Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №507/403/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6896/26

Справа № 507/403/26

Головуючий у першій інстанції Дюдюн О. В.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,

з участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Любашівського районного суду Одеської області від 01 травня 2026 року про закриття провадження, постановлену під головуванням судді Дюдюна О.В., повний текст ухвали складений 08 травня 2026 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном, виселення осіб, стягнення збитків та судових витрат, -

в с т а н о в и в:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном, виселення осіб, стягнення збитків та судових витрат, в якому просив:

- визнати дії відповідачів щодо зайняття Готельного комплексу з 2022 року до 09.09.2024 року протиправними та зобов`язати відповідачів надати інформацію про правові підстави такого зайняття;

- зобов`язати відповідачів негайно усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні Готельним комплексом шляхом виселення військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_2 та повернення майна в стані, не гіршому за початковий;

- стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача збитки в розмірі 99313,96 грн. включаючи 67384 грн. (податок на нерухомість за 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік, 25811,75 грн. (орендна плата за земельну ділянку за 2022-2025 роки), 6118,21 грн. (судові стягнення та витрати), а також судові витрати, понесені позивачем у справі, а також судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

17 березня 2026 року, представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 – Бондар О.В., звернувся до суду з заявою, в якій просив позовні вимоги щодо визнання дій відповідачів щодо зайняття Готельного комплексу з 2022 року до 09.09.2024 року протиправними та зобов`язати відповідача надати інформацію про правові підстави такого зайняття - розглянути відповідно правил цивільної юрисдикції, а за іншими вимогами щодо усунення перешкоди в користуванні та розпорядженні Готельним комплексом шляхом виселення військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_2 та повернення майна в стані, не гіршому за початковий, та вимогами щодо стягнення з відповідачів солідарно збитків в розмірі 99313,96 грн. включаючи податок на нерухомість за 2023, 2024, 2025 рік, орендну плату за земельну ділянку за 2022-2025 роки, та судові стягнення та витрати - провадження по справі закрити у зв`язку з тим, що вони не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки суб`єктний склад сторін даного спору та характер правовідносин частково мають господарських характер.

Також представник відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса – Андреєв А.Е. просив закрити провадження у справі, у зв`язку з тим, що дана справа не підсудна Любашівському районному суду Одеської області, а підсудна Господарському суду Одеської області.

Ухвалою Любашівського районного суду Одеської області від 01 травня 2026 року заява представника відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 – Бондара О.В. та представника відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса – Андреєва А.Е. про закриття провадження задоволена.

Закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті в порядку цивільного судочинства, посилаючись на порушення норм процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження, оскільки не взяв до уваги, що наявність у фізичній особи статусу ФОП сама по собі не означає, що всі правовідносини за її участю є господарськими, ФОП не втрачає статусу фізичної особи та може захищати свої цивільні права, зокрема право власності, в порядку цивільного судочинства.

Також апелянт зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що він звернувся до суду як власник нерухомого майна щодо захисту права власності, а спори фізичної особи (навіть ФОП) щодо захисту права власності на належне їй майно від неправомірного зайняття розглядаються в цивільному судочинстві, якщо позивач не виступає у спірних відносинах саме як суб`єкт господарювання.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса – Андреєв А.Е. просить у задоволені апеляційної скарги на ухвалу суду відмовити, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, та звернув увагу, що спір, який став підставою для звернення позивача до суду, фактично виник у зв`язку з виконанням сторонами зобов`язань за договором №231/13/02-18 від 09.09.2024 року, укладеним між ФОП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та КЕВ м. Одеса, тобто пов`язаний з виконанням правочинів у господарській діяльності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який представляє інтереси ІНФОРМАЦІЯ_1 , Андреєва А.Є., який представляє інтереси Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини регулюють права та обов`язки між ОСОБА_1 , як власником приміщення Готельного комплексу, який використовується ним для господарських цілей та здійснення підприємницької діяльності та юридичними особами для виконання покладених на них функцій під час дії військового стану в України, а тому вказаний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Цивільний процесуальний кодекс України (далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин (частина п`ята статті 26 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК України) юридичні особи та фізичні особи-підприємці (далі ФОП), фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору, зокрема є: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, якою передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Тобто, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа сторона у відповідних правовідносинах як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном, виселення осіб, стягнення збитків та судових витрат, в якому просив:

- визнати дії відповідачів щодо зайняття Готельного комплексу з 2022 року до 09.09.2024 року протиправними та зобов`язати відповідачів надати інформацію про правові підстави такого зайняття;

- зобов`язати відповідачів негайно усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні Готельним комплексом шляхом виселення військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_2 та повернення майна в стані, не гіршому за початковий;

- стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача збитки в розмірі 99313,96 грн. включаючи 67384 грн. (податок на нерухомість за 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік, 25811,75 грн. (орендна плата за земельну ділянку за 2022-2025 роки), 6118,21 грн. (судові стягнення та витрати), а також судові витрати, понесені позивачем у справі, а також судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Відповідно до відповіді №2412569 від 03.03.2026 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 09.03.2017 року та відомостей про припинення його підприємницької діяльності матеріали справи не містять.

Видами діяльності ФОП ОСОБА_1 є: КВЕД 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна та КВЕД 96.09 надання інших індивідуальних послуг, н.в.і.у (основний).

Із заявлених позовних вимог вбачається, що предметом спору є Готельний комплекс, що використовується для господарської діяльності.

Також з матеріалів справи вбачається, що 09.09.2024 року між ФОП « ОСОБА_1 » який діє згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №25410000000002807 від 09.03.2017 року та ІНФОРМАЦІЯ_4 та КЕВ м. Одеса укладений договір №231/13/02-18 про спільне тимчасове безоплатне користування нерухомим майном - комплексом будівель, загальною площею 664 кв.м.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 23.03.2021 у справі 367/4695/20).

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №910/8729/18, сформувала такі висновки:

- з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін (пункт 4.10.);

- отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (пункт 4.11.);

- з огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (пункт 4.12.).

Суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що за змістом позовних вимог та з матеріалів цивільної справи вбачається, що спірні правовідносини регулюють права та обов`язки між ОСОБА_1 , як власником приміщення Готельного комплексу, який використовується ним для господарських цілей та здійснення підприємницької діяльності та юридичними особами для виконання покладених на них функцій під час дії військового стану в України, а тому вказаний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджуються зібраними по справі доказами.

При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.

Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження, оскільки не взяв до уваги, що наявність у фізичній особи статусу ФОП сама по собі не означає, що всі правовідносини за її участю є господарськими, ФОП не втрачає статусу фізичної особи та може захищати свої цивільні права, зокрема право власності, в порядку цивільного судочинства, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки спір, який став підставою для звернення позивача до суду, фактично виник у зв`язку з виконанням сторонами зобов`язань за договором №231/13/02-18 від 09.09.2024 року, укладеним між ФОП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та КЕВ м. Одеса, тобто пов`язаний з виконанням правочинів у господарській діяльності.

Доводи про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що він звернувся до суду як власник нерухомого майна щодо захисту права власності, а спори фізичної особи (навіть ФОП) щодо захисту права власності на належне їй майно від неправомірного зайняття розглядаються в цивільному судочинстві, якщо позивач не виступає у спірних відносинах саме як суб`єкт господарювання, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вказані доводи не знайшли свого підтвердження, спростовуються встановленими судом обставинами справи та зводяться до незгоди з висновком суду щодо закриття провадження у справі.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального або процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права і підстави для її скасування відсутні.

На підставі ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Любашівського районного суду Одеської області від 01 травня 2026 року– залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 13 серпня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ Р.Д. Громік

______________________________________ М.М. Драгомерецький