Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №591/514/26 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м.Суми

Справа №591/514/26

Номер провадження 22-ц/816/2420/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Сидоренко А. П. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Сізова Д. В.

за участю секретаря судового засідання -

Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» Клименка Тараса Васильовича на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25 травня 2026 року у складі судді Северинової А.С., ухваленого в м. Суми у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, повний текст складено 25 травня 2026 року,

в с т а н о в и в:

22 січня 2026 року представник ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 січня 2025 року між позивачем та відповідачкою укладено договір про надання кредиту № 522586-КС-001 у письмовій формі у вигляді електронного документа шляхом використання одноразового ідентифікатора UA-0969 для підписання кредитного договору, а також підтвердження ознайомлення з Правилами надання грошових коштів у кредит та іншими супутніми документами.

Відповідно до умов кредитного договору відповідачка отримала кредит у сумі 50000 грн на засадах строковості, поворотності та платності й зобов`язалася повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених кредитним договором і Правилами надання грошових коштів у кредит.

Сторони погодили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1% за кожен день користування кредитом.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором відповідачка на виконання його умов здійснила часткову оплату за договором у загальному розмірі 23000 грн 00 коп. На думку позивача, здійснення відповідачкою часткової оплати свідчить про вчинення нею конклюдентних дій щодо визнання договору та, відповідно, правомірності вимог позивача, що випливають із договору про надання кредиту.

Позивач зазначає, що відповідачка до теперішнього часу належним чином не виконала своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 01 січня 2026 року утворилася заборгованість у розмірі 146500 грн 00 коп., яка складається із: простроченої заборгованості за тілом кредиту – 50000 грн 00 коп.; простроченої заборгованості за процентами – 70000 грн 00 коп.; заборгованості за процентами, нарахованими відповідно до статті 625 ЦК України – 22500 грн 00 коп.; простроченої заборгованості за комісією – 4000 грн 00 коп.

Зазначену суму заборгованості позивач просить стягнути з відповідачки на свою користь, а також сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 25 травня 2026 року позовні вимоги ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за договором № 522586-КС-001 про надання кредиту від 15 січня 2025 року в сумі 111500 грн 00 коп. та судовий збір у сумі 2026 грн 35 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, представник ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором, а саме: загальну стягнену суму з 111500,00 грн на нову суму 124000,00 грн, в решті рішення залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги мотивував тим, що відмовляючи у частковому задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 20135,94 грн, суд першої інстанції виходив із того, що умова договору про сплату комісії за видачу кредиту є нікчемною, оскільки договір не містить переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, а позивач не надав доказів їх погодження зі споживачем. У зв`язку з цим суд застосував наслідки недійсності нікчемного правочину відповідно до статті 216 ЦК України та дійшов висновку про нікчемність договору в цій частині.

Суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість за процентами за користування кредитом становить 84500 грн, а загальний розмір заборгованості за тілом кредиту та процентами – 134500 грн. З урахуванням сплачених відповідачкою 23000 грн суд визначив розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у сумі 111500 грн.

На думку апелянта, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права.

Щодо законності позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом у сумі 70000,00 грн, на думку апелянта, висновки суду ґрунтуються на неправильному ототожненні процентів за користування кредитом, передбачених статтями 1048, 1056-1 ЦК України, з процентами, які нараховуються за порушення грошового зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Позивач зазначає, що звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості у розмірі 146500,00 грн, яка складалася з: 50000,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 70000,00 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 22500,00 грн процентів відповідно до статті 625 ЦК України та 4000,00 грн заборгованості за комісією.

При цьому позивач вказує, що штрафні санкції та проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, ним не нараховувалися та до складу заявлених вимог не включалися.

Зазначає, що відповідно до умов кредитного договору відповідачці було надано кредит у розмірі 50000,00 грн строком на 24 тижні із фіксованою процентною ставкою 1% за кожен день користування кредитом. Проценти за користування кредитом нараховувалися щоденно на фактичний залишок заборгованості за тілом кредиту виключно в межах строку дії договору та відповідно до його умов.

Також зазначає, що згідно з графіком платежів у разі належного виконання позичальником своїх зобов`язань загальна сума платежів за договором становила б 122862,02 грн, з яких 62862,02 грн — проценти за користування кредитом. Однак відповідачка здійснила лише часткову оплату у розмірі 23000,00 грн, що призвело до збільшення розміру нарахованих процентів у зв`язку з непогашенням заборгованості відповідно до графіка.

Позивач зазначає, що наданий ним розрахунок заборгованості за кредитним договором відповідає умовам договору та вимогам статей 1048, 1050, 1056-1 ЦК України, а тому заявлені вимоги про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 70000,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір таких процентів визначається договором, законом чи іншим актом цивільного законодавства.

Проценти за користування кредитом, передбачені частиною першою статті 1048 ЦК України, є платою за правомірне користування позиченими коштами протягом строку кредитування. Натомість проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, застосовуються у разі прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, на думку апелянта, є помилковим ототожнення процентів за користування кредитом із процентами за неправомірне користування чужими грошовими коштами відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки вони мають різну правову природу.

Таким чином, у цій справі позивачем заявлено вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих на залишок заборгованості за тілом кредиту в межах строку дії договору, встановленого умовами договору № 504709-КС-002 про надання кредиту від 24 серпня 2024 року, який закінчувався 02 липня 2025 року.

Щодо законності включення до кредитного договору умов про сплату позичальником комісії за надання кредиту позивач зазначає, що кредитним договором передбачено сплату разової комісії за надання кредиту, розмір якої є фіксованим та незмінним. Умови щодо комісії визначені безпосередньо в кредитному договорі, Правилах надання споживчих кредитів, Паспорті споживчого кредиту та Таблиці обчислення загальної вартості кредиту, з якими відповідачка була ознайомлена та погодилася шляхом підписання договору в електронній формі.

На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував, що комісія та порядок її сплати передбачені пунктами 2.1, 2.5, 4.2.2 кредитного договору та відповідними положеннями Правил, які є невід`ємною частиною договору.

Позивач вважає, що встановлення комісії за надання кредиту є правомірним, оскільки вона була погоджена сторонами, включена до загальних витрат за кредитом та відображена у графіку платежів.

Позивач зазначає, що спеціальним законодавством України передбачено право кредитодавця включати до кредитного договору умови щодо сплати комісії, нараховувати її та вимагати стягнення несплаченої суми комісії, у тому числі в судовому порядку.

Таким чином, на думку позивача, позовні вимоги ТОВ «БІЗПОЗИКА» до ОСОБА_1 у розмірі 124000,00 грн, що складаються із заборгованості за тілом кредиту – 50000,00 грн, процентами за користування кредитом – 70000,00 грн та комісією – 4000,00 грн, є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідачка своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам законодавства оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 заповнила анкету клієнта ТОВ «Бізнес позика», у якій вказала свої персональні дані, дані документів, що посвідчують особу, суму бажаного кредиту у розмірі 50000 грн 00 коп., дату отримання кредиту 15 січня 2025 року, номер банківського рахунку/банківської картки для перерахунку коштів № НОМЕР_1 (а.с. 49).

15 січня 2025 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) № 522586-КС-001 (далі – Договір), з пропозицією укласти договір (офертою) та прийняттям (акцептом) пропозиції (оферти) щодо укладення договору шляхом обміну електронним повідомленням, через особистий кабінет позичальника на сайті кредитодавця.

Вищезазначений Договір укладений у електронній формі та підписаний відповідачкою аналогом електронного цифрового підпису у формі одноразового ідентифікатора UA-0969.

Відповідно до п. 2.1 Договору кредитодавець надає позичальникові кредит у розмірі 50000 грн 00 коп. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика».

У пункті 2.3 Договору визначено строк, на який надається кредит: 24 тижні.

Стандартна процентна ставка за кредитом в день 1%, фіксована. Фіксована процента ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) Договору. Встановлений Договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено Кредитодавцем в односторонньому порядку (пункт 2.4).

Відповідно до п. 2.5 Договору, комісія за видачу кредиту становить 10000,00 грн.

Загальний розмір наданого кредиту: 50000,00 грн (п.2.6 Договору).

Строк дії договору: до 02 липня 2025 року (п.2.7 Договору).

Відповідно до п. 4.2. Договору, Позичальнику здійснюється нарахування Процентів за зниженою процентною ставкою, вказаною у п. 10.2. Договору, починаючи з першого для користування Кредитом. Позичальник зберігає можливість сплати Процентів за зниженою процентною ставкою, протягом усього періоду дії Договору за умови сплати Позичальником своєчасно і у повному обсязі процентів, комісії та частини суми наданого Кредиту, в порядку та в розмірах, зазначених в графіку платежів, що вказаний в п. 4.2.2. та Додатку №1 до Договору.

У разі несплати Позичальником у повному обсязі платежу, передбаченого Графіком платежів та не погашення заборгованості із внесення платежу, передбаченого Графіком платежів протягом наступних 7 (семи) діб, починаючи з 8 (восьмого) дня прострочення внесення платежу, передбаченого Графіком платежів, подальше нарахування Процентів здійснюється за Стандартною процентною ставкою до закінчення Строку кредитування за цим Договором.

Згідно п. 4.2.1. Договору, у разі, якщо погашення кредиту здійснюється відповідно до погодженого Сторонами графіку платежів, що наведений в п. 4.2.2. та Додатку № 1 до Договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого Кредиту, то зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом розраховуються відповідно до Зниженої процентної ставки, що вказана в п 2.4. Договору.

За умовами п. 4.2.2. Договору, сторони на момент укладення Договору встановили орієнтований графік платежів, припускаючи, шо позичальник буде його дотримуватись і застосовуватиметься Знижена процентна ставка.

Встановлений цим пунктом Договору графік платежів передбачає сплату відповідачкою платежів на погашення заборгованості за тілом, процентами та комісією за надання кредиту.

У відповідності до п. 4.2.4. Договору, у разі не повернення будь-якого з платежів у строки, передбачені графіком платежів, Кредитодавець здійснює відповідне коригування зобов`язань Позичальника, зокрема враховуючи те, що у такому разі умови про нарахування Процентів за Зниженою процентною ставкою починаючи з 8 (восьмого) дня прострочення внесення платежу, передбаченого Графіком платежів, надалі не застосовуються, водночас, проценти за користування Кредитом нараховуються на фактичний залишок суми Кредиту. Всі нараховані Проценти мають бути сплачені не пізніше дати кожного із наступних чергових платежів, водночас Сторони погодили, що Кредитодавець за аналогією з порядком, визначеним в абз. 2 п. 1 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» надає Позичальнику оновлений графік платежів шляхом відображення такого графіку в Особистому кабінеті Позичальника.

Відповідно до п. 4.2.5. Договору, скасування умови про нарахування Процентів за Зниженою процентною ставкою та початок нарахування Процентів за Стандартною процентною ставкою на умовах, викладених в цьому Договорі не є зміною істотних умов цього Договору.

За умовами п. 10.2. Договору позичальнику здійснюється нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою починаючи з першого дня користування Кредитом. Знижена процентна ставка за Кредитом: в день 1%, фіксована.

Відповідно до п. 11.4.4. Кредитного договору, Позичальник ознайомлений з Договором та Правилами, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань, вважає їх справедливими та погоджується неухильно дотримуватись їх та, відповідно, уклав Договір з вільним волевиявленням (а.с.17-26).

Листом АТ КБ «ПриватБанк» від 11 березня 2026 року за вих. № 20.01.0.0.0/7-260306/78642-БТ повідомлено, що на ім`я відповідачки ОСОБА_1 емітовано карту номер НОМЕР_1 , а також додано виписку по цьому рахунку за період з 15 січня 2025 року по 02 липня 2025 року, з якої слідує зарахування 15 січня 2025 року відповідачці ОСОБА_1 на її рахунок 50000 грн 00 коп., що в сукупності з іншими доказами у своєму взаємозв`язку вказує на те, що позивач ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надав відповідачці кредит на її банківський рахунок вказаний нею ж (а.с. 124-128, 133, 134-138).

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 06 січня 2026 року заборгованість відповідачки за кредитним договором № 522586-КС-001 від 15 січня 2025 року становила 146500 грн, що складається з:

суми прострочених платежів по тілу кредиту – 50000 грн 00 коп.,

суми прострочених платежів по процентах – 70000 грн 00 коп.,

суми заборгованості по відсотках за ст. 625 ЦК України – 22500 грн 00 коп. та

суми прострочених платежів за комісією – 4000 грн 00 коп. (а.с. 11-13, 14).

Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції встановив факт укладення між сторонами 15 січня 2025 року кредитного договору № 522586-КС-001 в електронній формі та отримання відповідачкою кредитних коштів у розмірі 50000 грн.

Вирішуючи спір, суд дійшов висновку, що відповідачка належним чином не виконала зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним та визнав обґрунтованими вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом, оскільки умовами договору передбачено стандартну процентну ставку у розмірі 1 % на день, а нарахування процентів здійснено в межах строку дії договору.

Разом із тим, суд відмовив у стягненні комісії за видачу кредиту, оскільки умова договору щодо її сплати є нікчемною у зв`язку з відсутністю доказів надання додаткових чи супутніх послуг, за які могла б стягуватися така плата.

Також суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки такі нарахування здійснені в період дії воєнного стану, а позичальник відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України звільнений від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Здійснивши власний розрахунок заборгованості, суд визначив її розмір у сумі 111500 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом з урахуванням здійснених відповідачкою платежів у розмірі 23000 грн, та задовольнив позов частково.

Колегія суддів погоджується із таким висновками суду першої інстанції.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом ст. ст 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог статей 526, 530, 610, 611, 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових та/або супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової та/або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору; 15) право споживача на звернення до Національного банку України у разі порушення кредитодавцем, новим кредитором та/або колекторською компанією законодавства у сфері споживчого кредитування, у тому числі порушення вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної поведінки), а також на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої споживачу у процесі врегулювання простроченої заборгованості.

За правилами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто існує презумпція правомірності наведених правочинів, допоки іншого висновку не дійде суд у самостійному провадженні.

Судом встановлено та не спростовано доводами апеляційної скарги, що 15 січня 2025 року між сторонами укладено договір про надання кредиту дистанційно, в електронній формі, у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Таким чином, між сторонами виникли договірні зобов`язання, які відповідно до вимог цивільного законодавства є обов`язковими для виконання кожною із сторін.

У відповідності до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно матеріалів справи, за умовами Договору № 522586-КС-001 про надання кредиту від 15 січня 2025 року сторони встановили строк кредитування 24 тижні, дата повернення кредиту 02 липня 2025 року.

Колегія суддів погоджується з розрахунком суду першої інстанції, відповідно до якого розмір заборгованості за тілом кредиту становить 50 000 грн.

Розмір заборгованості за процентами за користування кредитом становить: 50 000 грн ? 1 % ? 169 днів = 84 500 грн.

Таким чином, загальний розмір заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом становить 134 500 грн (50 000 грн + 84 500 грн).

Щодо доводів апеляційної скарги про законність включення до кредитного договору умов про сплату позичальником комісії за надання кредиту, колегія суддів приходить до таких висновків.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).зазначила, що «комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що «якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У справі, яка переглядається установлено, що умовами пункту 2.5 договору № 522586-КС-001 від 15 січня 2025 року до сукупної вартості кредиту включено комісію за надання кредиту в сумі 1000 грн 00 коп.

Аналіз пункту 2.5 указаного договору свідчить, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з наданням кредиту, які надаються позичальнику та за які кредитодавцем встановлена комісія у зазначеному розмірі одноразово. Позивачем не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, не зазначено які саме послуги, пов`язані з наданням кредиту, виконує позивач за сплачену позичальником комісію. Умови пункту 5 угоди не містять зобов`язання кредитора вчинити відповідну дію на користь позичальника внаслідок отримання комісії.

Надання кредиту є по суті основним обов`язком кредитодавця за умовами укладеного із споживачем договором, а не послугою, виконання якого не може здійснюватися за окрему плату.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Зважаючи на викладене, положення пункту 2.5 кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту є нікчемними відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Указаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі № 582/202/22.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Оскільки договір про надання кредиту № 522586- КС-001 від 15 січня 2025 року у частині встановлення комісії за видачу кредиту є нікчемним, а тому суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог в частині стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 4000 грн.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

При цьому колегія суддів враховує, що проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою не є платою за користування кредитними коштами, а є заходом цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Посилання позивача на умови кредитного договору, якими передбачено можливість нарахування процентів відповідно до статті 625 ЦК України, не є підставою для їх стягнення, оскільки наявність відповідної договірної умови не усуває дії спеціальної норми закону, яка визначає особливості відповідальності позичальника у період дії воєнного стану.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за кредитним договором позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати неустойки та інших платежів, нарахованих за таке прострочення.

Отже, враховуючи, що нарахування процентів відповідно до статті 625 ЦК України здійснювалося у період дії в Україні воєнного стану, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні цих позовних вимог є правильним та таким, що відповідає вимогам матеріального права.

Не заслуговують на уваги і доводи апеляційної скарги щодо хибного ототожнення судом процентів, які нараховуються протягом строку кредитування та процентів, які нараховуються за порушення грошового зобов`язання у випадку, коли сума кредиту не повертається позичальником у визначений ним строк (ст. 625 ЦК України).

Так, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача, крім тіла кредиту, заборгованість за процентами за користування кредитом, відмовивши у задоволенні позовних вимог про стягнення суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України, про що просив позивач.

Зазначення в апеляційній скарзі про відсутність права суду зменшувати загальний розмір відсотків річних, який був погоджений та прийнятий сторонами, не відповідає змісту оскаржуваного судового рішення.

Здійснивши власний розрахунок заборгованості, суд першої інстанції визначив її розмір у сумі 111500 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом з урахуванням здійснених відповідачкою платежів у розмірі 23000 грн, та задовольнив позов частково.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правильності здійсненого розрахунку заборгованості, оскільки при визначенні її остаточного розміру суд обґрунтовано врахував здійснені відповідачкою платежі, зменшивши на їх суму загальний розмір нарахованої заборгованості. Такий підхід відповідає суті зобов`язальних правовідносин, адже часткове виконання боржником свого грошового зобов`язання зменшує розмір непогашеного боргу.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, належної правової оцінки судом обставин справи та не впливають на правильність ухваленого рішення.

У відповідності до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу представника позивача необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Враховуючи те, що ціна позову у зазначеній справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст.389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

В задоволенні апеляційної скарги представника Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» Клименка Тараса Васильовича відмовити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повне судове рішення складено 13 серпня 2026 року.

Головуючий - А. П. Сидоренко

Судді: О. І. Собина

Д. В. Сізов