Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №260/1675/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/1675/26 пров. № А/857/25007/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львів апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року, головуючий суддя – Дору Ю.Ю., ухвалене у м. Ужгород, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними бездіяльності та рішень, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо невиконання обов`язку надсилати постанови та інші документи виконавчого провадження сторонам в електронному вигляді; зобов`язати вчинити дії щодо надсилання документів в електронному вигляді в порядку ч.2 ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження»; визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження №79898984; зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчинити дії щодо забезпечення виконання судового рішення по суті справи №260/9576/23; визнати протиправним рішення (в частині що стосується ВП №79898984) Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України викладеного у листі №Л-36/3/11.2-12/89 від 05.03.2026 року; зобов`язати повторно розглянути його звернення в частині: 1. призначення перевірки за фактом неналежного виконання посадових обов`язків ОСОБА_2 ; 2. Зобов`язання керівника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського МРУ МЮ перевірити вчасність та повноту вчинення виконавчих дій в межах ВП; 3. призначення особистого прийому в режимі відеоконференцзв`язку та прийняти вмотивоване рішення в порядку ЗУ «Про звернення громадян» невідкладно, але не пізніше 15 днів з моменту набуття законної сили рішення суду.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що виконавчий документ по справі №260/9576/23 від 29.12.2025 року був пред`явлений до виконання 31.12.2025 року. Дану постанову не надіслав Стягувачу, і Стягувач немає можливості ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження. Державний виконавець Ярош Сергій Іванович виніс постанову про відкриття ВП №79898984, пізніше не переконався у фактичному виконання в повному обсязі рішення суду у справі № 260/9576/23, а тому постанова про закінчення виконавчого провадження винесена на підставі повідомлення Боржника про те, що він виконав судове рішення є передчасною та такою, що підлягає скасуванню. Також, на думку позивача, державний виконавець ігнорує обов`язок надсилати електронні документи Стягувачу, а також завдає шкоди інтересам держави шляхом стягнення витрати на пересилання рекомендованих листів. Жодним нормативно-правовим актом не дозволено державному виконавцю надсилати постанови або інші документи виконавчого провадження в паперовому вигляді без попередньої заяви сторони. В ДВС запроваджено обов`язковий електронній документообіг з сторонами виконавчого провадження, які мають електронний кабінет у ЄСІТС. Позивач, зазначає, що подав скаргу на державного виконавця до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського МРУ МЮ з метою швидшого та ефективнішого захисту своїх прав, натомість на думку позивача, начальник Управління Віктор Овчинніков жодним чином не дослідив обставини справи, не встановив та не припинив протиправні дії державного виконавця, не прийняв вмотивоване рішення щодо моїх вимог то вважаю що рішення начальника Управління є протиправним і підлягає скасуванню.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що зазначались ним у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції. Також вказує, що суд попередньої інстанції проігнорував недопустимість доказів і на підставі недопустимих доказів встановив обставини справи.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на виконанні у відділі ПВР перебувало виконавче провадження АСВП № 79898984 з примусового виконання виконавчого листа № 260/9576/23 виданого Закарпатським окружним адміністративним судом резолютивною частиною якого встановлено наступне: «Зобов`язати Виноградівський відділ державної виконавчої служби у Берегівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції розглянути запит ОСОБА_1 щодо доступу до публічної інформації від 27.10.2023 з урахуванням положень ст.ст.20, 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації».».

07 січня 2026 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про стягнення виконавчого збору, а також постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Виноградівський відділ державної виконавчої служби у Берегівському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України листом від 08.01.2026 року за № 518 повідомила, що рішення суду було виконано добровільно, до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у повному обсязі.

27 жовтня 2023 року на адресу Виноградівського відділу державної виконавчої служби у Берегівському районі Закарпатської області надійшло звернення ОСОБА_1 за вх. № 9708/24.2-32 від 27.10.2023 року.

24.11.2023 року за вих. № 55347 державним виконавцем надано відповідь на дане звернення.

23 січня 2026 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження АСВП № 79898984, керуючись п.9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Керуючись п.9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних на допустимих доказів, які б свідчили про порушення його прав та законних інтересів, а відповідачем доведено правомірність його дій.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина 1 статті 5 Закону №1403-VIII).

Частиною першою статті 18 Закону встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження зокрема, має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Як встановлено частиною першою статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Частиною шостою статті 26 Закону визначено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Згідно з частиною першою статті 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 6 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Пунктом 9 частини 1 статті 39 цього Закону визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Як слідує з матеріалів справи, 07 січня 2026 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про стягнення виконавчого збору, а також постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Виноградівський відділ державної виконавчої служби у Берегівському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України листом від 08.01.2026 року за №518 повідомива, що рішення суду було виконано добровільно, до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у повному обсязі.

27 жовтня 2023 року на адресу Виноградівського відділу державної виконавчої служби у Берегівському районі Закарпатської області надійшло звернення ОСОБА_1 за вх. № 9708/24.2-32 від 27.10.2023 року. 24.11.2023 року за вих. № 55347 державним виконавцем надано відповідь на дане звернення.

23 січня 2026 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження АСВП № 79898984, керуючись п.9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, виконавчий документ у рамках ВП № 79898984 з виконання виконавчого листа № 260/9576/23 виконаний і державний виконавець мав підстави для закінчення виконавчого провадження за результатами його виконання.

З приводу позовних вимог щодо невиконання обов`язку надсилати постанови та інші документи виконавчого провадження сторонам в електронному вигляді та зобов`язати вчинити дії щодо надсилання документів в електронному вигляді в порядку ч. 2 ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження», колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 28 Закону регламентує порядок надсилання документів виконавчого провадження.

Відповідно до вказаної статті копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються органам та особам, які мають електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в електронній формі.

За письмовим зверненням таких осіб документи виконавчого провадження їм додатково надсилаються за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 Автоматизованою системою виконавчих проваджень не ідентифіковано, можливо через невірно, або в неповній мірі зазначених особистих даних стягувача під час подачі ним електронних виконавчих документів на виконання до відділу примусового виконання рішень у зв`язку з чим, постанова про відкриття виконавчого провадження та інші процесуальні документи винесені державним виконавцем не були надіслані системою до його електронного кабінету в ЄСІТС.

Також суд враховує, що позивачем не надано доказів щодо наявності у нього електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі на момент надсилання йому спірних документів виконавчого провадження поштою, а відтак покликання позивача про порушення відповідачем положень частини 2 статті 28 Закону України №1404-VIII не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Крім цього, відповідно до статті 74 Закону України № 1404-VIII , рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем подано скаргу на державного виконавця до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського МРУ МЮ з метою швидшого та ефективнішого захисту своїх прав.

Листом №Л-36/3/11.2-12/89 від 05 березня 2026 року відповідач повідомив позивача, що постанова про закінчення виконавчого провадження АСВП № 79898984 винесена правомірно з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а отже відсутні підстави для її скасування. Крім того зазначено, що позивача Автоматизованою системою виконавчих проваджень не ідентифіковано, можливо через невірно, або в неповній мірі зазначених особистих даних стягувача під час подачі електронних виконавчих документів на виконання до відділу примусового виконання рішень у зв`язку з чим, постанови про відкриття виконавчих проваджень та інші процесуальні документи винесені державним виконавцем не були надіслані системою до його електронного кабінету в ЄСІТС.

Начальником відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не виявлено порушень у діях державного виконавця під виконання виконавчих документів стороною за якими є ОСОБА_1 ..

Крім цього, 18 березня 2026 року начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України проведено особистий прийом позивача в режимі відеоконференцзв`язку.

Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги в частині призначення особистого прийому в режимі відеоконференції до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України задоволенню не підлягають.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року у справі №260/1675/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді В. Я. Качмар

Т. В. Онишкевич