Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №495/1542/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6096/26

Справа № 495/1542/26

Головуючий у першій інстанції Волкова Ю. Ф.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,

за участю секретаря – Скрипченко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 березня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне Управління Держпраці в Одеській області про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.

27 лютого 2026 року ОСОБА_1 , заінтересована особа: ГУ Держпраці в Одеській області, звернувся до сулу із заявою про встановлення факту, який має юридичне значення: співвідношення спеціального звання «Радник митної служби 1 рангу» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 4 рангу державного службовця з 01 травня 2016 року.

Цією ж заявою просить зобов`язати Головне Управління Держпраці в Одеській області визнати запис за № 35 недійсним та вчинити новий, коректний запис у трудову книжку НОМЕР_1 , відповідно до положень, передбачених Інструкцією № 58 затвердженою Наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», про встановлення 4 (четвертого) рангу державного службовця з травня 2016 року.

Заява вмотивована тим, що 08 листопада 2006 року відповідно до наказу Державної митної служби України (далі – ДМСУ) за № 725-к, ОСОБА_1 було присвоєно спеціальне звання «Радник митної служби 1 рангу» із відповідним записом у трудовий книжці НОМЕР_1 за № 21. В подальшому він працював на різних посадах у системі ДМСУ до 18.04.2011р. у такому ж званні.

07 квітня 2015 року заявника було зараховано на посаду помічника – консультанта Народного депутата України ОСОБА_2 на час депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» з присвоєнням 7 (сьомого) рангу державного службовця (Апарат Верховної Ради України), розпорядженням від 08.04.2015 за № 4181. 25.04.2016.

Відповідно до Розпорядження від 22.04.2016 за №829-к заявника було звільнено з посади помічника – консультанта Народного депутата України ОСОБА_2 порядком переведення для подальшої роботи в Головне Управління Держпраці в Одеської області відповідно до п.5 ст. 38 КЗпП України.

Таким чином, станом на 28 квітня 2016 року, вже працюючи в ГУ Держпраці в Одеській області, заявник мав 7 (сьомий) ранг державного службовця. 02 січня 2020 року відповідно до Наказу Головного Управління Держпраці в Одеської області № 08-к, заявнику було присвоєно 6 (шостий) ранг державного службовця. В Головному управлінні Держпраці в Одеській області заявника працював до 23.07.2021.

До набрання чинності Законом № 889 діяв Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (далі – Закон № 3723), положеннями якого не було передбачено присвоєння рангів державних службовців відповідно до співвідношення між рангами державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями.

02 квітня 2025 року заявник звернувся до НАДС із зверненням, щодо надання роз`яснення про співвідношення присвоєння рангів держслужбовцям. Отримавши відповідь від НАДС, він з`ясував, що з травня 2016 року, коли вже працював в ГУ Держпраці в Одеській області, заявнику мали присвоїти ранг державного службовця у межах займаної категорії посад державних службовців, а саме 4 (четвертий) ранг.

Однак в трудовій книжці НОМЕР_1 за № 35 від 31.05.2016 було вчинено некоректний запис, який не відповідає отриманому роз`ясненню НАДС (без урахування раніш присвоєного спеціального звання «Радник митної служби 1 рангу» із відповідним записом у трудовий книжці НОМЕР_1 за № 21).

Водночас пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 встановлено, що міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади забезпечити присвоєння рангів державних службовців відповідно до Порядку №306, затвердженого цією постановою.

Тобто з набранням чинності Законом № 889 (01 травня 2016 року) державним службовцям мали присвоїти ранги відповідно до Закону № 889.

Так абзацом третім пункту 10 Порядку № 306 передбачено, що у разі коли державному службовцю, який має відповідне військове звання, дипломатичний ранг чи інше спеціальне звання, присвоєно ранг відповідно до Закону № 3723, що є нижчим, ніж передбачено співвідношенням, йому присвоюється ранг на рівні рангу виходячи із співвідношення.

Згідно із Додатком 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 306 «Співвідношення між рангами державних службовців і спеціальними званнями посадових осіб митних органів» спеціальне звання «Радник митної служби 1 рангу» співвідноситься до 4 рангу державного службовця.

Отже, особі, яка має спеціальне звання «Радник митної служби 1 рангу», присвоюється 4 ранг державного службовця відповідно до співвідношення між рангами державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями.

Таким чином, перебуваючи станом на 01 травня 2016 року на посаді державної служби, заявнику мали присвоїти 4 ранг державного службовця відповідно до співвідношення.

01 травня 2025 року заявник звернувся до Головного Управління Держпраці в Одеській області з проханням, щодо вирішення питання про відновлення (встановлення) мені з травня 2016 р. 4 рангу державного службовця з усіма відповідними діями.

Як варіант досудового врегулювання питання, у своєму зверненні до Головного Управління Держпраці в Одеській області, заявник пропонував видання Наказу «Про внесення Запису за № 35 недійсним» та вчинення нового, коректного запису у трудову книжку НОМЕР_1 , відповідно до положень, передбачених Інструкцією № 58 затвердженою Наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.93 Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників».

12 червня 2025 року за №ОД/1/5300-22 заявник отримав відповідь від Головного Управління Держпраці в Одеській області, що на підставі наказу Державної служби України з питань праці №237 від 07.12.2022 Головним управлінням припинено з 08 грудня 2022 року здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах та відсутності закріпленого в діючому законодавстві, що регулює питання проходження державної служби, механізму відновлення (встановлення) колишньому державному службовцю права на ранг державним органом, який знаходиться у стані ліквідації, відповідно, у Головного управління відсутні правові підстави для задоволення мого прохання з пропозицією, для остаточного вирішення спірного питання по суті, рекомендували звернутися з позовом до суду.

Тобто, з 01 травня 2016 року у заявника фактично виникло право з настанням певних обставин, а саме: згідно із Додатком 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 306, тобто обов`язком роботодавця було присвоєння мені 4 рангу державного службовця відповідно до співвідношення між рангами державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями.

Проте не зважаючи на звернення задля досудового вирішення питання відновлення (встановлення) колишньому державному службовцю права на відповідний ранг, державний орган повідомив про відсутність закріпленого в діючому законодавстві, що регулює питання проходження державної служби, механізму відновлення (встановлення) колишньому державному службовцю права на ранг державним органом, який знаходиться у стані ліквідації.

При фактичній відмові державного органу (Головного Управління Держпраці в Одеській області) про прохання виправлення у трудовій книжці помилки, у заявник немає іншого, передбаченого законом права на захист власного невизнаного права й інтересу окрім подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: встановлення юридичного факту, що особі, яка має спеціальне звання «Радник митної служби 1 рангу», присвоюється 4 ранг державного службовця відповідно до співвідношення між рангами державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями, який має бути здійсненим виправленням помилки, визнанням запису за № 35 недійсним та вчиненням нового, коректного запису у трудову книжку НОМЕР_1 .

Заява подана у зв`язку з тим, що тільки у судовому порядку має бути встановлений факт, від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення,

Мета встановлення юридичного факту сформульована в самій заяві та визначатися змістом Додатку 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 306 та запису у трудовий книжці НОМЕР_1 за № 21 про присвоєння спеціального звання «Радник митної служби 1 рангу» відповідно до наказу Державної митної служби України за № 725-к від 08.11.2006 про факт, що перебуваючи станом на 01 травня 2016 року на посаді державної служби, роботодавець мав обов`язок присвоїти заявнику 4 ранг державного службовця відповідно до співвідношення.

Ціль заяви є визначальною, її юридична значущість і визначення кола заінтересованих осіб, кола доказів, що повинні бути дослідженні під час судового розгляду справи, тощо.

Короткий зміст ухвалу суду першої інстанції.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 березня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне Управління Держпраці в Одеській області про встановлення факту, що має юридичне значення. Роз`яснено, що заявник може звернутись із відповідним позовом в порядку позовного провадження.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвали нове рішення щодо розгляду заяви у порядку окремого провадження, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що:

1)судом першої інстанції помилково та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного їх дослідження та оцінки, а саме, не враховано безспірність, як одну з головних ознак окремого провадження;

2)чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку, щодо встановлення юридичного факту, який визначено змістом Додатку 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 306 про співвідношення спеціального звання «Радник митної служби 1 рангу» до 4 рангу державного службовця.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частиною третьою статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 294 ЦПК України).

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний із порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 200/14136/17, провадження № 61-15965св19.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Під спором про право у справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.

Із змісту поданої заяви випливає, що у правовідносинах між ОСОБА_1 та у тому числі заявленою заінтересованою особою (ГУ Держпраці в Одеській області) виник спір про право, а саме – спір з приводу проходження державної служби, який має публічно-правовий характер. Серед мотивів поданої заяви ОСОБА_1 вказує – захист невизнаного права.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає таке.

Окреме провадження характеризується безспірністю, тобто ніхто не заперечує те право, для реалізації якого заявнику треба встановити юридичний факт (частина шоста статті 294 ЦПК України).

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір – це суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін; спір поділяється на матеріальний і процесуальний.

Спір має бути справжнім і серйозним, а не гіпотетичним; він може стосуватися не лише фактичного існування права, але і його обсягу та способу здійснення; результат провадження повинен мати безпосереднє вирішальне значення для права, про яке йдеться, а лише слабкий зв`язок або віддалені наслідки не є достатніми для застосування пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 15 березня 2022 року у справі «Grzкda v. Poland», № 43572/18, § 257).

Згідно з принципом процесуальної економії штучне «подвоєння» судового процесу є неприпустимим з огляду на те, що вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, про що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (постанови від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16, від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16).

Як вже зазначалося, суб`єктивні права не можуть бути об`єктом захисту в окремому провадженні, оскільки не можуть бути предметом судової діяльності матеріальні правовідносини. Матеріально-правовий спір в окремому провадженні не вирішується, а встановлюються факти та стани, що мають юридичне значення.

У заяві ОСОБА_1 , зокрема, вказував, що 01 травня 2025 року заявник звернувся до Головного Управління Держпраці в Одеській області з проханням, щодо вирішення питання про відновлення (встановлення) йому з травня 2016 року 4 рангу державного службовця з усіма відповідними діями.

Також у заяві заявник вказує, що отримав фактично відмову державного органу (Головного Управління Держпраці в Одеській області) про прохання виправлення у трудовій книжці помилки, у заявник немає іншого, передбаченого законом права на захист власного невизнаного права й інтересу окрім подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: встановлення юридичного факту, що особі, яка має спеціальне звання «Радник митної служби 1 рангу», присвоюється 4 ранг державного службовця відповідно до співвідношення між рангами державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями, який має бути здійсненим виправленням помилки, визнанням запису за № 35 недійсним та вчиненням нового, коректного запису у трудову книжку НОМЕР_1 .

Колегія суддів зазначає, що за приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень.

Публічно-правовий спір може виникнути (але не обов`язково) у тому випадку, якщо після встановлення судом факту перебування особи на утриманні загиблого військовослужбовця суб`єкт владних повноважень відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав, які не пов`язані з доведеністю факту утримання.

У цьому випадку особа може оскаржити дії суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Процесуальними законами не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (частина п`ята статті 188 ЦПК України та частина четверта статті 172 КАС України).

Не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій (пункт 111 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).

Зазначене унеможливлює штучне «подвоєння» процесу, яке можливе, як правило, лише в позовному провадженні, де наявний спір про право. А в окремому провадженні встановлюється лише юридичний факт або стан. Інший підхід до вирішення цього питання може призвести до висновку про «зайвість» у ЦПК України норм про окреме провадження та встановлення певних юридичних фактів.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвалу суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувана ухвалу суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13 серпня 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

О.С. Комлева