Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №127/2692/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/2692/26

Провадження № 33/801/902/2026

Категорія: 327

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шидловський О. В.

Доповідач: Оніщук В. В.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

13 серпня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького апеляційного суду Оніщук В. В., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП,

в с т а н о в и в:

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2026 року було вирішено:

- звільнити ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП, обмежившись усним зауваженням;

- провадження в адміністративній справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, закрити;

- звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП, обмежившись усним зауваженням.

- провадження в адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, закрити.

Не погодившись із такою постановою суду, ОСОБА_1 08 серпня 2026 року через систему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати та закрити провадження у справі щодо неї в зв`язку із відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, а також винести нову постанову про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Також ОСОБА_1 ставить питання про поновлення їй строку на подання апеляційної скарги.

Вивчивши апеляційну скаргу і матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала, із таких підстав.

Відповідно до вимог статті 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

У рішенні Конституційного Суду України від 31 березня 2015 року №2-рп/2015 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення у взаємозв`язку з положеннями пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України зазначено, що у Кодексі України про адміністративні правопорушення, який має відповідну логічно вибудувану конструкцію, унормовано, зокрема, послідовність процедурних дій щодо розгляду та вирішення питань, пов`язаних із притягненням особи до адміністративної відповідальності; порядок оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення, ухваленої по суті; порядок виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

Частина друга статті 294 КУпАП передбачає, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом 10-ти днів з дня винесення постанови.

Оскаржувана постанова суду першої інстанції винесена судом 12 березня 2026 року.

У судовому засіданні ОСОБА_1 присутня не була.

Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на звернення до суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_1 зазначає, що постанову їй було надіслано лише 27 липня 2026 року та отримано 31 липня 2026 року, хоча вона зверталася до суду із заявами про видачу копії судового рішення 13 травня 2026 року та 17 липня 2026 року.

Водночас, як встановлено судом, оскаржувана постанова від 12 березня 2026 року була доставлена у електронний кабінет ОСОБА_1 у ЄСІТС 22 березня 2026 року.

Цього ж дня оскаржувана постанова була доставлена у електронний кабінет у ЄСІТС захисника ОСОБА_1 – адвоката Пономаренка Д. Ю.

За таких обставин викладені ОСОБА_1 підстави для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження постанови визнаються судом неповажними.

За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

У § 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти росії», заява № 52854/99, § 51 і 52, ECHR 2003-Х).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, § 41, від 03 квітня 2008 року).

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», та «Трух проти України» (ухвала) від 14 жовтня 2003 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 294 КУпАП апеляційна скарга, подана після закінчення встановленого законом строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також, якщо у поновленні строку відмовлено.

Апеляційний суд констатує, що звертаючись з апеляційною скаргою поза встановленим законом процесуальним строком, ОСОБА_1 з урахуванням встановлених обставин справи не навела достатніх доводів для поновлення їй строку на апеляційне оскарження постанови місцевого суду, а тому у його поновленні слід відмовити, а апеляційну скаргу відповідно до вимог ч. 2 ст. 294 КУпАП повернути особі, яка її подала.

Водночас апеляційний суд роз`яснює, що скаржниця не позбавлена права повторно звернутися до суду із апеляційною скаргою, заявивши обґрунтоване клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана у електронній формі, у паперовій формі особі не повертається.

На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, Вінницький апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Відмовити ОСОБА_1 у поновленні строку на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2026 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 12 березня 2026 року повернути особі, яка її подала.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Вінницького

апеляційного суду В. В. Оніщук