні договори і угоди" та не можуть застосовуватись як такі, що погіршують становище працівника.

Отже, доводи відповідача щодо застосування Закону України № 1774-VIII та розрахунку прожиткового мінімуму є безпідставними, оскільки предметом спору є саме стягнення надбавки за вислугу років як складової заробітної плати, що регулюється спеціальними нормами законодавства.

Вказує на необґрунтованість долученого до апеляційної скарги клопотання про призначення експертизи, оскільки таке ґрунтується на застосуванні внутрішніх документів відповідача, які суперечать законодавству та погіршують становище працівника. Аналогічне клопотання вже розглядалося судом першої інстанції та було відхилене, а всі питання, запропоновані на вирішення експерта, досліджені судом і відображені у мотивувальній частині рішення.

Звертає увагу, що висновки суду першої інстанції підтверджуються відповіддю Державної служби України з питань праці від 12 березня 2026 року № Ц/2/750-ЗВ-26, наданою за зверненням позивачки. Держпраці підтвердила, що надбавка за вислугу років виплачується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1418; її розмір становить 10%, 20% або30 % посадового окладу залежно від стажу; виплата є обов`язковою для комунальних закладів охорони здоров`я; зупинення дії положень колективного договору можливе лише у порядку, визначеному статтею 11 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", за взаємною згодою сторін колективного договору.

Матеріали справи підтверджують, що позивачку не було ознайомлено з наказами № 93 та №62, згода на зупинення дії положень колективного договору не надавалася, а локальні акти відповідача не можуть суперечити законам та постанові Кабінету Міністрів України № 1418.

Вказує, що суд першої інстанції правомірно стягнув із відповідача судовий збір. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 та пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивачка звільнена від його сплати, а тому судовий збір у сумі 3 028,00 грн підлягає стягненню із відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Вказує, що попередній розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції становить 15 000 грн. Остаточний розрахунок буде подано після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції у строк, передбачений процесуальним законом.

Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

5. Позиція учасників справи.

29 липня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли додаткові пояснення адвокатки Коломієць Т.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , щодо обставин справи, у яких просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, а судові витрати покласти на КНП Білоцерківської міської ради "Білоцерківська міська лікарня №1".

29 листопада 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли заперечення адвокатки Коломієць Т.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на клопотання скаржника про проведення експертизи.

В обґрунтування поданих заперечень посилається на необґрунтованість поданого клопотання, оскільки порушені у клопотанні питання стосуються питань права, а не необхідності залучення експерта з спеціальними знаннями.

Звертає увагу, що у справі наявні неспростовані відповідачем бухгалтерські документи, що підтверджують невиплату надбавки за вислугу років.

Крім того, питання, запропоновані на експертизу, мають відповіді у документах з матеріалів справи, а будь-яка експертиза у даній незначної складності справі призведе до необґрунтованого затягування розгляду справи.

Просить у задоволенні клопотання відмовити.

В судовому засіданні представник КНП "Білоцерківська міська лікарня №1" - адвокат Овчаренко Д.К. в режимі відеоконференції підтримав подану апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити.

Адвокатка Коломієць Т.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

6. Позиція суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника скаржника, представницю позивачки, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи питання за клопотанням скаржника про призначення у справі судової бухгалтерської експертизи, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини 1 статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Згідно частини 1 статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 липня 2026 року, занесеною до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання відмовлено, оскільки наявних у справі доказів достатньо для вирішення справи.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом.

З матеріалів справи убачається, що 14 вересня 1996 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 змінила прізвище на " ОСОБА_1 " (том 1 а.с. 16).

Згідно даних диплому молодшого спеціаліста НОМЕР_2 убачається, що ОСОБА_1 закінчила Київське медичне училище №3 за спеціальністю "Акушерська справа", та рішенням державної кваліфікаційної комісії від 27 лютого 1996 року ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію акушерки (том 1 а.с. 17).

Відповідно до даних трудової книжки НОМЕР_1 , виданої на ім`я позивачки, убачається, що на підставі наказу №85-к від 02 вересня 1996 року позивачка зарахована на посаду зав. ФАП с. Поправка на період відсутності основного працівника.

З 18 травня 1997 року на підставі наказу №37-к від 18 травня 1997 року позивачку переведено на постійну посаду зав. ФАП с. Поправка.

З 01 грудня 2003 року на підставі наказу №74 від 01 грудня 2003 року позивачка працювала на посаді сестри медичної палатної у Рокитнянській райлікарні.

З 04 жовтня 2004 року на підставі наказу №76-к від 01 жовтня 2004 року позивачка працювала у Дошкільному навчальному закладі № 7 «Орлятко» на посаді медичної сестри.

З 03 травня 2006 року позивачку переведено на посаду старшої медичної сестри на підставі наказу №14-іс від 28 квітня 2006 року.

На підставі наказу №241-к від 01 вересня 2011 року позивачку прийнято на посаду сестри медичної палатної в спеціалізоване кардіологічне відділення з ліжками інтенсивної терапії у Міській лікарні № 1.

19 вересня 2014 року ОСОБА_1 переведено в блок інтенсивної терапії і реанімації спеціалізованого кардіологічного відділення з ліжками інтенсивної терапії на посаду сестри медичної.

З 01 січня 2024 року відповідно до Наказу № 550-с від 25 грудня 2023 року позивачку переведено на посаду сестри медичної палатної відділення інтенсивної реперфузійної терапії. 31 березня 2025 року позивачку звільнено за власним бажанням на підставі наказу № 189-к від 28 березня 2025 року (том 1 а.с. 18-22).

Відповідно до даних наказу №189-к від 28 березня 2025 року ОСОБА_1 , сестру медичну стаціонару блоку інтенсивної терапії, звільнено 31 березня 2025 року за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України. Вказано бухгалтерії виплатити грошову компенсацію за невикористані відпрацьовані дні щорічної основної і додаткової відпустки: 18 календарних днів за робочий рік з 01 вересня 2024 року по 31 березня 2025 року (том 1 а.с. 23).

Матеріали справи містять примірник вимоги адвокатки позивачки Коломієць Т.О. , адресованої Комунальному некомерційному підприємству Білоцерківської міської ради "Білоцерківська міська лікарня №1", у якій заявлено вимогу про здійснення виплати щомісячної надбавки за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу (том 1 а.с. 40-42).

В матеріалах справи містяться накази КНП БМР "Білоцерківська міська лікарня № 1" № 93 від 21 лютого 2023 року про призупинення нарахування і виплати доплат до заробітної плати працівників КНП БМР "БМЛ № 1" з 01 лютого 2023 року та наказ № 62 від 15 січня 2024 року про призупинення нарахування і виплати доплат до заробітної плати працівників КНП БМР "БМЛ № 1" з 01 січня 2024 року ( том 1 а.с. 71, 72).

Відповідно до даних наказу "Про встановлення розміру схемного посадового окладу" №469-к від 06 жовтня 2016 року убачається, що враховуючи стаж роботи на медичних посадах станом на 02 вересня 2016 року - 20 років ОСОБА_1 встановлено надбавку до посадового окладу у розмірі 30% посадового окладу (том 1 а.с. 83).

У період з лютого 2023 року по грудень 2024 року в КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» діяв Колективний договорі між керівництвом та трудовим колективом Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1», схвалений конференцією трудового колективу 17.05.2022.

Розділ 5 «Оплата праці» колективного договору стосується оплати праці, регулює порядок нарахування заробітної плати на підприємстві. Пунктом 5.1.2 цього розділу передбачено, що роботодавець зобов`язаний проводити оплату праці відповідно до Положення про оплату праці, яке є частиною Колективного договору і базується на нормативних актах, які регулюють питання щодо оплати праці, з урахуванням отриманих доходів за укладеними договорами з НСЗ України. В період фінансових труднощів підприємства зарплата працівникам має нараховуватись не менше мінімальної заробітної плати, визначеної законом України про державний бюджет на відповідний рік. Пункт 2.16 Положення про оплату праці передбачає надання надбавок за вислугу років для медичних і фармацевтичних працівників, зокрема 30% від посадового окладу для тих, у кого стаж роботи перевищує 20 років (том 1 а.с. 126-179).

Відповідно до даних довідки №163 від 17 лютого 2026 року, складеної генеральним директором КНП БМР "Білоцерківська міська лікарня №1" та головним бухгалтером, убачається, що в період 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року розмір додаткової заробітної плати ОСОБА_1 склав 16 423,20 гривень; за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - 18 225,07 гривень (том 2 а.с. 215).

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до частини 1 статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно статті 2 Закону України "Про оплату праці" до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно статті 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного договору.

Статтею 22 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із визначенням строку дії цих обмежень.

Стаття 103 КЗпП України покладає на роботодавця обов`язок повідомити працівника не пізніш як за два місяці про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення.

Поряд з тим, частиною 2 статті 3 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" передбачено, що у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну умов оплати праці, передбачених статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно виходив із того, що право позивачки на отримання надбавки за вислугу років випливає із спеціального законодавства, яке регулює оплату праці медичних працівників державних та комунальних закладів охорони здоров`я.

Порядок виплати надбавки за вислугу років медичним працівникам визначений постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року №1418 "Про затвердження Порядку виплати надбавки за вислугу років медичним, фармацевтичним працівникам і фахівцям з реабілітації державних та комунальних закладів охорони здоров`я".

Згідно із пунктами 2,3 зазначеного Порядку надбавка виплачується щомісячно у відсотках до посадового окладу залежно від стажу роботи та є обов`язковою виплатою для відповідної категорії працівників.

Матеріалами справи підтверджено, що стаж роботи позивачки на медичних посадах перевищував двадцять років, відтак вона мала право на отримання щомісячної надбавки у розмірі 30 відсотків посадового окладу, що сторонами фактично не заперечується.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував положення Закону України №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо використання прожиткового мінімуму як розрахункової величини, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII врегульовано питання застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при визначенні посадових окладів та інших виплат у випадках, коли така розрахункова величина прямо встановлена нормативним актом або локальним нормативним документом.

Разом із тим, предметом даного спору є не визначення розміру посадового окладу позивачки та не перевірка правильності його встановлення роботодавцем, а стягнення нарахованої, але невиплаченої надбавки за вислугу років, право на яку виникає безпосередньо із спеціального нормативного регулювання.

Як убачається з розрахункових листків та інших бухгалтерських документів, наданих відповідачем, надбавка за вислугу років у спірний період нараховувалась саме виходячи із фактично встановленого посадового окладу позивачки, однак у подальшому її виплата не здійснювалася.

За таких обставин наведені скаржником посилання на Закон України №1774-VIII не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не впливають на правильність вирішення спору.

Крім цього, необґрунтованим є посилання скаржника про ненадання судом першої інстанції оцінки довідці від 17 лютого 2026 року №163.

Наведений в ній альтернативний розрахунок ґрунтується на правовій позиції відповідача щодо застосування Закону №1774-VIII, яку суд визнав помилковою, а тому сама по собі така довідка не могла бути покладена в основу судового рішення.

Крім цього, відомості у розрахункових листах, складених відповідачем та наявні в матеріалах справи, не відповідають сумам додаткової заробітної плати, нарахованої згідно даних довідки.

За таких обставин, посилання скаржника на дані вказаної довідки колегія суддів відхиляє.

Посилання скаржника на те, що Комунальне некомерційне підприємство фінансується за договорами з Національною службою здоров`я України та самостійно визначає систему оплати праці, не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови у задоволенні позову.

Відповідно до статей 15, 22 Закону України "Про оплату праці", статті 97 КЗпП України роботодавець вправі визначати умови оплати праці лише за умови додержання державних гарантій та вимог законодавства.

Сам факт фінансування закладу охорони здоров`я за договорами з НСЗУ не звільняє роботодавця від обов`язку виконувати вимоги спеціального законодавства щодо оплати праці медичних працівників та не надає права односторонньо позбавляти працівників установлених законодавством гарантій.

Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04 листопада 2020 року у справі №200/9195/19-а відхиляються колегією суддів, оскільки висновки у справі №200/9195/19-а зроблені за інших фактичних обставин справ та не стосуються спору про стягнення нарахованої, але невиплаченої надбавки за вислугу років медичним працівникам відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1418.

Предметом цієї справи є перевірка правомірності невиплати відповідачем уже нарахованої позивачці надбавки за вислугу років, тоді як наведені скаржником правові висновки стосуються інших правовідносин щодо визначення розрахункових величин при встановленні посадових окладів суддів.

За таких обставин, колегія суддів уважає, що при вирішення спору суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для задоволення позову.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині розподілу судових витрат за результатом розгляду справи, колегія суддів зазначає про таке.

Із резолютивної частини оскаржуваного рішення убачається, що відповідно до пункту 5 частини 5 статті 265 ЦПК України суд першої інстанції, вирішуючи питання розподілу судових витрат, стягнув із Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківська міська лікарня № 1" в дохід держави судовий збір у розмірі 3 028,00 гривень.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із позовної заяви убачається, що позивачкою заявлено вимогу про стягнення надбавки за вислугу років у розмірі 99 648,00 гривень, відтак за подачу позову ставка судового збору становить 1 211,20 гривень.

Згідно даних платіжної інструкції №IB95267727 від 17 червня 2025 року ОСОБА_1 за подачу позовної заяви сплачено 1 211,20 гривень (том 1 а.с. 11).

За результатом розгляду справи вимоги позивачки задоволено на 71,4% (71 163,19 гривень х 100 / 99 648,00 гривень).

Отже, оскільки позивачкою при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, а позовні вимоги задоволено на 71,4 %, судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України.

Відтак на відповідача покладається обов`язок відшкодувати судовий збір у сумі 864,80 грн (1 211,20 грн ? 71,4 %), тоді як решта судового збору залишається за позивачкою.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача в дохід держави судового збору у розмірі 3 028,00 грн не відповідає вимогам Закону України "Про судовий збір" та статті 141 ЦПК України, а тому в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням в цій частині нового судового рішення.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1» задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2026 року в частині розподілу судових витрат скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення такого змісту.

Стягнути із Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1» на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору в суді першої інстанції, 864,80 гривень.

В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2026 року залишити без змін.

Додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повну постанову складено 13 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді О.В. Желепа

В.В. Соколова