Постанова від 07 листопада 2023 р. у справі №369/1558/17 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2023 року м. Київ

Справа № 369/1558/17

Провадження: № 22-ц/824/9359/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Березовенко Р. В., Нежури В. А.,

секретар Сакалош Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 таадвоката Скотара Олександра Миколайовича в інтересах ОСОБА_2

на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 березня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Дубас Т.В.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про відшкодування шкоди,

у с т а н о в и в:

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 19 лютого 2016 року на вулиці Жилянській, 20 в селі Гатне Києво-Святошинського району Київської області сталася ДТП за участю належного їй автомобіля Mercedes Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , та автомобіля Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . За наслідками ДТП на водія ОСОБА_3 було складено протокол про адміністративне правопорушення.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 124, частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення(далі - КУпАП). Постановою Апеляційного суду Київської області від 11 липня 2016 року скасовано постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року в частині визнання ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, провадження у справі в цій частині закрито, а в інший частині постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року залишено без змін.

Внаслідок ДТП належний позивачу автомобіль Mercedes Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зазнав механічних пошкоджень. Згідно із звітом № 483-2016, складеним за її заявою 13 липня 2016 року ТОВ «Незалежна Експертно-Асистуюча Компанія», вартість матеріального збитку, завданого в результаті пошкодження автомобіля становить 931 260,45 грн.

Висновком експертного автотехнічного дослідження № 7284/16-52, складеним 23 травня 2016 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, підтверджено, що дії водія автомобіля Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 не відповідали вимогам пунктів 10.1, 16.12 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правил дорожнього руху), та вказана невідповідність знаходиться у причинному зв`язку з виникненням ДТП.

За складання звіту від 13 липня 2016 року № 483-2016 про визначення вартості матеріального збитку позивач сплатила 2 400 грн, а за проведення експертного дослідження від 23 травня 2016 року № 7284/16-52 - 3 963,60 грн.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» на підставі поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 20 вересня 2015 року № АЕ/6254501, згідно з яким страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну майну, складає 50 000 грн, франшиза - нуль.

31 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» із заявою про виплату страхового відшкодування, однак листом ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» від 5 грудня 2016 року їй було відмовлено у зв`язку з відсутністю постанови суду про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила стягнути на свою користь з ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» страхове відшкодування в розмірі 50 000 грн, а з ОСОБА_1 - матеріальну шкоду та понесені витрати в сумі 887 624,05 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Київської області від 01 березня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Київської області від 01 березня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 березня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди 50 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди 322 504,18 грн. Стягнуто з ТОВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» судовий збір в дохід держави 640 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави 3 225,04 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаються на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що, що висновки суду ґрунтуються на невірному аналізі проведених авто технічних експертиз. Вважає, що позивачем не доведена реальна сума понесеного збитку, не надано доказів проведення ремонту автомобіля за цінами визначеними у звіті. Зауважував, що суд не надав оцінки тому факту, що позивач передала право керування автомобілем особі, яка перебувала в стані алкогольного сп`яніння. Вважає, що суд неповно дослідив обставини справи.

Також не погодившись із рішенням суду, адвокат Скотар О.М. в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій, посилаються не врахування обставин, що мають істотне значення для справи, просив рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди в розмірі 322 504,18 грн скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з нього 887 624 ,05 грн.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що протиправність дій ОСОБА_1 доведена в повному обсязі, а висновки суду першої інстанції щодо часткового ступеню його вини є необґрунтованими. Вважає, що суд вийшов за межі своїх повноважень та фактично здійснив переоцінку доказів у справі №369/1805/16-ц, яка була переглянута апеляційним судом та було постановлено відповідне рішення про відсутність в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення. Посилаючись на вказане, підстав для можливості здійснення визначення розміру відшкодування пропорційно розміру вини учасників ДТП не вбачає.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзиви на апеляційні скарги до суду не надходили.

В судовому засіданні адвокат Скотар О.М. в інтересах ОСОБА_2 підтримав подану ним апеляційну скаргу, проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечив.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, направив на електронну адресу апеляційного суду клопотання про перенесення розгляду справи у зв`язку із хворобою, однак таке клопотання, попри його направлення на електронну пошту, не підписане з використанням електронного цифрового підпису (ЕЦП), тому було відхилено колегією суддів.

Окрім того, судом враховано, що відповідач та його представник неодноразово надсилали клопотання про відкладення розгляду справи, що порушує право сторін на розумний період розгляду справи.

Відповідно до статті 372 ЦПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Зважаючи на вищевикладене та урахувавши ту обставину, що учасники справи про розгляд справи були повідомлені заздалегідь, колегія суддів відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності учасників справи, які не з`явились.

Згідно з частиною один статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню; апеляційна скарга адвокат Скотар О.М. в інтересах ОСОБА_2 - підлягає задоволенню частково.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, що 19 лютого 2016 року в с.Гатне по вул. Жулянська, сталась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобілів Mercedes Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , та автомобіля Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . У результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

За наслідками ДТП складено протоколи про адміністративне правопорушення від 19 лютого 2016 року стосовно водія автомобіля Mercedes Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року у справі № 369/1805/16-п ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 124, частиною першою статті 130 КУпАП.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 11 липня 2016 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 - адвоката Сніжка А. Г. задоволено частково, постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року скасовано в частині визнання ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, провадження у справі в цій частині закрито, а в інший частині постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що наявні у справі докази підтверджують лише факт керування ОСОБА_3 автомобілем Mercedes-Benz та його зіткнення з автомобілем Volkswagen, однак не доводять порушення ним пунктів 2.3, 12.1, 13.1 ПДР України та наявності причинного зв`язку між такими порушеннями і наслідками ДТП. Водночас зі схеми ДТП вбачалося, що водій автомобіля Volkswagen під час виконання лівого повороту мав діяти відповідно до вимог пунктів 10.1 та 16.12 ПДР України. З огляду на недоведеність інкримінованих ОСОБА_3 порушень апеляційний суд дійшов висновку про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Згідно із звітом № 483-2016, складеним 13 липня 2016 року ТОВ «Незалежна Експертно-Асистуюча Компанія» за заявою ОСОБА_2 , вартість матеріального збитку, завданого в результаті пошкодження автомобіля Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 931 260,45 грн.

За висновком автотехнічного дослідження від 23 травня 2016 року № 7284/16-52, складеним судовими експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Кобюком І.В. та Калмиковим С.В., з технічної точки зору водій автомобіля Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 з моменту виникнення небезпеки для її руху повинна була діяти принаймні відповідно до вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху. У свою чергу водій автомобіля Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 при виконанні маневру лівого повороту повинен був діяти відповідно до вимог пунктів 10.1 і 16.12 Правил дорожнього руху. В діях водія ОСОБА_3 невідповідностей вимогам пункту 12.3 Правил дорожнього руху, з технічної точки зору, не вбачається. У свою чергу з технічної точки зору дії водія ОСОБА_1 не відповідали вимогам пунктів 10.1 і 16.12 Правил дорожнього руху та вказана невідповідність знаходиться у причинному зв`язку з виникненням ДТП.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на час ДТП була застрахована в ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» згідно з полісом від 20 вересня 2015 року № АЕ/6254501, з лімітом відповідальності за шкоду, завдану майну третіх осіб, у розмірі 50 000 гривень та франшизою - нуль.

31 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» з письмовим повідомленням про ДТП та подала заяву про виплату страхового відшкодування.

Листом від 05 грудня 2016 року ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» відмовило ОСОБА_2 у виплаті страхового відшкодування з тих підстав, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, а тому відсутні правові підстави для виплати ОСОБА_2 страхового відшкодування.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 серпня 2020 року у справі призначено додаткову автотехнічну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Згідно з висновком додаткової судової автотехнічної та транспортно-тросологічної експертизи № 21370/20-52/5818/21-52 від 19 лютого 2021 року, складеного експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз: з технічної точки зору, водій автомобіля Mercedes повинен був діяти у відповідності до вимог пункту 12.3 ПДР, з моменту виникнення небезпеки для руху, у свою чергу водій автомобіля Volkswagen в даній дорожній обстановці, з технічної зору, повинен був діяти у відповідності до вимог пунктів 10.1 та 16.12 ПДР; з причин наведених у дослідженні, за технічно спроможного комплексу даних, водій автомобіля Mercedes не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем Volkswagen, з моменту виникнення небезпеки для руху; уникнення зіткнення з автомобілем Mercedes, з боку водія автомобіля Volkswagen полягало у виконанні вимог пунктів 10.1, 16.12 ПДР, для виконання яких не вбачається перешкод технічного характеру, з наданих для дослідження матеріалів; з причин, наведених у досліджені, в діях водія Mercedes невідповідностей вимогам пункту 12.3 ПДР та підстав технічного характеру вважати, що його дії перебували у причинному зв`язку з настанням пригоди, з технічної точки зору не вбачається; водночас з технічної точки зору, дії водія автомобіля Volkswagen не відповідали вимогам пунктів 10.1 та 16.12 ПДР та дані невідповідності перебували у причинному зв`язку з виникненням даної пригоди.

ОСОБА_1 було надано висновок експертного дослідження Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №КЕД-19/111-21/40774 від 03 вересня 2021 року. Експертами зроблені наступні висновки: «відповідно до наданого на дослідження відеофайлу з моменту наїзду передніми колесами автомобіля Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на виступаючу частину краю проїзної частини, на якій сталось зіткнення, до моменту зіткнення транспортних засобів, автомобіля Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з автомобілем Mercedes, реєстраційний номер НОМЕР_1 , проходить 4,067с+/-0,033с. Час руху автомобіля Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з моменту перетину передньою габаритною точкою краю проїзної частини буде дещо більшим, однак встановити більш точний цей час, не видається можливим, у зв`язку з тим, що неможливо за наданим відеозаписом встановити момент перетину передньою частиною автомобіля краю проїзної частини по вул. Жулянській. Покази водія автомобіля Mercedes, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в частині того, що момент виїзду автомобіля Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на вул. Жулянську відстань від автомобіля Mercedes, реєстраційний номер НОМЕР_1 , до місця зіткнення становила близько 20м, є технічно-неспроможними. За даних дорожніх обставин, з технічної точки зору, в заданій дорожній ситуації водій автомобіля Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_2 , повинен був діяти згідно з вимогами пункту 16.12 Правил дорожнього руху України. Водій автомобіля Mercedes, реєстраційний номер НОМЕР_1 , повинен був діяти згідно вимог пункту 12.2 та пункту 12.3 Правил дорожнього руху України. За даних дорожніх обставин технічна можливість уникнути зіткнення з автомобілем Mercedes, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не залежала від дій водія автомобіля Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що в даній дорожній ситуації на момент зіткнення був «лідером». В заданій дорожній ситуації водій автомобіля Mercedes, реєстраційний номер НОМЕР_1 , мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_2 , шляхом застосування екстреного гальмування з моменту наїзду передніх коліс автомобіля Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на виступаючу частину покриття проїзної частини вул. Жулянська. В заданій дорожній ситуації, за умови відсутності в момент виїзду на проїзну частину вул. Жулянська в полі зору автомобіля Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_2 , автомобіля Mercedes, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в діях водія автомобіля Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_2 , невідповідностей вимогам пункту 16.12 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору можуть знаходитись в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП, не вбачається. В діях водія автомобіля Mercedes, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вбачаються невідповідності вимогам пункту 12.3 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку з виникненням даної ДТП. Встановити відповідність дій водія автомобіля Mercedes, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вимогам пункту 12.2 Правил дорожнього руху України, не представляється можливим, через відсутність даних щодо величини видимості дороги в напрямку руху цього автомобіля з робочого місця водія.».

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у ДТП є винним як водій ОСОБА_3 , що порушив пункт 12.2 та пункт 12.3 ПДР, так і водій ОСОБА_1 , що порушив пункт 16.12 та пункт 10.1ПДР. При визначенні ступеню вини суд враховував, що водій ОСОБА_3 на момент ДТП перебував у стані алкогольного сп`яніння та намагався уникнути відповідальності, що є підтвердженням винних дій та на думку суду обтяжуючою обставиною, яка впливає на ступінь вини. Вважав, що вина водія ОСОБА_1 становить 40%, а вина водія ОСОБА_3 60%, виходячи із вказаного співвідношення суд розрахував розмір відшкодування матеріального збитку, який підлягає стягненню зі страхової компанії - 50 000 грн та зі ОСОБА_1 - 322 504,18 грн.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У разі якщо шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, то її відшкодування відбувається на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Тобто у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини. Отже, під час вирішення спору про відшкодування шкоди, завданої одному транспортному засобу внаслідок його взаємодії з іншим транспортним засобом, суд має встановити, чи допустив кожен із водіїв порушення Правил дорожнього руху України, чи перебували відповідні дії у причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та чи існувала в кожного з водіїв технічна можливість запобігти зіткненню.

Відсутність постанови про притягнення одного з водіїв до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП сама собою не виключає можливості встановлення його вини під час розгляду цивільної справи.

Частинами шостою та сьомою статті 82 ЦПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Як убачається з матеріалів справи, постановою Апеляційного суду Київської області від 11 липня 2016 року постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року скасовано в частині визнання ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного право-порушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, а провадження у справі в цій частині закрито.

Апеляційний суд виходив із того, що наявні в адміністративній справі докази підтверджували факт керування ОСОБА_3 автомобілем Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та факт зіткнення з автомобілем Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_2 , однак не доводили інкримінованого йому порушення пунктів 2.3, 12.1 та 13.1 Правил дорожнього руху України.

Таким чином, зазначеною постановою не було встановлено відсутності будь-яких порушень Правил дорожнього руху України в діях ОСОБА_3 та його повної непричетності до виникнення ДТП у цивільно-правовому розумінні. Судом було констатовано недоведеність саме тих порушень, які були зазначені у складеному щодо нього протоколі про адміністративне правопорушення.

Тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції взагалі не мав повноважень досліджувати поведінку водія Mercedes-Benz та встановлювати наявність або відсутність причинного зв`язку між його діями і ДТП, ґрунтуються на неправильному розумінні меж обов`язковості постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Водночас такі доводи є обґрунтованими в частині заперечення висновку місцевого суду про наявність підстав для покладення на водія Mercedes-Benz 60 відсотків відповідальності, оскільки такий висновок повинен ґрунтуватися не на самому факті закриття адміністративного провадження, а на належних і достатніх доказах конкретного порушення Правил дорожнього руху України та його причинного зв`язку з ДТП.

Крім того, постановою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року, прийнятою під час касаційного перегляду цієї справи, попередні судові рішення скасовано саме з тих підстав, що суди помилково поставили можливість цивільно-правової відповідальності у залежність від попереднього притягнення особи до адміністративної відповідальності та не встановили на підставі всіх доказів механізм ДТП, порушення, допущені кожним із водіїв, і наявність причинного зв`язку.

Статтею 417 ЦПК України передбачено, що вказівки, які містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Отже, під час нового розгляду суд був зобов`язаний самостійно оцінити всі докази, зокрема висновки експертів, та встановити цивільно-правову відповідальність учасників ДТП незалежно від того, чи було їх притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП.

Щодо обов`язків водіїв у дорожній ситуації, яка склалася.

Пунктом 10.1 Правил дорожнього руху України в редакції, чинній на час ДТП, передбачено, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Згідно з пунктом 16.12 Правил дорожнього руху України на перехресті рівнозначних доріг водій нерейкового транспортного засобу зобов`язаний дати дорогу транспортним засобам, що наближаються праворуч. Цим правилом повинні керуватися між собою і водії трамваїв. На будь-якому нерегульованому перехресті трамвай, незалежно від напрямку його подальшого руху, має перевагу перед нерейковими транспортними засобами, що наближаються до нього по рівнозначній дорозі.

Відповідно до пункту 12.2 Правил дорожнього руху України у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги.

Пунктом 12.3 Правил дорожнього руху України передбачено, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Зміст пунктів 10.1 та 16.12 Правил дорожнього руху України свідчить, що водій Volkswagen, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який виїжджав на перехрестя та здійснював лівий поворот зі зміною напрямку руху, повинен був до початку маневру переконатися в його безпечності та надати дорогу транспортному засобу, який наближався до перехрестя праворуч.

Цей обов`язок виник у водія Volkswagen до початку та під час виконання маневру і не припинявся лише внаслідок того, що безпосередньо перед зіткненням його автомобіль уже частково або повністю опинився попереду автомобіля Mercedes-Benz під керуванням ОСОБА_4 .

Саме тому визначення автомобіля Volkswagen як «лідера» на момент зіткнення не дає відповіді на питання, чи мав водій ОСОБА_1 право розпочинати та продовжувати відповідний маневр за наявної дорожньої обстановки.

Водночас обов`язок водія Mercedes-Benz, передбачений пунктом 12.3 Правил дорожнього руху України, виникав із моменту, коли виїзд автомобіля Volkswagen об`єктивно міг бути ним виявлений як небезпека для руху. Отже, для встановлення порушення водієм Mercedes-Benz цього пункту необхідно визначити не лише проміжок часу до зіткнення, а й момент об`єктивного виникнення небезпеки, відстань між транспортними засобами на цей момент, швидкість руху Mercedes-Benz, видимість дороги, час реакції водія та довжину гальмівного шляху.

Щодо оцінки висновків експертів.

Частинами першою - третьою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Таким чином, висновок експертів КНДІСЕ № 21370/20-52/5818/21-52 від 19 лютого 2021 року не має переваги лише тому, що відповідну експертизу призначено судом. Так само висновок експертного дослідження Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № КЕД-19/111-21/40774 від 3 вересня 2021 року не може бути відхилений виключно через те, що його подано відповідачем або що його висновки не збігаються з висновками експертів КНДІСЕ.

Кожен із цих доказів підлягає оцінці з урахуванням використаних експертами вихідних даних, повноти проведеного дослідження, категоричності або умовності відповідей, їх відповідності іншим матеріалам справи та внутрішньої узгодженості висновків.

Згідно з висновком експертів КНДІСЕ № 21370/20-52/5818/21-52 від 19 лютого 2021 року:

водій автомобіля Mercedes-Benz за технічно спроможного комплексу вихідних даних не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем Volkswagen із моменту виникнення небезпеки для руху;

запобігання зіткненню з боку водія Volkswagen полягало у виконанні вимог пунктів 10.1 та 16.12 Правил дорожнього руху України, для чого перешкод технічного характеру не було;

у діях водія Mercedes-Benz невідповідності вимогам пункту 12.3 Правил дорожнього руху України та підстави технічного характеру вважати, що його дії перебували у причинному зв`язку з ДТП, не встановлені;

дії водія Volkswagen не відповідали вимогам пунктів 10.1 та 16.12 Правил дорожнього руху України, а такі невідповідності з технічної точки зору перебували у причинному зв`язку з виникненням ДТП.

Натомість у висновку експертного дослідження № КЕД-19/111-21/40774 від 3 вересня 2021 року зазначено, що від моменту наїзду передніми колесами Volkswagen на виступаючу частину краю проїзної частини до зіткнення минуло 4,067 секунди з допустимою похибкою; автомобіль Volkswagen на момент зіткнення був «лідером»; водій Mercedes-Benz мав технічну можливість уникнути зіткнення шляхом екстреного гальмування; у його діях убачалася невідповідність пункту 12.3 Правил дорожнього руху України.

Разом із тим зазначений висновок не спростовує висновків експертів КНДІСЕ з огляду на таке.

По-перше, визначений експертами проміжок у 4,067 секунди обчислено не з моменту, коли передня габаритна частина Volkswagen почала виїжджати на проїзну частину, і не з моменту, коли цей автомобіль об`єктивно міг бути сприйнятий водієм Mercedes-Benz як небезпека, а з моменту наїзду передніх коліс Volkswagen на виступаючу частину краю проїзної частини.

При цьому в самому висновку зазначено, що встановити точний момент перетину передньою габаритною частиною Volkswagen краю проїзної частини за наданим відеозаписом неможливо.

Отже, обраний експертами момент не ототожнений і належним чином не обґрунтований як момент об`єктивного виникнення небезпеки для водія Mercedes-Benz у розумінні пункту 12.3 Правил дорожнього руху України.

По-друге, висновок про відсутність у діях водія Volkswagen порушення пункту 16.12 Правил дорожнього руху України сформульований умовно - за умови відсутності автомобіля Mercedes-Benz у полі зору водія Volkswagen у момент виїзду на проїзну частину.

Проте фактична наявність такої умови експертами не встановлена. Матеріали справи не містять належних доказів того, що Mercedes-Benz об`єктивно не міг бути виявлений ОСОБА_1 до початку маневру або під час його виконання.

Умовний висновок експерта, побудований на обставині, існування якої не підтверджено доказами, не може бути покладений в основу категоричного висновку про відсутність порушень у діях водія Volkswagen.

По-третє, висновок про те, що на момент зіткнення Volkswagen був «лідером», характеризує взаємне розташування транспортних засобів на завершальному етапі розвитку дорожньої ситуації, однак не усуває необхідності оцінити правомірність початку маневру водієм Volkswagen.

Водій, який у порушення вимог пунктів 10.1 та 16.12 Правил дорожнього руху України створив небезпеку для іншого учасника руху, не звільняється від відповідальності лише тому, що до моменту зіткнення його транспортний засіб опинився попереду іншого автомобіля.

По-четверте, висновок про необхідність дотримання водієм Mercedes-Benz пункту 12.2 Правил дорожнього руху України не супроводжується встановленням конкретної відстані видимості дороги, фактичної швидкості руху Mercedes-Benz та можливості зупинення автомобіля в межах такої видимості.

Тому матеріали справи не дають підстав для висновку про доведеність порушення водієм Mercedes-Benz пункту 12.2 Правил дорожнього руху України.

За таких обставин колегія суддів ураховує висновок експертного дослідження № КЕД-19/111-21/40774 від 3 вересня 2021 року як доказ, однак не погоджується з його кінцевим висновком про наявність причинно-насілдкового порушення в діях водія Mercedes-Benz, оскільки цей висновок ґрунтується на не підтвердженій доказами умові щодо відсутності Mercedes-Benz у полі зору водія Volkswagen та на моменті виникнення небезпеки, який належним чином не встановлено.

Натомість висновки експертів КНДІСЕ № 21370/20-52/5818/21-52 від 19 лютого 2021 року є категоричними, ґрунтуються на сукупності наданих матеріалів і узгоджуються з установленим механізмом ДТП, за якого водій Volkswagen розпочав лівий поворот і виїхав на напрямок руху Mercedes-Benz, після чого сталося зіткнення передньої частини Mercedes-Benz із задньою правою частиною Volkswagen.

Сукупність досліджених доказів дає підстави для висновку, що саме невиконання ОСОБА_1 вимог пунктів 10.1 та 16.12 Правил дорожнього руху України перебувало у безпосередньому причинному зв`язку з виникненням ДТП.

Належних і достатніх доказів порушення ОСОБА_3 вимог пунктів 12.2 або 12.3 Правил дорожнього руху України та перебування його дій у причинному зв`язку з ДТП матеріали справи не містять.

Тому висновок суду першої інстанції про обопільну вину водіїв та визначення ступеня вини водія Volkswagen у розмірі 40 відсотків, а водія Mercedes-Benz - у розмірі 60 відсотків не відповідає встановленим обставинам і не ґрунтується на належній оцінці доказів.

Місцевий суд також не навів об`єктивних критеріїв, за якими ним визначено саме таке співвідношення вини, та не пояснив, яким чином кожне з установлених ним порушень вплинуло на виникнення ДТП.

Щодо доводів про керування автомобілем Mercedes-Benz особою, яка перебувала у стані алкогольного сп`яніння

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 передала керування належним їй автомобілем особі, яка перебувала у стані алкогольного сп`яніння, не спростовують установленого причинного зв`язку між діями водія Volkswagen та виникненням ДТП.

Постановою у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_3 притягнуто до відповідальності за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння. Результатами проведеного огляду факт перебування ОСОБА_3 у стані алкогольного сп`яніння не встановлювався, оскільки такого огляду проведено не було.

Водночас навіть установлене перебування водія у стані сп`яніння не є самостійною і достатньою підставою для покладення на нього відповідальності за наслідки ДТП. Для цього необхідно встановити конкретне порушення ним Правил дорожнього руху України та причинний зв`язок між таким порушенням і зіткненням.

Згідно з частиною другою статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Застосування наведеної норми можливе за умови доведення не лише необережної поведінки потерпілого, а й того, що така поведінка сприяла виникненню або збільшенню шкоди.

Матеріали справи не містять належних доказів того, що ОСОБА_2 , передаючи автомобіль у користування ОСОБА_3 , знала про перебування останнього у стані сп`яніння, а також того, що її власні дії сприяли виникненню або збільшенню шкоди.

Не встановлено й причинного порушення Правил дорожнього руху України з боку водія Mercedes-Benz. Тому самі по собі відмова водія від огляду та поведінка учасників після ДТП не дають підстав для зменшення розміру відшкодування, належного власниці пошкодженого автомобіля.

Щодо розміру матеріальної шкоди

Відповідно до частини першої - третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Отже, виникнення права на відшкодування вартості відновлення пошкодженої речі не поставлено законом у залежність від того, чи провів потерпілий ремонт до ухвалення судового рішення та чи надав він документи про фактичну оплату такого ремонту.

Тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про недоведеність шкоди через відсутність доказів фактичного ремонту автомобіля за цінами, визначеними у звіті, є безпідставними.

Розмір шкоди може бути підтверджений належним звітом про оцінку вартості матеріального збитку та визначається вартістю робіт і матеріалів, необхідних для відновлення пошкодженого транспортного засобу, а не лише сумою вже понесених власником витрат.

Згідно зі звітом ТОВ «Незалежна експертно-асистуюча компанія» № 483-2016 від 13 липня 2016 року вартість матеріального збитку, завданого власниці автомобіля Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 , унаслідок його пошкодження під час ДТП, становить 931 260, 45 грн.

Відповідач не надав іншого звіту про оцінку, висновку експерта або сукупності інших належних доказів, які б спростовували визначений у звіті розмір матеріального збитку. Самі лише заперечення проти проведеного розрахунку та посилання на відсутність фактичного ремонту не є достатніми для відхилення цього доказу.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» страхового відшкодування в межах установленого полісом ліміту в розмірі 50 000 грн сторонами по суті не оспорюється.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак різниця між установленим розміром матеріального збитку та страховим відшкодуванням, яка підлягає стягненню зі ОСОБА_1 , становить: 931 260, 45 грн - 50 000 грн = 881 260, 45 грн.

Крім того, ОСОБА_2 понесла витрати на проведення оцінки матеріального збитку за звітом № 483-2016 від 13 липня 2016 року в розмірі 2 400 грн, що підтверджено розрахунковим документом від 1 липня 2016 року.

Такі витрати були необхідними для визначення розміру завданої майну шкоди та підготовки вимоги про її відшкодування, а тому відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України є реальними збитками і підлягають відшкодуванню особою, відповідальною за завдану шкоду.

Водночас витрати в розмірі 3 963 грн 60 коп. на проведення автотехнічного дослідження № 7284/16-52 від 23 травня 2016 року не підлягають стягненню зі ОСОБА_1 .

Зазначене дослідження було замовлене до звернення ОСОБА_2 із цим позовом та первісно подавалося ОСОБА_3 у межах провадження у справі про адміністративне правопорушення. Належних доказів того, що відповідні витрати були понесені саме ОСОБА_2 з метою відновлення її порушеного майнового права або були необхідними витратами, безпосередньо пов`язаними з розглядом цієї цивільної справи, матеріали справи не містять.

Отже, загальна сума, яка підлягає стягненню зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , становить: 881 260,45 грн + 2 400 грн = 883 660, 45 грн.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції неправильно визначив межі обов`язковості постанови у справі про адміністративне правопорушення, не надав належної оцінки вихідним даним та умовному характеру окремих висновків експертного дослідження № КЕД-19/111-21/40774 від 3 вересня 2021 року, не встановив конкретного порушення Правил дорожнього руху України з боку водія Mercedes-Benz, яке перебувало б у причинному зв`язку з ДТП, та без достатнього обґрунтування визначив співвідношення вини водіїв у розмірі 60 і 40 відсотків.

Такі порушення призвели до неправильного вирішення спору в частині розміру матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню зі ОСОБА_1 .

За таких обставин рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 883 660, 45 грн, а апеляційна скарга представника ОСОБА_2 - частковому задоволенню.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки її доводи не спростовують установленого порушення ним пунктів 10.1 та 16.12 Правил дорожнього руху України, причинного зв`язку між цими порушеннями та виникненням ДТП, а також підтвердженого звітом розміру матеріального збитку.

Відповідно частини тринадцять статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частинами першою-другою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином, з ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 428 грн 80 коп., а зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - у розмірі 19 571 грн 20 коп.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачів судового збору в дохід держави підлягає скасуванню з відповідним перерозподілом судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу адвоката Скотара Олександра Миколайовича в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 березня 2023 рокув частині вирішення позовних вимог простягнення матеріальної шкоди зі ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 883 660 (вісімсот вісімдесят три тисячі шістсот шістдесят) грн. 45 коп. на відшкодування матеріальної шкоди.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 березня 2023 року в частині розподілу судових витрат скасувати.

Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 19 571 (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот сімдесят одна) грн 20 коп.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (код ЄДРПОУ 32382598) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 428 (чотириста двадцять вісім) грн 80 коп.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді В. А. Нежура

Р. В. Березовенко