Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №601/644/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 601/644/26Головуючий у 1-й інстанції Коротич І.А

Провадження № 22-ц/817/923/26 Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Костів О. З., Хома М. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу № 601/644/26 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок", інтереси якого представляє Гурський Герман Юрійович, на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 06 травня 2026 року, ухваленого суддею Коротичем І.А., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

у березні 2026 року ТзОВ "Кошельок" звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3390703556-470767 від 22.09.2021 року у розмірі 12180 грн та судові витрати, серед яких стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 22.09.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» було укладено договір № 3390703556-470767 за допомогою веб-сайту (https://koshelok.ua/), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Кошельок», в рамках якої реалізується технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Відповідно до умов кредитного договору, ТОВ «Кошельок» взяло на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на умовах: сума кредиту 3500 грн, початковий строк кредитування 20 дні, дисконтна відсоткова ставка 2,5 % на добу за початковий строк кредитування, базова процентна ставка становить 2,2% на добу. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору, та перерахував грошові кошти на картковий рахунок, указаний ОСОБА_1 № НОМЕР_1 . У відповідача виникла заборгованість по сплаті кредиту та відсотків за користування позикою у розмірі 12180 грн, з яких: 3500 грн сума заборгованості за тілом кредиту, 8680 грн сума заборгованості за процентами.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 06 травня 2026 року позов ТзОВ "Кошельок" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Кошельок" заборгованість за кредитом у розмірі 3500 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Кошельк" понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 765,10 грн та на правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ТзОВ "Кошельок" - Гурський Г.Ю. просить скасувати рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 06 травня 2026 року в частині відмовлених позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ТзОВ «Кошельок» задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № 3390703556-470767 від 22.09.2021 в розмірі 12180 грн, що складається із: заборгованість за сумою кредиту - 3500 грн; заборгованість за відсотками за користування позикою - 8680 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Кошельок» суму сплаченого судового збору у розмірі 2662,4 грн в суді першої інстанції та 3633,60 грн за подання апеляційної скарги; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн в суді першої інстанції та 4000 грн за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначив, що як вбачається з візуальної форми послідовності дій ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , номер телефону НОМЕР_3 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ТзОВ «Кошельок», щодо укладення електронного Договору про надання кредиту 3390703556-470767 від 22.09.2021 року в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті https://koshelok.ua/, відповідач, використовуючи номер телефону НОМЕР_3 , ідентифікувався в ІТС, зазначивши свої особисті дані: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону, електронної пошти, та зайшов в особистий кабінет, позивач перевірив статус клієнта, далі відповідач надав всю необхідну інформацію для належної пропозиції, номер банківської картки, на яку слід перерахувати кошти, після чого відбулося погодження заявки на кредит, та позивачем сформовано пропозицію укласти Договір, далі позивач направив (розмістив) відповідачу в ІТС індивідуальну оферту (з відповідними активними посиланнями), яка містить істотні умови Договору; після цього відповідачу на номер телефону НОМЕР_3 , було відправлено смс-повідомлення про успішний розгляд його заявки на кредит та необхідність ознайомитися з договором в особистому кабінеті. Позивач відправив в смс-повідомленні на зазначений номер телефону відповідача одноразовий ідентифікатор -7702- відповідач ознайомився з офертою позивача та прийняв її умови.

Далі відповідач надіслав позивачу акцепт 22.09.2021 та підписав Договір одноразовим ідентифікатором -7702-. Після цього в особистому кабінеті відповідача відобразився підписаний Договір та додатки до нього, а також Правила для цілодобового онлайн-доступу.

Зазначена візуальна форма послідовності дій складена у відповідності до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» з урахуванням положень Закону України «Про електронну комерцію» та Повідомлення Нацкомфінпослуг від 13 лютого 2019 року про роз`яснення особливостей порядку укладення електронних договорів.

Аналіз наведених норм законодавства та обставин справи дає підстави дійти висновку, що відповідач, по-перше, здійснив дії, які чітко свідчить про його свідомий вибір та волевиявлення на укладання Договору, по-друге, без цих дій саме з боку відповідача - укладання договору було б неможливе. Тобто без входу відповідача на веб-сайт позивача, без отримання ним SMS- повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт до особистого кабінету, без отримання SMS повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, тобто без виконання відповідачем всього алгоритму дій, необхідних для отримання кредиту, кредитний договір між ним та ТОВ «Кошельок» не був би укладений, тобто сторони не досягли би згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані на банківську картку, що зазначив відповідач. (Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 р. по справі №127/33824/19, від 31 січня 2024 року у справі №671/1832/20, від 25.06.2025 р. по справі №149/3931/24 та інших).

Отже, саме така тривала послідовність дій сторін забезпечила виконання позивачем своїх обов`язків за Договором щодо перерахування грошових коштів за реквізитами, що були зазначені відповідачем.

Щодо нарахованих процентів після закінчення лояльного періоду, то як вбачається з матеріалів справи, до спливу лояльного періоду у 20 дні відповідач не виконав свій обов`язок за Договором та не повернув кредит, що підтверджується доданим до позовної заяви детальним розрахунком заборгованості.

Отже, відповідач продовжив користуватися кредитом після закінчення лояльного періоду, що за договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 110 днів з моменту укладення договору до 09.01.2022 р.

Відповідно нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений пунктом 3.8. договору, є законним. При цьому акцентують, що позичальник, який не повернув кредит до спливу лояльного періоду, ніяким чином не порушив договір (а відтак не йдеться про відповідальність), відповідач продовжив користуватися кредитом, але на інших умовах і саме про це домовились сторони договору.

Задовольняючи позов в частині стягнення тіла кредиту та відмові у нарахованих процентів за користування кредитом, суд не вивчив та не проаналізував Договір, за яким стягується заборгованість, що є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом. При цьому суд проігнорував та не надав оцінки доводам позивача щодо подовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини.

Щодо справедливості розміру нарахованих процентів за користування кредитом, то враховуючи принцип свободи договору, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносити з позивачем. На момент укладення договору він не заявляв додаткових вимог щодо умов договору, погодився з усіма його умовами, в тому числі з розміром відсоткової ставки, погодився отримати кредит саме на умовах, визначених договором, отримав кредит, при цьому не відмовилася від Договору протягом 14 календарних днів у порядку та на умовах відповідно до ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування». Крім того, акцентують, що заперечень щодо його умов протягом більше чотирьох років після його укладення відповідач не заявляв. При цьому кредитний договір, укладений між сторонами, відповідає вимогам закону.

Окремо про добросовісність та справедливість. Як вбачається з матеріалів справи, Договір був укладений 22.09.2021 року тобто більше чотирьох років тому. За цим Договором позивач, розраховуючи отримати дохід, надав кредит позичальнику на певний строк з умовою, що він поверне кредит та сплатить нараховані проценти до кінця цього строку. Позичальник, отримавши гроші від кредитора, користувався кредитом, але жодного разу не сплатив навіть процентів. Внаслідок такої недобросовісної поведінки позичальника утворилась заборгованість за кредитом. При цьому позичальник жодного разу не зв`язався з кредитором, аби врегулювати питання наявної заборгованості. Очевидно, що така позиція відповідача направлена на неповернення кредиту та сплати процентів за його користування. Отже, поведінку відповідача важко назвати добросовісною, а ситуацію, коли кредитор більше чотирьох років не отримує свої гроші, справедливою.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Вимоги про відшкодування витрат позивача на правничу допомогу в сумі 10000 грн були доведені, оскільки вони пов`язані з розглядом справи, розмір яких є обґрунтованим, а також позивачем дотримані критерії розумності їх вартості.

Однією з підстав для зменшення розміру адвокатського гонорару суд першої інстанції зазначає той факт, що адвокат надає адвокатські послуги позивачу і нібито не витратив багато часу та зусиль на написання позовної заяви, формування правової позиції по правовідносинах, що виникли між сторонами.

Але зазначене твердження є безпідставним. Адвокат Герман Гурський є експертом в питаннях судового стягнення проблемної заборгованості за кредитними правовідносинами, має успішний досвід з супроводу даної категорії справ, створив та тривалий час підтверджує високий рівень професійної кваліфікації саме в сфері судового стягнення проблемної заборгованості.

Заявлений позивачем розмір адвокатського гонорару не є завищеним і не перевищує середньо-ринковий розмір послуг адвокатів по Київському регіону України. Таким чином, вимоги про відшкодування витрат позивача на правничу допомогу в сумі 10000 грн були доведені, оскільки вони пов`язані з розглядом справи, розмір яких є обґрунтованим, а також позивачем дотримані критерії розумності їх вартості.

Відзив на апеляційну скаргу представника ТзОВ "Кошельок" - Гурського Г.Ю., до суду апеляційної інстанції не поступав.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на викладене, розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Рішення суду першої інстанції переглядається судом апеляційної інстанції лише в частині відмовлених позовних вимогах, оскільки в іншій частині не оскаржується апелянтом.

Судом встановлено, що 22.09.2021 року між ТзОВ «Кошельок» та ОСОБА_2 укладено договір № 3390703556-470767 про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту.

Відповідно до умов зазначеного договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 3500 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим Договором. (п. 1.1. договору).

Згідно з п. 2.1 договору, кредит надається строком на 20 днів, (далі - «лояльний період», початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця).

Відповідно до п. 3.6 договору, сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду; з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процента річних, що становить 2,2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п.п. 3.7, 3.8 договору).

Згідно з п. 9.1. договору, договір є електронним документом, створеним і збереженим в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами власних обов`язків за цим договором (п. 9.2. договору).

Згідно з п. 9.4 договору невід`ємною частиною договору є «Правила надання позики на умовах фінансового кредиту ТзОВ «Кошельок»». Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил, текст яких знаходиться на сайті кредитодавця: https://koshelok.net.

За умовами п. 9.5 Договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Кредитодавцем в якості електронного підпису Позичальника буде використовуватись одноразовий ідентифікатор, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію».

Розділ «Місцезнаходження, реквізити та підписи сторін» містить дані позичальника ОСОБА_1 із зазначення його персональних даних, номеру телефону та електронної пошти (зворот а.с. 16-19).

Додатком № 1 до договору № 3390703556-470767 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, від 22.09.2021 року є графік розрахунків, згідно якого визначено дату видачі кредиту 22.09.2021, дату повернення кредиту 11.10.2021, Плата за користування кредитом (проценти) становить 913 % річних від суми кредиту за кожен день користування кредитом, що становить 1750 грн (а.с. 19).

Факт перерахування відповідачу грошових коштів у сумі кредиту підтверджується повідомленням, виданим ТОВ «ТАС ЛІНК», відповідно до якого через платіжну систему ТОВ «ТАС ЛІНК» було здійснено успішне зарахування грошових коштів на карту клієнта, номер транзакції e918f59d-e9f1-4561-a354-614b0640841d. Дата проведення операції 22-09-2021 13:32:34. Сума операції 3500 грн. Призначення переказу: «Видача кредитних коштів, Договор займа № 339073556-470767 (а.с. 22).

На підтвердження перерахування грошових коштів у сумі кредиту за Договором від 22.09.2021 року № 3390703556-470767 до позовної заяви додано довідку від 09.04.2026 року № 46/12.11/50544/2026/БТ, видану АТ «Ощадбанк», з якої вбачається що на ім`я ОСОБА_1 у банку відкрито рахунок, до якого емітовано банківську платіжну карту № НОМЕР_1 (а.с. 42).

Згідно з випискою АТ «Ощадбанк» по картковому рахунку ОСОБА_1 24.09.2021 зафіксовано зарахування на картку 3500 грн (а.с. 44).

Відповідно до детального розрахунку заборгованості за договором № 3390703556-470767 від 22.09.2021 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, заборгованість за кредитом становить 12180 грн, яка складається із заборгованість за сумою кредиту - 3500 грн та заборгованість за відсотками за користування позикою - 8680 грн (а.с. 20).

Докази щодо здійснення будь-яких платежів відповідачем на погашення заборгованості за кредитним договором в матеріалах справи відсутні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що стороною позивача був наданий перелік документів які були підписані начебто електронним підписом сторін договір споживчого кредиту, паспорт споживчого кредиту. Однак посилання сторони позивача на законодавство яке свідчить про укладення договору підписаного одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом; аналога власноручного підпису не було встановлено. Стороною позивача були надані не підписані бланки договору надання споживчого кредиту та паспорту споживчого кредиту. Саме виконання договору між сторонами про те, що одна сторона виконуючи договірні зобов`язання передати другій стороні грошові кошти не означало визнання відповідачем укладення договору між сторонами.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні даного договору позивач дотримав вимог про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Враховуючи наведене, суд вважає безпідставними позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 8680 гривень.

З таким висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, із огляду на таке.

Згідно з частинами 1, 3 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині 1 статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Положення частини 1 статті 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України (в редакції на час укладення кредитного договору), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до частини 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення частини 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції на час укладення кредитного договору), якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

На виконання приписів Закону України «Про електронні довірчі послуги» в Україні діють декілька способів електронної ідентифікації особи, які дозволяють однозначно її встановити, а саме:

1) використання кваліфікованого електронного підпису особи, який розміщений у вигляді приватного ключа на матеріальному носії інформації;

2) використання систем BankID, зокрема Національного банку України, який регулюється постановою правління цього банку від 17 березня 2020 року №32.

Відповідно до пунктів 1, 2, 6 частини другої розділу I Загальні положення постанови правління Національного банку України від 17 березня 2020 року №32 визначено:

1) абонент-ідентифікатор - банк України, який є абонентом Системи BankID Національного банку та безпосередньо виконує функції ідентифікації, автентифікації та верифікації клієнтів (банку), які є користувачами Системи BankID Національного банку;

2) абонент - надавач послуг - абонент Системи BankID Національного банку, який з її використанням отримує від абонента-ідентифікатора дані користувача Системи BankID Національного банку з метою надання йому послуг;

6) автентифікація - електронна процедура, яка дає змогу встановити та підтвердити особу користувача Системи BankID Національного банку.

Статтею 23 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що надавачі платіжних послуг, визначені в пункті 9 частини першої статті 10 цього Закону, зобов`язані здійснювати ідентифікацію та верифікацію користувачів відповідно до вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Кошельок» посилалося на те, що через неналежне виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором № 3390703556-470767 від 22.09.2021 року утворилась заборгованість в розмірі 12180 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3500 грн; заборгованість за відсотками - 8680 грн.

Насамперед слід зазначити, що згідно умов кредитного договору № 3390703556-470767 від 22.09.2021 року, він укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

ТзОВ «Кошельок» у позовній заяві зазначає, що позичальника ОСОБА_1 ідентифіковано та верифіковано шляхом отримання через систему BankID НБУ ідентифікаційних даних позичальника.

Судом встановлено, що кредитний договір № 3390703556-470767 від 22.09.2021 року не містить відомостей про його підписання позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який би відповідав вимогам закону «Про електронну комерцію» та закону «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто в договорі відсутня відмітка про скріплення електронним підписом і його укладення дистанційно. Не містить кредитний договір також відомостей про підписання його електронним підписом і самим кредитодавцем.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що кредитний договір № 3390703556-470767 від 22.09.2021 року не підписаний позичальником, тому визначені в ньому проценти не були погоджені сторонами, як і не погоджено строк кредитування ті інші істотні умови кредитного договору.

Також, щодо посилання заявника на те, що вимоги про відшкодування витрат позивача на правничу допомогу в сумі 10000 грн були доведені, оскільки вони пов`язані з розглядом справи, розмір яких є обґрунтованим, позивачем дотримані критерії розумності їх вартості, а тому суд першої інстанції мав повністю відшкодувати дані витрати, колегія суддів зазначає наступне.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що враховуючи ступінь складності справи та надані представником позивача докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, час та зусилля, витрачені на надання правової допомоги поза судовим засіданням, беручи до уваги принцип співмірності, достатнім є стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 4000 гривень.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до незгоди із ними, а відтак не впливають на остаточні висновки суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок», інтереси якого представляє Гурський Г.Ю. слід залишити без задоволення, а рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 06 травня 2026 року в оскаржуваній частині - залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється.

Оскільки ухвалою суду апеляційної інстанції від 15 червня 2026 року було зупинено дію оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, яке переглядалось, тому дію рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 06 травня 2026 року слід поновити.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок", інтереси якого представляє Гурський Герман Юрійович, залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 06 травня 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Поновити дію рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 06 травня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: О.З. Костів

М.В. Хома