Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №369/11091/19 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/4583/2026

справа №369/11091/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.,

суддів Желепи О.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Кисель Анною Сергіївною, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Янченка А.В., повне рішення складено 29 жовтня 2025 року,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл земельної ділянки в натурі, -

встановив:

1. Короткий виклад доводів пред`явленого позову.

У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про розподіл земельної ділянки в натурі.

В обґрунтування позову вказує, що згідно рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2017 року у справі № 369/2638/16, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:05:005:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та слугує для ведення садівництва.

На вказаній земельній ділянці розташований будинок, який побудований позивачем та у якому він постійно проживає, проте на теперішній час позивач не може здійснити реєстрацію місця проживання та на власний розсуд розпоряджатися цим будинком і вести господарство, оскільки ОСОБА_1 , яка є колишньою дружиною позивача, постійно здійснює перешкоди та вчиняє конфлікти.

Мотивуючи наведеним, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог та збільшення позовних вимог, просить :

- виділити ОСОБА_2 у власність в натурі частину земельної ділянки, розміром 0,1219 га з кадастровим номером 3222482000:05:005:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та слугує для ведення садівництва, а саме: затвердити варіант поділу земельної ділянки з виділенням в натурі належної ОСОБА_2 частини земельної ділянки площею 0,1219 га з кадастровим номером 3222482000:05:005:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та слугує для ведення садівництва, з урахуванням можливості експлуатації ОСОБА_2 існуючого на даній земельній ділянці незавершеного будівництва садового будинку відповідно до вимог нормативних документів, з відступом від частки, описаної у дослідницькій частині висновку та зображено на схемах у додатках № 1, згідно висновку, проведеного ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа» № 3512 від 13 січня 2025 року;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість частини земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:05:005:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та слугує для ведення садівництва, на яку перевищує належна ОСОБА_2 частка земельної ділянки по першому варіанту поділу земельної ділянки з виділенням в натурі належної ОСОБА_2 частини земельної ділянки з відступом від ідеальної частки у розмірі 121 753,80 грн.

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2025 року позов задоволено.

Виділено ОСОБА_2 у власність в натурі частину земельної ділянки, розміром 0,1219 га з кадастровим номером 3222482000:05:005:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та слугує для ведення садівництва, а саме: затверджено варіант поділу земельної ділянки з виділенням в натурі належної ОСОБА_2 частини земельної ділянки площею 0,1219 га з кадастровим номером 3222482000:05:005:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та слугує для ведення садівництва, з урахуванням можливості експлуатації ОСОБА_2 існуючого на даній земельній ділянці незавершеного будівництва садового будинку відповідно до вимог нормативних документів, з відступом від частки, описаної у дослідницькій частині висновку та зображено на схемах у додатках № 1, згідно висновку, проведеного ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа» № 3512 від 13 січня 2025 року.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість частини земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:05:005:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та слугує для ведення садівництва, на яку перевищує, належна ОСОБА_2 частка земельної ділянки по першому варіанту поділу земельної ділянки з виділенням в натурі, належної ОСОБА_2 частини земельної ділянки із відступом від ідеальної частки, у розмірі 121 753,80 грн.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції вказав про наявність у позивача права часткової власності на спірну земельну ділянку та це право визнано судовим рішенням, яке має преюдиційне значення.

Суд виходив з того, що між співвласниками відсутній належним чином врегульований порядок спільного користування земельною ділянкою, що ускладнює реалізацію позивачем його права власності.

Суд врахував положення статей 364, 377 ЦК України та 120 ЗК України, які передбачають можливість виділу частки співвласника або компенсації її вартості, а також принцип єдності земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Суд відхилив заперечення відповідачки про повторне вирішення спору, оскільки у попередній справі не розглядалось питання виділу частки в натурі з урахуванням експертних варіантів поділу.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з ухваленим рішенням, адвокатом Кисель А.С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення норм процесуального права, неправильне застосування статей 377 ЦК України та 120 ЗК України, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу за відсутності представника відповідача, який подав мотивоване клопотання про відкладення розгляду у зв`язку із перебуванням на лікарняному та неможливістю участі в судовому засіданні, що підтверджувалось медичними документами. Попри це, суд формально відмовив у відкладенні, пославшись на можливість залучення іншого представника або особисту участь сторони, фактично проігнорувавши поважність причин неявки.

Вказує на порушення норм процесуального права при прийнятті та врахуванні заяви позивача про «збільшення позовних вимог», оскільки за своїм змістом така не є збільшенням у розумінні пункту 2 частини 2 статті 49 ЦПК України. Позивач не просто змінив розмір вимог, а заявив нову майнову вимогу - про стягнення грошової компенсації вартості частини земельної ділянки, а також змінив саму модель поділу майна, фактично сформувавши новий предмет позову.

Крім того звертає увагу, що разом із вказаною заявою позивач долучив новий висновок експерта від 13 січня 2025 року № 3512, який суд прийняв без належного процесуального оформлення, без оцінки допустимості та без клопотання про приєднання доказів. Сам висновок викликає сумніви щодо повноти вихідних даних, оскільки складений без дослідження технічної документації на об`єкт незавершеного будівництва, що суперечить методичним рекомендаціям Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5.

Щодо неправильного застосування норм матеріального права вказує, що суд першої інстанції, застосувавши статті 377 ЦК України та статтю 120 ЗК України, фактично ототожнивши наявність об`єкта незавершеного будівництва із набуттям позивачем права власності на такий об`єкт і автоматичним переходом права на земельну ділянку.

Однак у матеріалах справи відсутні докази державної реєстрації права власності позивача на цей об`єкт у порядку Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що виключає можливість застосування конструкції автоматичного переходу права на землю.

Уважає, що оскаржуваним рішенням при вирішенні спору враховано лише інтереси позивача та здійснено поділ земельної ділянки в його інтересах.

Також суд не встановив і не дослідив фактичний статус об`єкта будівництва, ступінь його готовності, ринкову вартість, технічні характеристики та можливі варіанти поділу земельної ділянки без відступу від ідеальних часток.

Стверджує, що суд першої інстанції не врахував, що позивач фактично обрав неналежний спосіб захисту, оскільки заявлений ним спосіб виділу призводить до фактичного отримання у володіння всього об`єкта, розташованого на ділянці, що суперечить статті 364 ЦК України. Альтернативні варіанти поділу земельної ділянки, які б не порушували права відповідачки та відповідали ідеальним часткам, судом не досліджувалися.

Уважає, що застосовані у цій справі правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах № 910/18560/16 та № 689/26/17 є нерелевантними, оскільки ці справи стосуються інших правовідносин і не регулюють питання виділу частки у спільній власності. Таким чином, суд неправомірно застосував правові позиції, які не є релевантними до даного спору.

Також суд формально відхилив доводи відповідачки щодо неможливості відокремлення об`єкта будівництва від земельної ділянки, не дослідив питання спільного створення цього об`єкта під час шлюбу та не врахував, що правовий режим об`єкта незавершеного будівництва не встановлений у належному порядку. У результаті суд дійшов передчасного висновку про можливість виділу саме у запропонованому позивачем варіанті, не забезпечивши баланс інтересів сторін.

Мотивуючи наведеним, просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.

16 лютого 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В обґрунтування відзиву посилається на необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги, вказує, що відмова у відкладенні розгляду справи була правомірною, оскільки подане напередодні клопотання представника відповідачки не містило належних доказів тимчасової непрацездатності, а сторони були належно повідомлені про розгляд справи.

Відкладення розгляду справи є дискреційним правом суду і залежить від можливості розгляду справи за наявними матеріалами. Поведінка відповідачки, зокрема неявка без поважних причин та неодноразова зміна представників, свідчить про затягування процесу.

Щодо клопотання про долучення доказів вказує, що відмова у його задоволенні є правомірною, оскільки таке питання може бути вирішено ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання та не потребує складання окремого процесуального документу. Вказує, що докази, які відповідачка просила долучити, подані із значним пропуском строків після закриття підготовчого провадження без поважних причин.

Необґрунтованими є також доводи щодо нібито незаконного збільшення позовних вимог і долучення експертного висновку. Подана заява фактично не змінювала предмет позову, а лише уточнювала спосіб реалізації права з урахуванням технічної можливості та відхилення від ідеальної частки з компенсацією.

Стверджує, що висновок експерта є самостійним письмовим доказом і не потребує окремого клопотання про долучення. Відповідачка не заперечувала його належним чином, не ініціювала повторної чи додаткової експертизи та не надала альтернативних висновків, що свідчить про відсутність активної процесуальної позиції.

Щодо неправильного застосування норм матеріального права вказує, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення статей 317, 355-358, 364, 367 ЦК України, а також статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомості. Такий підхід узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладений у постановах від 04 грудня 2018 року №910/18560/16, від 16 червня 2020 року №689/26/17, які допускають застосування цих норм навіть за відсутності формальної реєстрації об`єкта, якщо він фактично існує і використовується. Будинок, розташований на ділянці, є придатним до проживання, використовується позивачем і не може бути відокремлений від землі, що обґрунтовує обраний спосіб поділу.

Твердження про неналежний спосіб захисту є помилковими, оскільки обраний спосіб захисту, а саме виділ частки в натурі з компенсацією, відповідає статті 16 ЦК України та правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 22 серпня 2018 року №925/1265/16, від 11 вересня 2019 року №487/10132/14-ц, від 06 квітня 2021 року №925/642/19, як ефективний і спрямований на реальне відновлення порушеного права. Відсутність у позові визначення частки, що залишається відповідачці, не свідчить про неправильний спосіб захисту і не порушує принцип диспозитивності.

Доводи щодо неправомірного врахування експертного висновку є безпідставні, оскільки висновок оцінено судом у сукупності з іншими доказами. Відповідачка не довела його недостовірність, не подала альтернативних розрахунків і не ініціювала проведення іншої експертизи. Запропоновані нею варіанти поділу є абстрактними і доказами не підтверджені. Натомість експертний висновок містить обґрунтовані варіанти поділу з компенсацією, яка фактично була сплачена, що виключає порушення прав відповідачки.

Уважає, що зміст апеляційної скарги свідчить, що така фактично зводиться не до незаконності оскаржуваного рішення щодо поділу земельної ділянки, а незгоди з питанням користування будинком, який не є предметом цього спору і щодо якого відповідачка не заявляла самостійних вимог.

Вказує, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції становить 20 000,00 гривень.

Мотивуючи наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення залишити без змін.

5. Позиція учасників справи.

До апеляційної скарги адвокатом Кисель А.С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 долучено клопотання про призначення у справі будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи,у якому остання просить призначити у справі судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення експертам поставити такі питання:

- Яка площа об`єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 3222482000:05:005:0021 площею 0,1219 га?

- Який перелік та об`єми фактично виконаних будівельних робіт з будівництва?

- Який ступінь будівельної готовності об`єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 3222482000:05:005:0021 площею 0,1219 га?

- Який технічний стан об`єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 3222482000:05:005:0021 площею 0,1219 га?

Крім цього, просить призначити судову оціночно-будівельну експертизу у цивільній справі № 369/11091/19 та поставити на вирішення експерта наступні питання:

- Яка ринкова вартість об`єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 3222482000:05:005:0021 площею 0,1219 га?

Доручити проведення будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС, що знаходиться за адресою: 04119, м. Київ, вул. Джонса Гарета, 5.

17 березня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання адвоката Кисель А.С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі.

В обґрунтування поданого клопотання вказує, що провадження у цій справі підлягає зупиненню до набрання законної сили рішенням у справі № 369/15455/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності останнього на 1/4 частку земельної ділянки, визнання за нею права власності на цю частку та виплату ОСОБА_2 відповідної компенсації.

Зазначає, що обидві справи стосуються одного й того самого об`єкта нерухомого майна земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:05:005:0021, між тими самими сторонами. У справі № 369/15455/25 вирішується питання про подальшу належність часток у праві власності на земельну ділянку, тоді як у справі № 369/11091/19 предметом спору є її поділ у натурі. У разі задоволення позову про припинення права на частку право власності ОСОБА_2 на спірну частку буде припинено, що безпосередньо вплине на можливість і доцільність її поділу.

На думку ОСОБА_1 , до остаточного вирішення питання щодо належності часток неможливо всебічно та об`єктивно розглянути апеляційну скаргу у справі про поділ земельної ділянки.

На переконання скаржниці, обставини, які будуть встановлені у справі №369/15455/25, матимуть визначальне значення для оцінки наявності підстав для поділу земельної ділянки, відступу від ідеальних часток, ефективності обраного способу захисту та забезпечення балансу майнових інтересів сторін.

Подальший розгляд справи № 369/11091/19 до вирішення справи № 369/15455/25 може призвести до ухвалення взаємовиключних судових рішень, різних майнових наслідків для сторін та фактичного позбавлення правового значення рішення у справі про припинення права на частку. Зупинення провадження дозволить уникнути передчасного виділення частки зі спільної власності та забезпечить послідовність судового розгляду.

Мотивуючи наведеним, з посиланням на положення пункту 6 частини 1 статті 251 ЦПК України, просить зупинити провадження у справі №369/11091/19 до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі №369/15455/25.

18 березня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли додаткові пояснення адвоката Денисенка Є.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , щодо обставин справи.

В обґрунтування пояснень зазначає, що клопотання представника скаржниці про зупинення провадження у справі є проявом зловживання процесуальними правами, спрямованого виключно на затягування розгляду спору.

Вказує, що з моменту звернення позивача до суду у 2019 році відповідачка та її представники неодноразово подавали безпідставні клопотання, змінювали представників, ініціювали відкладення судових засідань та інші процесуальні дії, що призвели до розгляду справи через сім років.

Зазначає, що провадження у справі №369/11097/19 вже зупинялось до вирішення адміністративної справи № 320/3640/21, яка, на переконання позивача, була штучно ініційована виключно для затягування розгляду основного спору.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року у задоволенні цього позову було відмовлено, при цьому ОСОБА_1 його не оскаржила, що підтверджує відсутність реальної необхідності такого судового спору. Після поновлення провадження відповідачка продовжила подавати безпідставні заяви про ознайомлення з матеріалами справи та клопотання про відкладення розгляду, що також сприяло затягуванню процесу.

Вказує, що після ухвалення рішення у справі № 369/11091/19 відповідачкою подано новий позов (справа № 369/15455/25) про припинення права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, хоча рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2017 року у справі № 369/2638/16-ц право власності позивача на 1/4 частину земельної ділянки встановлено та набрало законної сили.

За таких обставин, на переконання представника позивача, справа № 369/15455/25 не створює об`єктивної неможливості розгляду апеляційної скарги, а тому відсутні підстави для зупинення провадження.

Звертає увагу, що представник відповідачки, відповідно до статті 14 ЦПК України будучи зобов`язаним користуватися підсистемою «Електронний суд», подав клопотання про зупинення провадження шляхом надсилання його на електронну адресу суду, попри наявність зареєстрованого електронного кабінету. Сукупність наведених обставин, на переконання представника позивача, свідчить про систематичне використання процесуальних механізмів не для захисту прав по суті спору, а для створення штучних перешкод розгляду справи, що суперечить завданню цивільного судочинства.

Уважає, що за наведених обставин існують підстави уважати, що сторона відповідача зловживає процесуальними правами, а тому є підстави для застосування положень статті 262 ЦПК України, а подані клопотання про зупинення провадження у справі повернути без розгляду на підставі частини 3 статті 44 ЦПК України.

Просить врахувати наведені пояснення, відмовити у задоволенні клопотання про зупинення провадження та, у разі встановлення зловживання процесуальними правами, застосувати до відповідачки та її представника передбачені ЦПК України заходи процесуального примусу, а також розглянути питання про постановлення окремої ухвали відповідно до статті 262 ЦПК України.

В судовому засіданні 08 липня 2026 року адвокат Денисенко Є.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , проти задоволення апеляційної скарги заперечував, пославшись на її необґрунтованість.

Від адвоката Кисель А.С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в обґрунтування якого представниця посилається на неможливість прийняти участь у судовому засіданні у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому процесі.

Вказала на неможливість здійснення розгляду скарги за відсутності представниці скаржниці через важливість цієї справи для останньої.

Вирішуючи питання за клопотанням адвоката Кисель А.С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Проте такі обмеження не мають перешкоджати реалізації цього права ані у спосіб, ані в обсязі, що можуть становити загрозу самій його суті. Вони повинні мати законну мету, а між вжитими засобами і метою має існувати розумний пропорційний зв`язок.

Стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (пункт 86 рішення ЄСПЛ у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії»).

Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом (пункт 72 рішення ЄСПЛ у справі «Кресс проти Франції», пункт 26 рішення ЄСПЛ у справі «Бартая проти Грузії»).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитись з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (пункт 63 рішення ЄСПЛ у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії»).

Аналіз статті 372 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Отже, з урахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду (див.: постанови Верховного Суду від 15 липня 2024 року у справі № 447/852/23, від 03 квітня 2025 року у справі №359/7536/23, від 19 березня 2025 року у справі № 450/678/21).

З огляду на наведене, відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання адвоката Кисель А.С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про відкладення розгляду справи, розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки такі повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи, їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, колегією суддів урахована участь представниці скаржниці у судовому засіданні 27 травня 2026 року та заслуховування її позиції.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.

6. Позиція суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Денисенка Є.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , пояснення адвоката Кисель А.С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо клопотань сторони відповідачки про призначення у справі будівельно-технічної експертизи та оціночно-будівельної експертизи, колегія суддів зазначає, що згідно положень статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. враховує підстави та предмет цього позову .

Ураховуючи підстави та предмет цього позову, апеляційний суд не установив підстав для призначення зазначених судових експертиз, оскільки для з`ясування обставин, що мають значення для справи, не убачається необхідність у спеціальних знаннях. Відтак у задоволенні цих клопотань відмовлено, про що постановлено ухвалу 8 липня 2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання.

Щодо клопотань сторони відповідачки про зупинення провадження у справі на підставі пункту 6 частини 1 статті 251 ЦПК України колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі ? це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Зупинення провадження у справі не повинне призводити до необґрунтованого затягування розгляду справи.

Відповідно до пункту 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", визначаючи наявність передбачених статтею 201 ЦПК України (в редакції 2004 року, що кореспондується із статтею 251 чинного ЦПК України) підстав, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у пункті 4 частини першої цієї статті - неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Таким чином, передбачена законом необхідність у зупиненні розгляду однієї справи до вирішення іншої полягає в тому, що в іншій справі можуть бути встановлені або спростовані факти, що матимуть значення для вирішення цієї справи та які можуть вплинути на наявність підстав для задоволення позову повністю або частково, або відмови у його задоволенні, або якщо ці справи є взаємовиключними.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19 (провадження № 61-5752сво21) вказано, що: «метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення. З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи. Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи. Разом із тим, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду».

Обґрунтовуючи необхідність зупинення провадження у цій справі, сторона відповідачки посилається на справу №369/15455/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку та визнання права власності, провадження у якій відкрито 10 листопада 2025 року.

Крім цього, як на підставу зупинення провадження у справі сторона відповідачки посилалась на справу №369/8323/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та об`єктом незавершеного будівництва та вселення до об`єкту незавершеного будівництва, провадження у якій відкрито 14 травня 2026 року.

Із змісту позовних вимог у справі № 369/15455/25 убачається, що предметом її розгляду є припинення права власності ОСОБА_2 на належну йому 1/4 частку земельної ділянки, визнання права власності на цю частку за ОСОБА_1 та виплата компенсації.

Натомість у цій справі предметом апеляційного перегляду є законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про виділ у натурі належної позивачу частки земельної ділянки та стягнення компенсації у зв`язку з відступом від ідеальної частки. Таким чином, суд апеляційної інстанції перевіряє правильність вирішення спору виходячи з тих правовідносин, фактичних обставин та доказів, які існували на момент ухвалення рішення судом першої інстанції.

Сам по собі факт відкриття провадження у справі № 369/15455/25 не свідчить про виникнення об`єктивної неможливості розгляду цієї справи. Питання щодо можливого припинення права власності одного із співвласників є предметом окремого судового розгляду та не має преюдиційного значення для встановлення обставин, які підлягають доказуванню у даній справі.

Не може бути підставою для зупинення провадження й посилання представника відповідачки на можливість ухвалення у майбутньому судового рішення, яке потенційно може змінити правовий статус сторін. Застосування пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України не може ґрунтуватися на припущеннях щодо можливого результату розгляду іншої справи або на ймовірності виникнення у майбутньому інших правових наслідків.

Крім того, наведені представником відповідачки доводи не свідчать про існування між зазначеними справами такого матеріально-правового зв`язку, який би виключав можливість перевірки законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення без попереднього вирішення іншого спору. Зібрані у справі докази дозволяють встановити та оцінити всі обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, а тому відсутня передбачена пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України об`єктивна неможливість її розгляду.

Посилання представника відповідачки на справу № 369/8323/26 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та об`єктом незавершеного будівництва не впливає на наведений висновок, оскільки предмет та підстави зазначеного спору є відмінними від предмета цього провадження.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку про відсутність передбачених законом підстав для зупинення провадження у справі, у зв`язку із чим у задоволенні відповідних клопотань відмовлено, про що постановлена ухвала від 08 липня 2026 року, занесена до протоколу судового засідання.

Щодо доводів представника позивача про зловживання стороною відповідачки процесуальними правами, необхідність постановлення окремої ухвали та застосування заходів процесуального примусу колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно частини 1 статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Частиною 1 статті 262 ЦПК України визначено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Відповідно до статей 44, 143 та 262 ЦПК України заходи процесуального примусу, як і постановлення окремої ухвали, застосовуються судом у разі встановлення конкретних порушень процесуальних обов`язків, зловживання процесуальними правами або виявлення під час розгляду справи порушень закону, що потребують відповідного реагування суду.

Разом із тим саме по собі звернення учасника справи із клопотанням про зупинення провадження є реалізацією передбаченого процесуальним законом права на звернення до суду із відповідною процесуальною заявою та не може автоматично розцінюватися як зловживання процесуальними правами.

Наведені представником позивача обставини щодо тривалості розгляду справи, подання відповідачкою інших позовів та процесуальних клопотань самі по собі не свідчать про наявність очевидного та умисного використання процесуальних прав всупереч їх призначенню.

Отже, матеріали справи не містять достатніх та беззаперечних даних, які б давали підстави для висновку, що подані представником відповідача клопотання мають виключно протиправну мету перешкодити здійсненню судочинства або свідчить про таке зловживання процесуальними правами, яке потребує застосування заходів процесуального примусу чи постановлення окремої ухвали.

За таких обставин колегія суддів не убачає передбачених статтями 143-148 та 262 ЦПК України підстав для застосування до ОСОБА_1 чи її представника заходів процесуального примусу, а також для постановлення окремої ухвали.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом.

14 липня 2001 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, що підтверджується даними свідоцтва про одруження від 14 липня 2001 року (том 1 а.с. 81).

15 червня 2006 року ОСОБА_1 одержано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 217567, із даних якого убачається, що земельна ділянка пл. 0,1219 га на території Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району, с/т «Струмок», для ведення садівництва належить ОСОБА_1 . Із змісту державного акту убачається, що такий видано на підставі договору дарування земельної ділянки від 16 грудня 2004 року № 2728 та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 грудня 2004 року № 2724 (том 1 а.с. 77).

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року, визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на земельної ділянки 0,1219 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 для ведення садівництва. В задоволенні вимоги про поділ на дві рівні частки земельної ділянки, загальною площею 0,1219 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:05:005:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено (а.с. 3-4, 82-88).

З даних витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №226995601 від 06 жовтня 2020 року убачається, що земельна ділянка площею 0,1219 га, кадастровий номер 3222482000:05:005:0021 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 (том 1 а.с. 107).

З даних витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 жовтня 2020 року убачається, що частини земельної ділянки кадастровий номер 3222482000:05:005:0021 належить ОСОБА_2 (том 1 а.с. 128).

З даних висновку експерта №3512 від 13 січня 2025 року за результатом проведення земельно-технічної та оціночно-земельної ділянки, складеного експертом Київської незалежної судово-експертної установи ОСОБА_3 за заявою адвоката Денисенка Є.В., убачається, що на вирішення експерту поставлено такі питання:

1. Які можливі відповідно до вимог нормативних актів варіанти виділення у власність в натурі належну ОСОБА_2 частину земельної ділянки розміром 0,1219 га за кадастровим номером 3222482000:05:005:0021, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та слугує для ведення садівництва з урахуванням можливості експлуатації ОСОБА_2 існуючого на даній земельній ділянці незавершеного будівництва садового будинку?

2. Якщо виділити в натурі належну ОСОБА_2 частину земельної ділянки розміром 0,1219 га за кадастровим номером 3222482000:05:005:0021, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та слугує для ведення садівництва з урахуванням можливості експлуатації ОСОБА_2 існуючого на даній земельній ділянці незавершеного будівництва садового будинку без відступу від частки неможливо, та надати варіанти виділу частини земельної ділянки з відступом від частки, визначивши ринкову вартість частини земельної ділянки, яка перевищує частину належну ОСОБА_2 .

Із даних висновку убачається, що здійснити поділ земельної ділянки з виділенням в натурі належної ОСОБА_2 частини земельної ділянки площею 0,1219 га з кадастровим номером 3222482000:05:005:0021, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та слугує для ведення садівництва, з урахуванням можливості експлуатації ОСОБА_2 існуючого на даній земельній ділянці незавершеного будівництва садового будинку відповідно до вимог нормативних документів, без відступу від частки, неможливо (том 1 а.с. 188-226).

Експертом наведено два можливі варіанти виділу частини земельної ділянки в натурі з урахуванням можливості експлуатації ОСОБА_2 існуючого на даній земельній ділянці незавершеного будівництва з відступом від частки та визначенням ринкової вартості частини земельної ділянки, яка перевищує частину.

Експертом зазначено, що при виділу за варіантом №1 перевищення частки ОСОБА_4 в одиницях площі земельної ділянки складає 0,0180 га або 180 м2, за варіантом №2 - 0,0159 га або 159 м2.

Здійснивши оцінку вартості земельної ділянки експертом зазначено, що ринкова вартість частини земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:05:005:0021 на яку перевищує, належна ОСОБА_2 частка земельної ділянки: за першим варіантом поділу земельної ділянки складає 121 753,80 гривень; за другим - 107 549,19 гривень.

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з частиною 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами 1-3 статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина 2 статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина 2 статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Частиною 1 статті 86 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Відповідно до частин 1, 3 статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Отже, при вирішенні спору про виділ в натурі земельної ділянки, визначаючи варіанти такого виділу, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого відсутні підстави, він ухвалює рішення про застосування саме такого варіанту виділу. Якщо ж відсутній погоджений або встановлений порядку користування земельною ділянкою, то суд здійснює виділ в натурі земельної ділянки з дотриманням розміру часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1 та 2 статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав на загальний принцип єдності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою та застосував варіант розподілу земельної ділянки, який передбачає можливість експлуатації та вільного доступу до існуючого на цій ділянці об`єкту незавершеного будівництва лише позивачем ОСОБА_2 .

Апеляційний суд зазначає, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва), право власності на який не зареєстровано в установленому для державної реєстрації речових прав на нерухомість порядку, не належить ані до рухомих, ані до нерухомих речей, постаючи як piч sui generis (свого, особливого роду). Така річ може бути об`єктом цивільних прав і обов`язків, зокрема й речових, однак лише як річ особливого роду.

У цій справі установлено, що на земельній ділянці, що перебуває у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності ( сторін у справі), знаходиться об`єкт незавершеного будівництва, при цьому правовий режим цієї споруди у встановленому законом порядку не визначено.

При цьому, посилання позивача на ту обставину, що він користується вказаним об`єктом, само по собі не дає підстав для задоволення позовних вимог. Натомість доказів на спростування доводів відповідачки щодо створення цього об`єкта під час шлюбу сторін, матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та зробив помилковий висновок про задоволення позову та розподіл земельної ділянки із наданням доступу до розташованого на ній об`єкту незавершеного будівництва лише одному учаснику спільної часткової власності.

Відповідно до статті 376 ЦПК України невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кисель Анною Сергіївною, задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл земельної ділянки в натурі ? відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 13 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді О.В. Желепа

В.В. Соколова