Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №728/893/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 728/893/26

Головуючий у першій інстанції – Сороколіт Є. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1706/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Стельмаха А. П., Супруна О. П.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини. В обгрунтування позову посилалася на те, що згідно свідоцтва про народження у період шлюбу з ОСОБА_2 народилася ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якої зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Вказувала, що шлюб з ОСОБА_2 був розірваний на підставі рішення Бахмацького районного суду від 21.06.2023 у справі № 728/787/23.

За твердженням позивача, неповнолітня дитина проживає разом з нею і перебуває на її утриманні, що підтверджується актами обстеження умов проживання від 30.04.2024 та від 10.02.2026.

Позивач зазначала, що на даний час вона не працює, а відповідач, працюючи машиністом в АТ “Укрзалізниця” та маючи можливість, кошти на утримання доньки не надає з квітня 2025 року, хоча і зобов`язаний, проте сторони у добровільному порядку не досягли згоди щодо розміру аліментів на утримання дитини, тому дане питання необхідно врегулювати в силу законодавчого регулювання спірних відносин.

Посилаючись на положення ст. 180 – 183, 191 СК України у позові ОСОБА_1 просила ухвалити рішення про стягнення з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 01.04.2025.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернгівської області від 28.05.2026 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку починаючи з 01.04.2025 і до досягнення дитиною повноліття, тобто, до ІНФОРМАЦІЯ_2 ; мінімальний розмір аліментів на дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судового збору.

Рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з положень ст. 182 СК України та з того, що надані позивачем докази є належними і допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів.

Також за висновком суду, відповідачем не надано в судове засідання доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань, які б спростовували позовні вимоги.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 – адвокат Антоненко І.Є. подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28.05.2026 в частині розміру аліментів з 1/3 до 1/6 частини та в частині часу, з якого присуджуються аліменти з 01.04.2025 на 16.04.2026.

За доводами апеляційної скарги, не заперечуючи обов`язку відповідача утримувати неповнолітню дитину, вважає, що висновки суду в частині визначення розміру аліментів та часу, з якого присуджуються аліменти, не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування доводів скарги, заявник вказує, що доказів про те, що на момент звернення до суду дитина проживала з матір`ю позивачкою суду не надано, до позовної заяви не додано докази про місце реєстрації позивачки, а про місце реєстрації дитини взагалі не відомо.

Заявник зазначає, що при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 просила стягнути аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), проте суд у своєму рішенні ухвалив стягувати аліменти в розмірі 1/3 частини, тобто поза межами заявлених позовних вимог.

За твердженням заявника, судом не враховано, обставини визначені ч.1 п.3 ст. 182 СК України, а саме наявність у платника аліментів іншої дитини - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та непрацездатної дружини ОСОБА_6 , на користь яких стягуються аліменти на підставі судового наказу Борзнянського районного суду Чернігівської області від 13.09.2024 у справі №730/1172/24 у розмірі 1/4 частини заробітка(доходу) та на підставі рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 21.102024 у справі № 730/1170/24 у розмірі 1/6 частини заробітку(доходу) відповідача до досягнення дитиною трирічного віку. Тому заявник не заперечує проти стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 в розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу).

Також заявник не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визначення часу, з якого повинні стягуватись аліменти з огляду на положення ст. 191 СК України.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У поданому відзиві ОСОБА_1 просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення Бахмацкого районного суду Чернігівської області від 28.05.2026 – без змін, а якщо суд дійде висновку про необхідність зміни рішення в окремій частині – не скасовувати його в іншій частині. За доводами відзиву, твердження апелянта про відсутність доказів проживання дитини з матір`ю не відповідає матеріалам справи, оскільки судом були досліджені акти обстеження умов проживання та інші письмові докази, які підтверджують проживання дитини разом з матір`ю. Заявник вважає необґрунтованими доводи скарги щодо неврахування інших аліментних зобов`язань, оскільки суд в своєму рішенні прямо врахував наявність аліментів на ншу дитину та дружину при визначенні розміру аліментів. Зазначає, що чудом було встановлено, що позивачка вживала заходів для добровільного отримання коштів на утримання дитини, проте відповіда ухилявся від належного виконання свого обов`язку, що відповідає ст. 191 СК України. Щодо доводів скарги про вихід суду за межі позовних вимог, заявник просить уд оцінити його з урахуванням принципу найкращих інтересів дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Пунктами 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є неповнолітньою донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 7).

Зі змісту Актів обстеження умов проживання від 30.04.2024 № б/н та від 10.02.2026 № б/н, складених начальником Служби у справах дітей Бахмацької міської ради Смаглюк І. Г., убачається, що малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з ОСОБА_1 на території м. Бахмач, а батько дитини ОСОБА_2 участі у вихованні та утриманні не приймає, не надає дозволу на реєстрацію місця проживання дитини, на неодноразові прохання ОСОБА_1 про надання дозволу на реєстрацію дитини ігнорує (а.с. 3-4).

Згідно рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21.06.2023 у справі № 728/787/23, шлюб між сторонами розірвано (а.с. 5-6).

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 21.06.2024 серії НОМЕР_2 позивачем було укладено новий шлюб та відповідно до цього вона змінила прізвище на “ ОСОБА_7 ” (а.с. 13).

Під час розгляду справи судом були досліджені скріншоти переписки сторін у месенджері “Viber” (а.с. 9-12).

Також судом встановлено, що на підставі довідок, виданих Бахмацьким відділом державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 07.05.2026 за № 16952 та від 08.05.2026 № 17004 з відповідача за судовим наказом, виданим Борзнянським районним судом від 16.09.2024 у справі № 730/1172/24 та виконавчим листом від 11.11.2024 № 730/1170/24, який видано Борзнянським районним судом Чернігівської області на виконання рішення, стягуються аліменти у розмірі 1/4 частини всіх доходів щомісячно на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку на утримання ОСОБА_6 до досягнення сином, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , трирічного віку (а.с. 22-23).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з положень ст. 182 СК України та з того, що надані позивачем докази є належними і допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів.

Також за висновком суду, відповідачем не надано в судове засідання доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань, які б спростовували позовні вимоги.

Проте, апеляційний суд не може погодитись з такими висновками першої інстанції, враховуючи наступне.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 2 ст. 182 СК України та визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з Закону України «Про охорону дитинства», а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Стаття 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, декларує, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

За змістом ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 51 Конституції України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Згідно зі ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Той із батьків, з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, дана норма закріплена у статті 183 СК України.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 179 СК аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Тобто, аліменти - це платіж, спрямований на утримання дітей, і повинен бути достатнім для цього та співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання, яке є в обох із батьків, і має бути рівним, та покликаний захистити інтереси дітей в коштах у розмірі, необхідному для їх життєдіяльності, збереження достойного рівня життя, який необхідний для їх фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, їх гармонійного розвитку, з врахуванням визначеного законом рекомендованого розміру прожиткового мінімуму для дитини.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено згідно вимог процесуального закону, врахувавши вік дитини, її потреби; рівність обов`язку обох батьків щодо участі в утриманні дитини до її повноліття; стану здоров`я та матеріальне становище відповідача; наявності на утриманні відповідача неповнолітньої дитини та непрацездатної дружини, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Апеляційний суд враховує, що як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі ОСОБА_2 визнавався обов`язок утримувати малолітнього сина.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить врахувати, що на його утриманні перебувають неповнолітня дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та непрацездатна дружина ОСОБА_6 , на користь яких на підставі судових рішень з відповідача стягуються аліменти.

Апеляційний суд враховує, що отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини. Разом із цим, кожна сторона повинна довести обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо необхідності зменшення розміру аліментів до 1/6 частки його доходу, посилаючись на те, що з нього стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини та непрацездатної дружини, колегія суддів не бере до уваги, оскільки у випадку зменшення розміру частки аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона буде у нерівному і погіршеному становищі порівняно із іншою неповнолітньою дитиною, та не є безумовною підставою для визначення розміру аліментів менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду відповідачем не надано.

Апеляційний суд виснує, що такий розмір аліментів відповідатиме встановленим судом обставинам справи, наданим доказам та вимогам СК України та не буде надмірним тягарем для відповідача.

Зокрема, апеляційний суд виходить із того, що відповідач є працездатною особою та має стабільний дохід, тому має обов`язок по утриманню своїх дітей на належному рівні життя, необхідному для фізичного, розумового, духовного та морального розвитку.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 травня 2024 року в справі № 755/18195/21.

При цьому, суд зауважує, що сторони не позбавлені можливості згодом, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України, звернутися до суду із позовом про зміну розміру аліментів, відповідно до частини 1 статті 192 СК України.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з визначеним судом першої інстанції розміром аліментів та часу, з якого вони підлягають стягненню.

Так, з позовної заяви убачається, що ОСОБА_1 просила стягнути аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, проте суд першої інстанції дійшов помилково висновку про стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, оскільки заяви про збільшення позовних вимог у відповідності до ст. 49 ЦПК України позивачка до суду не подавала.

Тому стягуючи аліменти у розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, суд першої інстанції всупереч вимогам ч. 1 ст. 13 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог, оскільки стягнув аліменти у більшому розмірі ніж про це просила позивачка, що у відповідності до ч. 2 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду.

Згідно із ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду. Аналогічна правова позиція вказана в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13.

Також колегія суддів констатує порушення судом першої інстанції норм матеріального права в частині визначення початкового моменту стягнення аліментів.

Зокрема, відповідно до імперативних приписів ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява надійшла до суду 16.04.2026, тому висновок суду першої інстанції про стягнення аліментів з 01.04.2025 є помилковим і аліменти підлягають стягненню з дати пред`явлення ОСОБА_1 до суду з цим позовом і до досягнення дитиною повноліття.

Щодо вимог про стягнення аліментів за минулий час за період з 01.04.2025 до дати пред`явлення позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.

Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність саме позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати.

За загальним правилом, визначеними Сімейним Кодексом України, та судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (у тому числі не подав позов про стягнення аліментів, залишив його без розгляду) з особистих мотивів.

Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтвердженні офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів, за відсутності таких доказів, вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Матеріали справи не містять та позивачем не надано належних і допустимих доказів того, що відповідач ухилявся від обов`язку утримувати дитину.

Разом з тим, у даній справі позивачем не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду доказів вчинення активних дій, спрямованих на отримання коштів у спірний період (направлення офіційних вимог, звернення до органів опіки, подання заяв про видачу судового наказу тощо) або доказів ухилення відповідача від свого обов`язку утримувати дитину. Сам по собі факт окремого проживання батька та надання матір`ю переписки у мобільному застосунку не є достатнім доказом умисного ухилення відповідача від сплати аліментів у розумінні ст. 191 СК України, що унеможливлює задоволення позову в цій частині.

Також, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача аліменти в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку і рішенням суду першої інстанції стягнуто аліменти з обмеженням максимального розміру, проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам матеріального закону.

Максимальний розмір аліментів на одну дитину, які стягуються на підставі судового наказу, не застосовується при розгляді справ про стягнення аліментів у позовному провадженні. Аналіз розділу ІІ «Наказне провадження» ЦПК підтверджує, що наказне провадження за своєю сутністю призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. Тлумачення частини 1 статті 182 та частини 5 статті 183 СК свідчить, що обмеження щодо розміру аліментів, передбачене частиною 5 статті 183 СК, встановлено виключно для справ, що розглядаються у порядку наказного провадження, яке призначене для стягнення грошових сум незначного розміру.

Тобто законодавство України передбачає встановлення максимального граничного розміру аліментів під час стягнення аліментів у наказному провадженні суть якого полягає у тому, що суд не здійснює виклику стягувача та платника аліментів до суду, не відбувається жодних судових засідань.

Наведена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 760/6860/17-ц і в силу положень, передбачених частиною 4 статті 263 ЦПК України, є обов`язковою для застосування до спірних правовідносин.

Разом з тим, у справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою про стягнення аліментів на утримання дитини, а тому суд першої інстанції необгрунтовано застосував граничний максимальний розмір десяти прожиткових мінімумів.

Зважаючи на вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, тому відповідно до ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16.04.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно пункту 1 частини 1 статті 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється за результатом розгляду справи по суті позовних вимог.

За подання позовної заяви до сплати належав судовий збір у розмірі 1 331,20грн, тому оскільки ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інтенціях, судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Враховуючи те, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не вплинув на обсяг заявлених позовних вимог щодо розміру аліментів та змінив лише час, з якого присуджуються аліменти, тому підстави для перерозподілу судових витрат у вигляді судового збору у розуміння ст. 141 ЦПК України відсутні.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч. 1 п. 3, 4, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28 травня 2026 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 квітня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 331,20грн.

Постанову апеляційного суду в частині стягнення аліментів за один місяць допустити до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 13.08.2026.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді А. П. Стельмах

О. П. Супрун