Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №759/24329/19 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року місто Київ

Справа № 759/24329/19

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1077/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Деркач Дмитро Іванович, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 квітня 2025 року (у складі судді Зінченко О.М., повне рішення складено 16 квітня 2025 року) та на додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 травня 2025 року (у складі судді Зінченко О.М., повне рішення складено 06 червня 2025 року)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу в Обухівському районі Головного управління Держгеокадастру в Київській області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_2 , третя особа Обухівська районна державна адміністрація Київської області про визнання недійсним та скасування наказу й свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації

та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області , ОСОБА_1 , третя особа Головне управління Держгеокадастру у Київській області про визнання дій та рішень не законними та протиправними, скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст первісного позову

24 грудня 2019 року представник позивача за первісним позовом - адвокат Климчук А.В. звернулася до суду з цим позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 18 жовтня 2023 року (т. 4 а. с. 166), просила:

1) визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 14 березня 2014 року №КИ/3223186800:04:001/00016633 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства площею 0,0600 га (кадастровий номер 3223186800:04:001:0060) на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області»;

2) визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 13 червня 2014 року, серія НОМЕР_1 , індексний номер 22976766, згідно з яким ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер 3223186800:04:001:0060, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області;

3) скасувати державну реєстрацію вказаної земельної ділянки.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки 0,1200 га відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ № 029521 від 21.01.2004, що розташована за адресою на території АДРЕСА_1 та має кадастровий № 3223186800:04:001:0054. На підтвердження чого та правомірності володіння посилається також на технічну документацію по передачі йому земельної ділянки у власність, розроблену ПП «Фокус-2002», збірний кадастровий план та Договори сервітуту.

Водночас відповідно до інформації, отриманої від ГУ Держгеокадастру у Київській області, 30 серпня 2013 року відбулася державна реєстрація земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , площею 0,0600 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області під кадастровим номером 32223186800:04:001:0060.

Внаслідок зазначеної державної реєстрації земельна ділянка ОСОБА_2 повністю накладається на земельну ділянку позивача, що останній вважає помилкою, допущеною у державному земельному кадастрі в частині місця розташування земельної ділянки позивача та відповідачки.

Зазначав, що позивач 09 березня 2017 року звернувся із заявою у правоохоронні органи та із заявою до ГУ Держгеокадастру у Київській області, яким на підставі відповідних листів були внесені виправлені відомості про координати поворотних точок меж його земельної ділянки. Після внесення змін земельна ділянка відповідачки повністю накладається на його земельну ділянку в межах 0,0600 га.

На цій підставі вказував, що земельна ділянка відповідачки має розташовуватись в іншому місці та межувати із земельною ділянкою позивача, а не накладатись.

Відділ в Обухівському районі ГУ Держгеокадастру в Київській області повідомив , що у них відсутня технічна документація на земельну ділянку ОСОБА_2 , а отже вони не можуть внести зміни до Публічної кадастрової карти.

Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області листом від 19 жовтня 2017 року №572/01-10 повідомила, що до 26 липня 2013 року, розпорядником території, на якій знаходиться земельна ділянка відповідачки була Обухівська районна державна адміністрація. А отже, земельні ділянки передавались у приватну власність відповідно до її розпоряджень.

ГУ Держгеокадастру у Київській області Листом від 11 жовтня 2017 року за № ПІ-737/0-16645/6-17 повідомило, що державна реєстрація земельної ділянки ОСОБА_2 з кадастровим номером 3223186800:04:001:0060 проведена 30 серпня 2013 року на підставі проекту землеустрою, розробленого ОМРВВ КОФ ДП «Центр ДЗК» (виготовленого на підставі розпорядження Обухівської РДА Київської області від 03.10.2012 №1298).

Позивач посилався на те, що відповідачами здійснено не всі дії в межах їх повноважень для відновлення його порушених прав. Вважав, що оскільки в Національну кадастрову систему внесені зміни в частині зміни місця розташування земельної ділянки Позивача та за відповідачкою зареєстровано земельну ділянку і присвоєно кадастровий номер на території розташування його земельної ділянки це є порушенням його прав та інтересів.

Зазначав також, що раніше вже звертався до Київського окружного адміністративного суду із позовом про зобов`язання вчинити дії, який 22 березня 2018 року було задоволено, проте скасовано апеляційним судом та закрито провадження у справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в адміністративному порядку, а підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Зазначене і стало підставою для звернення позивача до Святошинського районного суду м. Києва зі вказаним позовом у цій справі, яка ухвалою Святошинського районного суду м. Києві від 11 травня 2021 року була передана на розгляд Обухівського районного суду Київської області.

Короткий зміст зустрічного позову

У липні 2023 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом (т. 4), у якому просила:

1) визнати незаконним та протиправним і скасувати рішення Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 26 червня 2002 року № 6 про надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га з земель запасу сільської ради у приватну власність для ведення особистого селянського господарства в

АДРЕСА_1 ) визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серія КВ № 029521 від 21 січня 2004 року, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3223186800:04:001:0054 та скасувати його державну реєстрацію в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, розташованої в Підгірцівській сільській раді, Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223186800:04:001:0060 на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 03 жовтня 2012 року № 1298.

З часу виділення земельної ділянки і до сьогодні вона є єдиним фактичним користувачем/власником цієї земельної ділянки, але всупереч цьому ОСОБА_1 фактично намагається позбавити її права власності на належну їй земельну ділянку.

Вказувала, що набуття відповідачем права власності на його земельну ділянку відбулося у незаконній спосіб та з порушенням норм закону. Рішення Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області №6 від 26 червня 2002 року про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки прийняте незаконно, оскільки з 01 січня 2002 року виключно до компетенції сільської ради, а не виконкому належали повноваження щодо розпорядження землею. Спірне рішення прийнято було неуповноваженим на це органом, яке, до того ж, як і інші документи та рішення не підписані належним чином, не приймалися, на запити адвоката і за ухвалами суду не надані.

Зазначала, що вона у спосіб, установлений законом, отримала право власності на земельну ділянку, її право власності гарантується Конституцією України та захищається законом, а відповідач не визнає її право власності, заперечує це, та фактично намагається позбавити позивачку права власності на її земельну ділянку.

Короткий зміст рішення та додаткового рішення суду першої інстанції

Обухівський районний суд Київської області рішенням від 14 квітня 2025 року в задоволенні первісного позову відмовив у повному обсязі, зустрічний позов - задовольнив.

Визнав незаконним та протиправним і скасував Рішення Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 26 червня 2002 року № 6 про надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га з земель запасу сільської ради у приватну власність для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 .

Визнав недійсним та скасував державний акт на право власності на земельну ділянку серія КВ № 029521 від 21 січня 2004 року, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3223186800:04:001:0054 та скасував його державну реєстрацію в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Стягнув з Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 порівну на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 147,20 грн.

Обухівський районний суд Київської області додатковим рішенням від 27 травня 2025 року заяву представника позивача за зустрічним позовом - адвоката Дадіверіної Л.І. задовольнив, стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, понесені на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 216 645,60 грн.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

Не погодившись з таким рішенням, Деркач Д.І. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову в повному обсязі та відмову в задоволенні зустрічного позову (т. 7 а. с. 29).

Також не погодившись із додатковим рішенням, Деркач Д.І. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу та зменшити розмір стягнутих з ОСОБА_1 , як Відповідача-1, на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у справі до 20 000 грн (т. 7 а. с. 149).

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі на основне рішення суду ОСОБА_1 стверджує, що суд першої інстанції безпідставно проігнорував висновок судової земельно-технічної експертизи від 10.07.2017 № 8300/17-41, виконаний в межах кримінального провадження, який безпосередньо стосується предмета спору, та в якому, зокрема, встановлено зміщення його земельної ділянки на 50 метрів у Національній кадастровій системі та накладання ділянки ОСОБА_2 на його ділянку (пункти 34-40).

Водночас взятий судом до уваги висновок від 30.09.2024 № 4975/24-41 є недостовірним та необґрунтованим, оскільки експерт Дем`яненко брала для розрахунків застарілі координати з поземельної книги станом на 17.07.2015, а не виправлені 12.10.2017 відповідно до первісної технічної документації, а також не враховано часткове не співпадіння розташування земельних ділянок. Під час допиту експерт підтвердила, що якби експертне дослідження проводилось на координатах земельної ділянки 0054 з поземельної книги відповідно до координат зазначених у технічній документації, то відповідь була б іншою, тому просить дослідити в судовому засіданні аудіозапис такого допиту або викликати експерта на повторний допит (пункти 43-50).

Подає комісійний висновок від 14.03.2025 №1233/03/2025, який суд першої інстанції не взяв до уваги, не дослідив та не надав йому оцінку, а тому просить суд апеляційної інстанції долучити та дослідити, оскільки в ньому при співставленні «координат меж обох земельних ділянок, визначених у технічній документації, які є однаковими (тотожними) наявним актуальним даним у поземельних книгах, що містяться в наданих матеріалах цивільної справи» встановлено накладання на момент формування ділянки ОСОБА_2 (пункти 51-54, 61). Окрім цього, експерти вказали, що порівняти взаємне розташування земельних ділянок виключно з відомостей поземельних книг не вбачається можливим через відкриття поземельної книги на ділянку ОСОБА_1 0054 після відкриття поземельної книги на ділянку ОСОБА_2 0060. Указане свідчить про неправильність формування судом 1 питання на вирішення судової експертизи (пункти 55-57). Також звертає увагу, що у висновку експерти констатували існування земельної ділянки 0054 на час формування земельної ділянки 0060 (пункти 58-60). Поважність неподання цього висновку на стаді підготовчого засідання обґрунтовує його виготовленням на замовлення представника ОСОБА_1 адвоката Деркача Д.І., який вступив до участі у цій справі вже під час розгляду справи по суті (пункт 62).

Звертає увагу, що необґрунтованими, незаконними та безпідставними є висновки суду про те, що для здійснення в поземельній книзі запису від 12.10.2017 необхідно було розробляти технічну документацію, оскільки координати відповідно до запису від 12.10.2017 внесені згідно з каталогом координат з технічної документації земельної ділянки 0054, а тому не потрібно було розробляти нову технічну документацію, оскільки виправлення координат відбувалось у відповідності до технічної документації, яка вже існувала (пункт 62).

Вважає безпідставними й необґрунтованими висновки суду про фактичне користування ОСОБА_2 земельною ділянкою 0060, оскільки з долученого 07.04.2025 представником ОСОБА_1 адвокатом Деркачем Д.І. відеозапису огляду земельних ділянок вбачається відсутність будь-якого майна, належного ОСОБА_2 , та здійснення нею будь-якої діяльності. Натомість саме ОСОБА_1 використовує та доглядає ділянку, має на ній майно. Просить дослідити вказаний відеозапис (пункти 63-65).

Звертає увагу на порушення положень Закону України «Про землеустрій» у технічній документації ОСОБА_2 , які суд першої інстанції не врахував. Зокрема, має місце ряд відсутніх або неналежних елементів технічної документації (клопотання про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, матеріалів польових робіт, план ділянки, рішення уповноваженого органу щодо передачі ділянки, акт приймання межових знаків, перенесення меж у натуру, перелік сервітутів). Особливу увагу звертає на відсутність наказу ГУ Держземагенства у Київській області від 14.03.2014 про затвердження проєкту технічної документації та надання ділянки у власність та згадки про встановлений сервітут (пункти 66-74).

Наголошує на інших суперечностях в площах і ситуаційних схемах, невірно зазначених суміжників, невідповідність опису меж планам формування територій, відсутність підписів/печаток та засвідчення в архівах. Окрім цього ставить під сумнів існування технічної документація ОСОБА_2 в цілому через відсутність проєкту землеустрою в архіві Держгеокадастру, що також підтверджено в межах адміністративної справи № 810/184/18. У зв`язку із цим просить суд зобов`язати ОСОБА_2 надати оригінал технічної документації до огляду та призначити експертизу з питань землеустрою, оскільки відмову суду ухвалою від 08.04.2025 у призначенні такої експертизи вважає незаконною й такою, що позбавила справу повного та всебічного розгляду (особливо з огляду на пізню зміну представника) (пункти 77-107).

Заперечує наведені судом першої інстанції мотиви про «неналежність» його технічної документації та відсутність оригіналів і вказує, що у справі є належно засвідчені листи ГУ Держгеокадастру, поземельна книга і технічна документація на ділянку 0054, що були надані на виконання ухвали суду про витребування доказів. На титульній сторінці цієї документації проставлено серійний номер, архівні відмітки та позначки Центру державного земельного кадастру, що підтверджує її офіційне походження та збереження. Натомість документи ОСОБА_2 указані вади мають, зокрема документація на ділянку 0060 відсутня в державних органах, наказ № КИ/…00016633 від 14.03.2014 про її затвердження в архіві не значиться, у матеріалах справи він без підпису та печатки, а в реєстраційній справі фігурує інший наказ - від 31.10.2013 № …00008204, що породжує сумніви в законності надання ділянки. Додатково Держгеокадастр повідомив про вилучення журналів реєстрації наказів за 2013-2014 років у межах кримінального провадження № 12013110000001049, що, на думку апелянта, ще більше ускладнює підтвердження легітимності наказу від 14.03.2014 та вказує на можливі порушення під час оформлення ділянки 0060. Попри це, суд проігнорував наявні й засвідчені документи ОСОБА_1 , натомість зробив необґрунтоване припущення про численні порушення ПП «Фокус-2002» і Підгірцівської сільради без жодного вироку чи провадження, яке б стосувалося саме його ділянки, і водночас не надав належної оцінки триваючим кримінальним провадженням, що стосуються документів ОСОБА_2 та його земельної ділянки 0054 (пункти 108-119).

Щодо компетенції органу, що передав йому ділянку у 2002 році наголошує, що виконком Підгірцівської сільради діяв у межах делегованих Козинською селищною радою повноважень (рішення 28.04.1998, чинне до 12.04.2004) і відповідно до ст. 73 Закону «Про місцеве самоврядування», а тому висновки суду про відсутність таких повноважень є безпідставними (пункти 120-123).

Вважає, що суд вийшов за межі спору, оскільки задовольнивши зустрічний позов власника 0,06 га, він фактично позбавив його права на 0,12 га, тоді як зустрічні вимоги не могли спричиняти таких наслідків (пункт 125).

Обґрунтовуючи підстави для задоволення первісного позову зазначає, що ОСОБА_1 є добросовісним власником земельної ділянки площею 0,1200 га з 2004 року на підставі державного акта КВ № 029521 і фактично нею користується. Висновками експертів у справі встановлено накладення земельної ділянки ОСОБА_2 на раніше сформовану та надану у власність ділянку ОСОБА_1 . Указане свідчить про повторну передачу органом влади у приватну власність уже зайнятої чужим правом земельної ділянки без попереднього припинення права попереднього власника, що прямо суперечить ч. 5 ст. 116 ЗК України. На підтвердження своїх доводів посилається на практику Верховного Суду, відповідно до якої у випадку накладення або повторної передачі суди визнавали незаконними рішення/накази про відведення і захищали первісного власника чи користувача (постанови від 17.05.2018 № 342/252/17, від 10.07.2023 № 670/217/20, від 27.06.2023 № 130/2194/19, від 24.05.2023 № 442/6301/20, від 25.06.2019 № 911/2701/17). Посилається також на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, з огляду на яку ОСОБА_1 як особа, що законно й добросовісно набула «майно», має право на мирне володіння ним, а будь-яке позбавлення або звуження цього права без законних підстав і належного «справедливого балансу» є неприпустимим (пункти 126-137).

Наголошує на необхідності застосування наслідків спливу позовної давності до вимог ОСОБА_2 , які пред`явлені 18.07.2023, оскільки вона є дружиною власника сусідньої земельної ділянки 0037, що належить Константакопулосу. Окрім цього, у 2011 році між ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вирішувалося питання щодо сервітут для доїзду до земельних ділянок ОСОБА_1 та Константакопулоса (пункти 138-160). Тобто не пізніше 2011 року ОСОБА_2 знала про право власності ОСОБА_1 , а достеменно - з 22.03.2018, коли в адміністративній справі № 810/184/18 їй як третій особі було вручено позов ОСОБА_1 із копіями рішення 2002 року і Державного акта 2004 року. До того ж, 03.02.2020 вона отримала матеріали вже цивільної справи № 759/24329/19 з тими ж документами, а її адвокат бере участь у цій справі щонайменше з лютого 2020 року, а в цьому спорі в цілому з 2018 року (пункти 161-173). При цьому ОСОБА_2 не заявляла і не довела поважних причин пропуску строку (пункти 174-178). Наголошує, що навіть з урахуванням підходу, за яким суд спершу з`ясовує наявність порушення права, а вже потім застосовує давність, суд першої інстанції все одно був зобов`язаний розглянути заявлене клопотання про позовну давність і надати йому оцінку, чого не зробив (пункти 179-182).

Зрештою посилається на те, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції (14.04.2025) вже набрав чинності Закон України від 09.04.2025 ««Про внесення змін до цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», а тому суд першої інстанції мав його врахувати при ухваленні рішення, проте цього не зробив. Скаржник наполягає, що наслідки зустрічних вимог ОСОБА_2 фактично тотожні витребуванню/оскарженню первісної передачі з комунальної власності, а тому захисні приписи для добросовісного набувача мають ураховуватися й тут (пункти 183-188).

В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду ОСОБА_1 наголошує, що у цій справі зустрічний позов ОСОБА_2 було пред`явлено до двох відповідачів - ОСОБА_1 та Козинської селищної ради, позов задоволено повністю без розмежування частки відповідальності кожного. За статтею 141 ЦПК України за такого процесуального становища судові витрати мають покладатися пропорційно та розподілятися рівномірно.

Звертає увагу, що предметом зустрічного позову було оскарження рішень/дій саме органу місцевого самоврядування, отже саме Козинська селищна рада як суб`єкт, чиї акти визнані незаконними, повинна нести основний тягар витрат, а тому стягнення усієї заявленої суми лише з ОСОБА_1 суперечить принципу справедливого розподілу витрат.

Зауважує, що навіть при рівномірному розподілі судових витрат, на нього не може бути покладено більше ніж 50 % заявлених витрат, тобто 108 322,80 грн.

Вказує на формальний підхід суду до вирішення питання про розподіл судових витрат, оскільки він обмежився фразою про «надуманість та безпідставність» заперечень відповідача, не навівши аналізу доводів і доказів, не пояснивши, чому вони не впливають на висновок, і не здійснивши оцінки розміру заявлених витрат крізь призму реальності, необхідності та розумності, як того вимагають ч. 1, ч. 5 ст. 263 та ст. 141 ЦПК України.

Обґрунтовуючи неспівмірність заявлених витрат вказує, що частина позицій у деталізованому розрахунку не належить до предмета доказування в цій справі (наприклад, заяви про фальшивість доказів чи клопотання про призначення судово-технічної/почеркознавчої експертиз), а інша частина є необґрунтованою в розмірі пов`язаності із наданням правової допомоги (зокрема, процесуальні та транспортні витрати). Загальна вартість таких «надлишкових» витрат становить 29 500 грн, тож навіть за умов рівномірного розподілу гранична сума, яка могла б підлягати стягненню з ОСОБА_1 - 78 822,80 грн.

Окремо просить урахувати критерій співмірності з огляду на майновий стан і вік ОСОБА_1 , а також тяжкий стан його здоров`я, що підтверджується документами про тривале лікування.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу на основне рішення представник ОСОБА_2 - адвокат Дадіверівна Л.І. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, відхилити клопотання про проведення експерти з питань землеустрою та про застосування наслідків спливу строків позовної давності (т. 7 а. с. 201).

Зазначає, що скаржник повторює доводи, викладені ним у суді першої інстанції, та яким останній надав належну правову оцінку, водночас не вказує змістовних доводів щодо незаконності або необґрунтованості оскаржуваного рішення.

Заперечуючи проти посилань апелянта на висновок земельно-технічної експертизи від 10 липня 2017 року № 8300/17-41, зазначає, що цей висновок складений у межах кримінального провадження, не на підставі ухвали суду в цій цивільній справі та не на замовлення її учасника для подання до суду. Експертиза проведена без дослідження оригіналів документів, поземельних книг щодо обох земельних ділянок, проєкту землеустрою ОСОБА_2 та її правовстановлювальних документів, натомість ґрунтувалася переважно на копіях технічної документації ОСОБА_1 і листах органів Держгеокадастру, які в матеріалах справи відсутні та не могли бути перевірені на достовірність. Крім того, координати земельної ділянки ОСОБА_1 у висновку названі неповними, його висновки - взаємовиключними, а відомості про відсутність проєкту землеустрою ОСОБА_2 - недостовірними.

Вказує, що висновок судової земельно-технічної експертизи від 30 вересня 2024 року № 4975/24-41 є повним, обґрунтованим і достовірним, оскільки експертиза була призначена ухвалою суду, проведена КНДІСЕ з дослідженням усіх матеріалів справи, включно з поземельними книгами та документацією щодо обох земельних ділянок, а редакція першого питання була погоджена представниками сторін. Експерт установила, що станом на час формування земельної ділянки ОСОБА_2 спірні земельні ділянки були суміжними та не накладалися, а повне накладення виникло лише після внесення у 2017 році змін до координат земельної ділянки ОСОБА_1 . При цьому експерт у судовому засіданні роз`яснила, що зміна координат за листами чи заявами не допускається, оскільки для цього необхідна належна документація із землеустрою, якої ОСОБА_1 не надав.

Також наголошує на суперечностях у технічній документації ОСОБА_1 , зокрема координати, внесені до поземельної книги у 2015 році, нібито містяться у таблицях документації, датованої 2003 роком; погодження документації датовані 2005 роком, тобто пізнішим часом, ніж видача державного акта; оригінал документації стороною ОСОБА_1 для огляду не надавався, а підписи посадових осіб у її документах викликають сумніви.

Щодо комісійного висновку експертів від 14 березня 2025 року № 1233/03/2025 зазначає, що така експертиза судом не призначалася, клопотання про долучення відповідного висновку через канцелярію суду не подавалося, відомості про його належне направлення, прийняття та дослідження судом першої інстанції відсутні, а обставини появи цього документа в матеріалах справи є незрозумілими, а тому посилання на нього в апеляційній скарзі є неналежним та недопустимим, а його прийняття апеляційним судом - таким, що суперечило б правилам подання нових доказів.

Заперечуючи проти доводів про необхідність призначення експертизи з питань землеустрою, указує, що протягом тривалого підготовчого провадження ОСОБА_1 та його представники відповідного клопотання не заявляли, хоча мали таку можливість. Клопотання було подане вже після закриття підготовчого провадження, без обґрунтування поважних причин пропуску строку для його заявлення, у зв`язку із чим суд правомірно розцінив його як спрямоване на затягування розгляду справи. Зміна представника у січні 2025 року такою поважною причиною не є.

Стосовно фактичного користування спірною земельною ділянкою зазначає, що ОСОБА_2 послідовно стверджувала про користування нею земельною ділянкою, зберігання на ній автомобіля її батька та дров, і ці обставини в суді першої інстанції належними доказами не спростовувалися. Натомість твердження апелянта про користування ділянкою ОСОБА_1 є вигаданими, зокрема з огляду на його тривале проживання за кордоном, а відеозапис огляду ділянки не підтверджує тривалого фактичного землекористування та не спростовує права власності ОСОБА_2 .

Наполягає, що право власності ОСОБА_2 набуте законно, зокрема дозвіл на розроблення проєкту землеустрою надано розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 03 жовтня 2012 року № 1298, проєкт виготовлений Обухівським міськрайонним виробничим відділом Київської обласної філії ДП «Центр ДЗК», його оригінал неодноразово надавався суду для огляду, документація містить план і кадастровий план земельної ділянки, а межі були перенесені в натуру за актом від 25 жовтня 2012 року без претензій суміжних землекористувачів. Доказів того, що на час її формування ця земельна ділянка перебувала у власності іншої особи або накладалася на ділянку ОСОБА_1 , останнім не надано.

Заперечуючи проти доводів про повноваження Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради, сторона ОСОБА_2 зазначає, що посилання на делегування повноважень Козинською селищною радою є безпідставним, оскільки йдеться про інший орган місцевого самоврядування та іншу територію. Наголошує, що у 2002 році як Підгірцівська сільська рада, так і її виконавчий комітет не мали права розпоряджатися землями іншого населеного пункту - села Романків, що підтверджується листом голови Підгірцівської сільської ради. Крім того, після набрання чинності 01 січня 2002 року Земельним кодексом України розпорядження землями територіальних громад і передача їх у власність належали до компетенції відповідної ради, а не її виконавчого комітету. Зміни меж села Підгірці були затверджені лише рішенням Обухівської районної ради від 25 листопада 2014 року, а тому рішення виконкому від 26 червня 2002 року № 6 прийняте поза межами його територіальної та предметної компетенції й не могло створити законних правових наслідків.

Щодо позовної давності у відзиві вказує, що ОСОБА_2 до 20 лютого 2023 року не мала в розпорядженні рішення виконкому від 26 червня 2002 року № 6, яке оскаржується в зустрічному позові, її участь в адміністративній справі та отримання у 2020 році окремих матеріалів цивільної справи не свідчать про її обізнаність зі змістом цього рішення.

Інші учасники справи правом на подання відзиву на апеляційні скарги не скористалися.

Рух справи в Київському апеляційному суді

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 травня 2025 року визначено колегія суддів у складі: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколова В.В. (т. 7 а. с. 137).

Ухвалою від 23 травня 2025 року витребувано матеріали справи із суду першої інстанції (т. 7 а. с. 138-139), які на запит суду надійшли 10 липня 2025 року (т. 7 а. с. 144).

Ухвалами від 15 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 квітня 2025 року, призначено апеляційний розгляд на 02 вересня 2025 року (т. 7 а. с. 145-146, 147-148).

Ухвалою від 21 липня 2025 року апеляційну скаргу на додаткове рішення залишено без руху для усунення недоліків (т. 7 а. с. 170-172), які були усунуті 24 липня 2025 року та ухвалою від 25 липня 2025 року ОСОБА_1 поновлено строк на апеляційне провадження й відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою на додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 травня 2025 року (т. 7 а. с. 190-192).

У зв`язку із оголошенням повітряної тривоги на території м. Києва судове засідання 02 вересня 2025 року не відбулося, розгляд справи відкладено до 30 вересня 2025 року (т. 8 а. с. 46).

У судовому засіданні 30 вересня 2025 року відтерміновано вирішення клопотань представника позивача про призначення експертизи з питань землеустрою (т. 7 а. с. 84) та про витребування доказів від 02 вересня 2025 року (т. 7 а. с. 36) до з`ясування питання щодо повноважень органів, які відводили спірні земельні ділянки сторонам у справі, витребувано у Козинської селищної ради як правонаступника Підгірцівської сільської ради відповідні докази, дозволено сторонам самостійно вжити заходів щодо з`ясування відповідних питань до долучення доказів, у зв`язку із чим розгляд справи відкладено до 18 листопада 2025 року (т. 8 а. с. 52).

07 жовтня 2025 рокуна запит суду надійшла відповідь Козинської селищної ради, у якій зокрема вказано, що станом на 26 червня 2002 року село Романків розміщене на території Підгірцівської сільської ради та належало до її територіальної підвідомчості, що підтверджується «Проєктом формування території та встановлення меж Підгірської сільської Ради народних депутатів і сіл Підгірці, Креничі, Романків та Кінці Обухівського району Київської області», розробленим у 1996 році Інститутом землеустрою Української академії аграрних наук та затвердженим 10 сесією 22 скликання Обухівської районної ради київської області № 106.10.XII від 28 листопада 1997 року, та який зберігається у Місцевому фонді документації із землеустрою - ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (т. 8 а. с. 63).

У судовому засіданні 18 листопада 2025 року задоволено клопотання представника позивача про долучення до справи доказів, долучених до відповідного клопотання від 17 листопада 2025 року (вх. № 146466; т. 8 а. с. 65-102) та до заперечення на відзив (т. 8 а. с. 1-19), також задоволено клопотання представника відповідача про долучення до справи вироку від 09 грудня 2022 року у справі № 372/1203/20 (т. 8 а. с. 115-133), відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про призначення експертизи з питань землеустрою, долученого до апеляційної скарги (т. 7 а. с. 84-89). По справі оголошено перерву до 27 січня 2026 року (т. 8 а. с. 134-135).

20 січня 2026 року від Козинської селищної ради надійшов лист, у якому рада підтримала апеляційну скаргу ОСОБА_1 , просила її задовольнити. Зазначала, що у «Переліку документацій із землеустрою регіонального фонду документації із землеустрою, у Київській області, що передані до Державного фонду документації із землеустрою станом на 01.01.2020» наявна інформація про наявність у Місцевому фонді документації із землеустрою Технічної документації по передачі земельної ділянки у власність та виготовленню Державного акту на право власності на землю гр. ОСОБА_1 на території Підгірцівської сільської ради, Обухівського району, Київської області (код документації із землеустрою - 2003 МФ 19 КИОБ 000227, № п/п - 202490).

У судовому засіданні 27 січня 2026 року заслухано пояснення ОСОБА_1 в режимі відеоконференції та додаткові пояснення представника позивача та відповідача. З огляду на надані пояснення суд на місці ухвалив викликати в судове засідання експерта КНДІСЕ Дем`яненко В.С. у зв`язку із чим по справі оголошено перерву до 24 лютого 2026 року (т. 8 а. с. 243).

У судовому засіданні 24 лютого 2026 року заслухано пояснення представника Козинської селищної ради - Іщенка С.М., який апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Допитана судовий експерт Дем`яненко Вікторія Сергіївна свій висновок підтримала та на запитання учасників справи пояснила, що огляд спірних земельних ділянок на місцевості не проводила, фактичне землекористування та його відповідність документації із землеустрою не досліджувала, оскільки відповідні питання ухвалою суду перед нею не ставилися.

Експерт підтвердила, що координати земельної ділянки ОСОБА_1 , внесені до поземельної книги записом від 17 липня 2015 року та покладені в основу відповіді на перше питання, не відповідають координатам, наведеним у наданій технічній документації, зокрема координати змінені місцями. Водночас відкриття поземельної книги лише засвідчує внесення відомостей до Державного земельного кадастру та не є моментом формування земельної ділянки. На час формування земельної ділянки ОСОБА_2 земельна ділянка ОСОБА_1 уже існувала як сформований об`єкт цивільних прав, хоча відомості про неї були внесені до ДЗК пізніше.

Зазначила, що під час дослідження враховувала всі відомості та зміни, внесені до поземельної книги щодо земельної ділянки ОСОБА_1 , зокрема координати за записом від 12 жовтня 2017 року. За цими зміненими координатами земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 накладаються.

Пояснила, що до запровадження поземельних книг джерелом координат раніше сформованої земельної ділянки була відповідна документація із землеустрою. Технічну документацію ОСОБА_1 вона досліджувала, однак не могла покласти наведені в ній координати в основу категоричної відповіді на перше питання, оскільки експертові було надано її копію, яка не була прошита та пронумерована, а окремі аркуші містилися в матеріалах справи розрізнено. За таких умов вона не могла підтвердити належність аркуша з координатами саме до цієї документації та достовірність зазначеного в ньому набору координат.

Щодо земельної ділянки ОСОБА_2 пояснила, що досліджувала проєкт землеустрою щодо її відведення, а не технічну документацію, та встановила, що координати ділянки у цьому проєкті є ідентичними координатам, внесеним до поземельної книги. При цьому проєкт землеустрою і технічна документація є різними видами документації, оскільки проєкт землеустрою розробляється для відведення та формування нової земельної ділянки, тоді як технічна документація, зокрема щодо встановлення чи відновлення меж, може бути підставою для уточнення або зміни відомостей ДЗК. Раніше для оформлення земельних ділянок могли використовуватися як проєкти землеустрою, так і технічна документація, а сама відмінність у назві документації не свідчить про істотне порушення процедури.

Зазначила, що при відкритті поземельної книги до неї повинні переноситися координати з документації із землеустрою, на підставі якої формувалася земельна ділянка та видавався державний акт. Зміни до координат також вносяться на підставі проєкту із землеустрою. Якщо ж до кадастру первісно внесено помилкові координати, Держгеокадастр може виправити їх на підставі первинної технічної документації, однак у відомостях має бути зазначено конкретний документ, який став підставою для внесення таких виправлень.

Відповідаючи на запитання суду щодо фактичного взаємного розташування ділянок, звернула увагу на те, що при проведенні землевпорядних робіт у попередні роки допускалися значні похибки вимірювання, а недосконалість технічних засобів і перенесення відомостей до кадастрової системи могли спричинити зміщення та накладення меж у базі даних. У зв`язку із цим фактично в натурі можуть існувати дві окремі земельні ділянки, а накладення має місце лише у відомостях ДЗК. Як можливий спосіб усунення таких невідповідностей запропонувала розроблення кожною зі сторін технічної документації щодо встановлення та відновлення меж земельної ділянки за фактичним землекористуванням із подальшим внесенням відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.

У зв`язку із запропонованим експертом способом вирішення спору по справі оголошено перерву до 31 березня 2026 року (т. 9 а. с. 3-4).

У судовому засіданні 31 березня 2026 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про проведення судової технічної експертизи документів від 31 березня 2026 року (вх. № 39285), а також клопотань представника позивача про призначення додаткової судової земельно-технічної експертизи від 20 березня 2026 року (вх № 35049) (т. 9 а. с. 29) та про долучення доказів, долучених до відповідного клопотання від 20 березня 2026 року (вх. № 35036) (т. 9 а. с. 15-28) з огляду на визнання представником ОСОБА_2 факту повного накладення земельних ділянок при врахуванні змін координат ділянки 0054. У зв`язку із заявленою сторонами необхідністю повторного дослідження доказів у судовому засіданні та підготовкою сторін до такого дослідження із поданням додаткових пояснень з цього приводу оголошено перерву до 26 травня 2026 року (т. 9 а. с. 49-54).

У судовому засіданні 26 травня 2026 року відмовлено в долученні доказів до матеріалів справи відповідно до клопотання представника позивача від 26 травня 2026 року (вх. № 65436), досліджувалися докази з матеріалів справи за клопотанням представника позивача від 25 травня 2026 року (вх. № 64466), розпочато дослідження доказів за клопотання представника ОСОБА_2 , проте у зв`язку із закінчення відведеного на справу часу по справі оголошено перерву до 14 липня 2026 року (т. 9 а. с. 104-106).

Судове засідання 14 липня 2026 року не проводилося у зв`язку із відпусткою судді-члена колегії суддів Соколової В.В. (т. 9 а. с. 115).

У судовому засіданні 28 липня 2026 року досліджено докази за клопотанням представника відповідача ОСОБА_2, проведено судові дебати, у яких позивач, його представник та представник Козинської селищної ради - Іщенко С.М. кожен окремо апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Представник ОСОБА_2 - адвокат Дадіверівна Л.І. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Інші учасники справи своїх представників у судове засідання не направили, про дату час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З урахуванням викладеного, приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи, що не з`явилися в судове засідання.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд першої інстанції вважав установленим, що ОСОБА_1 звертався до Київського окружного адміністративного суду (справа № 810/184/18) з адміністративним позовом до Відділу в Обухівському районі ГУ Держгеокадастру у Київській області, ГУ Держгеокадастру у Київській області, третьої особи - ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії. У вказаній справі було ухвалено відповідне рішення.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2018 року рішення суду першої інстанції було скасовано та закрито провадження у вказаній справі у зв`язку з тим , що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а підлягає до розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вказане стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

26 червня 2002 року Виконавчим комітетом Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області було прийняте Рішення №6 про надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га з земель запасу сільської ради у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, в АДРЕСА_1 .

21 січня 2004 року ОСОБА_1 виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 029521, що розташована за адресою на території АДРЕСА_1 та має кадастровий №3223186800:04:001:0054, згідно з яким він є власником земельної ділянки 0,1200 га (т.1 а. с. 26).

Судом встановлено, що Виконавчий комітет Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області не мав права і не був наділений повноваженнями передавати ОСОБА_1 земельну ділянку у власність. З 01 січня 2002 року виконавчі комітети вже не мали права розпоряджатися землями територіальних громад та передавати земельні ділянки у власність громадян та юридичних осіб. Вказані обставини відповідачами за зустрічним позовом не заперечуються.

30 серпня 2013 року відбулася державна реєстрація земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , площею 0,0600 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області під кадастровим номером 32223186800:04:001:0060.

Згідно з Інформаційною довідкою Управління Держкомзему в Обухівському районі ГУ Держкомзему у Київській обл. № 05-01/644 від 19 травня 2011 року присвоєний кадастровий номер 3223186800:04:001:0054 земельній ділянці позивача. Стверджуючи про накладання земельної ділянки відповідачки на його земельну ділянку позивач посилається також на Збірний кадастровий план, Договір Сервітуту, укладений з власником сусідніх ділянок, його звернення в правоохоронні органи, на підставі чого відкрито кримінальне провадження № 42017111200000129, в рамках якого було призначено судову земельно-технічну експертизу.

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:04:001:0060, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, площею - 0,06 га, форма власності - приватна, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1 , індексний номер : 22976766, а також Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 червня 2014 року.

Підставою для відведення їй земельної ділянки було Розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 03 жовтня 2012року № 1298 «Про надання дозволу громадянці ОСОБА_2 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Підгірцівської сільської ради».

Указана земельна ділянка до виділу її у власність ОСОБА_2 не перебувала у власності інших осіб, жодних обмежень не було.

Доказів зворотного відповідач за зустрічним позовом не надав.

ОСОБА_2 отримала дозвіл на виготовлення та Обухівським міськрайонним виробничим Відділом Київської обласної Філії ДП «Центр ДЗК» їй був виготовлений відповідний проєкт землеустрою, оригінал якого був наданий суду.

Зазначений Проєкт містить План земельної ділянки та Кадастровий план земельної ділянки, відповідно до яких були визначені та встановлені межі земельної ділянки.

Вказані межі згідно відповідного Акту від 25 жовтня 2012 року були перенесені (встановлені) на місцевості/у натурі. Відповідно до зазначеного в цьому Акті жодних претензій щодо меж вказаної земельної ділянки та місця її розташування не існувало. Межі були погоджені та не викликали спірних питань.

Межі апеляційного перегляду

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За змістом статей 12, 13, 76-81 та 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Жодний доказ не має для суду наперед установленої сили.

У пунктів 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц вказано, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідно до правового висновку, що викладений у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 335/2566/18 апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 192/875/17, від 15 червня 2022 року у справі № 462/3625/15-ц.

Ключовими обставинами в цій справі є: 1) правомірність набуття ОСОБА_1 права власності у 2002-2004 роках; 2) місце розташування і межі його земельної ділянки за первинними документами; 3) обставини формування у 2012-2014 роках земельної ділянки виділеної ОСОБА_2 ; 4) наявність накладення земельних ділянок; 5) правова природа виправлення кадастрових відомостей у 2017 році; 6) належність обраних сторонами способів захисту.

Із матеріалів справи вбачається, що документи Підгірцівської сільської ради за 2002 рік витребовувалися у суді першої інстанції, однак архів повідомляв про неможливість їх відшукати через значний обсяг фонду та обмежені організаційні можливості. Лише після особистого звернення представника позивача до архіву були одержані засвідчені копії рішення першої сесії ради від 18 квітня 2002 року (т. 8 а. с. 86; 167), рішення другої сесії від 16 серпня 2002 року (т. 8 а. с. 87; 168-169) та протоколу цієї сесії (т. 7 а. с. 89-90; 170-172). Указані докази безпосередньо стосуються правильності вирішення справи, зокрема тих обставин, що підлягають встановленню та оцінці судом, а тому колегія суддів дійшла висновку про необхідність їх долучення та надання їм оцінки задля забезпечення повноти та справедливості судового розгляду.

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення й додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення та додаткове рішення суду скасуванню із ухваленням нового судового рішення.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Суд першої інстанції, відмовляючи у первісному позові ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , виходив із такого.

Суд надав перевагу висновку призначеної у справі судової земельно-технічної експертизи від 30.09.2024 № 4975/24-41, у якому, на підставі співставлення координат за даними поземельних книг, зроблено висновок про відсутність накладання меж на момент формування ділянки ОСОБА_2 . Водночас суд критично оцінив висновок експерта від 10.07.2017 № 8300/17-41, оскільки він був виготовлений в межах кримінальної справи за ініціативою органу досудового розслідування, який не є учасником цієї справи, не був призначений ухвалою суду у цій справі, не був підготовлений «для подання до суду», а також у зв`язку з ненаданням експертові повного обсягу правовстановлювальних документів щодо ділянки ОСОБА_2 .

Зазначив, що листи Держгеокадастру не можуть бути підставою для зміни місця розташування/координат ділянки, оскільки такі зміни допускаються лише на підставі відповідної технічної документації, якої позивач не надав, а тому накладення ділянок, на яке посилався ОСОБА_1 як підставу свого позову, виникло лише після внесення 12.10.2017 змін до поземельної книги щодо його ділянки, тобто не існувало на час формування та набуття ОСОБА_2 права власності.

Достовірність технічної документації ОСОБА_1 вважав сумнівною через встановлені у ній суперечності щодо дат (заяви про виготовлення 2003 року при наявності погоджень 2005 року), ненадання усього обсягу оригіналу документів на ухвалу суду про їх витребування, а також з огляду на наявні судові рішення у кримінальних провадженнях щодо керівництва Підгірцівської сільської ради у зв`язку з підробками документів та махінаціями із земельними ділянками, що свідчить про численні порушення при вирішенні земельних питань Підгірцівською сільрадою та ПП «Фокус-2002».

Виснував, що спірні земельні ділянки розташовані в с. Романків, тоді як зміна меж населених пунктів відбулася лише у 2014 році, а тому виконавчий комітет Підгірцівської сільської ради, приймаючи у 2002 році рішення про передачу ОСОБА_1 ділянки, вже не мав на це належних повноважень і не міг нею розпоряджатися.

Відхилив доводи ОСОБА_1 щодо фактичного користування ділянкою, оскільки вони не спростовують правомірності набуття і використання ділянки ОСОБА_2 , яка є законним власником, причому її охоронюваний законом інтерес збігається з інтересом територіальної громади - Козинської селищної ради як правонаступника Підгірцівської сільради.

Враховуючи обґрунтованість зустрічного позову, відхилено клопотання про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_2 .

Колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції враховуючи таке.

Щодо співвідношення земельних ділянок сторін як об`єктів речових прав

У цій справі позивач за первісним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про усунення йому перешкод у володінні та користуванні земельною ділянкою, набутою ним у власність у 2004 році.

Позов обґрунтував тим, що в 2013 році позивачці надано у власність земельну ділянку, яка накладається на землю, якою він володіє протягом багатьох років, чим порушуються його права як землевласника.

ОСОБА_2 , у свою чергу, обстоювала позицію про те, що надання їй земельної ділянки відбулося з дотриманням приписів закону, а будь-яке накладення на земельну ділянку ОСОБА_1 - відсутнє.

Отже, ключовим питанням, яке постало перед судом у цій справі і відповідь на яке є необхідною для її правильного вирішення, є те, чи дійсно є накладення (повне або часткове) земельних ділянок сторін у цій справі, тобто чи має місце їх змішування як об`єктів речових прав.

Оскільки інтереси сторін у цій справі в контексті володіння земельною ділянкою є конкуруючими, кожна зі сторін у силу принципу диспозитивності мала надати суду докази на обґрунтування власної позиції.

Так, відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У цій справі характерним є те, що кожна зі сторін посилалася на окремий висновок судової експертизи, висновки в яких є частково суперечливими. Крім того, було проведено і комісійну судову експертизу.

З огляду на викладене колегія суддів для відповіді на питання про те, чи накладається земельна ділянка відповідачки на земельну ділянку позивача, вважає за доцільне детально зупинитися на оцінці поданих сторонами доказів окремо та в їх сукупності.

Щодо висновку експерта від 10 липня 2017 року № 8300/17-41

У постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц та від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 вказано, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.

Якщо експертиза, яка проведена у кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, то незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений така експертиза може бути допустимим доказом.

Висновок, підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, відповідає положенням статті 102 ЦПК України.

Подібні правові висновки також викладено у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18.

У постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що «висновок судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за № 574/тдд не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, як про це стверджує банк у касаційній скарзі. Позивач подав до суду копію цього висновку, зроблену з копії того ж висновку, яку засвідчив слідчий. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Такий висновок судово-почеркознавчої експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі».

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 10 липня 2017 року № 8300/17-41, складений у межах кримінального провадження за постановою прокурора, не є висновком експерта, підготовленим на підставі ухвали суду в цій цивільній справі або на замовлення її учасника в порядку статей 102, 106 ЦПК України. Тому колегія суддів погоджується, що цей документ має оцінюватися в цій справі як письмовий доказ, а не як висновок експерта.

Водночас суд першої інстанції, формально оцінивши висновок № 8300/17-41 як письмовий доказ, фактично повністю відкинув його зміст, пославшись на те, що експертові не було надано поземельних книг щодо обох спірних земельних ділянок, правовстановлювальних документів і проєкту землеустрою ОСОБА_2 , а також інших додаткових матеріалів. Проте такий висновок суду не враховує, що окремі результати дослідження стосувалися безпосередньо земельної ділянки ОСОБА_1 та не залежали від наявності повного комплекту документів щодо набуття ОСОБА_2 права власності.

Зокрема, експертом було досліджено відповідність місця розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:04:001:0054 у Національній кадастровій системі місцю її розташування, визначеному технічною документацією, на підставі якої ОСОБА_1 видано державний акт. За результатами такого порівняння встановлено, що відображення ділянки 0054 у кадастровій системі не відповідало її розташуванню за проєктно-технічною документацією, а земельна ділянка була зміщена приблизно на 50 метрів.

Ця обставина безпосередньо належить до предмета доказування у справі, оскільки пояснює розбіжність між розташуванням ділянки ОСОБА_1 за технічною документацією та її первісним графічним відображенням у кадастровій системі, а також має визначальне значення для встановлення того, чи існувало накладення земельних ділянок на час формування ділянки ОСОБА_2 , чи воно нібито виникло лише після внесення виправлень у 2017 році.

Правовстановлювальні документи ОСОБА_2 та повнота її проєкту землеустрою могли мати значення для перевірки законності набуття нею права власності, правильності формування її земельної ділянки та достовірності координат ділянки 0060. Однак відсутність таких документів у розпорядженні експерта не спростовує і не може спростувати результат порівняння відображення земельної ділянки ОСОБА_1 у Національній кадастровій системі з координатами та межами цієї ж земельної ділянки, наведеними у її технічній документації.

Іншими словами, ненадання експертові документів ОСОБА_2 могло обмежити повноту дослідження саме в частині перевірки походження та правильності координат земельної ділянки 0060, однак не свідчить про неправильність встановленої експертом невідповідності між технічною документацією ОСОБА_1 та кадастровим відображенням його земельної ділянки.

Не є достатньою підставою для повного відхилення цього письмового доказу й те, що експерт не досліджував поземельні книги щодо обох земельних ділянок, оскільки саме достовірність первісних координат, внесених до поземельної книги ОСОБА_1 , є предметом спору, а тому надання цим координатам наперед установленого значення фактично означало б вирішення спірного питання без оцінки документації, з якої відповідні кадастрові відомості мали походити.

Суд першої інстанції також послався на відсутність у матеріалах цивільної справи листів ГУ Держгеокадастру, відомості з яких використовувалися експертом, проте відсутність першоджерел обмежувала можливість безпосередньої перевірки наведених у них відомостей і повинна була бути врахована при визначенні доказової ваги висновку. Водночас не було підстав відкидати документ у повному обсязі, зокрема ту його частину, яка ґрунтувалася на технічній документації ОСОБА_1 , державному акті, кадастрових матеріалах щодо його ділянки та результатах порівняння її документального й кадастрового розташування.

Указані у висновку № 8300/17-41 відомості також узгоджуються з даними технічної документації ОСОБА_1 , листом ГУ Держгеокадастру від 06 листопада 2017 року про приведення координат ділянки 0054 у відповідність до каталогу координат технічної документації, а також із тією частиною висновку судової земельно-технічної експертизи від 30 вересня 2024 року № 4975/24-41, у якій при співставленні координат ділянки ОСОБА_1 за технічною документацією з координатами ділянки ОСОБА_2 відображено їх накладення площею 0,0600 га.

За таких обставин, оцінений у сукупності з технічною документацією, відомостями про виправлення координат, висновком експертизи від 30 вересня 2024 року та іншими матеріалами справи, висновок № 8300/17-41 підтверджує позицію ОСОБА_1 про те, що внесення відомостей у 2017 році лише усунуло невідповідність її кадастрового відображення документації, на підставі якої було оформлено право власності.

Щодо висновку судової земельно-технічної експертизи № 4975/24-41 від 30 вересня 2024 року

Висновок судової земельно-технічної експертизи № 4975/24-41 від 30 вересня 2024 року (т. 5 а. с. 162-177) складено на виконання ухвал суду від 06 березня та 07 липня 2024 року, тому він є належним доказом і підлягає оцінці разом з іншими доказами за статтями 89 і 110 ЦПК України. Водночас його зміст не підтверджує категоричного висновку суду першої інстанції про відсутність накладення на час формування земельної ділянки 0060.

На перше питання експерт відповіла, що при співставленні координат із поземельних книг накладення станом на час формування ділянки 0060 не встановлено, а земельні ділянки є суміжними. Для цього були використані координати ділянки 0054 за первісним записом поземельної книги від 17 липня 2015 року. Водночас у дослідницькій частині висновку наведено й інший набір координат ділянки 0054 - за технічною документацією та записом від 12 жовтня 2017 року, за яким ділянка 0060 розташована в межах ділянки 0054 і має місце накладення площею 0,0600 га (сторінки 28-30 висновку).

Отже, висновок № 4975/24-41 фактично містить різні результати залежно від обраного джерела (первинні записи 17.07.2015, змінені 12.10.2017 та за технічною документацією) координат однієї земельної ділянки ОСОБА_1 . Правове значення для вирішення спору мало встановлення того, яке з цих джерел відповідає первинній документації, на підставі якої видано державний акт, та чи були відомості 2017 року новою зміною меж або виправленням раніше допущеної кадастрової помилки.

У судовому засіданні апеляційного суду 24 лютого 2026 року експерт Дем`яненко В.С. підтвердила, що координати ділянки ОСОБА_1 за записом поземельної книги від 17 липня 2015 року не відповідають координатам, наведеним у наданій технічній документації, а відкриття поземельної книги у 2015 році не є моментом формування ділянки, оскільки на час формування ділянки ОСОБА_2 земельна ділянка ОСОБА_1 вже існувала, а її координати мали походити з документації із землеустрою. Експерт також пояснила, що всі подальші зміни до поземельної книги досліджувала і за координатами, внесеними 12 жовтня 2017 року, земельна ділянка ОСОБА_2 повністю накладається на ділянку ОСОБА_1 .

Технічну документацію ОСОБА_1 експерт досліджувала, але не поклала її координати в основу категоричної відповіді на перше питання через те, що надана копія була непрошитою, непронумерованою та містилася в матеріалах справи розрізнено. Разом із тим у справі наявна належно засвідчена архівом копія цієї документації. Після підтвердження судом її походження сумнів, пов`язаний лише з оформленням копії, не може бути підставою для надання переваги запису поземельної книги 2015 року, який сам експерт визнала таким, що не відповідає координатам технічної документації.

Щодо земельної ділянки ОСОБА_2 експерт пояснила, що досліджувала проєкт землеустрою щодо її відведення та встановила тотожність наведених у ньому координат координатам поземельної книги. Водночас відповідність указаних у проєкті суміжників, проїздів та інших графічних відомостей фактичному стану місцевості не перевіряла з огляду на не поставлення їй таких питань.

Експерт також зазначила, що зміни до поземельної книги вносяться на підставі документації із землеустрою, а державний кадастровий реєстратор має право виправити помилкові координати на підставі первинної технічної документації, зазначивши документ, що став підставою для виправлення.

Указані пояснення спростовують висновки суду та доводи ОСОБА_2 про обов`язковість виготовлення ОСОБА_1 нової технічної документації для виправлення координат, якщо виправлення здійснювалося відповідно до вже існуючої документації, на підставі якої видано державний акт.

Таким чином, відповідь на перше питання висновку № 4975/24-41 має обмежену доказову вагу, оскільки ґрунтується на координатах проміжного кадастрового запису 2015 року, які не узгоджуються з первинною технічною документацією. Натомість інша частина цього ж дослідження та пояснення експерта підтверджують, що за координатами технічної документації і запису від 12 жовтня 2017 року має місце повне накладення ділянки 0060 на ділянку 0054.

Щодо комісійного висновку експертів від 14 березня 2025 року № 1233/03/2025

Комісійний висновок експертів від 14 березня 2025 року № 1233/03/2025 (т. 6 а. с. 116-133) складено на замовлення сторони ОСОБА_1 з відповідями на питання, ідентичні питанням судової експертизи 2024 року. У судовому засіданні 08 квітня 2025 року цей висновок долучено до матеріалів справи (т. 6 а. с. 152-156), однак в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не навів його змісту, не зіставив із висновком № 4975/24-41 та не зазначив мотивів прийняття або відхилення, чим порушив вимоги статей 89, 110 і 263 ЦПК України.

Експерти встановили, що на момент формування земельної ділянки 0060 вже фактично існувала земельна ділянка 0054 площею 0,1200 га, право ОСОБА_1 на яку посвідчено державним актом від 21 січня 2004 року, а присвоєння їй кадастрового номера підтверджувалося інформаційною довідкою від 19 травня 2011 року. При співставленні координат меж обох ділянок, визначених документацією із землеустрою та тотожних актуальним відомостям поземельних книг, експерти встановили перетин у площині, зображений на рисунку № 13, тобто накладення земельних ділянок.

Окремо у висновку зазначено (сторінка 32), що провести порівняння взаємного розташування земельних ділянок на момент формування ділянки 0060 виключно з відомостей поземельних книг неможливо, оскільки поземельну книгу на ділянку 0060 відкрито 30 серпня 2013 року, а на ділянку 0054 - 17 липня 2015 року, хоча остання була сформована та передана у власність значно раніше.

Цей висновок пояснює методологічну причину розбіжності у першій відповіді експертизи 2024 року і узгоджується з документальною хронологією, архівною технічною документацією та виправленими у 2017 році координатами. Суд першої інстанції не мав права залишити його без оцінки.

Узагальнена оцінка висновків та експертних досліджень

Оцінюючи висновок від 10 липня 2017 року № 8300/17-41 та комісійний висновок від 14 березня 2025 року № 1233/03/2025 як письмові докази, а також висновок судової експертизи від 30 вересня 2024 року № 4975/24-41 у сукупності, колегія суддів не встановила між ними непереборної суперечності щодо геометрії спірної земельної ділянки, оскільки відмінність їх окремих відповідей зумовлена лише тим, які саме координати ділянки 0054 використовувати як вихідні дані.

Висновок 2017 року шляхом співставлення кадастрового відображення з проєктно-технічною документацією встановив зміщення ділянки 0054 на 50 метрів і повне накладення ділянки 0060 у площі 0,0600 га. Висновок 2024 року підтвердив суміжність лише за координатами запису поземельної книги від 17 липня 2015 року, але водночас відобразив накладення за координатами технічної документації та запису від 12 жовтня 2017 року. Комісійний висновок 2025 року, використавши первинні правовстановлювальні та землевпорядні документи, також установив існування ділянки 0054 до формування 0060 і накладення їх меж.

Таким чином, усі три дослідження підтверджують, що за координатами, визначеними технічною документацією ОСОБА_1 , земельна ділянка 0060 накладається на ділянку 0054. Єдиний результат про суміжність отримано за первісним записом поземельної книги 2015 року, який не відповідав координатам технічної документації та надалі був виправлений.

Жоден висновок експерта не має наперед установленої сили. Водночас суд першої інстанції фактично ізолював першу відповідь висновку 2024 року від його дослідницької частини, інших відповідей, пояснень експерта та двох інших досліджень, що не відповідає статтям 89 і 110 ЦПК України в частині оцінки таких доказів.

У сукупності з державним актом, засвідченою архівною технічною документацією, довідкою від 19 травня 2011 року, листом ГУ Держгеокадастру від 06 листопада 2017 року про виправлення координат відповідно до каталогу технічної документації та витягом із ДЗК від 12 жовтня 2017 року наведені дослідження є достатніми для висновку, що реєстрація ділянки 0060 відбулася в межах раніше сформованої земельної ділянки 0054.

Щодо хронології виникнення прав на спірну землю

Матеріалами справи підтверджено, що 26 червня 2002 року виконавчий комітет Підгірцівської сільської ради прийняв рішення № 6 про надання ОСОБА_1 із земель запасу сільської ради земельної ділянки площею 0,12 га для ведення особистого селянського господарства у АДРЕСА_1 .

21 січня 2004 року на підставі цього рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 029521, зареєстрований у книзі записів державних актів за № 1388. У державному акті наведено план меж ділянки, а в подальшому їй присвоєно кадастровий номер 3223186800:04:001:0054.

Інформаційна довідка Управління Держкомзему в Обухівському районі від 19 травня 2011 року № 05-01/644 підтверджує, що ще до початку відведення землі ОСОБА_2 у поземельному обліку існувала належна ОСОБА_1 земельна ділянка площею 0,1200 га з кадастровим номером 3223186800:04:001:0054.

06 липня 2011 року для забезпечення проходу і проїзду до цієї ділянки було оформлено земельний сервітут, а збірний кадастровий план відображав взаємне розташування ділянки ОСОБА_1 та суміжних земель.

Указане в сукупності з державним актом і технічною документацією підтверджує реальне існування та визначеність ділянки 0054 до 2012 року.

Натомість дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проєкту землеустрою було надано розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 03 жовтня 2012 року № 1298, державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:04:001:0060 проведено 30 серпня 2013 року, а свідоцтво про право власності видано 13 червня 2014 року.

Тобто як формування ділянки НОМЕР_2 , так і оформлення права ОСОБА_2 відбулися значно пізніше виникнення та документального посвідчення права ОСОБА_1 .

Пункт 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачає, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їх спадкоємців, або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом, або органу місцевого самоврядування, що затвердив комплексний план просторового розвитку території територіальної громади, генеральний план населеного пункту, детальний план території. Заява також може подаватися особою, якій на підставі рішення Кабінету Міністрів України та відповідного договору було передано у господарське відання об`єкт державної власності, що використовується у процесі провадження діяльності з передачі електричної енергії і транспортування та/або зберігання природного газу, і на замовлення якої була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою передачі земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, у постійне користування зазначеній особі. Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок. У разі якщо кадастрові номери земельних ділянок були визначені (в тому числі на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку), але не присвоєні до 1 січня 2013 року, такі кадастрові номери вважаються присвоєними, а земельні ділянки - зареєстрованими у Державному земельному кадастрі з моменту письмового звернення замовника документації із землеустрою, на підставі якої було визначено кадастровий номер земельної ділянки, без подання електронного документа та стягнення плати за державну реєстрацію земельної ділянки, у разі якщо така документація із землеустрою була затверджена до 1 січня 2013 року в порядку, встановленому законом. У разі якщо до 1 січня 2013 року була розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди, а відомості про таку земельну ділянку не внесені до Державного реєстру земель, державна реєстрація такої земельної ділянки здійснюється на підставі зазначеної технічної документації із землеустрою в порядку, встановленому законом.

Таким чином, пізніше відкриття поземельної книги на ділянку 0054 не свідчить про відсутність її як такої або відсутності прав на неї.

Не є підставою для заперечення права власності позивача на передану йому в 2004 році земельну ділянку і недоліки Державного земельного кадастру в частині неперенесення (чи неповного або неточного перенесення) відомостей про належну йому земельну ділянку та про речові права на неї, які виникли до 1 січня 2013 року.

Отже, відповідачка у 2013 році набула право власності на землю, яку раніше (в 2004 році) вже було передано іншій особі (позивачеві у справі).

Щодо можливості судового захисту речового права на земельну ділянку за темпоральним критерієм його набуття

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі № 700/482/20 зроблено висновок, що дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу у подальшому точно визначити предмет оренди. Погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі затвердженого проєкту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України) першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.

Крім того, усталеним у судовій практиці є підхід, за якого звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи, підлягає правовому захисту.

Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 700/316/20, від 06 жовтня 2021 року у справі № 700/303/20, від 23 лютого 2022 року у справі № 700/301/20.

До того ж такий підхід підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 липня 2026 року у справі № 911/1138/25.

Хоча зазначені висновки і стосувалися переважно ситуацій, коли орган місцевого самоврядування одночасно надав дозвіл на розробку проєктної документації двом або більше особам, такий підхід, на переконання колегії суддів, є застосовним і у справі № 759/24329/19.

Зокрема, поширюючи наведені вище висновки суду касаційної інстанції на правовідносини у справі, яка розглядається апеляційним судом, колегія суддів констатує, що за встановлених у цій справі обставин накладення земельної ділянки відповідачки на землі, якими володіє позивач, саме права ОСОБА_1 є порушеними та підлягають судовому захисту в цій справі, оскільки він першим звернувся до повноважних органів із заявою про затвердження технічної документації і саме за його заявою така земельна ділянка була сформована.

Подальші неточності в Державному земельному кадастрі, у тому числі в частині похибок у системі координат, не можуть ставити під сумнів процедуру набуття позивачем земельної ділянки у власність, яка завершилася ще в 2004 році, та сприяти створенню ситуацій, за яких частина чи ціла земельна ділянка позивача може бути надана у власність чи користування інших осіб.

Відповідачка, у свою чергу, звернувшись до уповноваженого органу за отриманням земельної ділянки у власність лише у 2013 році, тобто майже через 10 років після надання її позивачеві, не може обґрунтовувати власну правоту обставинами незаконності передачі земельної ділянки ОСОБА_1 (наприклад, порушенням процедури передачі землі у власність фізичних осіб), оскільки на момент отримання позивачем землі у власність будь-якого інтересу ОСОБА_2 в отриманні цієї ж земельної ділянки не мала, а отже, будь-яке її суб`єктивне право не може ретроспективно порушуватися фактом передачі спірної земельної ділянки позивачеві, навіть якщо процедура такої передачі мала певні недоліки.

Втім, для повноти висвітлення правової ситуації в цій справі колегія суддів вважає за необхідне відповісти на доводи ОСОБА_2 , означені нею в зустрічному позові та відзиві на первісну позовну заяву.

Щодо територіальної належності земельної ділянки та компетенції Підгірцівської сільської ради й Обухівської районної державної адміністрації щодо розпорядження нею

Суд першої інстанції поклав в основу рішення висновок про те, що у 2002 році спірна територія не перебувала в межах населеного пункту та не належала до земель, якими могла розпоряджатися Підгірцівська сільська рада (її виконавчий комітет). Проте такий висновок не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки зроблений за неповного їх з`ясування.

З відповіді Козинської селищної ради із посиланням на «Проєкт формування території і встановлення меж Підгірцівської сільської ради та сіл Підгірці, Креничі, Романків і Кінці, розробленого у 1996 році та затвердженого рішенням Обухівської районної ради від 28 листопада 1997 року № 106.10.XII», вбачається, що станом на 26 червня 2002 року село Романків належало до територіальної підвідомчості Підгірцівської сільської ради, а земельна ділянка по АДРЕСА_1 розташовувалася в межах цього населеного пункту (т. 8 а. с. 63).

Відповідно до пункту 12 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (у редакції 2002 року), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Із відповідей архівного відділу Обухівської РДА (від 10 жовтня 2025 року № 05-02/652 та від 02 січня 2026 року № 05-02/3 (838)) та Козинської селищної ради (від 26 грудня 2025 року № 3130/09-06/14-2025) вбачається, що розмежування, у тому числі щодо земель села Романків, станом до 21 січня 2004 року не проводилося.

Згідно з частинами першою та другою статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Верховний Суд у постанові від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20 звернув увагу, що у разі виникнення спору щодо приналежності земельної ділянки в межах населеного пункту до комунальної власності або відповідних доводів особи, яка заперечує це, судам слід виходити з того, що за умов правового регулювання статті 83 ЗК України право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовною презумпцією. Обов`язок щодо спростування цієї презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог процесуального законодавства. При цьому для особи, яка заперечує цю обставину, недостатньо лише послатися на те, що спірна земельна ділянка не є комунальною власністю, переклавши тягар доведення на орган місцевого самоврядування, а необхідно саме спростувати зазначену презумпцію.

З огляду на суб`єктний склад цього спору, саме ОСОБА_2 та Обухівська РДА мали спростувати презумпцію приналежності земельної ділянки в межах населеного пункту до земель комунальної власності, натомість таких обставин ОСОБА_2 не довела, а Обухівська РДА у своїх заявах поклалася на розсуд суду та просила справу розглядати за відсутності свого представника.

Пункт 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносив вирішення питань регулювання земельних відносин до виключної компетенції пленарного засідання ради.

З урахуванням викладеного, із набранням чинності ЗК України 01 січня 2002 року, рішення першої сесії від 18 квітня 2002 року про делегування виконкому функцій із вирішення земельних питань (т. 8 а. с. 167) вже не є таким, що може замінити собою рішення самої ради в тій частині, у якій закон установлював її виключну компетенцію. Водночас засвідченими архівними документами підтверджено, що рішенням № 3 другої сесії Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 16 серпня 2002 року пленарний склад ради, заслухавши перелік рішень виконкому, вирішив затвердити зокрема рішення виконкому від 26 червня 2002 року щодо передачі ОСОБА_1 земельної ділянки - пункт 6 резолютивної частини (т. 8 а. с. 169), що також підтверджується протоколом № 2 цієї сесії (т. 8 а. с. 170-172).

Затвердження конкретного рішення виконкому пленарним складом ради є самостійним волевиявленням належного органу місцевого самоврядування щодо передачі земельної ділянки, що відбулося до виготовлення та видачі ОСОБА_1 державного акта у 2004 році.

Те, що в державному акті як безпосередню підставу зазначено рішення виконкому від 26 червня 2002 року, не спростовує існування рішення ради від 16 серпня 2002 року, яким цю передачу землі було розглянуто та затверджено, чим усунуто первинний формальний недолік щодо делегування вирішення питань регулювання земельних відносин виконавчому комітету.

Натомість розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 03 жовтня 2012 року № 1298 про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проєкту землеустрою могло бути прийняте лише щодо земель державної власності (поза межами населеного пункту, зокрема села).

Водночас оскільки земельна ділянка розташовувалася в межах села Романків, доказів її належності до державної власності не подано, а спірна частина земельної ділянки на той час уже перебувала у приватній власності ОСОБА_1 , районна державна адміністрація не мала повноважень розпоряджатися нею.

Суд першої інстанції наведених обставин не з`ясував, безпідставно визнав передачу земельної ділянки ОСОБА_1 здійсненою неуповноваженим органом та водночас не перевірив, чи належала земля, якою розпорядилися Обухівська районна державна адміністрація і ГУ Держземагентства, до державної власності.

Крім того, навіть припущення про первинний дефект компетенції виконавчого комітету, як уже зазначалося, не буде достатнім для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 з огляду на те, що на час прийняття рішень у 2002 році та видачі державного акта у 2004 році ОСОБА_2 не мала будь-якого права на спірну землю, оскільки її право було зареєстроване лише у 2014 році на підставі пізнішого відведення. Відповідно, можливе порушення порядку розпорядження комунальною землею могло стосуватися інтересу відповідної територіальної громади, але не створювало самостійного приватного права ОСОБА_2 вимагати скасування раніше виданого державного акта. Козинська селищна рада як правонаступник Підгірцівської сільської ради зустрічний позов не підтримала, натомість в апеляційному суді підтримала скаргу ОСОБА_1 .

Щодо технічної документації та державного акта ОСОБА_1 .

Право власності ОСОБА_1 посвідчене державним актом серії КВ № 029521 від 21 січня 2004 року (т. 1 а. с. 24-25), який зареєстровано у книзі записів державних актів за № 1388, та який протягом понад двадцяти років не був скасований. Відповідно до частин перших статей 125 і 126 ЗК України такий документ посвідчував набуте право власності на землю.

У матеріалах справи (т. 3 а. с. 38-57) міститься засвідчена ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області копія технічної документації із землеустрою щодо передачі ОСОБА_1 земельної ділянки та виготовлення державного акта. На титульному аркуші наявні архівні й інвентаризаційні відмітки, серійний номер і відмітка про прийняття обмінного файла (т. 3 а. с. 49), що свідчить про його походження від органу, у фонді якого зберігається його оригінал, а тому висновок суду про сумнівність технічної документації лише через ненадання її паперового оригіналу стороною не узгоджується з правилами статей 95 та 100 ЦПК України щодо письмових та електронних доказів.

Різні дати погоджень, пізніші службові відмітки або особливості комплектування архівної справи самі собою не доводять підроблення документа його недопустимість як доказу, а тим більше незаконності рішення про передачу землі чи відсутності ділянки на місцевості. Суд першої інстанції пов`язав ці обставини із загальними відомостями про кримінальні провадження щодо діяльності окремих посадових осіб Підгірцівської сільської ради і ПП «Фокус-2002», хоча не встановив яким саме вироком суду чи експертним висновком установлено підроблення саме державного акта або технічної документації ОСОБА_1 .

За частиною шостою статті 82 ЦПК України вирок суду має обов`язкове значення лише щодо того, чи мали місце дії та чи вчинені вони конкретною особою та лише щодо правових наслідків дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок. Тому відомості про інші кримінальні провадження, які не завершилися вироком щодо спірних документів (особи, яка із ними пов`язана), не можуть підміняти доказування їх недостовірності.

31 березня 2026 року представник ОСОБА_2 подала заяву про фальшивість доказів (вх. № 39282; т. 9 а. с. 40-42), що аналогічна поданій у суд першої інстанції (т. 5 а. с. 96-98), у якій загалом послалася на недостовірність технічної документації та фактично всіх доказів, поданих ОСОБА_1 , з огляду на невідповідність викладених у них відомостей її позиції та подання документів у копіях. Підстав для виключення цих доказів колегія суддів не вбачає.

Частина одинадцята статті 83 ЦПК України передбачає, що у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. Ця норма не встановлює окремої процедури визнання доказу фальшивим за заявою процесуального опонента та не надає суду підстав автоматично виключити документ лише через висловлений стороною сумнів.

Навіть оцінюючи цю заяву як заперечення проти достовірності письмових доказів за статтями 77-80, 89 і 95 ЦПК України, колегія суддів ураховує, що вона не містить конкретного визначення способу підроблення (загальне посилання на те, що «в умовах сучасної поліграфії вкрай просто зробити будь-який доказ»), зміненого реквізиту чи аркуша та не спростовує офіційного походження архівних копій, наданих державними органами. Сам факт подання копій не є доказом фальшивості, а виявлені розбіжності підлягають оцінці у сукупності з іншими матеріалами справи, а тому така заява не дає підстав не враховувати державний акт, технічну документацію та інші докази ОСОБА_1 .

Допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми (постанова Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року у справі № 991/366/22).

Щодо виправлення координат земельної ділянки 0054 у 2017 році

Суд першої інстанції помилково ототожнив виправлення відомостей Державного земельного кадастру зі зміною меж або новим формуванням земельної ділянки ОСОБА_1 , оскільки земельна ділянка площею 0,1200 га існувала як індивідуально визначений об`єкт до запровадження Державного земельного кадастру, зокрема її площа, конфігурація та місце розташування були визначені рішенням про передачу землі у власність, технічною документацією, каталогом координат і планом меж, що є складовою державного акта від 21 січня 2004 року. Тому електронні відомості кадастру мали відтворювати характеристики раніше сформованої земельної ділянки, а не визначати їх заново.

Матеріалами справи підтверджено, що у відомостях, внесених до Національної кадастрової системи щодо земельної ділянки 3223186800:04:001:0054, координати її поворотних точок не відповідали координатам, зазначеним у технічній документації, на підставі якої був виданий державний акт. За висновком КНДІСЕ від 10 липня 2017 року № 8300/17-41 відображення земельної ділянки у кадастровій системі було зміщене на 50 метрів відносно її розташування за проєктно-технічною документацією.

З метою усунення цієї невідповідності ОСОБА_1 29 вересня 2017 року звернувся до ГУ Держгеокадастру у Київській області із заявою про виправлення меж і місця розташування земельної ділянки відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої видано державний акт. До звернення були додані копія державного акта, технічна документація із каталогом координат та висновок експертного дослідження, яким підтверджувалася невідповідність відомостей кадастрової системи первинній документації.

ГУ Держгеокадастру у Київській області листом від 06 листопада 2017 року № Ч-32663/0-17851/6-17 повідомило, що 12 жовтня 2017 року державний кадастровий реєстратор вніс виправлені відомості про координати поворотних точок меж земельної ділянки 0054 відповідно до каталогу координат, зазначеного у відомості вирахування площі, що міститься у технічній документації, розробленій ПП «Фокус-2002». Того ж дня сформовано новий витяг із Державного земельного кадастру № НВ-3210107282017 (т. 1 а. с. 62), а ОСОБА_2 як особі, чиїх інтересів стосувалося виправлення помилок, направлено повідомлення у зв`язку з виявленою помилкою (т. 1 а. с. 61-66).

На час вчинення цих дій порядок виправлення відповідних відомостей визначався статтею 37 Закону України «Про Державний земельний кадастр» і пунктами 138-156 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, у редакції, чинній станом на 12 жовтня 2017 року.

Частина перша статті 37 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачала, що у разі виявлення фізичною або юридичною особою у витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру технічної помилки (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущеної органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, заінтересована особа письмово повідомляє про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який перевіряє відповідність відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які стали підставою для внесення цих відомостей. Якщо факт невідповідності підтверджено, орган, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, безоплатно виправляє допущену помилку в день надходження повідомлення та не пізніше наступного дня повідомляє про це заінтересованих осіб.

Водночас частинами третьою-п`ятою цієї статті розмежовано різні за походженням помилки, зокрема:

а) виправлення технічних помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок наявності технічних помилок у документах, на підставі яких були внесені такі відомості, здійснюється після виправлення помилок у зазначених документах;

б) виправлення інших помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою, оцінки земель, здійснюється після внесення змін до такої документації;

в) виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися також на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) або матеріалів інвентаризації земель чи рішення суду.

За частиною шостою статті 37 Закону інформація про виправлення технічної помилки не пізніше наступного дня з дня їх виправлення надається в письмовій формі власникам та користувачам земельних ділянок, а також третім особам, чиїх інтересів стосувалося виправлення помилок.

Пункт 138 Порядку № 1051 визначав, що помилками у Державному земельному кадастрі є:

1) технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру;

2) технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена не з вини органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру (в тому числі технічна помилка у документах, на підставі яких внесені відомості до Державного земельного кадастру);

3) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою та оцінки земель (в тому числі виявлена після перенесення інформації про земельні ділянки з державного реєстру земель та відомостей про інші об`єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженій та переданій до 1 січня 2013 р. до Державного фонду документації із землеустрою);

4) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру, внесених до нього з інших кадастрів та інформаційних систем у порядку інформаційної взаємодії;

5) технічна помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок перенесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку, яка не була зареєстрована в державному реєстрі земель;

6) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру під час державної реєстрації земельної ділянки;

7) помилка у застосуванні систем координат для земельних ділянок, які були зареєстровані до 1 січня 2013 р. та перенесені до Державного земельного кадастру.

За встановленими у цій справі обставинами невідповідність координат земельної ділянки 0054 належить до першого з указаних видів - технічної помилки, допущеної під час ведення кадастру, оскільки помилковими були не координати у первинній технічній документації, а координати, внесені до електронних відомостей Державного земельного кадастру. Виправлення 2017 року не супроводжувалося зміною каталогу координат технічної документації, оскільки якраз відомості кадастру були приведені у відповідність до цього каталогу.

Отже, до спірних правовідносин не підлягали застосуванню положення частин третьої та четвертої статті 37 Закону, які вимагають попереднього виправлення документа, якщо помилка міститься саме в документі-підставі або в документації із землеустрою. Підставою для застосування цих норм могло бути встановлення неправильності первинної технічної документації ОСОБА_1 , однак такого судом не встановлено. Натомість належно засвідчена архівна копія цієї документації містить той самий каталог координат, який 12 жовтня 2017 року був внесений до кадастру.

Пунктом 139 Порядку № 1051 передбачалося, що у разі виявлення фізичною або юридичною особою у витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру технічної помилки (описки, друкарської, граматичної, арифметичної чи іншої помилки) заінтересована особа письмово повідомляє про це за формою згідно з додатком 29 територіальному органові Держгеокадастру у районі (місті) за місцезнаходженням земельної ділянки. У повідомленні викладається суть виявлених помилок. До повідомлення додаються документи, що містять зазначені у повідомленні технічні помилки, та документи, що підтверджують такі помилки і містять правильну редакцію відповідних відомостей.

Таким чином, для застосування цієї процедури власник мав подати повідомлення із зазначенням суті невідповідності та документи, які дозволяли кадастровому реєстратору порівняти внесені відомості з правильними даними. Саме такі документи були подані ОСОБА_1 , а саме державний акт, технічна документація із землеустрою з каталогом координат і експертний висновок щодо зміщення кадастрового відображення ділянки.

Відповідно до пункту 143 Порядку № 1051 державний кадастровий реєстратор під час розгляду повідомлення про виявлення технічної помилки перевіряє відповідність відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які є підставою для внесення таких відомостей.

Пункт 144 цього Порядку встановлював, що у разі підтвердження невідповідності державний кадастровий реєстратор:

1) складає в електронній та паперовій формі протокол виправлення помилки за формою згідно з додатком 30;

2) безоплатно виправляє допущену помилку (крім випадків, коли технічна помилка допущена не з вини органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру);

3) письмово повідомляє не пізніше наступного дня про виправлення помилки заінтересованим особам за формою згідно з додатком 31 (у тому числі власників, користувачів земельних ділянок, а також третіх осіб, інтересів яких стосувалося виправлення помилок);

4) безоплатно видає заявникові за його бажанням витяг, довідку з Державного земельного кадастру, викопіювання з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру на заміну документа, в якому виявлено помилку.

Зазначене нормативне регулювання передбачало повідомлення, а не отримання попередньої згоди власників суміжних земельних ділянок на виправлення технічної помилки, допущеної кадастровим органом. Тому відсутність згоди ОСОБА_2 сама по собі не перешкоджала приведенню відомостей про земельну ділянку ОСОБА_1 у відповідність до документа, на підставі якого такі відомості мали бути внесені.

Разом із цим, за змістом пунктів 149 і 150 Порядку № 1051 якщо за результатами розгляду повідомлення про виявлення технічної помилки Державним кадастровим реєстратором встановлено, що відомості Державного земельного кадастру відповідають інформації, що міститься в документах, які є підставою для внесення таких відомостей, та не потребують виправлення у зв`язку з невиявленням відповідних технічних помилок у таких документах, Державний кадастровий реєстратор повідомляє заявникові про відмову у виправленні вказаних у його повідомленні помилок із зазначенням причини відмови згідно з додатком 33.

Якщо за результатами розгляду повідомлення про виявлення технічної помилки Державним кадастровим реєстратором встановлено, що відомості Державного земельного кадастру відповідають інформації, що міститься в документах, які є підставою для їх внесення, але потребують виправлення у зв`язку з виявленням технічних помилок у таких документах, Державний кадастровий реєстратор повідомляє про це заявникові згідно з додатком 34 із зазначенням документів та технічних помилок у них, виправлення яких має передувати виправленню відповідних відомостей у Державному земельному кадастрі. Виправлення технічних помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок наявності технічних помилок у документах, на підставі яких внесені такі відомості, здійснюється Державним кадастровим реєстратором після виправлення помилок у зазначених документах за заявою заінтересованої особи за формою згідно з додатком 35 відповідно до пунктів 140-148 цього Порядку.

Саме друга ситуація мала місце у цій справі, оскільки каталог координат технічної документації не змінювався, нові межі за фактичним землекористуванням не встановлювалися, поділу, об`єднання чи формування нової земельної ділянки не відбувалося, водночас було виправлено електронне відображення вже сформованої земельної ділянки зі збереженням її кадастрового номера, площі, цільового призначення та правовстановлювального документа.

Тому висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 повинен був замовити нову технічну документацію, не ґрунтується на наведених положеннях законодавства. Нова технічна документація була б необхідна, якби змінювалися первинно визначені межі, здійснювалося їх відновлення за фактичним землекористуванням або виправлялася помилка, допущена у самій документації. У цій же справі існуюча документація була використана не для зміни земельної ділянки, а як контрольне джерело, з яким закон прямо зобов`язував кадастрового реєстратора зіставити відомості ДЗК.

Подібні висновки щодо можливості й виправлення помилок у ДЗК із розрізнянням цього від внесення державним кадастровим реєстратором до ДЗК відомостей (змін до них) викладені у постановах Верховного Суду від 20 липня 2023 року у справі № 815/3083/18, від 27 вересня 2023 року, від 21 травня 2025 року у справі № 127/29339/22.

Отже, внесення 12 жовтня 2017 року виправлених координат земельної ділянки 0054 відповідало передбаченому законом механізму усунення технічної помилки у відомостях Державного земельного кадастру, такі дії не створили нову земельну ділянку та не змінювали її змістовні характеристик, а лише усунули помилкове кадастрове відображення та виявили вже існуюче накладення земельної ділянки 0060 на межі раніше сформованої земельної ділянки 0054.

Сам факт того, що після приведення координат у відповідність до первинної документації в кадастрі стало відображатися накладення на земельну ділянку ОСОБА_2 , не вказує на те, що таке виправлення технічної помилки становило зміну меж земельних ділянок. Інакше достовірність кадастрових відомостей ставилася б у залежність від того, чи породжує виправлення несприятливі наслідки для особи, право якої було зареєстровано на підставі раніше помилкових даних.

Щодо вирішення спору по суті

Вирішуючи первісний і зустрічний позови по суті, колегія суддів виходить із того, що визначальними для правильного розв`язання спору є хронологія виникнення прав на спірну частину земної поверхні, достовірне встановлення місця розташування та меж кожної із земельних ділянок, а також наявність у відповідного органу правових підстав повторно розпорядитися землею, яка на час такого розпорядження вже могла перебувати у приватній власності іншої особи.

Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. За змістом статей 125, 126 та 155 ЗК України набуте у встановленому законом порядку право на земельну ділянку підлягає державному визнанню і захисту, а видання акта, яким порушуються права власника щодо володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою, є підставою для відновлення порушеного права. Статті 316, 317, 319 і 321 ЦК України закріплюють непорушність права власності та виключне право власника на власний розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися майном.

Матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка площею 0,1200 га була передана ОСОБА_1 рішенням Виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради від 26 червня 2002 року № 6, затвердженим рішенням пленарного складу цієї ради від 16 серпня 2002 року; її межі та місце розташування визначені документацією із землеустрою і планом земельної ділянки, а 21 січня 2004 року ОСОБА_1 видано державний акт серії КВ № 029521. Інформаційною довідкою Управління Держкомзему в Обухівському районі від 19 травня 2011 року підтверджено присвоєння цій земельній ділянці кадастрового номера 3223186800:04:001:0054. До формування земельної ділянки ОСОБА_2 державний акт ОСОБА_1 не скасовувався, право власності не припинялося, відмови власника від земельної ділянки чи іншої передбаченої законом підстави припинення його права не існувало.

У попередніх розділах цієї постанови колегія суддів установила, що належно засвідчена архівна копія технічної документації ОСОБА_1 походить із фонду документації із землеустрою, містить каталог координат і узгоджується з планом державного акта, довідкою 2011 року, відомостями поземельної книги після виправлення технічної помилки у 2017 році та сукупністю експертних досліджень. Внесення 12 жовтня 2017 року виправлених координат не сформувало нової земельної ділянки і не перенесло її межі на інше місце, а привело електронні відомості Державного земельного кадастру у відповідність до первинної документації, яка була підставою для видачі державного акта.

За актуальними координатами, що відповідають каталогу координат технічної документації земельної ділянки 0054, земельна ділянка з кадастровим номером 3223186800:04:001:0060 повністю накладається на частину земельної ділянки ОСОБА_1 у площі 0,0600 га.

Отже, на час формування земельної ділянки 0060 спірна частина земної поверхні вже була індивідуалізована як частина раніше сформованої земельної ділянки 0054 і перебувала у приватній власності ОСОБА_1 .

Оцінюючи докази формування та набуття ОСОБА_2 права на земельну ділянку 0060, колегія суддів враховує, що саме сторона, яка посилається на правомірність пізнішого набуття права, що обмежує права іншого власника, повинна довести законність свого права власності.

Розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 03 жовтня 2012 року № 1298, на яке посилається ОСОБА_2 , надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, водночас як установлено у розділі щодо компетенції органів на розпорядження спірною землею, спірна територія належала до території села Романків Підгірцівської сільської ради, а тому районна державна адміністрація не могла розпоряджатися нею.

Наявність проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 також не є самодостатнім доказом законності формування ділянки 0060, оскільки у наданих матеріалах містяться невідповідності, які стосуються в тому числі ідентифікації об`єкта відведення, зокрема під ситуаційною схемою зазначена площа запроєктованої до відведення 0,1227 га (т. 2 а. с. 134), що не відповідає площі 0,0600 га, визначеній у розпорядженні про надання дозволу.

Не підтверджено належними та достовірними доказами і правова підстава остаточної передачі земельної ділянки ОСОБА_2 , оскільки в позові та частині матеріалів справи як така підстава зазначений наказ ГУ Держземагентства у Київській області від 14 березня 2014 року № КИ/3223186800:04:001/00016633, який, за повідомленням ГУ Держгеокадастру, в архіві відсутній (т. 4 а. с. 175). Водночас у матеріалах справи щодо земельної ділянки 0060 міститься інший наказ - від 31 жовтня 2013 року № КИ/3223186800:04:001/00008204, який також стосується затвердження документації та надання ОСОБА_2 тієї самої земельної ділянки (т. 5 а. с. 189).

При цьому зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13 червня 2014 року не вбачається підстави для його видачі, тобто який саме наказ пред`явлено реєстратору (т. 4 а. с. 23).

Водночас у будь-якому випадку, на обидві дати, право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку 0054 існувало, не було припинене та поширювалося на всю спірну площу, а тому жоден із цих Наказів не міг бути законною підставою повторної передачі у приватну власність тієї самої частини землі.

За таких обставин формування земельної ділянки 0060 та реєстрація права власності ОСОБА_2 відбулися щодо землі, яка вже перебувала у приватній власності ОСОБА_1 , без його волевиявлення та без припинення його права, що суперечить статтям 116, 125, 126 і 155 ЗК України та порушила гарантоване статтями 316, 317, 319 і 321 ЦК України право власника володіти, користуватися й розпоряджатися своїм майном, а тому права ОСОБА_1 підлягають судовому захисту.

Правові висновки щодо недопустимості повторної передачі земельної ділянки без припинення раніше набутого права узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 911/2701/17, а також у постановах Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 442/6301/20, від 27 червня 2023 року у справі № 130/2194/19 та від 10 липня 2023 року у справі № 670/217/20.

Щодо належності способу захисту за первісним позовом

Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані з позбавленням володіння (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16).

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Схожі висновки викладені, зокрема, у пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19, від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18).

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року в справі № 560/3160/20, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Зазначений засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених процесуальним законодавством. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31).

Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням цивільного судочинства (стаття 2 ЦПК України). Близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 910/2389/23.

У цій справі перешкода у здійсненні ОСОБА_1 права власності полягає в одночасному існуванні двох взаємовиключних реєстраційних станів: у Державному земельному кадастрі зареєстрована земельна ділянка 0060, яка повністю накладається на 0,0600 га раніше сформованої земельної ділянки 0054, а у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку 0060. Саме ці записи офіційно підтверджують існування пізніше сформованого об`єкта та конкуруючого речового права і перешкоджають позивачу безперешкодно здійснювати право на всю земельну ділянку 0054.

Земельна ділянка 0060 не відчужувалася третій особі, а зареєстрованим власником залишається ОСОБА_2 , тому для усунення порушення немає необхідності у витребуванні майна від іншого набувача, а відновлення становища, яке існувало до пізнішого формування та реєстрації ділянки 0060, може бути досягнуте шляхом скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що відповідає негаторному характеру цього спору.

Відповідно до частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачає, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Отже, скасування державної реєстрації земельної ділянки та припинення зареєстрованих щодо неї речових прав є пов`язаними між собою способами захисту і єдиним передбаченим законом правовим наслідком. Суд не може скасувати кадастрову реєстрацію об`єкта, залишивши чинними зареєстровані щодо нього права, оскільки це призвело б до існування речового права на земельну ділянку, державну реєстрацію якої скасовано, та не забезпечило б узгодженості відомостей Державного земельного кадастру і Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таке регулювання узгоджується зі статтею 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за змістом якої скасування державної реєстрації земельної ділянки є підставою для закриття відповідного розділу Державного реєстру прав і реєстраційної справи, а реєстраційний номер об`єкта скасовується.

Тому рішення про скасування державної реєстрації ділянки 0060 з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та обтяжень є самодостатньою правовою підставою для приведення обох державних реєстрів у стан, який відповідає встановленим судом обставинам.

У постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що державна реєстрація є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту набуття, зміни або припинення речового права та створює спростовувану презумпцію належності зареєстрованого права. Якщо порушення виникло внаслідок державної реєстрації права за відповідачем, а майно не було відчужене третій особі, скасування реєстраційного результату із вирішенням питання про належність або припинення речового права відновлює становище, яке існувало до порушення, та є належним і ефективним способом захисту.

Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що суд, скасовуючи реєстраційний результат, повинен вирішити спір про речове право, а державний реєстратор під час виконання судового рішення діє відповідно до законодавства, чинного на час вчинення реєстраційних дій. Таким чином, судове рішення має містити достатній і однозначний припис, який дає змогу припинити право особи, за якою воно зареєстроване, та привести реєстр у відповідний стан без нового звернення сторони до суду.

Наведений висновок застосовується до цієї справи з урахуванням особливостей її предмета, зокрема ОСОБА_1 не набуває права власності на земельну ділянку 0060 як на окремий об`єкт, оскільки він уже є власником раніше сформованої земельної ділянки 0054, частину якої помилково зареєстровано як ділянку 0060. Тому належним способом захисту прав ОСОБА_1 є скасування державної реєстрації ділянки 0060 к пізніше сформованого об`єкта з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї прав та обтяжень, у тому числі права власності ОСОБА_2 .

Водночас окреме визнання недійсним і скасування наказу ГУ Держземагентства у Київській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки ОСОБА_2 не є необхідним для ефективного відновлення права позивача.

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд може визнати незаконним і скасувати правовий акт індивідуальної дії, якщо він суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси. Однак сам факт можливості застосування такого способу захисту не означає, що він є необхідним у кожній справі. Суд має з`ясувати, чи змінить окреме скасування акта існуючий стан речових прав та чи надасть позивачу додатковий правовий результат порівняно з тим, який забезпечує прямий реєстраційний спосіб захисту.

Оспорюваний наказ є індивідуальним актом одноразового застосування, він був реалізований шляхом затвердження документації, формування земельної ділянки 0060 та державної реєстрації права власності ОСОБА_2 , після чого вичерпав свою дію, а тому визнання його недійсним та скасування не спричинило скасування державної реєстрації земельної ділянки 0060 і припинення права власності ОСОБА_2 та, відповідно, не усунуло б конкуруючих записів у державних реєстрах. Натомість скасування державної реєстрації земельної ділянки із одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї прав безпосередньо ліквідує правові наслідки реалізації наказу. Додаткове скасування цього акта не змінить обсягу прав сторін і фактично дублюватиме результат, уже досягнутий ефективним способом захисту.

Такий підхід також відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 914/2350/18 (914/608/20), за яким скасування реєстраційного результату, що безпосередньо порушує право, не потребує додаткового визнання протиправним попереднього рішення особи про набуття майна, якщо окреме оспорювання такого рішення не надає іншого правового результату.

Аналогічні підходи, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18.

Залишення наказу як документа в архівних матеріалах не зберігає за ОСОБА_2 права власності та не відновлює скасовану державну реєстрацію земельної ділянки, оскільки після набрання цією постановою законної сили цей акт не може самостійно підтверджувати наявність чинного речового права всупереч судовому рішенню, яким установлено незаконність повторного надання землі, скасовано реєстрацію відповідного об`єкта та припинено зареєстровані щодо нього права.

Так само не є необхідним визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13 червня 2014 року, серія НОМЕР_3 , індексний номер 22976766.

За частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент видачі свідоцтва), права на нерухоме майно, які підлягали державній реєстрації, виникали з моменту такої реєстрації. Отже, право власності ОСОБА_2 виникло внаслідок внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а свідоцтво було похідним документом, сформованим за результатом проведеної державної реєстрації, і лише посвідчувало наявність зареєстрованого на той час права.

Тому окреме визнання свідоцтва недійсним і його скасування не надає ОСОБА_1 жодного додаткового правового результату порівняно зі скасуванням державної реєстрації ділянки 0060 та припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав. Задоволення цієї вимоги мало б суто декларативний характер і дублювало б наслідки, які в силу закону настають на підставі основного способу захисту.

Отже, первісний позов підлягає частковому задоволенню, державна реєстрація земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер 3223186800:04:001:0060, у Державному земельному кадастрі підлягає скасуванню з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 .

У задоволенні вимог про визнання недійсними та скасування наказу ГУ Держземагентства і свідоцтва про право власності слід відмовити, оскільки ці вимоги не є необхідними для повного й ефективного відновлення порушеного права позивача.

Щодо заяви про застосування позовної давності

У відзиві на позовну заяву (т. 2 а. с. 184), а також окремим клопотанням (т. 2 а. с. 70) представником ОСОБА_2 заявлено про застосування позовної давності із посиланням на «презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав» й вказівкою на те, що ОСОБА_1 не пізніше 2014 мав дізнатися про надання ОСОБА_2 земельної ділянки, зокрема з Публічної кадастрової карти, до якої він вносив зміни.

Така заява відхиляється апеляційним судом оскільки задоволена за наслідками апеляційного перегляду позовна вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки за своїм характером є вимогою про усунення перешкод (негаторний позов), а тому вона не обмежена строками позовної давності. Із таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення (див. постанова Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 686/16196/15-ц).

Щодо додаткового рішення

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/4441/17, від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21, від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21).

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 квітня 2025 року, додаткове рішення від 27 травня 2025 року також підлягає скасуванню

Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 та пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю і ухвалити нове, якщо суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, визнав установленими недоведені обставини, його висновки не відповідають обставинам справи або неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки пріоритету раніше набутого права ОСОБА_1 , неправильно витлумачив висновок експерта 2024 року, не оцінив інші експертні дослідження та первинну технічну документацію, безпідставно вважав виправлення кадастрової помилки зміною меж, не встановив волевиявлення Підгірцівської сільської ради, що призвело до неправильного вирішення обох позовів та є підставою для скасувати оскаржуваних рішень із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.

Керуючись статтями 259, 263, 264, 367, 374, 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Деркач Дмитро Іванович, - задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 квітня 2025 року та додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 травня 2025 року - скасувати й ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Відділу в Обухівському районі Головного Управління Держгеокадастру в Київській області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер 3223186800:04:001:0060, яка розташована у межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа Головне управління Держгеокадастру у Київській області про визнання дій та рішень не законними та протиправними, скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 12 серпня 2026 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова