Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №359/10429/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/7055/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року місто Київ

справа № 359/10429/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Яковлєвої Л.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Національного антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позов, в якому просив: стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 300000 грн. та перерахувати їх позивачу на рахунок Державної прикордонної служби України.

В обґрунтування вимог посилався на те, що Національним антикорупційним бюро України за погодженням з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури було розпочато досудове розслідування за матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52021000000000335 від 29 червня 2021 року відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366-2 КК України.

Вказував, що 20 грудня 2022 року йому було вручено підозру в скоєнні даного злочину.

01 березня 2023 року обвинувальний акт у кримінальному проваджені №52021000000000335 від 29 червня 2021 року скеровано до суду.

Вироком Вищого антикорупційного суду від 15 квітня 2024 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366-2 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 28 серпня 2024 року вирок Вищого антикорупційного суду від 15 квітня 2024 року залишено без змін.

Зазначав, що через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, тривале перебування його в період з 20 грудня 2022 року по 28 серпня 2024 року під слідством та судом у статусі підозрюваного, обвинуваченого та виходячи з вимог ст.55, 56 Конституції України, ст.130 КПК України, ст.ст.23, 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду», ОСОБА_1 просив стягнути з держави Україна моральну шкоду в розмірі 300000 грн.

09 вересня 2025 року позивач подав до суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, обгрунтовуючи яку зазначив, що постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 11 березня 2025 року ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 28 серпня 2024 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення у кримінальному провадженні № 991/1926/23.

Вказував, що саме до 11 березня 2025 року ОСОБА_1 перебував під судовим слідством та саме у цей день виправдувальний вирок від 15 квітня 2024 року щодо нього набрав законної сили. Наведене, в свою чергу, свідчить про перебування його під слідством і судом протягом 26 місяців та 23 днів (з 20 грудня 2022 року по 11 березня 2025 року). Тому розрахунок відшкодування моральної шкоди просив здійснити враховуючи саме цей період часу.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 162064,52 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач Спеціалізована антикорупційна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог посилалася на те, що 20 грудня 2022 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні двох кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366-2 КК України.

Вказував, що ОСОБА_1 у кримінальному провадженні притягався до кримінальної відповідальності за 2 (два) кримінальні правопорушення, по одному з яких за його заявою справу закрито за нереабілітуючою підставою - у зв`язку із звільненням його від кримінальної відповідальності за спливом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а по другому - виправдано. Отже, ОСОБА_1 виправдано лише за одним з епізодів.

Зазначав, що закінчення строків давності не є реабілітуючою підставою закриття кримінального провадження та не виправдовує особу, яка вчинила діяння.

Вказував, що оскільки кримінальне провадження №52021000000000335 за обвинуваченням ОСОБА_1 було закрито не з реабілітуючої підстави, право на відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» та ст.1176 ЦК України ОСОБА_1 не набув.

Посилався на те, що стягнута судом першої інстанції моральна шкода не відповідає принципам поміркованості та розумності, розрахована з порушенням норм матеріального права, а саме Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Вважає, що висновки суду першої інстанції про стягнення на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України 162064,52 грн моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, шо здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду є необгрунтованими.

Представник відповідача Спеціалізованої антикорупційної прокуратури в судовому засіданні суду апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Відповідач Державна казначейська служба України в судове засідання апеляційного суду не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справи у відсутність Державної казначейської служби України відповідно до положень ч.2ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

За змістом ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 червня 2020 року між Державною прикордонною службою України та начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження громадянами військової служби в Державній прикордонній службі України (далі по тексту - ДПСУ) на посадах осіб офіцерського складу строком на один рік з 01 серпня 2020 року по 31 липня 2021 року.

Указом Президента України від 23 серпня 2020 року за №352/2020 полковнику ОСОБА_1 присвоєно військове звання «генерал-майор».

25 травня 2021 року між ДПСУ та начальником Південного регіонального управління ДПСУ ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами військової служби в ДПСУ на посадах осіб офіцерського складу строком на один рік з 01 серпня 2021 року по 31 липня 2022 року.

З Витягу наказу Голови ДПСУ від 13 жовтня 2023 року за № 1474-ос вбачається, що генерал - майора ОСОБА_1 було призначено заступником директора Департаменту організації роботи, планування та контролю, який перебуває у розпорядженні Голови ДПСУ.

20 грудня 2022 року детектив Національного антикорупційного бюро України вручив позивачу повідомлення про підозру у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366-2 КК України (у редакції Закону №1074-ІХ від 04 грудня 2020 року), ч.1 ст.366-2 КК України (у редакції Закону №1576-ІХ від 29 червня 2021 року).

01 березня 2023 року прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора було затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52021000000000335 від 29 червня 2021 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366-2 КК України, а саме: ОСОБА_1 обвинувачувавсяу тому, що ним як суб`єктом декларування 23 березня 2021 року умисно внесені завідомо недостовірні відомості до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2020 рік. При чому такі відомості відрізнялися від достовірних на суму від 500 до 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Крім цього, за змістом обвинувального акта ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що ним як суб`єктом декларування 17лютого 2022 року умисно внесені завідомо недостовірні відомості до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2021 рік. При чому такі відомості відрізнялись від достовірних на суму від 500 до 2000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Тобто ОСОБА_1 висунуто обвинувачення у вчиненні двох фактів декларування недостовірної інформації, перший вчинено 23 березня 2021 року, а другий - 17 лютого 2022 року.

03 березня 2023 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні від 29 червня 2021 року за №52021000000000335 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366-2 КК України було направлено до Вищого антикорупційного суду.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 19 липня 2023 року позивача звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності в частині обвинувачення в умисному внесенні 23 березня 2021 року завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 рік.

На підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України кримінальне провадження №52021000000000335 від 29 червня 2021 року в частині вказаного обвинувачення закрито.

Вироком Вищого антикорупційного суду від 15 квітня 2024 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366-2 КК України та виправдано у зв`язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 28 серпня 2024 року апеляційну скаргу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури залишено без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду від 15 квітня 2024 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 11 березня 2025 року ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 28 серпня 2024 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Згідно з ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилався на те, що через незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності, тривале перебування його в період з 20 грудня 2022 року по 11 березня 2025 року під слідством та судом у статусі підозрюваного, обвинуваченого завдало йому моральної шкоди, які останній просить відшкодувати на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частина четверта статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплює, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав (далі - ЄСПЛ) людини як джерело права.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Практика ЄСПЛ свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплюють статті 56, 62 Конституції України, Закон України від 01 грудня 1994 року №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон №266/94) та статті 1167, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Частина перша та друга статті 1176 ЦК України передбачає, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» №266/94 підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону №266/94 право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до пункту 5 статті 3 вказаного Закону у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Згідно зі статтею 13 Закону №266/94 питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відповідно до пункту 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року №6/5/3/41 право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.

Отже, право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі Закону виникає в незаконно засудженої особи у випадку її повної реабілітації.

Близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №161/10842/15-ц, від 15 грудня 2021 року у справі №451/1215/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15.

Слід зазначити, що ідеальна сукупність злочинів має місце коли злочини були вчинені одним діянням.

При цьому на відміну від ідеальної, реальна сукупність злочинів має місце коли особа в різний час, кількома різними та відокремленими одне від одного діяннями, вчиняє два і більше злочини (постанова Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №127/31068/19, від 28 липня 2022 року у справі №229/870/20).

Стала судова практика свідчить про те, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати, та надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбаченому Законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17, від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15).

Нереабілітуючі підстави означають, що відносно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.

Правова позиція щодо відсутності передбачених Законом підстав для відшкодування моральної шкоди особі, кримінальне провадження відносно якої було закрито з нереабілітуючих підстав, неодноразово висловлювалось судом касаційної інстанції.

Так, Верховний Суд виснував, що звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, внаслідок застосування закону про амністію, декриміналізацією, відмовою потерпілого від обвинувачення не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1176 ЦК України та Закону (постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі №463/1380/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі №161/10842/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі №646/1591/18, від 20 листопада 2019 року у справі №369/1591/18, від 18 листопада 2020 року у справі №199/7894/19, від 14 липня 2021 року у справі № 766/8892/17, від 18 травня 2022 року у справі №522/2493/18).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 висунуто обвинувачення у вчиненні двох фактів декларування недостовірної інформації, перший вчинено 23 березня 2021 року, а другий - 17 лютого 2022 року.

Всі слідчі дії вчинялися одночасно за двома епізодами.

Необхідність прибуття ОСОБА_1 до слідчого та суду у період з 20 грудня 2022 року до 28 серпня 2024 року була пов`язана з підозрою по двох епізодах.

Встановлено, що ухвалою Вищого антикорупційного суду від 19 липня 2023 року позивача звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності в частині обвинувачення в умисному внесенні 23 березня 2021 року завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 рік. Тобто ОСОБА_1 був звільнений від кримінальної відповідальності за нереабілітуючою підставою.

Таким чином, позивач право на відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» та ст.1176 ЦК України за епізодом в частині обвинувачення в умисному внесенні 23 березня 2021 року завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 рік не набув.

Наведеного суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди за період перебування позивача під слідством та судом з 20 грудня 2022 року по 28 серпня 2024 року.

При цьому встановивши, що вироком Вищого антикорупційного суду від 15 квітня 2024 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366-2 КК України щодо внесення завідомо недостовірнихвідомостейдо декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2021 рік та виправдано у зв`язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наявні підстави для відшкодування останньому моральної шкоди.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди за епізодом в частині обвинувачення в умисному внесенні 23 березня 2021 року завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 рік, отже розмір моральної шкоди визначеної судом першої інстанції підлягає перерахунку.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Законом №266/94 не передбачено можливість запровадження законом про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, від 28 серпня 2020 року №10-р/2020, неодноразово наголошував на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Отже, Закон №266/94 є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах, а зміни у вказаний Закон не вносилися.

При цьому відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, не є в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону №266/94, статей 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600,00 грн, відсутні.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №705/4489/20, провадження №61-2214св23, Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону № 266/94 зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, Верховний Суд роз`яснював про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальної заробітної плати (постанова Верховного Суду від 10 березня 2025 року у справі №613/25/24).

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23, провадження № 61-7724св24, від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22, провадження № 61-7696св24, від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23, провадження № 61-8406св24, від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23, провадження № 61-9291св24, від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21, провадження № 61-8267св24, від 05 березня 2025 року у справі № 166/789/24, провадження № 61-14883св24.

Отже, вирішуючи питання розміру відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходить саме з величини мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8000 грн. як це передбачено у ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Моральна шкода підлягає відшкодуванню за період з дня набрання ухвалою Вищого антикорупційного суду від 19 липня 2023 року законної сили до дня набрання законної сили вирокомВищого антикорупційного суду від 15 квітня 2024 року, тобто з 27 липня 2023 року по 28 серпня 2024 року, що становить: 1 рік 1 місяць 1 день.

А тому розмір морального відшкодування становить104258,06 грн.: (8000 грн. коп. х 13 місяців =104000 грн) + (8000 грн. / 31 календарний день х 1 день= 258,06 грн.).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч.4 ст.376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, а відтак рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2025 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди підлягає зміні шляхом зменшення сумиморальної шкоди, якапідлягає стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 з 162064,52 грн.до 104258,06 грн.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргувідповідача Спеціалізованої антикорупційної прокуратури - задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2025 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди змінити, зменшити суму моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 з 162064 грн. 52 коп. до 104258 грн. 06 коп.

В решті рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 12 серпня 2026 року.

Головуючий:

Судді: