Постанова від 11 липня 2023 р. у справі №761/19676/20 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2023 року м. Київ

Справа № 761/19676/20

Провадження: № 22-ц/824/9159/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Нежури В. А.,Соколової В. В.,

секретар Сакалош Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 червня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Осаулова А.А.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів та трьох відсотків річних,

у с т а н о в и в:

В липні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що її чоловіка ОСОБА_3 було піддано арешту в Сполучених Штатах Америки, що стало підставою для отримання правової допомоги.

01 травня 2019 року між ОСОБА_2 та адвокатом ОСОБА_1. було укладено договір про надання адвокатських послуг № 01/05-19, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався надати адвокатські послуги, а позивач прийняти такі послуги та оплатити на умовах, передбачених договором.

Відповідач при укладенні договору запевнив позивача, що у нього наявні необхідні ресурси для виконання такого доручення, а також відповідна компетенція, та визначив вартість його послуг у розмірі 20 000 доларів США. Для початку надання адвокатських послуг позивач повинна сплатити аванс у розмірі 50 % загальної вартості.

01 травня2019 року позивач сплатила відповідачу 10 000 доларів США, що підтверджується розпискою.

Однак, ОСОБА_1 будь-яких послуг за договором про надання адвокатських послуг не надав, що стало підставою для направлення відповідачу повідомлення від 03 червня 2019 року про розірвання договору.На вимогу про повернення безпідставно набутих коштів відповідач не реагує.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 10 000 доларів США,три проценти річних за період з 18 липня 2019 року по 03 липня 2020 року в розмірі 287,67 доларів США та та судові витрати.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 червня 2021 року позов задоволено.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі10 000 доларів США та три відсотки річних - 287,67 доларів США, а всього 10 287,67 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 2 796,67 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подавапеляційну скаргу,в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалитинове рішення про відмову в позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, щосуд неправильно застосував положення статей 1212, 625, 653 ЦК України, не врахував правові висновки Верховного Суду щодо неможливості застосування положень про безпідставне збагачення до договірних правовідносин за наявності чинної правової підстави набуття коштів, а також неповно з`ясував обставини справи.

Посилається на те, що спірні кошти були отримані ним на підставі договору про надання адвокатських послуг як кошти для покриття витрат, пов`язаних із виконанням доручення клієнта, а не без достатньої правової підстави. Вважає, що позивач в односторонньому порядку припинила договірні відносини, тоді як відповідач належним чином виконував договір, здійснив значний обсяг робіт, поніс відповідні витрати, що підтверджується звітом, актами, договорами із залученими виконавцями та іншими документами, які були подані разом із заявою про перегляд заочного рішення.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо відсутності підтвердження виконання ним договірних зобов`язань, не врахував правові наслідки дострокового розірвання договору про надання правової допомоги, а також безпідставно стягнув із нього три проценти річних, оскільки грошове зобов`язання з повернення коштів у нього не виникло.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 15 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Головачева О.М. в інтересах ОСОБА_2 вказувала, що позивачпередала ОСОБА_1 спірні кошти в сумі 10 000 доларів США в якості авансу, а враховуючи, що послуги за укладеним договором вона не отримала, кошти повинні бути повернені.Відмічала, що послуги перераховані відповідачем у звіті не були прийняті ОСОБА_2 а також, відповідач порушив строки подання доказів у справі, подавши їх із заявою про перегляд заочного рішення.Зауважувала, що предметом договору є послуги адвоката в кримінальному провадженні, при цьому, станом на 27 серпня 2019 року відомості щодо ОСОБА_4 в Єдиному реєстрі адвокатів були відсутні, тому він не мав права бути захисником в кримінальному провадженні. Окрім того, вважає, що ОСОБА_1 втратив право на апеляційний перегляд справи, оскільки його дії свідчать про зловживання процесуальними правами та умисне ухилення від отримання рішення суду.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Адвокат Головачева О.М. в інтересах ОСОБА_2 заперечувала проти апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вислухавшипояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про надання адвокатських послуг № 01/05-19, за умовами якого адвокат зобов`язався надати адвокатські послуги, а замовник - прийняти та оплатити такі послуги на умовах, визначених договором.

Того ж дня ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 10 000 доларів США, про що видав відповідну розписку, в якій зазначено, що кошти передано відповідно до пункту 3.1.4 договору про надання адвокатських послуг.

17 травня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до відповідача з претензією про повернення сплачених коштів. У відповідь на претензію ОСОБА_1 повідомив про виконання ним доручення, надав акт приймання-здачі виконаних робіт та звіт про використання робочого часу, в яких зазначив про здійснення заходів, пов`язаних із наданням правової допомоги, залученням інших фахівців, аналізом матеріалів та законодавства США, а також організацією правового захисту ОСОБА_3 (чоловіка позивача).

03 червня 2019 року ОСОБА_2 направила відповідачу повідомлення про розірвання договору та повернення сплачених коштів, посилаючись на невиконання відповідачем умов договору.

Вважаючи, що після розірвання договору підстава, на якій відповідач набув та зберігає отримані 10 000 доларів США, відпала, ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про стягнення зазначених коштів як безпідставно набутих, а також трьох процентів річних.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року позов задоволено. Суд виходив із того, що відповідач не надав належних доказів виконання робіт та понесення витрат, передбачених договором, у зв`язку із чим дійшов висновку, що після розірвання договору правова підстава для збереження відповідачем отриманих коштів відпала, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1212 ЦК України.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

За змістом наведених положень виникнення зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна передбачає встановлення факту набуття або збереження майна за рахунок іншої особи та відсутності достатньої правової підстави для такого набуття чи збереження, зокрема у зв`язку з тим, що правова підстава, яка існувала на момент одержання майна, згодом припинилася.

Разом із тим саме по собі припинення або розірвання договору не свідчить про автоматичне перетворення всього одержаного за ним майна на безпідставно набуте. У такому випадку підлягає встановленню, яке виконання фактично здійснене кожною зі сторін до припинення договірних відносин, чи отримала сторона відповідне зустрічне надання, а також чи зберігає інша сторона майно в обсязі, який після припинення договору не має правової підстави.

У постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц зазначено, що підставою позову є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не саме по собі посилання позивача на певну норму права; суд зобов`язаний надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам виходячи з установлених обставин та визначити норму матеріального права, яка підлягає застосуванню. У цій постанові Верховний Суд також виходив із можливості застосування положень статті 1212 ЦК України у разі, коли правова підстава набуття коштів, що існувала раніше, згодом відпала.

Отже, наявність між сторонами договірних відносин сама по собі не виключає застосування статті 1212 ЦК України після припинення договору. Водночас для задоволення такої вимоги позивач повинен довести не лише факт передачі коштів та припинення договору, а й те, що після врахування фактично виконаного відповідачем і здійсненого ним зустрічного надання вся заявлена до стягнення сума або її конкретна частина зберігається ним без достатньої правової підстави.

Звертаючись до суду, ОСОБА_2 пов`язувала виникнення у відповідача обов`язку повернути 10 000 доларів США з невиконанням договору про надання адвокатських послуг та його подальшим розірванням, унаслідок чого, на її думку, правова підстава для збереження відповідачем усієї переданої суми відпала.

Таким чином, обґрунтованість позову залежала від установлення не лише факту припинення договору, а й обставин його виконання відповідачем до такого припинення, характеру та обсягу наданої правової допомоги, залучення інших спеціалістів і наявності пов`язаних із виконанням доручення витрат.

Із розписки від 01 травня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 10 000 доларів США відповідно до пункту 3.1.4 договору про надання адвокатських послуг № 01/05-19.

За змістом пункту 3.1.4 договору замовник зобов`язався оплачувати витрати, необхідні для виконання його доручень, зокрема судовий збір, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, проведення експертиз та інші пов`язані з виконанням договору витрати.

Отже, зміст розписки у взаємозв`язку з умовами договору свідчить, що спірні кошти передавалися відповідачу в межах договірних відносин і були пов`язані з фінансуванням виконання доручення позивача, а не набуті ним поза будь-якою правовою підставою.

Водночас отримання коштів на визначеній договором підставі не виключає обов`язку повернути їх невикористану частину після припинення договору. Проте для стягнення всієї переданої суми належало встановити, що відповідач не здійснив передбаченого договором виконання та не поніс витрат, які могли бути покриті за рахунок цих коштів.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив переважно з того, що відповідач не надав підтверджуючих документів щодо виконаних робіт, зазначених у звіті, а також договорів із перекладачами та іншими адвокатами. На цій підставі суд дійшов висновку, що після розірвання договору правова підстава для збереження ОСОБА_1 усієї суми 10 000 доларів США відпала.

Однак такий висновок зроблений без урахування всього обсягу доказів, наявних у матеріалах справи на час апеляційного перегляду.

Разом із заявою про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 подав звіт про надані за договором послуги, акт приймання-здачі виконаних робіт, договір про надання правової допомоги від 03 травня 2019 року, укладений із залученим адвокатом Лисюком М.О., акт приймання-передачі наданих за цим договором послуг від 20 травня 2019 року, цивільно-правовий договір про надання послуг із письмового перекладу від 02 травня 2019 року, укладений з фізичною особою ОСОБА_5 , акт приймання-передачі відповідних послуг від 20 травня 2019 року, переклади документів, матеріали провадження у Сполучених Штатах Америки, листування та інші документи, на які він посилався як на підтвердження виконання доручення позивача.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2023 року у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення відмовлено. При цьому суд указав, що значна частина документів була викладена іноземною мовою без перекладу, у зв`язку із чим суд не мав можливості встановити їх зміст і відношення до предмета доказування. Вказана ухвала не містить установленого за результатами розгляду спору по суті висновку про недостовірність цих документів або про відсутність факту виконання відповідачем договору.

Під час апеляційного перегляду зазначені докази підлягають оцінці у сукупності з іншими матеріалами справи, оскільки саме на них ґрунтуються доводи апеляційної скарги про помилковості висновку суду першої інстанції щодо повної відсутності виконання з боку відповідача.

Із наданого ОСОБА_1 звіту вбачається, що в межах виконання договору ним зазначено про аналіз документів, наданих позивачем, вивчення законодавства США та матеріалів кримінального провадження, проведення консультацій, формування правової позиції, пошук адвоката, який мав відповідну спеціалізацію та право здійснювати адвокатську діяльність у штаті Техас, організацію перекладу документів, комунікацію з іншими особами та передачу отриманої інформації позивачу.

Сам по собі складений відповідачем звіт не може безумовно підтверджувати обсяг усіх виконаних робіт та понесених витрат, оскільки є документом, сформованим однією зі сторін спору. Разом із тим його зміст не може оцінюватися ізольовано від інших доказів.

Так, на підтвердження залучення іншого адвоката відповідачем надано договір про надання правової допомоги від 03 травня 2019 року, яким визначено обсяг доручення та розмір винагороди - 3 000 доларів США, а також підписаний сторонами акт приймання-передачі наданих послуг від 20 травня 2019 року.

Крім того, надано цивільно-правовий договір про надання послуг із письмового перекладу від 02 травня 2019 року, яким також визначено обсяг доручення та розмір винагороди - 3 000 доларів США, та підписаний акт приймання-передачі наданих послуг від 20 травня 2019 року.

Послідовність укладення цих договорів безпосередньо після укладення основного договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також оформлення актів упродовж того самого місяця узгоджується з твердженням відповідача про залучення відповідних спеціалістів саме з метою виконання доручення позивача.

Вказані договори й акти підтверджують принаймні виникнення у відповідача договірних зобов`язань перед залученими виконавцями та прийняття результатів їхньої роботи. Водночас за відсутності платіжних документів вони самі по собі не є достатнім підтвердженням фактичної сплати відповідачем усіх зазначених у них сум, тому доводи апеляційної скарги про повне витрачання саме 10 000 доларів США не можуть вважатися доведеними лише на підставі цих документів.

Разом із тим для вирішення заявленого позову визначальним є не те, чи підтверджено відповідачем документально використання кожного долара зі спірної суми, а те, чи доведено позивачем відсутність правової підстави для збереження відповідачем усієї суми, заявленої до стягнення.

Надані відповідачем договори, акти, переклади, матеріали, пов`язані з провадженням у США, та листування у своїй сукупності підтверджують, що ОСОБА_1 фактично приступив до виконання договору, вчиняв дії, спрямовані на виконання доручення, залучав інших спеціалістів та одержував результати їхньої роботи.

Ці докази узгоджуються з основними відомостями, наведеними у звіті відповідача, та спростовують покладений в основу позову і рішення суду першої інстанції висновок про фактичну відсутність будь-якого зустрічного виконання з боку ОСОБА_1 .

При цьому колегія суддів не встановлює, що всі заявлені відповідачем роботи та витрати за своєю вартістю безумовно дорівнювали 10 000 доларів США, оскільки визначення вартості кожної окремої послуги, перевірка остаточного взаєморозрахунку сторін та встановлення конкретного залишку невикористаних коштів не входили до предмета заявленого позову і не забезпечені відповідною доказовою базою.

ОСОБА_2 заявила вимогу про повернення всієї суми як такої, що після розірвання договору стала безпідставно набутою, однак не навела розрахунку тієї частини коштів, яка залишилася невикористаною після врахування фактично наданих послуг і пов`язаних із виконанням договору витрат, не визначила вартість отриманого зустрічного надання та не заявила вимог про стягнення конкретного залишку коштів за результатами взаєморозрахунків сторін.

За таких обставин припинення договірних відносин не може саме по собі бути достатньою підставою для висновку, що правова підстава для збереження відповідачем усіх 10 000 доларів США відпала незалежно від обсягу здійсненого ним виконання.

Відповідно до частини четвертої статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вказане положення не означає, що будь-які кошти, передані стороні за договором, безумовно залишаються в неї після його розірвання. Однак воно підтверджує, що правові наслідки розірвання договору мають визначатися з урахуванням того виконання, яке фактично відбулося до моменту припинення договірних відносин, а не шляхом автоматичного повернення всього одержаного без оцінки зустрічного надання.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши факт розірвання договору та відсутність на момент ухвалення заочного рішення частини підтверджуючих документів, безпідставно ототожнив ці обставини з відсутністю будь-якого виконання з боку відповідача та дійшов передчасного висновку про втрату правової підстави для збереження ним усієї одержаної суми.

З урахуванням установленого колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_2 не довела наявності передбачених статтею 1212 ЦК України підстав для стягнення з ОСОБА_1 усіх 10 000 доларів США як безпідставно набутих коштів.

При цьому наведений висновок не означає встановлення відсутності у позивача права вимагати проведення остаточних взаєморозрахунків за припиненим договором або повернення конкретно визначеної частини коштів, яка після врахування фактично наданих послуг і понесених витрат могла залишитися невикористаною. Водночас такі обставини становлять інший предмет доказування та не можуть бути встановлені судом у межах заявленої у цій справі вимоги про повернення всієї суми як безпідставно набутої.

Оскільки вимога про стягнення трьох процентів річних є похідною від вимоги про повернення 10 000 доларів США, а підстав для задоволення основної вимоги судом апеляційної інстанції не встановлено, вимога про стягнення трьох процентів річних також задоволенню не підлягає.

Отже, рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосуванням положень статей 1212, 625, 653 ЦК України, у зв`язку із чим підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно частинитринадцять статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частинамипершою-другою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 194 грн 30 коп.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.

Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 4 194 (чотири тисячі сто дев`яносто чотири) грн. 30 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді В. А. Нежура

В. В. Соколова