Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №459/3343/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 459/3343/24 Головуючий у 1 інстанції: Мельникович М.В.

Провадження № 22-ц/811/839/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Копняк С. М.

суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.

секретаря: Костюк С. О.

з участю: представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Каблака Юрія-Івана Петровича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Шептицького міського суду Львівської області від 03 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання інформації недостовірною та спростування недостовірної інформації

ВСТАНОВИВ:

в грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову покликається на те, що він є депутатом районної ради та публічна особа. Його тривала політична, громадська та волонтерська діяльність сформувала позитивну ділову репутацію та суспільну довіру до нього. 05 грудня 2024 року після ХХІІІ позачергової сесії Шептицької районної ради у приміщенні сесійної зали між позивачем та відповідачем виник словесний конфлікт. Позивач підійшов привітатися до голови районної ради (відповідача) і подав йому руку, на що відповідач у присутності інших депутатів публічно відмовився і виголосив образливі та нецензурні висловлювання. ОСОБА_1 стверджує, що не провокував ОСОБА_3 і не відповідав взаємними образами. Такі дії відповідача мали принизливий і зневажливий характер, завдали моральних страждань, підірвали його честь, гідність та ділову репутацію як депутата і публічної особи, а також негативно вплинули на суспільну довіру до органів влади. На підставі зазначеного, позивач звернувся до правоохоронних органів із заявою про адміністративне правопорушення за статтею 173 КУпАП. ОСОБА_1 визнає, що висловлювання відповідача є оціночними судженнями і не підлягають спростуванню як недостовірна інформація, він вважає, що їх брутальна, непристойна та принизлива форма порушує його особисті немайнові права, гарантовані Конституцією України, Цивільним кодексом та міжнародними актами з прав людини.

З наведених підстав просить:

визнати висловлювання голови Шептицької районної державної адміністрації, депутата Шептицької районної ради Львівської області Дяченка Андрія Павловича, звернені до ОСОБА_1 та висловлені ним публічно 05 грудня 2024 року під час ХХІІІ позачергової сесії VIII скликання Шептицької районної ради Львівської області в сесійному залі районної ради: «Мерзота, шмаркач, я тебе на нуль помножу, іди на**й із сесійної зали» такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 ;

стягнути з голови Шептицької районної державної адміністрації, депутата Шептицької районної ради Львівської області Дяченка Андрія Павловича грошові кошти в розмірі 1 грн. на користь ОСОБА_1 , компенсації моральної шкоди;

стягнути з голови Шептицької районної державної адміністрації, депутата Шептицької районної ради Львівської області Дяченка Андрія Павловича грошові кошти в розмірі 3028 грн. на користь ОСОБА_1 , витрат на сплату судового збору.

10 лютого 2025 року ОСОБА_3 звернувся в суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання інформації недостовірною та спростування недостовірної інформації.

В обґрунтування позовної заяви покликається на те, що 16 серпня 2022 року та 05 грудня 2024 року на сторінці «Igor Shyba» у Facebook були опубліковані дописи з твердженнями про нібито незаконні дії ОСОБА_3 , завдання збитків органу влади, невиконання судових рішень, видання розпоряджень з особистих мотивів, публічне нецензурне висловлювання під час сесії районної ради та використання гуманітарної допомоги у власних цілях. Відповідач вважає ці твердження недостовірними, не підтвердженими доказами та такими, що поширені серед необмеженого кола осіб, що завдало шкоди його честі, гідності та діловій репутації як голови районної державної адміністрації та публічної особи. Крім того, викладені твердження спростовуються матеріалами перевірки правоохоронних органів, а ділова репутація відповідача підтверджується, зокрема, відзнаками за сприяння ЗСУ.

З наведених підстав просить визнати недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право на повагу до честі, гідності та недоторканості ділової репутації, інформацію стосовно

ОСОБА_3 , опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_1 , на приватній сторінці в соціальній мережі «Facebook» (Фейсбук) « ОСОБА_5 » за адресою посилання: ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме:

«… ІНФОРМАЦІЯ_3 , я розповідав вам про те, як дії начальника Червоноградської районної військової адміністрації ОСОБА_6 призвели до збитків на суму у півмільйона гривень?

Він незаконно звільнив із посади свого заступника. Той подав позов до суду,домігсярішення про своє відновлення на робочому місці і виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так от, сьогодні працівники Державної виконавчої служби наклали арешт на рахунки Червоноградської районної військової адміністрації через відмову ОСОБА_7 виконувати це рішення.

ОСОБА_8 чомусь і досі вважає, що його особисте «Я» має більшу юридичну силу, ніж закони України та рішення суду...».

Дурне розпорядження про припинення повноважень РайРади, щоб ніхто не мішав "керувати"».

Зобов`язати ОСОБА_1 вчинити дії щодоспростування недостовірної інформації, шляхом опублікування протягом одного місяця з моменту набрання законної сили судовим рішенням у даній справі на приватній сторінці в соціальній мережі «Facebook» (Фейсбук) «Igor Shyba» за адресою

посилання: ІНФОРМАЦІЯ_2 з посиланням на рішення суду, повідомлення під заголовком «Спростування» наступного змісту:

Інформація, опублікована ІНФОРМАЦІЯ_1 , на приватній сторінці в соціальній мережі «Facebook» (Фейсбук) « ОСОБА_5 » за адресою посилання:

ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме:

«… ІНФОРМАЦІЯ_3 , я розповідав вам про те, як дії начальника Червоноградської районної військової адміністрації ОСОБА_6 призвели до збитків на суму у півмільйона гривень?

Він незаконно звільнив із посади свого заступника. Той подав позов до суду, домігся рішення про своє відновлення на робочому місці і виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так от, сьогодні працівники Державної виконавчої служби наклали арешт нарахунки Червоноградської районної військової адміністрації через відмову ОСОБА_7 виконувати це рішення.

ОСОБА_8 чомусь і досі вважає, що його особисте «Я» має більшу юридичну силу, ніж закони України та рішення суду...» є недостовірною, не відповідає дійсності та принижує честь, гідність та завдає шкоди діловій репутації ОСОБА_3 .

Визнати недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право на повагу до честі, гідності та недоторканості ділової репутації, інформацію стосовно ОСОБА_3 , опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_4 , на приватній сторінці в соціальній мережі «Facebook» (Фейсбук) « ОСОБА_5 » за адресою посилання: ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме: « ІНФОРМАЦІЯ_5 , йди нах*уй із сесійної зали».

Ось так сьогодні зі мною спілкувався голова Шептицької районної військової адміністрації ОСОБА_9 - під час сесії ради, ПУБЛІЧНО, у присутності ІНШИХ ДЕПУТАТІВ.

Так, це не перший конфлікт з паном ОСОБА_7 .

У 2022 році, під час найважчих місяців війни, я звернувся до нього із проханням допомогти з оформленням гуманітарного вантажу для ЗСУ. У відповідь він вимагав частину допомоги. Я передав йому рації, ремені та інше спорядження, сподіваючись, що це дійде до наших військових… Але потім дізнався, що це використовувалося в його особистих цілях. Я відкрито звинуватив його в мародерстві, але жодного розслідування чи відповідальності з боку влади так і не було.

Сьогоднішній конфлікт виник просто після того як я подав руку для привітання, а у відповідь отримав всі ці слова…»

Зобов`язати ОСОБА_1 вчинити дії щодо спростування недостовірної інформації, шляхом опублікування протягом одногомісяця з моменту набрання законної сили судовим рішенням у даній справі на приватній сторінці в соціальній мережі «Facebook» (Фейсбук) «Igor Shyba» за адресою посилання: ІНФОРМАЦІЯ_2 з посиланням на рішення суду, повідомлення під заголовком «Спростування» наступного змісту:

Інформація, опублікована ІНФОРМАЦІЯ_4 , на приватній сторінці в соціальній мережі «Facebook» (Фейсбук) « ОСОБА_5 » за адресою посилання: ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме: « ІНФОРМАЦІЯ_5 , йди нах*уй із сесійної зали».

Ось так сьогодні зі мною спілкувався голова Шептицької районної військової адміністрації ОСОБА_9 - під час сесії ради, ПУБЛІЧНО, у присутності ІНШИХ ДЕПУТАТІВ.

Так, це не перший конфлікт з паном ОСОБА_7 .

У 2022 році, під час найважчих місяців війни, я звернувся до нього із проханням допомогти з оформленням гуманітарного вантажу для ЗСУ. У відповідь він вимагав частину допомоги. Я передав йому рації, ремені та інше спорядження, сподіваючись, що це дійде до наших військових… Але потім дізнався, що це використовувалося в його особистих цілях. Я відкрито звинуватив його в мародерстві, але жодного розслідування чи відповідальності з боку влади так і не було.

Сьогоднішній конфлікт виник просто після того як я подав руку для привітання, а у відповідь отримав всі ці слова…» є недостовірною, не відповідає дійсності та принижує честь, гідність та завдає шкоди діловій репутації ОСОБА_3 .

Здійснити розподіл судових витрат.

Рішенням Шептицького міського суду Львівської області від 03 лютого 2026 року відмовлено узадоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди.

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову, поданого адвокатом Лемехою Ростиславом Ігоровичем в інтересах ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 про визнання інформації недостовірною та спростування недостовірної інформації.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу, підписану представником ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , подавши апеляційну скаргу, підписану представником ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі, підписаній представником ОСОБА_2 ,покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Позивач покликається на те, що приниження честі, гідності та ділової репутації може проявлятися не лише у поширенні недостовірних тверджень, а й у будь-яких інших образливих діях, зокрема публічних висловлюваннях у брутальній, принизливій або непристойній формі. Відповідно, способом захисту є визнання факту приниження та відшкодування моральної шкоди. Зокрема, пункт 4 частини другої статті 23 ЦК України встановлює право на відшкодування моральної шкоди у разі порушення немайнових прав, у тому числі честі, гідності та ділової репутації. Аналогічно, абзац другий частини другої статті 30 Закону «Про інформацію» передбачає, що навіть суб`єктивна думка, висловлена у принизливій формі, може підлягати відшкодуванню шкоди. Вважає, що публічні образливі висловлювання відповідача мали принизливий характер та завдали моральної шкоди, оскільки: були зроблені у присутності інших депутатів у сесійній залі; мали образливу та непристойну форму; негативно вплинули на честь, гідність та ділову репутацію позивача; формували негативну соціальну оцінку його особи в очах оточуючих. Висновок суду про відсутність публічності спору та неможливість завдання моральної шкоди є хибним, оскільки висловлювання ОСОБА_3 мали принизливий характер. З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині залишення без задоволення первісного позову та ухвалити у відповідній частині нове рішення про задоволення первісного позову у повному обсязі; стягнути із голови Шептицької районної державної адміністрації, депутата Шептицької районної ради Дяченка Андрія Павловича грошові кошти в розмірі 3028, 00 грн судових витрати, понесені позивачем у зв`язку із розглядом справи.

ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, яка підписана представником ОСОБА_4 , покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт покликається на те, що суд першої інстанції дійшов висновку, що допис ОСОБА_1 від 05.12.2024 є сукупністю оціночних суджень та критичних висловлювань, однак залишив поза увагою, що у вказаному дописі містяться конкретні фактичні твердження, а саме: звинувачення ОСОБА_3 у вимаганні частини гуманітарної допомоги. Звинувачення у використанні спорядження (рацій, ременів) в особистих цілях. Пряме звинувачення у вчиненні злочину — «мародерстві». Вказана інформація є перевірюваною, містить посилання на конкретні події (2022 рік, оформлення вантажу для ЗСУ) та дії, які мають ознаки кримінальних правопорушень. Звинувачення у вчиненні конкретного правопорушення не може вважатися оціночним судженням. Відмовляючи у спростуванні допису від 16.08.2022, суд послався на те, що інформація про «збитки на півмільйона гривень» та «незаконне звільнення» ґрунтується на судових рішеннях. Вказує, що ОСОБА_1 подав цю інформацію маніпулятивно, стверджуючи про «відмову ОСОБА_7 виконувати рішення» та накладення арешту на рахунки саме через особисті дії скаржника. Це створює у читача враження про вчинення посадовою особою протиправних дій з особистих мотивів, що не відповідає дійсності та завдає шкоди діловій репутації. Крім того, суд першої інстанції в мотивувальній частині фактично визнав, що ОСОБА_1 поширив негативну інформацію про ОСОБА_3 серед необмеженого кола осіб у мережі Facebook.

З наведених підстав просить скасуватирішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити повністю, а також стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що підтверджується матеріалами справи. Позивач ОСОБА_1 забезпечив участь в судовому засіданні суду апеляційної інстанції свого представника ОСОБА_2 . Представник Лемеха І. Є, подав клопотання про розгляд справи у відсутності його та його довірителя ОСОБА_3 .

Якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та ін.

Враховуючи, що відповідач та його представник не з`явились в судове засідання, однак подали заяву про розгляд справи без їх участі, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, з метою дотримання основних засад цивільного судочинства, зокрема і розумних строків розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу по суті без участі сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із частиною четвертою статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За змістом частин першої та другої статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина третя статті 34 Конституції України).

Разом із тим згідно зі частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

У статті 201 ЦК України встановлено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканність ділової репутації.

Так, під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей під час виконання нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (абзац третій частини шостої статті 277 ЦК України).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18).

Інформація – це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 Закону України «Про інформацію»).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання її з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є демонстрація у громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Викладене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі №905/902/20.

Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Врахуванню підлягає зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Таким чином, необхідно відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів.

Судження – це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

В постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі №761/33563/20 вказано, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України» від 06 жовтня 2015 року).

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19.

Суд враховує при цьому правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. Також у рішенні зазначено, що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

В постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №760/23818/20 зазначено, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 та від 22 лютого 2023 року у справі № 757/39521/20.

Отже, за змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

В постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №760/23818/20 зазначено, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

При цьому суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.

Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Тобто, для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачем інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є депутатом Шептицької районної державної адміністрації, а відповідач ОСОБА_3 головою Шептицької районної державної адміністрації та депутатом Шептицької районної ради.

05 грудня 2024 року після завершення пленарного засідання ХХІІІ позачергової сесії VIII скликання Шептицької районної ради Львівської області у приміщенні сесійної зали районної ради між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відбувся словесний конфлікт, у ході якого ОСОБА_3 висловив на адресу позивача нецензурні висловлювання.

Відповідно до листа Шептицької районної ради Львівської області №62/01-09 від 03.03.2025 ХІІІ позачергова сесія VIII скликання не відбулася через відсутність кворуму, оскільки на засіданні не було присутньо більше половини депутатів. Згідно з Регламентом Червоноградської районної ради на початку пленарного засідання проводиться реєстрація депутатів, а засідання може відбуватися лише за умови наявності більшості депутатів. Оскільки 05 грудня 2024 року сесія фактично не відкривалася, підстав для відеофіксації не було, тому відеозапису засідання не існує.

10.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до Шептицького РВП ГУ НП у Львівській області із заявою про вчинення адміністративного правопорушення, у якій просив прийняти заяву про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП за фактом вчинення головою Шептицької районної державної адміністрації ОСОБА_3 дрібного хуліганства, що полягало у нецензурній лайці в громадському місці, яка була звернена до ОСОБА_1 та принизила його честь, гідність та ділову репутацію. Також просив скласти протокол про адміністративне правопорушення за фактом вчинення головою Шептицької районної державної адміністрації Дяченком А. П. дрібного хуліганства, що полягало у нецензурній лайці в громадському місці, яка була звернена до ОСОБА_1 та принизила його честь, гідність та ділову репутацію.

16.12.2024 ОСОБА_1 подав скаргу на бездіяльність посадових осіб Шептицького РВП ГУ НП у Львівській області.

Як убачається із довідки № 207 про результати проведення перевірки по матеріалах ЄО № 204 від 10.01.2025 до відділення поліції № 2 Шептицького РВП ГУНП у Львівській області надійшла скарга від депутата Шептицької районної ради Львівської області Шиби І. О., котрий скаржиться на бездіяльність працівників відділення поліції № 2 Шептицького РВП ГУ НП у Львівській області, просить провести додаткову перевірку по його зверненню від 12.12.2024 та прийняти міри до голови Шептицької районної державної адміністрації ОСОБА_3 , який 05.12.2024 в сесійній залі районної ради вчинив дрібне хуліганство стосовно заявника, а саме висловився до нього нецензурною лайкою. В ході проведеної перевірки було встановлено, що депутати Шептицької районної ради ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у своїх письмових поясненнях вказали, що будь-якої словесної перепалки та нецензурної лайки у сесійній залі Шептицької районної ради між заявником та ОСОБА_3 не чули. ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 у своїх письмових поясненнях вказали, що після того як почули, що сесія не відбудеться, одразу вийшли із сесійної зали, а тому, відповідно, нічого не бачили та не чули, що відбувалося між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Враховуючи вищенаведене та те, що з шістнадцяти вказаних ОСОБА_1 у скарзі можливих свідків даної події, які були зареєстровані 05.12.2025 на сесії Шептицької районної ради Львівської області, основна кількість, а саме чотирнадцять осіб не підтверджують викладену ним інформацію, зазначаючи, що нічого не чули та не бачили, а відео та аудіо докази вчинення адміністративного правопорушення відсутні, тому не має вагомих доказів вчинення ОСОБА_3 адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП та достатніх законних підстав щодо притягнення його до адміністративної відповідальності.

Як вбачається з листів Шептицького РВП № 2 від 03.02.2025 та 28.02.2025 скарга ОСОБА_1 , подана до Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо можливого вчинення дрібного хуліганства, 05.12.2024 була зареєстрована в інформаційно-комунікаційній системі Нацполіції за №?204 від 10.01.2025 та розглянута. Після проведення додаткової перевірки вирішено припинити розгляд скарги, оскільки з 16 зазначених у скарзі потенційних свідків 14 осіб не підтвердили викладену інформацію, заявивши, що нічого не бачили і не чули. Крім цього, не було відео- або аудіо- доказів, які б свідчили про вчинення адміністративного правопорушення. Тому законних підстав для притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за статтею?173 КУпАП не виявлено.

Матеріалами справи також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 на приватній сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_7 » в соціальної мережі «Facebook» (Фейсбук), за адресою посилання: ІНФОРМАЦІЯ_2 було опубліковано допис в якому зазначено: «… ОСОБА_17 , я розповідав вам про те, як дії начальника Червоноградської районної військової адміністрації ОСОБА_6 призвели до збитків на суму у півмільйона гривень? Він незаконно звільнив із посади свого заступника. Той подав позов до суду, домігся рішення про своє відновлення на робочому місці і виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Так от, сьогодні працівники Державної виконавчої служби наклали арешт на рахунки Червоноградської районної військової адміністрації через відмову ОСОБА_7 виконувати це рішення. ОСОБА_8 чомусь і досі вважає, що його особисте «Я» має більшу юридичну силу, ніж закони України та рішення суду...». * Дурне розпорядження про припинення повноважень РайРади, щоб ніхто не мішав "керувати"»;

Окрім цього, на приватній сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_7 » в соціальної мережі «Facebook» ( ОСОБА_18 ) опубліковано допис від ІНФОРМАЦІЯ_8 за адресою посилання: ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме: « ОСОБА_19 , мразота, я помножу тебе на нуль, йди нах*уй із сесійної зали». Ось так сьогодні зі мною спілкувався голова Шептицької районної військової адміністрації ОСОБА_9 - під час сесії ради, публічно, у присутності інших депутатів. Так, це не перший конфлікт з паном ОСОБА_7 . У 2022 році, під час найважчих місяців війни, я звернувся до нього із проханням допомогти з оформленням гуманітарного вантажу для ЗСУ. У відповідь він вимагав частину допомоги. Я передав йому рації, ремені та інше спорядження, сподіваючись, що це дійде до наших військових… Але потім дізнався, що це використовувалося в його особистих цілях. Я відкрито звинуватив його в мародерстві, але жодного розслідування чи відповідальності з боку влади так і не було. Сьогоднішній конфлікт виник просто після того як я подав руку для привітання, а у відповідь отримав всі ці слова…»

Вищевказані дописи були розміщені на різних інтернет-сторінках, що підтверджується скріншотом допису від ІНФОРМАЦІЯ_8 у соціальній мережі Facebook, скірншотом допису від ІНФОРМАЦІЯ_8 в групі «Сокальська платформа, обговорення міських ініціатив» у соціальній мережі Facebooк, скірншотом допису від ІНФОРМАЦІЯ_8 в групі « ІНФОРМАЦІЯ_9 » у соціальній мережі Facebook, скірншотом допису від ІНФОРМАЦІЯ_8 в групі « ІНФОРМАЦІЯ_10 » у соціальній мережі Facebook, скірншотом допису від ІНФОРМАЦІЯ_8 в групі « ІНФОРМАЦІЯ_11 » у соціальній мережі Facebook. (т. 1 а. с. 80-87).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який даючи оцінку обставинам того, чи мало місце у дописі від 16.08.2022 поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності врахував, що інформація, поширена ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на його сторінці у соціальній мережі Facebook містить твердження про конкретні події та дії посадової особи, зокрема, щодо незаконного звільнення заступника голови районної державної адміністрації, поновлення його на посаді за рішенням суду, а також застосування заходів примусового виконання у зв`язку з невиконанням судового рішення.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вірно зазначив, що за своїм змістом така поширена інформація не є оціночними судженнями чи суб`єктивними припущеннями, має характер фактичних тверджень, що можуть бути перевірені на відповідність дійсності.

Більше того, обставини щодо незаконності звільнення заступника голови районної державної адміністрації підтверджуються постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року та ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 липня 2022 року у справі № 1.380.2019.003597, якими відповідне розпорядження голови районної державної адміністрації було визнано протиправним та скасовано, а особу поновлено на посаді.

Таким чином, інформація, поширена у дописі від 16.08.2022 на момент поширення ґрунтувалася на обставинах, встановлених судовими рішеннями, що набрали законної сили, а тому не може вважатися недостовірною, а відтак і не підлягає спростуванню.

Також у даному дописі від 16.08.2022 містяться оціночні судження, вираження власних думок, що не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації, та, відповідно, не є предметом судового захисту, що узгоджується з вище викладеною практикою Верховного Суду.

Вірним є висновок суду першої інстанції й щодо допису від 05.12.2024 про те, що з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів, така інформація є оцінкою та критичними висловлюваннями щодо дій позивача за зустрічним позовом як посадової особи (голови районної ради), які не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, правдивість яких можна перевірити на предмет їх дійсності. На думку суду, висловлювання у даному дописі мають характер суб`єктивної критичної оцінки та належать до оціночних суджень, які відповідно до статті 277 ЦК України не підлягають спростуванню.

Відтак, встановивши, що висловлені в дописі від 05.12.2024 відповідачем за зустрічним позовом висловлювання щодо позивача за зустрічним позовом відображають лише власну оцінку подій, висловлену у формі оціночних суджень, критичних зауважень, суд дійшов вірного висновку про те, що такі не є недостовірною інформацією, яка відповідно до статті 277 ЦК України підлягає спростуванню.

Колегія суддів погоджується із висновками про те, що оспорювана інформація є суб`єктивною думкою автора, висловленою в образливій для позивача формі, та не може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані. Крім того, у інформації, що є предметом судового захисту, є висловлення, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі №203/360/20 (провадження № 61-17422св20) зазначено, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики. Верховний Суд зауважує, що хоча опублікована відповідачем спірна інформація й містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

З урахуванням наведеної судової практики та вимог закону, з огляду на встановлені у цій справі обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій про недоведеність позивачем ОСОБА_1 підстав для визнання висловлювання «Мерзота, шмаркач, я тебе на нуль помножу, іди на**й із сесійної зали» таким, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 .

Отже, чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 24 березня 2021 року у справі № 428/3780/20-ц (провадження № 61-319св21), від 24 червня 2021 року у справі № 552/1030/20 (провадження № 61-18186св20).

Оскільки судом обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_20 про захист честі, гідності та ділової репутації, відповідно, правомірно відмовлено у задоволенні похідної вимоги – про відшкодування моральної шкоди.

На думку колегії суддів, обставини, на які посилаються сторони, не можуть вважатись поширенням інформації, як обов`язковий елемент юридичного складу правопорушення, для складу якого є необхідним наявність сукупності обставин, що може бути підставою для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації особи.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який надавши оцінку доказам у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність як первісних, так і зустрічних позовних вимог, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення апеляційних скарг, виходячи з меж їх доводів, відсутні. Доводи апеляційних скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Відтак, їх належить залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, підстави для розподілу судових витрат, які пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, а також щодо судових витрат осіб, які подали апеляційні скарги, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційні скарги ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Рішення Шептицького міського суду Львівської області від 03 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Постанова складена 13 серпня 2026 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк