Постанова від 02 листопада 2025 р. у справі №359/371/24 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2025 року м. Київ

Справа № 359/371/24

Провадження: № 22-ц/824/9182/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Нежури В. А., Соколової В. В.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Стадне» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року та на окрему ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року, постановлену під головуванням судді Муранової-Лесів І. В.,

у справі за позовом Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Стадне» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Золочівська сільська рада Бориспільського району Київської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна,

в с т а н о в и в:

У січні 2024 року Обслуговуючий кооператив «Садівниче товариство «Стадне» (далі - позивач) звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що ОК «СТ «Стадне» є орендарем земельної ділянки загальною площею 19,3932 га із кадастровим номером 3220882600:04:007:3003 для ведення колективного садівництва на підставі договору оренди від 15.04.2008 року № 1392 із змінами, внесеними договорами від 24.02.2015 та 30.06.2016 року, та сумлінно дотримується умов договору, правомірність отримання у користування якої підтверджена судовими рішеннями, що набрали законної сили, у справах №911/2764/13, №359/1871/17, №13/185-09.

Відмічає, що право оренди ОК «СТ «Стадне» порушується відповідачами, ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , які самовільно, без відповідних правових підстав зайняли частину земельної ділянки площею 0,076 га, здійснили на ній самочинне будівництво, чим перешкоджають позивачу користуватися орендованою земельною ділянкою. Ці обставини були встановлені актами перевірки від 01.06.2012 року № А 29/22, від 02.02.2013 року, та від 23.06.2023 року.

Звертає увагу, що рішенням виконкому Гнідинської сільської ради від 20.12.2011 року № 183 було відмовлено у присвоєнні юридичної адреси на садові будинки членам СК «Вікторія-Плюс» у зв`язку з відсутністю державних актів на право власності на земельні ділянки, на яких розташоване нерухоме майно, а також, що довідка вих. № 3 від 04.05.2011 року, на підставі якої було виготовлено технічний паспорт на будинок відповідачам, а у подальшому здійснена його державна реєстрація, була видана раніше, ніж звернення голови СК «Вікторія-Плюс» ОСОБА_3 до Гнідинської сільської ради СК «Вікторія-Плюс».

Вважає, що виготовлення технічного паспорту на садовий будинок АДРЕСА_1 (у подальшому зазначено як Затишна) в Садівничому кооперативі «Вікторія-Плюс», а також у подальшому реєстрація права власності на житловий будинок за відповідачкою, ОСОБА_1 , було здійснено з порушеннями чинного законодавства та не спростовують факту відсутності законних прав на земельну ділянку як у відповідачів та так і у СК «Вікторія-Плюс».

Вказує, що «Садівниче товариство «Стадне», як законний користувач земельної ділянки, отримав рішення Гнідинської сільської ради від 30.01.2015 № 605-43-VI, яким затверджено назви вулиць в ОК «СТ «Стадне» на території Гнідинської сільської ради за межами села Гнідин Бориспільського району Київської області, відповідно до якого земельній ділянці площею 0,0758 га, яку незаконно використовують відповідачі, присвоєно адресу: АДРЕСА_2 .

ОК «СТ «Стадне» заперечує щодо визнання права власності на збудовані споруди за відповідачами, оскільки факт самовільного зайняття земельної ділянки перешкоджає реалізації прав позивача на користування цією земельною ділянкою, та посилаючись, зокрема, на вимоги ст.376 ЦК України, ст. 152 ЗК України, 38 ЗУ«Про регулювання містобудівної діяльності» вважає, що як користувач земельної ділянки має право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомості та звільнення земельної ділянки.

Звертає увагу, що законність укладання договору оренди земельної ділянки ОК «СТ «Стадне» була предметом розгляду у ряді судових справ та не була спростована, цими ж рішеннями встановлено відсутність у членів СК «Вікторія-Плюс» права користування земельною ділянкою.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року в задоволені позову Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Стадне» відмовлено.

Окремою ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року про викладені в окремій ухвалі обставини повідомлено власника переданої в оренду земельної ділянки - Золочівську сільську раду Бориспільського району Київської області та зобов`язано вжити заходів щодо усунення виявлених порушень та виконання вимог Закону України «Про оренду землі», та Бориспільську окружну прокуратуру зобов`язано вжити заходів прокурорського контролю за результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015110100000760.

Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження окремої ухвали повідомити Бориспільському міськрайонному суду Київської області.

Не погодившись із такими судовими рішенням, ОСОБА_6 в інтересах обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Стадне» подав апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просив скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Крім того, просив скасувати окрему ухвалу суду, як необґрунтовану.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року зазначив, що судом залишено поза увагою правові висновки Верховного Суду у справах № 6-244цс14, № 6-318цс15, № 910/17274/17, а також висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 580/1300/22, які мають бути застосовані до аналогічних правовідносин.

Відмічає, що факт самочинного будівництва відповідачкою-1 на земельній ділянці, яка перебуває у межах орендованої позивачем території є підтвердженим, а отже законні підстави для використання спірної земельної ділянки відповідачами відсутні. Реєстрація права власності на самовільно збудований об`єкт не надає права користування земельною ділянкою, що підтверджено практикою Верховного Суду.

Вважає, що суд першої інстанції неправомірно визнав наявність у відповідачів «законних очікувань» щодо набуття у власність спірної ділянки, не встановивши належного правового підґрунття, активної позиції, чи звернення відповідачів до органів влади впродовж тривалого часу, Крім того, посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду відповідно до яких, легітимні очікування повинні бути обґрунтованими та випливати з правомірних дій.

Судом порушено принцип преюдиційності, оскільки всупереч статті 89 ЦПК України проігноровано обставини, встановлені у справі № 13/185-09, якою підтверджено законність передачі земельної ділянки в оренду ОК «СТ «Стадне» поза аукціоном, а також правомірність його користування.

Оцінка доказів здійснена вибірково, без надання належної мотивованої відповіді щодо відхилення доказів, поданих позивачем. При цьому, посилання суду на справи № 359/1871/17 та № 910/1702/17 є необґрунтованим, оскільки питання адміністративного розмежування територій належать до виключної компетенції Верховної Ради України.

Судова кваліфікація об`єкта як «житлового будинку» суперечить чинним ДБН та нормативним актам, що регламентують порядок прийняття в експлуатацію об`єктів СС1. Матеріали справи свідчать про наявність садового, а не житлового будинку, що впливає на правову кваліфікацію спорудження.

Звертає увагу, що позивач не допускав зловживання правом та діяв відповідно до наданих повноважень, уклав договір оренди згідно з законодавством, що жіляо на момент укладення договору, що підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили. Висновки суду щодо недобросовісної поведінки позивача є необґрунтованими і базуються на припущеннях.

Заявлені позовні вимоги є пропорційними, законними та спрямованими на відновлення порушеного права законного землекористувача, який несе тягар орендної плати та відповідальність за земельну ділянку перед державою.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги на окрему ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року зазначив, що така ухвала постановлена з порушенням ст. 263 ЦПК України.

Крім того, вважає, що суд неправильно застосував ст. 16 Закону України «Про оренду землі» у редакції на час виникнення правовідносин. Адже, зміни щодо обов`язкового проведення земельних торгів, внесені Законом № 107-VI, були визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008. А відповідно до Перехідних положень ЗКУ, у разі надання дозволу на розроблення проекту відведення до 01.01.2008 року, передача земельної ділянки в оренду відбувається без аукціону. Докази отримання дозволу до цієї дати наявні в матеріалах справи. Посилається й на те, що судом проігноровано преюдиційні обставини, встановлені у справі № 13/185-09, в якій прямо встановлено законність розпорядження Бориспільської РДА про передачу ділянки в оренду ОК «СТ «Стадне». Вищий господарський суд України 25.05.2011 також підтвердив легітимність надання ділянки та відсутність порушень. Суд не дослідив та не врахував висновки Конституційного Суду та ст. 5 ЦК України, в яких зазначено, щоновий акт застосовується лише до прав та обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. А відтак, право ОК «СТ «Стадне» набувалося згідно з чинним на той момент законодавством, а нові вимоги про аукціон не можуть мати зворотної дії.

Звертає увагу на те, що жоден з доказів не підтверджує, що відповідачі мали законні підстави користування земельною ділянкою. Суди у справах № 13/185-09 і № 911/2764/13 прямо вказали на відсутність прав у членів СК «Вікторія-Плюс» на спірну ділянку.

Ввважає, що суд допустив підміну понять та упереджену оцінку доказів, а саме, посилання на справи № 359/1871/17 та № 910/1702/17 є необґрунтованими, оскільки вони стосуються різних ділянок.

Також не доведено факт, що спірна ділянка перебувала колись у межах м. Києва.

Звертає увагу суду на те, що питання про дійсність договору оренди вже було вирішене судами у справах № 13/185-09 і № 911/2764/13 суди вказали, що, немає підстав визнавати договір оренди нікчемним, а права ОК «СТ «Стадне» набуті добросовісно.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду.

17 червня 2025 року від ОСОБА_6. в інтересах ОК «СТ «Стадне» надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, яке обгрунтовано тим, що однією з підстав оскарження судового рішення є висновок суду першої інстанції щодо законності реєстрації права власності будинку за ОСОБА_1 , у зв`язку з чим ОК «СТ «Стадне» 05.03.2025 направило до Міністерства юстиції України звернення про проведення камеральної перевірки законності прийняття державним реєстратором виконавчого округу Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області Власко Я. В. щодо проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 . В акті, який представник позивача просить долучити до матеріалів справи (від 11.06.2025 року № 2532) вказано, що державним реєстратором порушено вимоги статей 3, 10, 23 Закону, п. 12, 82 Порядку 1127, оскільки проведено державну реєстрацію за відсутності довідки про членство особи в кооперативі та внесення таким чином кооперативу пайового внеску в повному обсязі. Вказує, що позивач був позбавлений об`єктивної можливості подати такі докази до суду першої інстанції, адже такі докази були ним отримані після ухвалення судового рішення.

Від адвоката Нагорного О. В. в інтересах ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення доказів, яке обґрунтовано тим, що в судовому засіданні 19.06.2025 постало питання щодо наявності письмових доказів на підтвердження факту реєстраці ОК «СТ «Стадне», на підставі викладеного просив долучити наявні у відповідачів: копію виписки з протоколу загальних зборів ОК «СТ «Стадне» від 05.12.1991 року, згідно з якої головою ОК «СТ «Стадне» ОСОБА_15 надавався звіт про проведену роботу за ІІІ квартал 1991 року; копію листа Харківської РДА м. Києва від 13.10.1993 року №1282/01 про розгляд звернення ОК «СТ «Стадне»; копію протоколу №1 загальних зборів членів об`єднаного ОК «СТ «Стадне» від 11.05.1997 року, згідно якого було прийнято рішення про створення ОК «СТ «Стадне»; копію свідоцтва про реєстрацію ОК «СТ «Стадне» від 02.04.1999 року; копію розпорядження КМДА від 26.09.1996 №1523 «про створення комісії по визначенню питання щодо само захоплених земельних ділянок, які входять в межі забудови ІІ черги житлового масиву «Осокороки» та винесення пропозицій щодо їх статусу, в якому міститься інформація щодо само створеного товариства «Стадне» яке не є юридичною особою». Вказує, що копії наданих документів свідчать про існування ОК «СТ «Стадне» з 1991 року без створення юридичної особи та подальшу реєстрацію у вигляді громадської організації в 1999 році (т. 4, а. с. 121 - 131).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Від заступника голови Золочіської сільської ради Бориспільського району Київської області Юрія Скоробагатого надійшла до суду заява про розгляд справи без участі.

В судовому засіданні адвокат Хачатурян Е. М. підтримала апеляційні скарги з викладених в ній підстав та просила їх задовольнити.

ОСОБА_1 , ОСОБА_1 та їх представник, адвокат Нагорний О. В., заперечували проти доводів апеляційної скарги та вважали їх необгрунтованими

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОК «СТ «Стадне» задоволенню не підлягає.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОК «Садівниче товариство «Стадне» зареєстрований у Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 15.06.2006 (т. 3, а. с. 250-251).

Кооператив діє відповідно до Статуту, затвердженого протоколом Загальних зборів №6 від 30.11.2011, зареєстрованим у Бориспільській районній державній адміністрації 09.12.2011 (т. 3, а. с.116-129).

Судом встановлено, що 15.04.2008 між Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області та ОК «СТ «Стадне» укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 22,709 га, що розташована на території Гнідинської сільської ради, кадастровий номер 32208826000:04:007:1020, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Науменко Л.Г. (т. 1, а. с. 8-11).

30 червня 2016 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області (орендодавець-1), ОСОБА_4 (орендодавець-2) та ОК «СТ «Стадне» укладено нотаріально посвідчений договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, згідно з яким в оренду передано земельні ділянки з кадастровими номерами 3220882600:04:007:3003 (площею 19,3932 га) та 3220882600:04:007:1975 (площею 0,0813 га) (реєстр. №1179, т. 1, а. с.12-14).

Рішенням Золочівської сільської ради №1156-50-VIII від 17 травня 2024 року земельна ділянка 3220882600:04:007:1980 площею 0,0758 га прийнята у комунальну власність та зареєстрована за Золочівською сільською радою (т. 1, а. с.108, 17-28).

Згідно з відповіддю Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 30.12.2024 №29-10-0.223-12678/2-24, відомості про зазначену земельну ділянку перенесені до Державного земельного кадастру за ОСОБА_5 , проте, станом на момент розгляду запиту право власності зареєстровано за Золочівською сільською радою (дата державної реєстрації - 09.09.2024) (т.3, а.с.145-146).

Згідно з технічною документацією із землеустрою, розробником якої є ПП «Землемір-2010», площа ділянки становить 0,0756 га.

На картографічній основі кадастру земельна ділянка 3220882600:04:007:1980 повністю накладається на ділянки 3220882600:04:007:3003, 3220882600:04:007:2124, 3220882600:04:007:2171 та частково на 3220882600:04:007:4002.

Згідно з технічними паспортами на садовий будинок (від 12.05.2011 та 19.09.2024), інформацією з ДРРП, а також рішенням виконкому Золочівської сільської ради від 27.09.2024 №253, встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які перебувають у зареєстрованому шлюбі, користуються земельною ділянкою 3220882600:04:007:1980, на якій збудували садовий будинок загальною площею 85,8 кв.м, основною площею 42,6 кв.м, із господарськими будівлями й спорудами (т. 3, а. с. 173-180, 183) .

Будинку присвоєно адресу: АДРЕСА_3 .

Право власності на зазначений будинок (реєстраційний №3031147232040) зареєстровано 22.10.2024 на підставі рішення про державну реєстрацію прав №75744549 від 25.10.2024, прийнятого державним реєстратором Виконавчого комітету Вороньківської сільської ради Власко Я.В. (т. 3, а. с.141-142).

Факт забудови підтверджується актами перевірок та обстежень земельної ділянки, показаннями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , а також наявними у справі фото-доказами(т. 1, а. с.16-24).

Разом із тим, колегія суддів відмічає, що частина вищенаведених обставин була раніше встановлена судами у справах, які набрали законної сили, а тому відповідно до вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягає повторному доказуванню.

Так, у справі №359/1871/17 за позовом ОСОБА_1 та зустрічним позовом ОСОБА_13 постановою Київського апеляційного суду від 25.01.2022 встановлено, що у 1990-1991 роках земельні ділянки в урочищі «Осокорки» (озеро «Стадне») були передані для садово-городнього користування працівникам підприємств, а позивач, ОСОБА_1 , з 1989 року фактично користується земельною ділянкою, яку забудувала житловим будинком і господарськими спорудами.

Судом також встановлено, що у зв`язку з уточненням меж міста Києва та Київської області частина території садового товариства «Стадне» опинилася в межах Бориспільського району, внаслідок чого було створено новий садівничий кооператив «Вікторія-Плюс» (зареєстрований 30.08.2005), членами якого були користувачі забудованих ділянок, у тому числі, ОСОБА_1 .

Незважаючи на це, у 2008 році Бориспільською РДА земельну ділянку, яка фактично була забудована членами СК «Вікторія-Плюс», передано в оренду ОК «СТ «Стадне».

Вказана постанова залишена без змін постановою Верховного Суду від 22.03.2023, що свідчить про остаточне встановлення цих обставин.

Крім того, у справі №910/1702/17 за позовом ОК «СТ «Стадне» до ОК «Вікторія» та СК «Вікторія-Плюс» постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2021, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 06.07.2022, також встановлено факт утворення кооперативу «Вікторія-Плюс» у зв`язку з поділом території колишнього ОСТ «Стадне» після зміни меж між м. Києвом і Київською областю, а також те, що у 2008 році земельну ділянку площею 22,709 га для ведення колективного садівництва передано в оренду саме ОК «СТ «Стадне».

Отже, з вищенаведених обставин, щодо формування земельної ділянки, історії користування нею, забудови та створення садівничих кооперативів убачається, що вони вже були предметом судового розгляду і встановлені вказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили, а відтак, відповідно до ч. 4 ст.82 ЦПК України, не підлягають повторному доказуванню у даній справі.

Звертаючись до суду з вищевказаним позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та знесення самочинно збудованого відповідачами нерухомого майна ОК «СТ «Стадне» посилається на порушення свого права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває в оренді у позивача.

Позивач звертає увагу, що предметом доказування у цій справі є володіння ОК «СТ «Стадне» на законних підставах земельною ділянкою, встановлення наявності перешкод у здійсненні позивачем права володіння, користування та розпорядження майном, що йому належить на законних підставах, визначення судом характеру таких перешкод, а також встановлення факту відведеності відповідачам земельної ділянки на законних підставах та встановлення факту законності (або незаконності) будівництва на земельній ділянці.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, ОК «СТ «Стадне», звертаючись до суду з вимогами про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та знесення самочинно збудованого майна, не довело факту порушення свого права володіння, користування чи розпорядження спірною земельною ділянкою, оскільки така ділянка на момент укладення договору оренди перебувала у фактичному користуванні відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , які здійснили забудову ще у 1991 році, задовго до виникнення прав позивача.

Суд установив, що договір оренди земельної ділянки між Бориспільською районною державною адміністрацією та ОК «СТ «Стадне» від 15.04.2008 року був укладений з порушенням вимог статті 16 Закону України «Про оренду землі» та статті 124 Земельного кодексу України, оскільки право оренди набуте без проведення земельного аукціону, а земельна ділянка вже містила об`єкти нерухомості, збудовані іншими особами - членами садівничого кооперативу «Вікторія-Плюс».

Крім того, суд врахував, що відповідачі з 1989 року постійно користуються земельною ділянкою, на якій власними силами звели житловий (садовий) будинок і господарські споруди, що підтверджено матеріалами справи та встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили (зокрема, постановами Київського апеляційного суду від 25.01.2022 та Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №359/1871/17).

З урахуванням висновків Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що збудований відповідачами будинок не є самочинним, оскільки на момент його зведення (1991 рік) законодавство не передбачало обов`язковості прийняття таких об`єктів в експлуатацію, а право власності могло бути оформлено на підставі технічного паспорта.

Відтак, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді знесення будинку та звільнення земельної ділянки є безпідставним і непропорційним, а поведінка позивача при набутті права оренди та подальшому зверненні до суду свідчить про зловживання цивільним правом, що відповідно до частини третьої статті 16 та статей 13, 5 Цивільного кодексу України виключає можливість судового захисту.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та відмовив у позові в повному обсязі, поклавши судові витрати на позивача згідно зі статтею 141 ЦПК України.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів ураховує наступне.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) праця громадян вважалась основою створення і примноження їх власності. Громадянин набував право власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктами права індивідуальної власності вважались жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Відповідно до частини першої статті 30 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Згідно з частинами другою, третьою статті 67 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара. Розмір земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва не повинен перевищувати 0,1 гектара, будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Судом першої інстанції встановлено, що у 1991 році ОСОБА_1 разом із чоловіком ОСОБА_2 власною працею звели житловий (садовий) будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Вказану обставину встановлено й постановою Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №359/1871/17, якою залишено без змін постанову Київського апеляційного суду від 25.01. 2022 року.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що згідно зі статтею 12 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), праця громадян була підставою для набуття права власності на створене ними майно. Відтак, ОСОБА_1 та ОСОБА_1 мали право претендувати на набуття права власності на зведений ними у 1991 році житловий будинок за спрощеною процедурою, без необхідності додаткового введення його в експлуатацію.

Крім того, на підставі частини першої статті 30 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на той час), при переході права власності на будівлю чи споруду до набувачів переходить і право користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані, без зміни її цільового призначення. Відтак, подружжя ОСОБА_14 мало законні очікування (legitimate expectation) на набуття права користування земельною ділянкою, на якій розташований їхній будинок та господарські споруди, що повністю узгоджується з положеннями чинного на той час законодавства.

У зазначеній постанові Верховний Суд також звернув увагу на те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, поняття «майно» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономний характер і охоплює не лише право власності на річ, а й певні майнові інтереси, які становлять актив і щодо яких особа має законні підстави очікувати успішної реалізації свого права.

Верховний Суд зазначив, що у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції захистом користується і "легітимне очікування" (legitimate expectation) набуття чи оформлення права власності, якщо таке очікування ґрунтується на чинних нормах національного законодавства або на інших правових актах, у тому числі на судових рішеннях, що підтверджують наявність у особи майнового інтересу.

Виходячи з установлених обставин справи №359/1871/17, Верховний Суд дійшов висновку, що подружжя ОСОБА_14 мала "легітимне очікування" щодо набуття права власності на збудований нею у 1991 році житловий будинок та оформлення права користування земельною ділянкою, на якій цей будинок розташований, з огляду на чинні на той час положення статті 12 Закону України «Про власність» та статті 30 Земельного кодексу України.

При цьому, відповідно до положень статті 16 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній з 1 січня 2008 року, а також з урахуванням змін до статті 124 Земельного кодексу України, внесених Законом від 28 грудня 2007 року №107-VI, набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на конкурентних засадах (аукціонах), за винятком земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності громадян або юридичних осіб, у статутному капіталі яких відсутня державна частка.

Судом першої інстанції встановлено, що на переданій в оренду ОК «СТ «Стадне» земельній ділянці дійсно розташовувалися об`єкти нерухомого майна, зокрема, спірний будинок з господарськими будівлями, збудовані подружжям ОСОБА_14 , які є членами іншого садівничого кооперативу - СК «Вікторія-Плюс».

Отже, як правильно встановив суд першої інстанції позивач набув право оренди земельної ділянки без проведення аукціону, тобто в порушення вимог статті 16 Закону України «Про оренду землі» та статті 124 Земельного кодексу України.

При цьому, як убачається з постанови Північного апеляційного господарського суду від 16 грудня 2021 року у справі №910/1702/17, у Проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування ОК «СТ «Стадне» на умовах довгострокової оренди не містився список громадян-членів кооперативу, що також свідчить про недотримання вимог законодавства при оформленні орендних прав.

Підсумовуючи, колегія суддів відмічає, що за встановлених судом обставин фактичного тривалого (понад тридцятирічного) користування відповідачами земельною ділянкою, відсутності спорів щодо володіння до моменту укладення договору оренди з ОК «СТ «Стадне», ураховуючи лист-роз`яснення Міністерства юстиції України від 23.02.2016 у, яким підтверджено, що житлові, садові та дачні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, не потребують процедури прийняття в експлуатацію, а єдиним документом, що засвідчує факт існування такого об`єкта, є технічний паспорт, вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що будинок ОСОБА_1 не може вважатися самочинним будівництвом, оскільки на момент його спорудження не існувало вимоги щодо обов`язкового введення в експлуатацію, а право власності на нього могло бути оформлено на підставі технічного паспорта та документа про присвоєння адреси, відповідно до пункту 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25 грудня 2015 року.

Колегія суддів також зазначає, що наведені висновки Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі №359/1871/17 (м. Київ) є обов`язковими для судів відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України та підтверджують правомірність набуття відповідачами права власності на спірний об`єкт, що унеможливлює визнання будівництва самочинним та виключає підстави для його знесення.

У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову ОК «Стадне».

Щодо прийняття до справи нових доказів, колегія суддів зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, 17.06.2025 року від представника позивача ОСОБА_6., який діє в інтересах ОК «СТ «Стадне», надійшло клопотання про долучення нових доказів, яке обґрунтоване тим, що однією з підстав апеляційного оскарження судового рішення є висновок суду першої інстанції щодо законності державної реєстрації права власності на будинок за ОСОБА_1 . Позивач зазначив, що 05 березня 2025 року ОК «СТ «Стадне» звернулося до Міністерства юстиції України із заявою про проведення камеральної перевірки дій державного реєстратора Власко Я. В. (виконавчого округу Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області) щодо законності проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 . За результатами перевірки, як вбачається з акта від 11 червня 2025 року №2532, Міністерство юстиції вказало на порушення державним реєстратором вимог статей 3, 10, 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також пунктів 12 і 82 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127. У документі зазначено, що реєстрація права власності була проведена за відсутності довідки про членство особи в кооперативі та документа про внесення пайового внеску у повному обсязі. Представник позивача пояснив, що вказані документи були отримані вже після ухвалення судом рішення, тому позивач був позбавлений можливості подати їх до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 356 Цивільного процесуального кодексу України, в апеляційній скарзі мають бути зазначені нові докази з обґрунтуванням поважних причин їх неподання до суду першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 367 ЦПК України, нові докази можуть бути прийняті апеляційним судом у виняткових випадках, якщо їх неподання раніше було зумовлене об`єктивними причинами, а самі докази мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що позивач, звертаючись до суду з вимогою про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та знесення будинку, мав передбачити необхідність доведення незаконності державної реєстрації права власності ОСОБА_1 . Відтак, позивач не був позбавлений можливості зібрати й надати такі докази під час розгляду справи судом першої інстанції, а тому обставини, наведені у клопотанні, не свідчать про наявність виняткових випадків, передбачених статтею 367 ЦПК України. У зв`язку з цим клопотання позивача про долучення акта перевірки Міністерства юстиції України від 11.06.2025 №2532 залишено колегією суддів без задоволення.

Водночас, від представника відповідачів, адвоката Нагорного О. В., надійшло клопотання про долучення письмових доказів, яке обґрунтовано необхідністю підтвердження факту існування та правового статусу обслуговуючого кооперативу «СТ «Стадне» на час виникнення спірних правовідносин. В судовому засіданні 19 червня 2025 року представник відповідачів подав такі документи:

- виписку з протоколу загальних зборів ОК «СТ «Стадне» від 05.12.1991 року, згідно з якою головою кооперативу ОСОБА_15 було заслухано звіт про проведену роботу за ІІІ квартал 1991 року;

- копію листа Харківської районної державної адміністрації м. Києва від 13.10.1993 року №1282/01 щодо розгляду звернення ОК «СТ «Стадне»;

- копію протоколу №1 загальних зборів членів об`єднаного ОК «СТ «Стадне» від 11.05.1997 року, яким прийнято рішення про створення кооперативу;

- копію свідоцтва про державну реєстрацію ОК «СТ «Стадне» від 02.04.1999 року;

- копію розпорядження Київської міської державної адміністрації від 26.09.1996 №1523 «Про створення комісії по визначенню питання щодо самовільно зайнятих земельних ділянок, які входять у межі забудови ІІ черги житлового масиву «Осокорки», в якому зазначено про існування самоствореного товариства «Стадне», що не мало статусу юридичної особи.

Зазначені документи, на думку представника відповідачів, свідчать про існування кооперативу «Стадне» ще з 1991 року, однак без статусу юридичної особи, та про його подальшу легалізацію у 1999 році у формі обслуговуючого кооперативу.

Колегія суддів прийняла зазначені матеріали до уваги та долучила їх до матеріалів справи, оскільки вони мають допоміжний характер і сприяють повному та об`єктивному з`ясуванню обставин щодо походження та правосуб`єктності ОК «СТ «Стадне».

Водночас, суд звертає увагу, що надані документи не спростовують висновків суду першої інстанції про порушення позивачем порядку набуття права оренди земельної ділянки та не впливають на оцінку законності дій відповідачів.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги ОК «СТ «Стадне», колегія суддів відмічає про таке.

Доводи скаржника про неврахування судом першої інстанції зазначених висновків є безпідставними, оскільки наведені представником позивача справи стосуються інших фактичних обставин і іншого предмета спору, зокрема, питань самочинного будівництва на вільних земельних ділянках, що не перебували у тривалому фактичному користуванні особи або на яких не існувало спірного права власності.

Водночас, в даному випадку, судом встановлено, що спірний будинок збудований у 1991 році, тобто до введення в дію Закону України «Про основи містобудування» 1992 року, коли не існувало вимоги щодо обов`язкового введення об`єкта в експлуатацію.

Крім того, право власності на будинок зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджено технічним паспортом та підтримано висновками Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №359/1871/17.

Доводи апеляційної скарги про те, що будинок ОСОБА_1 є самочинно збудованим, спростовуються як доказами, дослідженими судом першої інстанції, так і наведеними вище правовими висновками Верховного Суду.

Посилання скаржника на правові висновки Великої Палати ВС у справі №580/1300/22 не приймаються судом до уваги, оскільки зазначена справа стосувалася питань набуття прав за незаконними правочинами, а не фактичного тривалого користування землею особою, яка законно звела на ній будинок ще до запровадження сучасних процедур.

При цьому, посилання скаржника на справу №13/185-09 як на преюдиційне рішення є помилковим, оскільки відповідно до статті 82 ЦПК України преюдиційне значення мають лише фактичні обставини, встановлені рішенням суду у справі, у якій брали участь ті самі сторони.

Водночас, як убачається зі справи на яку посилається скаржника, ОСОБА_1 не брала участі у справі №13/185-09, тому зазначене рішення не має преюдиційного значення для цієї справи.

Крім того, навіть за змістом зазначеного рішення, предметом розгляду були інституційні питання діяльності кооперативу, а не правомірність користування конкретною земельною ділянкою, на якій розташований будинок відповідачів.

Доводи скаржника про «вибіркову оцінку доказів» спростовуються матеріалами справи. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дослідив подані докази в сукупності та надав їм належну оцінку з посиланням на джерела доказування та мотивував відхилення позиції позивача, що повністю відповідає вимогам статей 89 і 263 ЦПК України.

Крім того, колегія суддів зауважує, що згідно з усталеною практикою Європейсського суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи скаржника про необґрунтованість посилання на справи №359/1871/17 і №910/1702/17 є безпідставними, оскільки саме в цих справах було надано правову оцінку аналогічним фактам, а саме відсутності проведення земельного аукціону, забудові земель членами іншого кооперативу та чинності договору оренди, укладеного з порушенням законодавства.

Доводи ОК «СТ «Стадне» про невідповідність характеристик будинку нормам ДБН не впливають на правову кваліфікацію споруди.

При цьому, як убачається з технічного паспорта, будинок відповідає критеріям об`єкта житлової забудови, а суд не здійснює технічного будівельно-архітектурного контролю.

Водночас, питання класифікації об`єкта (садовий чи житловий) не є предметом спору і не впливає на існування чи відсутність права власності.

Посилання позивача на свою «відсутність зловживання правом» є безпідставними. Як установлено судом першої інстанції, ОК «СТ «Стадне» отримав земельну ділянку в оренду без проведення аукціону, попри наявність на ній об`єктів нерухомості, збудованих іншими особами, що суперечить вимогам статті 16 Закону України «Про оренду землі» та статті 124 Земельного кодексу України.

При цьому позивач достовірно знав про розташування будинку відповідачів, але погодився на укладення договору оренди, а надалі звернувся до суду з вимогою про знесення будинку, чим фактично зловживав своїм правом у розумінні частин 2-3 статті 13 та частини 3 статті 16 ЦК України.

Отже, висновок суду першої інстанції про недобросовісність дій позивача є правомірним і обґрунтованим.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи, не свідчать про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, а тому не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 рокузалишенню без змін.

Перевіряючи висновки суду та доводи апеляційної скарги на окрему ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року, колегія суддів відмічає наступне.

Постановляючи окрему ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи судом встановлено наявність системних порушень земельного законодавства при передачі в оренду Обслуговуючому кооперативу «Садівниче товариство «Стадне» земельної ділянки площею 22,709 га, зокрема недодержання вимог статті 16 Закону України «Про оренду землі» та статті 124 Земельного кодексу України, які передбачали обов`язкове набуття права оренди земель державної та комунальної власності на конкурентних засадах (через аукціон), за винятком ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що перебувають у приватній власності громадян.

При цьому, судом установлено, що на момент передачі земельної ділянки в оренду кооперативу «СТ «Стадне» на ній уже розташовувалися численні об`єкти нерухомості, збудовані членами іншого садівничого кооперативу, СК «Вікторія-Плюс», серед яких і спірний будинок відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку судово-земельної експертизи від 05.12.2019 №17010/19-41/32271-32274/19-41, проект землеустрою, на підставі якого укладено договір оренди від 15.04.2008 року, не відповідав вимогам чинного законодавства, зокрема, був розроблений без урахування фактичної забудови земельної ділянки.

Суд першої інстанції також виходив з того, що фактичне користування членами СК «Вікторія-Плюс» земельними ділянками, їх забудова з 1990-х років і відсутність будь-яких дій з боку органів державної влади чи місцевого самоврядування щодо визнання цих забудов самочинними свідчать про тривале толерування такого становища з боку держави. Це, у свою чергу, зумовило формування у забудовників законних (легітимних) очікувань щодо оформлення права власності чи користування відповідними ділянками, що узгоджується з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою ЄСПЛ.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що під час укладення договору оренди земельної ділянки з ОК «СТ «Стадне» у 2008 році були допущені порушення законодавства, які мають ознаки зловживання службовими повноваженнями та перевищення компетенції посадових осіб Бориспільської районної державної адміністрації, що створили підстави для виникнення численних судових спорів між кооперативами та їх членами. У зв`язку з цим, суд першої інстанції постановив окрему ухвалу з метою інформування відповідних органів прокуратури та Держгеокадастру для перевірки законності прийнятих розпоряджень і договору оренди землі, укладеного між Бориспільською РДА та ОК «СТ «Стадне», та вжиття заходів реагування згідно з вимогами закону.

За положеннями частини першої статті 262 ЦПК України, суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Тлумачення частини першої статті 262 ЦПК України свідчить, що суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору.

У частині п`ятій статті 262 ЦПК України передбачено, що в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі №800/500/16 (провадження №11-1156заі18) зазначено: «окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2018 року у справі №911/961/17 вказано, що: «в окремій ухвалі має бути зазначено закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його стаття, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Просте перерахування допущених порушень без зазначення конкретних норм чинного законодавства або перерахування норм права, порушення яких встановлено у судовому розгляді, є неприпустимим».

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 травня 2018 року у справі №922/3997/15, від 04 травня 2018 року у справі №922/1733/17.

Окрема ухвала - це рішення, яким суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону, причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушників.

Необхідність їх винесення зумовлена завданнями адміністративного судочинства - захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових, службових осіб у процесі здійснення ними управлінських функцій.

Слід зазначити, що суд має право, але не зобов`язаний, постановляти окрему ухвалу. Проте, виходячи з особливого статусу суду в системі органів, що забезпечують правовий порядок, суд зобов`язаний реагувати на випадки очевидних, умисних або системних порушень закону.

Постановляючи окрему ухвалу у справі, суд першої інстанції діяв у межах наданих законом повноважень та відповідно до вимог частини першої статті 262 ЦПК України, оскільки під час розгляду спору судом були виявлені очевидні та системні порушення земельного законодавства, що допущені посадовими особами органів державної влади при розпорядженні землями державної власності та оформленні договорів оренди.

Суд першої інстанції належним чином встановив конкретні обставини, що свідчать про невідповідність дій Бориспільської районної державної адміністрації вимогам статей 16, 21 Закону України «Про оренду землі», статей 122, 124, 134 Земельного кодексу України, а також порушення прав членів садівничого кооперативу «Вікторія-Плюс», які фактично забудували відповідну територію ще до укладення спірного договору оренди.

У своїй окремій ухвалі суд першої інстанції чітко зазначив норми права, вимоги яких порушено, зміст і характер таких порушень, що повністю узгоджується з підходом, сформульованим у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №911/961/17, від 04 травня 2018 року у справах №922/3997/15 та №922/1733/17, згідно з якими просте констатування фактів порушення без зазначення конкретних положень закону є неприпустимим.

Крім того, судом першої інстанції було належно обґрунтовано необхідність реагування у формі окремої ухвали, з огляду на те, що встановлені порушення мали не поодинокий, а системний характер, стосувалися суспільно значимої сфери, розпорядження землями державної власності, та створили умови для виникнення численних судових спорів між кооперативами і громадянами, які тривалий час фактично користуються відповідними ділянками.

За наведених вище обставин, постановлення окремої ухвали у цій справі є не лише правом, а й процесуальним обов`язком суду у розумінні частини першої статті 262 ЦПК України та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 07 лютого 2019 року у справі №800/500/16.

Суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що характер і зміст виявлених порушень вимагають інформування компетентних органів державної влади (зокрема, прокуратури та Держгеокадастру) з метою усунення причин і умов, що сприяли їх виникненню, та притягнення винних осіб до відповідальності.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, постановляючи окрему ухвалу, діяв законно, обґрунтовано, в межах своїх повноважень та з дотриманням вимог процесуального закону, а прийнята ним окрема ухвала є належним і необхідним засобом судового реагування на виявлені порушення законності, відповідає завданням цивільного судочинства та сприяє зміцненню правопорядку в сфері земельних відносин.

Доводи апеляційної скарги на окрему ухвалу по своїй суті є аналогічними доводам апеляційної скарги на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року, яким колегією суддів надана оцінка вище, та вони не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині ухвали суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених вище обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування окремої ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_6 в інтересах Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Стадне» залишити без задоволення

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року та на окрему ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді В. А. Нежура

В. В. Соколова