Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №473/2370/26 — Миколаївський апеляційний суд

13.08.26

22-ц/812/1490/26

Провадження № 22-ц/812/1490/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

13 серпня 2026 року м. Миколаїв

справа № 473/2370/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Царюк Л.М., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Коростієнко Н.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, постановлену 15 травня 2026 року під головуванням судді Булкат М.С. в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена, у цивільній справі

за заявою

ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Вознесенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Вознесенський відділ управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області, про встановлення факту, що має юридичне значення,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заявниця зазначала, що 02 квітня 2026 року вона звернулася до Вознесенського відділу управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області із заявою про видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон. 09 квітня 2026 року вона отримала відмову у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, у зв`язку із тим, що у паспорті громадянина України вказано ім`я « ОСОБА_2 » та дата народження « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а у витязі з ДРАЦС про шлюб № НОМЕР_1 від 12 квітня 2016 року зазначено ім`я « ОСОБА_3 » та у витязі з ДРАЦС про шлюб № 00041469153 від 24 травня 2011 року зазначена дата народження « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Вказувала, що при реєстрації її народження у свідоцтві про народження та актовому записі про народження її ім`я було зазначено як « ОСОБА_3 ». Однак під час оформлення паспорта громадянина України органом, який здійснював його видачу, було допущено помилку, у зв`язку із чим її ім`я у паспорті було зазначено як « ОСОБА_2 ». У подальшому всі офіційні документи оформлювалися відповідно до даних паспорта на ім`я « ОСОБА_2 » та безперервно використовувалися нею усе її життя.

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що дане питання іншим шляхом, а ніж в судовому порядку, вирішити не можливо, заявниця просила суд встановити факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 04 січня 1984 року, в якому її ім`я зазначено як « ОСОБА_3 ».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 травня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 .

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявник покликається на частину 2 статті 315 ЦПК, в той же час просить встановити факт, а саме розбіжності в написанні імені в паспорті та свідоцтві про народження. Разом з тим, суд звернув увагу, що належність імені підтверджується документами, що посвідчують особу. Таким чином, такі вимоги зводяться до встановлення належності свідоцтва про народження та паспорта одній особі, що відповідно до вимог частини 3 статті 315 ЦПК України, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають. Так само й не підлягає встановленню факт про відповідність надання імені українським традиціям, оскільки традиції не тягнуть за собою виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначала, що заявлений факт є єдиним способом усунути розбіжності в актових записах радянського періоду, які виникли не з її вини. У своїй заяві вона не просила оцінювати її ім`я на відповідність українським традиціям, правопису чи етнічним звичаям, не просила змінювати ім`я. На думку апелянта, суд не мав давати оцінку традиціям, оскільки предметом її звернення є виключно констатація факту її ідентичності при народженні задля отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Посилається на позицію Верховного Суду, за якою, якщо виправлення помилки в адміністративному порядку через органи ДРАЦС чи ДМС є неможливим, суд зобов`язаний розглянути таку заяву по суті задля захисту прав людини.

Узагальненні доводи інших учасників справи

Відзиву на вказану апеляційну скаргу не надійшло.

В судове засідання апеляційного суду учасники справи не з`явились.

Від заявниці ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без її участі.

Заінтересовані особи про час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, що підтверджується реєстром про отримання документів з «Електронного суду» учасником справи (а.с.45 зворот).

Клопотань про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходило. За такого, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

2. Мотивувальна частина

Відповідно до частини 4 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

За частиною 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки судове рішення у цій справі ухвалене за відсутності учасників справи, повне судове рішення складене 13 серпня 2026 року, то відповідно датою ухвалення судового рішення є 13 серпня 2026 року.

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого.

Позиція апеляційного суду

Так, згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Як передбачено частиною 7 статті 19 ЦПК України, окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно із статтею 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (частина 3 статті 294 ЦПК України).

В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:

- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до частини 2 статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно із частиною 3 статті 315 ЦПК України, справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об`єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: -факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; -встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішення спору про право.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.09.2021 у справі № 591/5199/20 (провадження № 61-19527св20) зроблено висновок, що при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Як зауважено Верховним Судом у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 (провадження № 61-10777сво20): "У порядку окремого провадження підлягає встановленню факт належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеними у свідоцтві про народження або в паспорті, а не у будь-яких документах".

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у змісті ухвали від 25 вересня 2025 року у справі № 947/20044/23 (провадження № 61-11655ск25), у якій зауважив, що встановлення факту належності правовстановлюючих документів може бути, зокрема, зумовлене:

помилкою у вказівці прізвища, ім`я, по батькові особи, тобто коли особа мала паспортний документ, але в договорі вказано інше прізвище аніж в паспортному документі. В такому разі існує можливість вирішити це питання в позасудовому порядку;

отриманням після укладення договору паспортного документу, в якому вказане інше прізвище аніж в договорі. В цьому випадку відсутня можливість вирішити це питання в позасудовому порядку.

За приписами статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.

Правила проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання затверджуються Міністерством юстиції України.

Внесення змін до актових записів цивільного стану передбачене статтею 22 цього Закону, якою встановлено, що внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку зазначаються причини відмови та можливість її оскарження в судовому порядку.

Порядок внесення будь-яких змін до актових записів цивільного стану регулюється Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5, зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за № 55/18793.

Пунктом 1.1. цих Правил передбачено, що внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у випадках, передбачених чинним законодавством.

У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та зазначається про можливість оскарження його у судовому порядку.

У разі введення воєнного стану внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання здійснюється відповідно до Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року №96/5 з урахуванням особливостей, передбачених п. 14 розділу 11 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні,затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 та у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2023 року № 66 "Про забезпечення здійснення закордонними дипломатичними установами України повноважень у сфері державної реєстрації актів цивільного стану в умовах воєнного стану".

Для того, щоб виправити помилку в актових записах цивільного стану, треба звернутися до відділу ДРАЦСу за місцем проживання чи реєстрації із заявою. Звертатися з заявою можуть особи, щодо яких складено актовий запис, один із батьків, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, спадкоємці померлого, представники органу опіки та піклування при здійсненні повноважень з опіки та піклування стосовно особи, яка має право на подачу заяви.

За результатами перевірки зібраних документів, відділ ДРАЦСу складає обґрунтований висновок про внесення змін або про відмову у цьому. В останньому випадку чітко зазначаються причини відмови та зазначається можливість її оскарження у судовому порядку. Якщо актовий запис, в який треба внести зміни, знаходиться в іншому відділі ДРАЦС, то справа надсилається до даного відділу ДРАЦС для виконання.

Таким чином, оскільки свідоцтво про народження є документом, що видається органом державної реєстрації актів цивільного стану, і саме ці органи вносять відповідні зміни до вчинених ними актових записів, заява ОСОБА_1 про встановлення факту належності заявниці свідоцтва про народження судовому розгляду в окремому провадженні не підлягає, а відтак судом обґрунтовано відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 згідно з пунктом 1 частини 1 статті 186 ЦПК України. В даному випадку ОСОБА_1 за наявності відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану у внесенні змін до актового запису цивільного стану про її народження, слід оскаржувати таку відмову.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності ухвали не ґрунтуються на вимогах закону, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а тому не впливають на законність і обґрунтованість постановленої судом ухвали.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (Pronina v. Ukraine, заява № 63566/00, § 23)). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому судове рішення підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2026 року ОСОБА_1 було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито апеляційне провадження та зупинено дію оскаржуваного рішення.

Враховуючи те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду без змін, то дію оскаржуваного судового рішення належить відновити.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 травня 2026 року – без змін.

Відновити дію ухвали Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 травня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Лівінський

Судді: Л.М. Царюк Н.О. Шаманська

Повне судове рішення складене 13 серпня 2026 року.