Постанова від 01 жовтня 2023 р. у справі №755/3407/22 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2023 року м. Київ

Справа № 755/3407/22

Провадження: № 22-ц/824/1723/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Нежури В.А., Соколової В. В.,

секретар Сакалош Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 липня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Чех Н.А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Центру дитячо-юнацької творчості Дніпровського району міста Києва, Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання незаконними і скасування наказів про відсторонення від роботи, поновлення на посаді шляхом допуску до роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення,

у с т а н о в и в:

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, який обґрунтовувала тим, що працює в Центрі дитячо-юнацької творчості Дніпровського району м. Києва на посаді керівника гуртка.

Наказом Центру дитячо-юнацької творчості Дніпровського району м. Києва від 08 листопада 2021 року № 268-к її було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю щеплення проти COVID-19.Наказом від 30 листопада 2021 року позивачку було допущено до роботи та виконання посадових обов`язків. Однак 08 грудня 2021 року Центром дитячо-юнацької творчості видано наказ № 282-К, яким її повторно відсторонено від роботи з тих самих підстав.

Позивач вважала зазначені накази незаконними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки вони, на її думку, суперечать Конституції України, Кодексу законів про працю України та нормам міжнародного права.

Зазначала, що наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 не містить положень щодо обов`язковості профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а таке щеплення не включено до календаря профілактичних щеплень.

За викладених обставин, просила суд визнати незаконними та скасувати накази про відсторонення її від роботи №268-к від 08.11.2021 року та №282-к від 08.12.2021 року; поновити її на роботі в Центрі дитячо-юнацької творчості Дніпровського району м. Києва на посаді керівника гуртка; стягнути з Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації заробіток за час відсторонення від роботи з період 08.11.2021 року по 30.11.2021 рік та з 08.12.2021 року по дату прийняття судом відповідного рішення.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 липня 2022 рокуу задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що законодавством установлено порядок, відповідно до якого має бути зафіксовано та документально оформлено факт відмови особи від проведення профілактичного щеплення.Водночас суд першої інстанції не врахував, що відповідач не надав доказів на підтвердження того, що з моменту повідомлення позивача про необхідність проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до її відсторонення від роботи вона мала достатньо часу для проведення такого щеплення та у встановленому законом порядку відмовилася від нього.

В оскаржуваному наказі не зазначено, що в період із 01 листопада до 08 листопада 2021 року позивач відмовилася або ухилилася від проходження обов`язкового профілактичного щеплення, а також не вказано доказів, якими підтверджуються такі обставини. Крім того, в наказі від 08 листопада 2021 року, на її думку, взагалі не наведено підстави для відсторонення від роботи.

Посилалася також на те, що статтею 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено обов`язок органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій забезпечувати своєчасне проведення масових профілактичних щеплень та інших необхідних санітарних і протиепідемічних заходів.

Однак відповідач не надав суду доказів того, які саме заходи, спрямовані на проведення обов`язкових профілактичних щеплень працівників проти COVID-19, зокрема позивача, ним було вжито. Отже, на думку заявниці, відповідач не довів, що вона дійсно відмовилася або ухилилася від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.

Зазначила, що посилання суду першої інстанції на роз`яснення Верховного Суду, викладені в листі від 24 грудня 2021 року № 3223/0/208-21, щодо виправданості обов`язкової вакцинації населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на необхідність охорони громадського здоров`я та здоров`я заінтересованих осіб не може мати безумовного характеру, оскільки такий лист має лише рекомендаційне значення.

Крім того, посилалася на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Jehovah's Witnesses of Moscow and Others v. Russia» (2010), у якому зазначено, що відповідно до сучасних міжнародних принципів і стандартів будь-яке медичне втручання, зокрема вакцинація, має здійснюватися за попередньою вільною та поінформованою згодою особи.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 23 вересня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №130/3548/21 з подібних правовідносин.

14 грудня 2022 року Великої Палати Верховного Суду розглянуто справу №130/3548/21 та прийнято відповідну постанову.

01 березня 2023 року провадження у справі поновлено, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 підтримав вимоги апеляційної скарги.

Шуман С.І. в інтересах Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Директор Центру дитячо-юнацької творчості Дніпровського району міста Києва Шавло С.М. в судове засідання не з`явилася, однак у поданих клопотаннях просила розглянути апеляційну скаргу без її участі.

Згідно з частиноюпершою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 з 05 вересня 1995 року працює в Центрі дитячо-юнацької творчості Дніпровського району м. Києва на посаді керівника гуртка «Художня вишивка», на яку її прийнято на підставі наказу від 05 вересня 1995 року № 51-К.

Згідно з повідомленням Центру дитячо-юнацької творчості Дніпровського району м. Києва № 301 від 01.11.2021 року ОСОБА_1 була повідомлена про необхідність до 05.11.2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень та попереджена, що у разі ненадання вказаних документів 08.11.2021 року від роботи буде відсторонена без збереження заробітної плати.

Дане повідомлення ОСОБА_1 отримала 01.11.2021 року.

Згідно з актом Центру дитячо-юнацької творчості Дніпровського району м. Києва № 3 від 08.11.2022 року ОСОБА_1 відмовилась надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на підставі листа-попередження від 01.11.2021 року № 301. ОСОБА_1 поінформовано про правові наслідки цієї відмови.

Наказом Центру дитячо-юнацької творчості Дніпровського районну м. Києва № 268-К від 08.11.2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 року на час карантину та відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Строк відсторонення - до усунення причин, що його зумовили. З даним наказом ОСОБА_1 була ознайомлена під розпис.

Згідно з наказом Центру дитячо-юнацької творчості Дніпровського району м. Києва № 281-К від 30.11.2021 року ОСОБА_1 допущено до роботи з 30.11.2021 року, підстава - ПЛР-тест SARS-CoV-2 COVID-19.

Наказом Центру дитячо-юнацької творчості Дніпровського районну м. Києва № 282-К від 08.12.2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.12.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. З даним наказом ОСОБА_1 була ознайомлена під розпис.

Згідно з наказу Центру дитячо-юнацької творчості Дніпровського району м. Києва № 20-К від 14.03.2022 року ОСОБА_1 допущено до роботи на період дії воєнного сану в Україні. Наказ від 08.12.2021 року № 282-К «Про відсторонення ОСОБА_1 » визнано таким, що втратив чинність.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, обіймаючи посаду керівника гуртка у закладі позашкільної освіти, належала до працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню проти COVID-19. Оскільки позивач не надала роботодавцю документа, що підтверджує проведення такого щеплення, або медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації, директор Центру дитячо-юнацької творчості Дніпровського району м. Києва, діючи на виконання вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та підпунктів 1, 2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, правомірно відсторонив її від роботи без збереження заробітної плати.З огляду на викладене суд дійшов висновку, що оспорювані накази видані роботодавцем у межах наданих йому повноважень, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19 та забезпечення безпеки учасників освітнього процесу, а тому відповідають вимогам законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Згідно з пунктом 3 цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину підлягали працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до підпункту 2 якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Цим самим пунктом передбачено, що відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу чи підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються, а строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Отже, відсторонення від роботи працівників окремих професій, які відмовлялися або ухилялися від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 та не мали документально підтверджених абсолютних протипоказань до його проведення, було передбачено законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Разом із тим сам по собі факт належності працівника до установи або організації, включеної до Переліку, не є безумовно достатньою підставою для його відсторонення від роботи. Під час вирішення питання про застосування такого заходу підлягають урахуванню характер виконуваних працівником трудових обов`язків, кількість і характер його соціальних контактів на робочому місці, можливість організації дистанційної або надомної роботи, а також загроза, яку потенційно може створювати невакцинований працівник під час виконання своїх посадових обов`язків.

Як установлено судом, ОСОБА_1 працює в закладі позашкільної освіти на посаді керівника гуртка «Художня вишивка», а отже характер її роботи об`єктивно зумовлює значну кількість безпосередніх соціальних контактів з учасниками освітнього процесу.

Апеляційна скарга не містить посилань на обставини та докази, які б свідчили про можливість виконання позивачем обов`язків керівника гуртка дистанційно або із застосуванням інших, менш обтяжливих заходів, які давали б змогу усунути ризик поширення інфекційної хвороби без її відсторонення від роботи.

За таких обставин застосування до позивача відсторонення від роботи було зумовлене не лише формальною належністю закладу освіти до Переліку № 2153, а й характером виконуваних нею трудових обов`язків, що передбачали безпосередню взаємодію з дітьми. Тому втручання у право позивача на працю переслідувало легітимну мету захисту здоров`я інших учасників освітнього процесу, було об`єктивно необхідним та пропорційним такій меті.

Матеріалами справи підтверджено, що повідомленням Центру дитячо-юнацької творчості Дніпровського району м. Києва від 01 листопада 2021 року № 301 позивача було поінформовано про необхідність надати до 05 листопада 2021 року документ, який підтверджує проведення профілактичного щеплення проти COVID-19, або медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації. У повідомленні також зазначено, що в разі ненадання відповідних документів її буде відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати. З указаним повідомленням позивач ознайомилася 01 листопада 2021 року, що підтверджується її підписом.

Актом № 3 зафіксовано, що позивач не надала документа про проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації та була поінформована про правові наслідки ненадання таких документів.

Наказом від 08 листопада 2021 року № 268-К ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили відсторонення. З цим наказом позивач була ознайомлена під підпис.

Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про те, що позивач не була належним чином повідомлена про необхідність проведення щеплення та наслідки ненадання роботодавцю відповідних документів.

При цьому законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, не встановлювало мінімального строку між повідомленням працівника про необхідність надати документ про проведення щеплення або наявність протипоказань та виданням наказу про відсторонення. Позивач не надала доказів того, що в період після одержання повідомлення вживала заходів для проходження медичного огляду, проведення щеплення чи отримання медичного висновку, однак з об`єктивних причин не могла надати відповідний документ до встановленого роботодавцем строку.

Доводи апеляційної скарги про відсутність належним чином оформленої відмови позивача від проведення щеплення також не свідчать про незаконність оспорюваних наказів.

Положення Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», які регулюють надання особою згоди на медичне втручання та документальне оформлення відмови від профілактичного щеплення медичним працівником, визначають порядок проведення щеплення у закладі охорони здоров`я. Водночас вони не встановлюють, що відмова або ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення для цілей застосування статті 46 КЗпП України та пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 можуть підтверджуватися виключно письмовою відмовою, складеною за участю лікаря.

У цьому випадку підставою для відсторонення було ненадання ОСОБА_1 після належного повідомлення жодного з документів, які відповідно до пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 виключали застосування відсторонення: документа про проведення обов`язкового щеплення або медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до нього. Факт ненадання таких документів було зафіксовано роботодавцем відповідним актом.

Пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 передбачав спеціальний порядок відсторонення зазначеної категорії працівників шляхом видання керівником установи наказу або розпорядження та доведення його до відома працівника. Цей порядок відповідачем було дотримано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 також зазначено, що положення Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності не охоплювали порядок відсторонення працівників у зв`язку з відмовою або ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що наказ від 08 листопада 2021 року не містить підстави відсторонення позивача від роботи. Зі змісту цього наказу вбачається, що ОСОБА_1 відсторонено від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення проти COVID-19 на період дії карантину та до усунення причин, які зумовили відсторонення. Отже, фактичну та правову підстави застосованого роботодавцем заходу в наказі визначено.

Наказом від 30 листопада 2021 року № 281-К ОСОБА_1 було допущено до роботи на підставі наданого нею результату ПЛР-тесту. Однак надання негативного результату ПЛР-тесту не усувало встановленого для працівників позашкільної освіти обов`язку пройти профілактичне щеплення та не належало до передбачених пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 обставин, які виключали відсторонення від роботи.

Оскільки після допуску до роботи позивач не надала документа про проведення обов`язкового профілактичного щеплення або медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до нього, наказом від 08 грудня 2021 року № 282-К її повторно відсторонено від роботи.

Посилання ОСОБА_1 на статтю 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Передбачений цією нормою обов`язок підприємств, установ та організацій забезпечувати своєчасне проведення масових профілактичних щеплень та інших протиепідемічних заходів не покладає на роботодавця обов`язку самостійно здійснювати медичне втручання або організовувати проведення щеплення безпосередньо за місцем роботи. Невжиття роботодавцем додаткових організаційних заходів щодо проведення вакцинації на території закладу саме по собі не звільняло позивача від установленого законодавством обов`язку надати документ про проведення щеплення або медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до нього.

Доводи апеляційної скарги про рекомендаційний характер листа Верховного Суду від 24 грудня 2021 року № 3223/0/208-21 не впливають на правильність вирішення справи, оскільки правомірність відсторонення ОСОБА_1 визначається на підставі положень статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Переліку № 2153 та пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236, а не на підставі зазначеного листа.

Посилання скаржника на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Jehovah's Witnesses of Moscow and Others v. Russia» також не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

У наведеному рішенні Європейський суд з прав людини виходив із необхідності поваги до фізичної недоторканності особи та її права на вільну і поінформовану згоду на медичне втручання. Водночас у спірних правовідносинах позивача не було примушено до проведення вакцинації та щодо неї не здійснювалося медичного втручання без її згоди. Вона зберігала право відмовитися від вакцинації, однак така відмова або ухилення від обов`язкового щеплення зумовлювали передбачені законодавством тимчасові наслідки у сфері трудових правовідносин.

Європейський суд з прав людини у зазначеній справі не вирішував питання про правомірність тимчасового відсторонення працівника, який виконує роботу, пов`язану з безпосередніми контактами з дітьми, від виконання трудових обов`язків у зв`язку з відсутністю обов`язкового профілактичного щеплення. Тому обставини цієї справи та справи, на яку посилається скаржник, не є подібними. Загальний принцип добровільності медичного втручання не виключає можливості встановлення законом пропорційних наслідків відмови від обов`язкового щеплення з метою захисту здоров`я інших осіб. Враховуючи характер виконуваних ОСОБА_1 трудових обов`язків, які передбачали безпосередню та систематичну взаємодію з дітьми, належне повідомлення її про необхідність надати документ про проведення щеплення або медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань, ненадання нею жодного із цих документів та дотримання роботодавцем установленого порядку видання і доведення до відома наказів про відсторонення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання оспорюваних наказів незаконними та їх скасування.

Оскільки відсторонення позивача від роботи було правомірним, похідні вимоги про допуск до роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення також не підлягають задоволенню.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростовують установлені судом першої інстанції обставини або свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 липня 2022 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді В. А. Нежура

В. В. Соколова