Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №607/4944/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/4944/26Головуючий у 1-й інстанції Кунець Н.Р.

Провадження № 22-ц/817/835/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

секретар - Ліщак І.С.

з участю представника ПАТ "Центренерго" - Ключинського К.Л., представника ОСОБА_1 - адвоката Головченка О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства “Центренерго” на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 квітня 2026 року, ухвалене суддею Кунець Н.Р. у цивільній справі №607/4944/26 за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства “Центренерго” про визнання трудових відносин припиненими,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати припиненими трудові відносини між ним та Вуглегірською ТЕС ПАТ «Центренерго», а також стягнути судові витрати.

Позов обґрунтовано тим, що з 01 січня 2000 року позивач працював у Вуглегірській ТЕС ВАТ «Центренерго» водієм ІІ класу автотранспортного цеху. У серпні 2004 року у зв`язку зі змінами у штатному розписі його посаду перейменовано на водія автотранспортних засобів ІІ класу, а 15 серпня 2011 року він підтвердив ІІ клас кваліфікації.

Зазначав, що Вуглегірська ТЕС є відокремленим підрозділом ПАТ «Центренерго» та розташована у м. Світлодарську Донецької області.

У зв`язку з військовою агресією та веденням бойових дій наказом Вуглегірської ТЕС ПАТ «Центренерго» від 14 вересня 2022 року № 42-кп дію трудового договору з ним з 14 вересня 2022 року до відновлення виробничого процесу призупинено.

ОСОБА_1 досяг пенсійного віку та 07 лютого 2026 року звернувся до ПАТ «Центренерго» із заявою про звільнення у зв`язку з виходом на пенсію.

Листом від 24 лютого 2026 року відповідач повідомив, що Вуглегірська ТЕС з 24 травня 2022 року знаходиться на тимчасово окупованій території, а підприємство внаслідок бойових дій втратило доступ до кадрової, бухгалтерської та іншої документації відокремленого підрозділу, тому вирішення питання про звільнення працівника можливе лише після деокупації відповідної території, відновлення безпечного доступу до об`єктів підприємства та проведення інвентаризації первинних документів.

ОСОБА_1 вважав, що наведені обставини не можуть бути підставою для обмеження його права на припинення трудових відносин.

Посилався на те, що відповідно до статті 38 КЗпП України у разі, якщо заява працівника про звільнення за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, зокрема виходом на пенсію, роботодавець зобов`язаний розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Зазначав, що фактичне збереження трудових відносин перешкоджає реалізації його права на працевлаштування та зверненню за перерахунком пенсії. Неприйняття відповідачем рішення про його звільнення порушує гарантоване законом право працівника на припинення трудового договору.

Посилаючись на відсутність іншого ефективного способу захисту порушеного права просив позов задовольнити.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 квітня 2026 року позов задоволено.

Визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Вуглегірською ТЕС ПАТ «Центренерго» з 04 березня 2026 року внаслідок розірвання трудового договору з ініціативи працівника на підставі ст. 38 КЗпП України.

Стягнуто з ПАТ «Центренерго» на користь ОСОБА_1 1064,96 грн судового збору.

В апеляційній скарзі ПАТ “Центренерго” просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Вказує, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго», працівником якої є ОСОБА_1 , з 24 травня 2022 року перебуває на тимчасово окупованій території. Внаслідок бойових дій та раптового захоплення підприємства його персонал втратив доступ до кадрової, управлінської, бухгалтерської та податкової документації, у тому числі документів, які стосуються ОСОБА_1 .

Зазначало, що наказом від 14 вересня 2022 року № 42кп дію трудового договору з ОСОБА_1 призупинено до відновлення виробничого процесу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.

У заяві від 07 лютого 2026 року про звільнення у зв`язку з досягненням пенсійного віку ОСОБА_1 не зазначив конкретної дати звільнення, у зв`язку з чим його вимога про припинення трудових відносин не була чітко визначеною.

Товариство не відмовило позивачу у звільненні, а повідомило про неможливість вирішення цього питання до деокупації території, на якій розташована Вуглегірська ТЕС, відновлення безпечного доступу до об`єктів підприємства та проведення інвентаризації первинної документації. Тому висновок суду першої інстанції про відмову відповідача у задоволенні заяви позивача не відповідає фактичним обставинам справи.

Також заявник посилався на те, що у разі звільнення працівника роботодавець зобов`язаний провести з ним повний розрахунок, виплатити компенсацію за невикористані дні відпустки, повідомити про нараховані та виплачені суми та, за вимогою працівника, внести відповідні записи до трудової книжки. Водночас через відсутність доступу до первинної кадрової та бухгалтерської документації Вуглегірської ТЕС виконати такі обов`язки товариство наразі не має можливості.

Крім того, ПАТ «Центренерго» зазначало, що ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи, а законодавством передбачено спеціальний порядок припинення трудового договору для внутрішньо переміщених осіб, які не мають можливості припинити трудові відносини за попереднім місцем проживання, шляхом подання відповідної заяви через центр зайнятості. Однак позивач таким порядком не скористався, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

Суд першої інстанції також безпідставно врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15 лютого 2023 року у справі № 377/169/20 та від 22 травня 2019 року у справі № 757/61865/16-ц, оскільки фактичні обставини у цих справах істотно відрізняються від обставин цієї справи, а тому наведені правові висновки не є релевантними до спірних правовідносин.

У відзиві ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду — без змін. Вказує, що статтею 38 КЗпП України працівнику гарантовано право на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, а подальше формальне перебування у трудових відносинах за відсутності можливості їх фактично припинити обмежує свободу праці та створює для нього стан правової невизначеності.

Відсутність у ПАТ «Центренерго» доступу до кадрової, бухгалтерської та іншої документації Вуглегірської ТЕС у зв`язку з її перебуванням на тимчасово окупованій території не може бути підставою для відмови у судовому захисті права позивача на припинення трудових відносин, оскільки такі обставини виникли не з його вини.

Також зазначає, що доводи відповідача щодо неможливості проведення з ним повного розрахунку, виплати компенсації за невикористані відпустки та оформлення кадрових документів не стосуються предмета цього спору, яким є саме припинення трудових відносин. Сам факт призупинення дії трудового договору не позбавляє працівника права вимагати його припинення.

Щодо доводів апеляційної скарги про можливість припинення трудового договору шляхом звернення до центру зайнятості як внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 зазначив, що такий порядок передбачений для осіб, які мають намір припинити трудові відносини з метою набуття статусу безробітного та отримання відповідних соціальних послуг. Водночас позивач звернувся із заявою про звільнення у зв`язку з досягненням пенсійного віку, а тому не міг скористатися зазначеним механізмом.

Крім цього, подання заяви через центр зайнятості саме по собі не усувало б обставин, на які посилається ПАТ «Центренерго», оскільки доступ до кадрової та бухгалтерської документації підприємства однаково залишався б відсутнім. Відповідач, заперечуючи проти обраного позивачем способу захисту, не навів іншого ефективного способу припинення трудових відносин.

Заслухавши пояснення представника ПАТ “Центренерго” - Ключинського К.Л., який доводи апеляційної скарги підтримав, поясення представника ОСОБА_1 - адвоката Головченка О.А., який проти апеляційної скарги заперечив, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини справи.

Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 01 січня 2000 року на підставі наказу від 31 грудня 1999 року № 484 був прийнятий за переведенням до автотранспортного цеху Вуглегірської ТЕС ВАТ «Центренерго» водієм ІІ класу.

Наказом від 16 серпня 2004 року № 864-к у зв`язку зі змінами у штатному розписі його посаду перейменовано на водія автотранспортних засобів ІІ класу.

Відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 29 березня 2011 року Вуглегірську ТЕС ВАТ «Центренерго» перейменовано на Вуглегірську ТЕС ПАТ «Центренерго».

Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго» є відокремленим підрозділом ПАТ «Центренерго» та розташована у м. Світлодарську Бахмутського району Донецької області.

З 24 травня 2022 року м. Світлодарськ Донецької області перебуває на тимчасово окупованій території України.

Наказом Вуглегірської ТЕС ПАТ «Центренерго» від 14 вересня 2022 року № 42кп з 14 вересня 2022 року призупинено дію трудових договорів із працівниками Вуглегірської ТЕС, у тому числі з ОСОБА_1 , до відновлення виробничого процесу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану. Підставою для цього зазначено окупацію м. Світлодарська, припинення зв`язку зі станцією та відсутність доступу персоналу до підприємства, що унеможливило виконання сторонами обов`язків за трудовими договорами.

Згідно з довідкою від 12 жовтня 2022 року № 6117-5002224825 ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа з м. Світлодарська Донецької області, із фактичним місцем проживання у м. Тернополі.

Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Пенсійним фондом України 17 грудня 2025 року безстроково, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує пенсію за віком.

07 лютого 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до ПАТ «Центренерго» із заявою, у якій просив звільнити його за власним бажанням у зв`язку з досягненням пенсійного віку.

ПАТ «Центренерго» отримало зазначену заяву 18 лютого 2026 року, що підтверджується відомостями про відстеження поштового відправлення АТ «Укрпошта».

Листом від 24 лютого 2026 року № 01.05/659 ПАТ «Центренерго» повідомило ОСОБА_1 , що Вуглегірська ТЕС з 24 травня 2022 року знаходиться на тимчасово окупованій території, а внаслідок активних бойових дій персонал підприємства не мав можливості евакуювати первинні документи. У зв`язку з цим товариство втратило доступ до кадрової, управлінської, бухгалтерської та податкової документації за весь період діяльності Вуглегірської ТЕС.

У цьому ж листі ПАТ «Центренерго» повідомило, що розгляд питання щодо звільнення ОСОБА_1 буде можливим після деокупації території, на якій розташована Вуглегірська ТЕС, та відновлення безпечного і безперешкодного доступу персоналу до об`єктів підприємства для проведення інвентаризації первинних документів.

Відповідно до листа ПАТ «Центренерго» від 26 лютого 2026 року № 1.14.2/692 ОСОБА_1 залишається працівником Вуглегірської ТЕС ПАТ «Центренерго», а товариство не має доступу до будь-яких кадрових документів, що його стосуються.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини першої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Конституційний Суд України у Рішенні від 2 жовтня 2024 року № 9-р(I)/2024 наголосив, що право на працю пов`язане не лише з періодом безпосереднього виконання особою трудової функції, а охоплює також періоди прийняття її на роботу та припинення виконання нею трудових обов`язків.

Отже, свобода праці передбачає не тільки можливість вступу особи у трудові відносини, а й реальну можливість припинити їх на підставах і в порядку, визначених законом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Частиною першою статті 38 КЗпП України передбачено право працівника розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, зокрема виходом на пенсію, роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Спірні правовідносини виникли в період дії воєнного стану, тому до них підлягають застосуванню також положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX.

За змістом статті 13 Закону № 2136-IX у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, призупинення дії трудового договору є тимчасовим припиненням роботодавцем забезпечення працівника роботою та тимчасовим припиненням працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку зі збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. При цьому законом прямо встановлено, що призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин та не позбавляє його сторони права припинити трудовий договір з підстав, визначених законом.

Отже, призупинення дії трудового договору є тимчасовим правовим режимом існування трудових відносин і саме по собі не створює заборони чи іншої правової перешкоди для реалізації працівником права на звільнення за власним бажанням.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 липня 2024 року у справі № 521/2212/23 (провадження № 61-1108св24), відповідно до якої у законодавстві відсутня заборона щодо припинення трудових відносин під час призупинення дії трудового договору, а тому працівник має можливість звільнитися за власним бажанням, а роботодавець — припинити трудовий договір з інших передбачених КЗпП України підстав.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 2 жовтня 2024 року у справі № 754/8217/23 (провадження № 61-2489св24), у якій зазначено, що закон дозволяє припиняти трудові відносини у період, коли дію трудового договору призупинено.

Таким чином, доводи ПАТ «Центренерго» про те, що призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 перешкоджало його звільненню, не ґрунтуються на вимогах закону та не відповідають наведеній практиці Верховного Суду.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Вуглегірською ТЕС ПАТ «Центренерго», а з 14 вересня 2022 року дію трудового договору з ним було призупинено. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням.

7 лютого 2026 року ОСОБА_1 направив ПАТ «Центренерго» заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з досягненням пенсійного віку. ПАТ «Центренерго» отримало цю заяву 18 лютого 2026 року, що підтверджується відомостями АТ «Укрпошта» про відстеження поштового відправлення.

Листом від 24 лютого 2026 року № 01.05/659 ПАТ «Центренерго» не припинило трудовий договір з позивачем, а повідомило, що питання його звільнення може бути розглянуто після деокупації території, на якій розташована Вуглегірська ТЕС, відновлення безпечного і безперешкодного доступу персоналу до об`єктів підприємства та проведення інвентаризації первинних документів.

Доводи апеляційної скарги про те, що зазначений лист не є відмовою у звільненні, а лише повідомленням про відкладення вирішення цього питання, не впливають на правильність висновків місцевого суду.

Визначальним для вирішення спору є не формальне найменування чи словесне оформлення відповіді роботодавця, а той факт, що після отримання належним чином вираженого волевиявлення працівника трудовий договір у передбачений законом строк припинений не був.

Пов`язування реалізації права працівника на звільнення з майбутньою та невизначеною у часі подією — деокупацією території та відновленням доступу до документації — фактично позбавляє працівника можливості реалізувати гарантоване статтею 38 КЗпП України право на припинення трудових відносин.

Посилання ПАТ «Центренерго» на відсутність доступу до кадрової, управлінської та бухгалтерської документації Вуглегірської ТЕС також не є підставою для відмови у позові.

Статті 47, 116 КЗпП України визначають обов`язки роботодавця щодо оформлення звільнення і проведення розрахунку з працівником, однак не встановлюють, що неможливість негайного виконання окремих супутніх обов`язків є підставою для примусового збереження трудових відносин всупереч волі працівника.

Більше того, стаття 13 Закону № 2136-IX у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не лише прямо допускає припинення трудового договору під час його призупинення, а й окремо врегульовує наслідки такого припинення: роботодавець зобов`язаний провести розрахунок із працівником, а також видати трудову книжку у визначеному законом порядку; у разі відсутності доступу до трудової книжки або її втрати роботодавець зобов`язаний видати працівнику її дублікат. Зміст цієї норми свідчить, що оформлення розрахунку та кадрових документів є наслідком припинення трудового договору, а не передумовою виникнення у працівника права на його припинення.

За таких обставин, неможливість ПАТ «Центренерго» отримати доступ до частини первинної документації внаслідок окупації не може трансформувати трудові відносини у безстроковий правовий зв`язок, який працівник позбавлений можливості припинити до деокупації відповідної території.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа мав припинити трудовий договір шляхом звернення до центру зайнятості.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір відповідно до пункту 1 статті 36, статей 38, 39 КЗпП України у зв`язку з неможливістю продовження роботи за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку шляхом подання до центру зайнятості заяви на ім`я роботодавця.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що передбачений нею механізм є спеціальною додатковою можливістю для внутрішньо переміщеної особи, спрямованою на набуття статусу безробітного та отримання відповідних соціальних гарантій. Закон не визначає цей порядок як виключний та не встановлює обов`язку внутрішньо переміщеної особи припиняти трудовий договір лише через центр зайнятості.

Сам факт набуття ОСОБА_1 12 жовтня 2022 року статусу внутрішньо переміщеної особи не покладав на нього обов`язку припинити наявні трудові відносини через центр зайнятості та не позбавляв права надалі реалізувати загальний механізм розірвання трудового договору за власною ініціативою, передбачений статтею 38 КЗпП України.

Отже, те, що позивач не скористався спеціальною процедурою одразу після взяття на облік як внутрішньо переміщена особа, не може розцінюватися як підстава для відмови у захисті його права на звільнення після виходу на пенсію.

При цьому згідно з пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу зареєстрованого безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії.

Як встановлено судом, на час звернення із заявою про звільнення ОСОБА_1 уже отримував пенсію за віком. Отже, процедура, на яку посилається ПАТ «Центренерго», за своїм нормативним призначенням не є тим механізмом, яким позивач був зобов`язаний скористатися для реалізації права на звільнення у зв`язку з виходом на пенсію.

Крім того, у цій справі відсутня ситуація фактичної неможливості комунікації з роботодавцем: ПАТ «Центренерго» як юридична особа знаходиться на підконтрольній Україні території, отримало заяву ОСОБА_1 про звільнення та надало на неї письмову відповідь.

Тому посилання на спеціальний механізм подання заяви через центр зайнятості не усуває обов`язку роботодавця належно відреагувати на безпосередньо отриману ним заяву працівника.

Щодо доводів апеляційної скарги про невизначення позивачем конкретної дати звільнення колегія суддів виходить із такого.

Заява ОСОБА_1 була отримана роботодавцем 18 лютого 2026 року. Відповідно до частини першої статті 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями, а строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня.

Оскільки в заяві конкретна дата припинення трудового договору не була зазначена, суд першої інстанції, з урахуванням загального правила частини першої статті 38 КЗпП України про двотижневий строк письмового попередження роботодавця та уточнення представника позивача в судовому засіданні, обґрунтовано визначив датою припинення трудових відносин 4 березня 2026 року, тобто після спливу двох тижнів з дня одержання роботодавцем заяви.

Визначення судом юридично правильної дати припинення трудових відносин саме по собі не свідчить про вихід за межі позовних вимог, оскільки предметом позову від початку було припинення трудових відносин, а дата визначає момент настання правового наслідку заявленої вимоги.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 18 березня 2026 року у справі № 522/8027/22 (провадження № 61-6038св25), відповідно до якої суд, встановивши неправильність дати звільнення, повинен визначити правильну дату, навіть якщо окремої позовної вимоги про її зміну не заявлено, виходячи з принципу верховенства права.

Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 377/169/20 (провадження № 61-13316св21) зазначив, що недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист порушених прав.

За відсутності іншого ефективного механізму судового захисту визнання трудових відносин припиненими може бути належним та ефективним способом захисту відповідно до частини другої статті 5 ЦПК України.

Колегія суддів враховує, що фактичні обставини справи № 377/169/20 не є тотожними обставинам цієї справи, оскільки у ній ішлося про припинення строкового контракту.

Однак, наведений у цій постанові загальний правовий висновок щодо допустимості судового визнання трудових відносин припиненими у ситуації, коли роботодавець не оформлює їх припинення і працівник позбавлений іншого ефективного механізму реалізації свого права, є застосовним до спірних правовідносин.

Подібний загальний підхід щодо ефективності такого способу захисту раніше висловлювався Верховним Судом у постановах від 22 травня 2019 року у справі № 757/61865/16-ц та від 25 листопада 2019 року у справі № 201/1384/16-ц.

Водночас колегія суддів бере до уваги, що зазначені справи стосувалися керівників юридичних осіб і мали інший фактичний склад. Тому ці постанови не є визначальними для вирішення цієї справи, а підтверджують лише загальний підхід до необхідності забезпечення ефективного захисту права працівника на припинення трудових відносин.

Таким чином, встановивши, що позивач належним чином висловив волю на припинення трудових відносин за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, роботодавець отримав його заяву, однак трудовий договір у передбачений законом строк не припинив, а інший обов`язковий для позивача ефективний позасудовий механізм припинення цих правовідносин відсутній, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність порушеного права ОСОБА_1 та необхідність його судового захисту шляхом визнання трудових відносин припиненими з 4 березня 2026 року на підставі статті 38 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги про неможливість проведення розрахунку при звільненні, відсутність доступу до документації, призупинення дії трудового договору, можливість використання позивачем процедури через центр зайнятості та нерелевантність окремих постанов Верховного Суду не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і зводяться до іншого тлумачення норм матеріального права та обставин, яким місцевий суд надав належну правову оцінку.

Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 квітня 2026 року ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для його скасування чи зміни, у зв`язку з чим апеляційну скаргу ПАТ «Центренерго» слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “Центренерго” — залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 квітня 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 13 серпня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Костів О.З.

Храпак Н.М.