Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №337/5576/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 13.08.2026 Справа № 337/5576/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 337/5576/25 Головуючий у І інстанції: Ширіна С.А.

Провадження № 22-ц/807/1101/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Мінгазова Р.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Сніжка Романа Васильовича на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2025 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14.11.2017 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 010/0884/82/0160206.

24.07.2024 між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-72, у відповідності до умов якого, АТ «Райффайзен Банк Аваль» передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні АТ «Райффайзен Банк Аваль» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі божників.

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 114/2-72 від 24.07.2024 ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 84120,21 грн, з яких 84120,21 грн сума заборгованості за основною сумою боргу.

Посилаючись на означені обставини, ТОВ «ФК «ЄАПБ» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства суму боргу в розмірі 84120,21 грн, з яких 84120,21 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу, 0,00 грн – сума заборгованості за відсотками, 0,00 грн – сума заборгованості за пенею, та понесені судові витрати у вигляді судового збору.

Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за кредитним договором № 010/0884/82/0160206 у розмірі 84120,21 грн, та витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 3028,00 грн, а всього 87148,21 грн.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 січня 2026 року задоволено заяву ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Сніжка Романа Васильовича про перегляд заочного рішення. Заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2025 року скасовано.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 лютого 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за кредитним договором № 010/0884/82/0160206 у розмірі 84120,21 грн, та витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 3028,00 грн, а всього 87148,21 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Сніжка Р.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 лютого 2026 року, направити справу за встановленою законом підсудністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач, звернувся з указаним позовом до Хортицького районного суду м. Запоріжжя, натомість згідно з ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Відповідач зареєстрований за адресою у м. Кривий Ріг, що підтверджується довідкою № 1211-5002991239 від 10.10.2023 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а тому рішення суд ухвалив з порушенням правил територіальної юрисдикції, воно є таким, що підлягає скасуванню за приписами ч. 1 ст. 378 ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЄАПБ» заперечує проти доводів відповідача, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення – без змін. Зокрема, товариство зазначає, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося з позовом про стягнення з ОСОБА_1 за кредитним договором до суду за останньою відомою адресою реєстрації відповідача, а дії відповідача можуть мати свідомий характер з метою категоричного не бажання з`являтися на судові засідання та небажання отримання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, даний спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 14.11.2017 року між АТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 010/0884/82/0160206 .

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору № 010/0884/82/0160206 від 14.11.2017 року АТ «Райфайзен Банк Аваль» передало у власність ОСОБА_1 грошові кошти на погоджений строк, шляхом їх перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 (№ НОМЕР_1 ) на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредитні кошти та сплачувати проценти відповідно до умов, зазначених у договорі. Суму кредиту було визначено у розмірі 27600 грн, строк кредитування з 14.11.2017 до 14.11.2021, а розмір фіксованої процентної ставки в 45,0% річних від суми позики.

Відповідач активно користувався кредитними коштами, однак свої зобов`язання за договором виконував неналежним чином, що привело до утворення заборгованості.

Відповідно до розрахунку заборгованості по картковому кредиту ОСОБА_1 кредитного договору № 010/0884/82/0160206 від 14.11.2017 за період з 21.02.2021 по 27.04.2023 кредитний ліміт було збільшено з 27600,00 грн до 49792,00 грн. Станом на 26.07.2024 заборгованість по картковому кредиту ОСОБА_1 становить 84120,21 грн, яка складається за дозволенним овердрафтом у сумі 49792,00 грн та заборгованість за недозволенним овердрафтом у сумі 34328,21 грн.

Судом встановлено, що 24.07.2024 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та АТ «Райфайзен Банк Аваль» було укладено договір відступлення права вимоги № 114/2-72 .

Відповідно до п. 2.2 договору факторингу № 114/2-72 від 24.07.2027 року перехід від АТ «Райфайзен Банк Аваль» до ТОВ «ФК «ЄАПБ» прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами реєстру боржників.

26.07.2024 року між АТ «Райфайзен Банк Аваль» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було підписано реєстр боржників № 2 від 26.07.2024 року за договором відступлення права вимоги № 114/2-72 від 24.07.2024 року.

З витягу з реєстру боржників № 2 до договору відступлення права вимоги № 114/2-72 від 24.07.2024 року судом підтверджено, що до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право вимоги АТ «Райфайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 за договором відступлення права вимоги № 114/2-72 від 24.07.2024 року, що складається з права вимоги заборгованості у розмірі 84120,21 грн, з яких: 84120,21 грн заборгованість за основною сумою боргу;

З розрахунку заборгованості та виписки по рахунку за період з 14.11.2017 по 26.07.2024 судом підтверджено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання за укладеним кредитним договором, що призвело до утворення заборгованості у вищезазначеному розмірі.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Наявні у справі докази підтверджують, що 14.11.2017 року між АТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 010/0884/82/0160206 .

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору № 010/0884/82/0160206 від 14.11.2017 року АТ «Райфайзен Банк Аваль» передало у власність ОСОБА_1 грошові кошти на погоджений строк, шляхом їх перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 (№ НОМЕР_1 ) на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредитні кошти та сплачувати проценти відповідно до умов, зазначених у договорі.

Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до положень статей 12,81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).

Для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори факторингу, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

В обґрунтування заявлених вимог на підтвердження переходу до позивача права вимоги за договором № 010/0884/82/0160206 від 14.11.2017 позивач надав суду договір відступлення права вимоги № 114/2-72 від 24.07.2024 року, укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та витяг з реєстру боржників № 2 до цього договору від 24.07.2024, платіжну інструкцію про сплату коштів.

Отже, надані копії договору та витягу з реєстру боржників в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним ним з АТ «Райффайзен Банк Аваль» кредитним договором.

Колегія суддів зауважує, що апеляційна скарга не містять заперечень щодо укладання кредитного договору та щодо розміру заборгованості за вказаним кредитним договором, натомість позиція апелянта зводиться до порушення судом правил територіальної юрисдикції під час розгляду справи та обов`язкової підстави для скасування такого рішення з направленням справи на новий розгляд.

На підтвердження вказаних доводів, зазначаючи, що місце проживання відповідача не було належно встановлено районним судом, до апеляційної скарги долучена копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 1211-5002991239 від 10.10.2023.

Однак, колегія суддів не приймає доводи щодо розгляду справи з порушенням правил підсудності з огляду на таке.

Частина 1 статті 27 ЦПК України закріплює, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Особа, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) якої знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання за межами тимчасово окупованої території України без внесення будь-яких відміток до паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки.

Особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором.

Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.

Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.

Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.

З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня.

Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21.

Суд першої інстанції під час вирішення питання про відкриття провадження у справі виходив із наявних у справі відомостей про зареєстроване місце проживання відповідача у м. Токмак Запорізької області.

Розпорядженням Верховного Суду № 49/0/9-22 від 14.09.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ судів Запорізької області» територіальну підсудність Токмацького районного суду Запорізької області змінено та визначено за Хортицьким районним судом м. Запоріжжя після 16.09.2022.

Матеріалами справи підтверджено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про передачу справи на розгляд іншого суду з підстав порушення правил територіальної юрисдикції. Навпаки, після скасування заочного рішення відповідач отримав можливість реалізувати усі процесуальні права, брати участь у розгляді справи та подавати відповідні заяви і клопотання, однак питання про непідсудність справи Хортицькому районному суду м. Запоріжжя не порушував.

Свою участь у справі відповідач реалізував через свого представника, а також особисто, подавши через канцелярію суду заяву від 22.01.2026 про розгляд заяви про перегляд заочного рішення без участі відповідача та його представника.

Беручи до уваги, що на час розгляду справи судом першої інстанції зареєстрованим місцем проживання є м. Токмак, тому вказана справа підсудна саме Хортицькому районному суду м. Запоріжжя, а також правильність та обґрунтованість висновку суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення територіальної юрисдикції судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, відповідач мав можливість надати необхідні докази на підтвердження свого перебування за іншою адресою відповідно до довідки ВПО, однак своїм правом не скористався, тому районний суд, надавши правильну оцінку доказам у їх сукупності дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги вищенаведеного не спростовують, вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Сніжка Романа Васильовича слід залишити без задоволення, а рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 лютого 2026 року без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Сніжка Романа Васильовича – залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 13 серпня 2026 року.

Головуючий

Судді