Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №522/23016/24 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/23016/24

Провадження № 2/522/3538/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Чорнухи Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрієвської М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Червинська Ніла Євгенівна, про визнання договору дарування недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Червинська Ніла Євгенівна, про визнання договору дарування недійсним, у якій позивач просить:

визнати недійсним укладений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах договір дарування 5/6 часток квартири АДРЕСА_1 , що в цілому складається з двох кімнат житловою площею 24,8 кв.м., загальною площею 57,8 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Червинською Нілою Євгенівною і зареєстрований у реєстрі за № 489.

Позовна заява обґрунтована тим, що 24.12.2021 позивач ОСОБА_1 за договором дарування частки квартири, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Червинською Нілою Євгенівною і зареєстрованим у реєстрі за № 489, передала в дар ОСОБА_3 5/6 часток квартири АДРЕСА_1 , що в цілому складається з двох кімнат житловою площею 24.8 кв.м., загальною площею 57.8 кв.м. Вказаний договір не відповідає внутрішній волі позивача та був вчинений під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних для неї умовах. Позивач є одинокою вдовою, дійте не має, у спірній квартирі проживала з 1998 року. Співвласником 1/6 частки квартири була ОСОБА_4 . Восени 2021 позивач вирішила продати належній їй 5/6 часток квартири, оскільки потребувала грошей і почала шукати покупців. Відповідач почала цікавитись квартирою та налагоджувати стосунки з позивачем. 11.11.2021 позивач отримала опік ноги ІІ ступеня і відповпідач одразу почала проявляти свою допомогу і підтримку. Позивач відчула залежність від відповідача. Позивач закінчила лікування 10.12.2021, однак, період реабілітації затягнувся. В цей час відповідач запропонувала укласти договір дарування, запевнила, що він матиме формальний характер та буде гарантією, що відповідачка нікому не продасть і не заповість свою частку квартири. Користуючись хворобою позивача, відповідач переконала позивача, що вона не відчує негативних наслідків договору дарування, буде залишатись у своїй квартирі, з боку відповідача буде надавтись фінансова допомога. 24.12.2021 позивач, розуміючи потребу у реабілітації, на яку позивач не мала грошей, під впливом тяжких для неї обставин погодилась на укладення оспорюваного договору дарування на вкрай невигідних умовах, тобто безоплатну передачу у власність відповідачки 5/6 часток квартири, для зменшення тяжких обставин, викликаних хворобою. Однак, після укладення оспорюваного договору позивача відселили до переобладнаної житлової господарської будівлі, а 05.04.2024 – зняли з реєстрації місця проживання. Якби не стався опік, позивачка надалі шукала б покупців на квартиру та вирішувала самотужки свої проблеми. Позивачка усвідомлювала, що вона безоплатно передає у власність відповідачки своє єдине житло, але була вимушена це зробити через наявність тяжких обставин

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справи передана на розгляд судді Чорнусі Ю.В.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12.02.2025 відкрите провадження та призначений розгляд справи у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження на 09.04.2025.

У підготовче засідання 09.04.2025 сторони не з`явилися. 07.03.2025 до суду від представника позивача – адвоката Дідуренко С.В. надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання. 09.04.2025 до суду від представника відповідача – адвоката Шаврова І.І. надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання. Підготовче засідання відкладене на 10.06.2025.

У підготовче засідання 10.06.2025 учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. У зв`язку з неявкою учасників справи, розгляд справи відкладений на 08.08.2025.

У підготовче засідання 08.08.2025 учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. У зв`язку з неявкою учасників справи, розгляд справи відкладений на 10.09.2025.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2025 у задоволенні клопотання представника позивача – адвоката Дідуренко Світлани Валеріївни від 09.06.2025 про об`єднання в одне провадження цивільної справи №522/23016/24 з цивільною справою №522/931/25 відмовлено.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2025 у задоволенні клопотання представника позивача – адвоката Дідуренко Світлани Валеріївни від 09.06.2025 про витребування матеріалів цивільної справи № 522/931/25 відмовлено.

У підготовче засідання 10.09.2025 з`явилися: представник позивача – адвокат Дідуренко С.В., представник відповідача – адвокат Шавров І.І. Сторони не заперечували проти закриття підготовчого провадження у справі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10.09.2025 закрите підготовче провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Червинська Ніла Євгенівна, про визнання договору дарування недійсним. Цивільна справа призначена до розгляду по суті на 15.10.2025.

У судове засідання 15.10.2025 учасники справи не з`явились. Від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з надходженням від відповідача проекту мирової угоди. Розгляд справи відкладено на 13.11.2025.

У судове засідання 13.11.2025 учасники справи не з`явились. Від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з хворобою та для узгодження мирової угоди. Розгляд справи відкладено на 23.12.2025.

У судове засідання 23.12.2025 з`явилась позивач ОСОБА_1 , відповідач та його представник у судове засідання не з`явились. Від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 23.12.2025 прибула позивачка ОСОБА_1 , інші учасники справи у судове засідання не з`явились. Від представника відповідача адвоката Шаврова І.І. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що адвокат Дідуренко С.В. не може зустрітись з позивачем для узгодження правової позиції у справі. Від адвоката Дідуренко С.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. ОСОБА_1 підтримала своє клопотання про відмову від адвоката Дідуренко С.В. та зазначила, що вважає за можливе розглядати справу за відсутності інших учасників справи.

Суд роз`яснив позивачці право звернутись за безоплатною правничою допомогою або до іншого адвоката з метою укладення договору про надання правничої допомоги, надати час для укладення угоди з іншим адвокатом, на що позивачка повідомила, що буде самостійно представляти свої інтереси у суді.

У судовому засіданні ОСОБА_1 заявила клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження, посилаючись на те, що вона бажає подати додаткові докази та заяву про зміну предмету і підстав позову. На запитання суду чи підготувала позивачка на це судове засідання заяву про зміну предмету і підстав позову та докази, які вона мала намір подати до суду. Заяву про зміну предмету і підстав позову та докази ОСОБА_1 до суду не подала. Позивачка не змогла пояснити чому вона не подала докази та заяву про зміну предмету та підстав позову, про намір подання яких заявила у судовому засіданні 23.12.2025, а також не надала докази наявності поважних причин не подання зазначених документів. Ухвалою, постановленою у судовому засіданні без оформлення окремого документа, у задоволенні клопотання про повернення до стадії підготовчого засідання відмовлено.

Після оголошення зазначеної ухвали ОСОБА_1 заявила клопотання про відкладення розгляду справи для підготовки заяви про відвід судді.

Суд оголосив перерву у судовому засіданні, однак, після закінчення перерви позивач у судове засідання не з`явилась. Внаслідок чого суд був вимушений відкласти розгляд справи на 11.02.2026.

Судове засідання 11.02.2026 не відбулось у зв`язку з відсутністю електропостачання у приміщенні Приморського районного суду м. Одеси. Розгляд справи відкладено на 31.03.2026.

Судове засідання 31.03.2026 не відбулось у зв`язку з відрядженням головуючого судді. Розгляд справи відкладено на 29.04.2026.

У судове засідання 29.04.2026 учасники справи не з`явились. Розгляд справи відкладено на 19.05.2026.

У судове засідання 19.05.2026 з`явились позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_5 , представник відповідача – адвокат Шавров І.І. Суд розпочав розгляд справи по суті.

У судовому засіданні позивач надала пояснення, згідно яких вона мала намір продати частину домоволодіння, яка їй належить. Позивач та відповідач домовлялись, що за відчуження домоволодіння позивач отримає 30000 доларів США, а також що після укладення договору позивач буде проживати на тій же території у підсобному приміщенні, також відповідач допоможе зробити ремонт. Однак, обіцяних грошей позивачу не надали. Відповідач погасила позивачу борги за кредитами більше 2000 доларів США. В день укладення договору відповідач надала 400 доларів, потім давала гроші частинами, також надавала гроші на лікування, зробили ремонт у "маленькій частині" домоволодіння. Але якийсь чоловік її потім виселив з цього приміщення. Був укладений саме договір дарування тому що відповідач сказала, що укладення договору купівлі-продажу – це дорого.

Відповідач надала пояснення, про те, що вони з позивачем домовились, що все домоволодіння буде відчужене за 30000 доларів. При вивченні документів було встановлено, що у власності позивача частина домоволодіння, а 1/6 – у власності іншої особи, з якою відповідач у подальшому уклала договір купівлі-продажу її частки. Відповідач погасила борги позивача за газ у розмірі 57 тисяч гривень, зробила ремонт у підсобних приміщеннях, в одному з яких проживала позивач, а в іншому орендарі. Також відповідач надавала кошти на лікування позивача та перерахувала залишок суми на її рахунок. Вважає, що за домоволодіння розрахувалась з позивачем згідно їх домовленості. Пояснила, що договір дарування був укладений, оскільки укласти договір купівлі-продажу не було можливо у зв`язку з тим, що частка домоволодіння належала іншій особі. Суд розпочав дослідження доказів. У судовому засіданні оголошена перерва до 19.06.2026.

У судове засідання 19.06.2026 з`явились позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_6 , представник відповідача – адвокат Шавров І.І. Суд продовжив дослідження доказів. У судовому засіданні оголошена перерва до 02.07.2026.

У судове засідання 02.07.2026 з`явились позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_6 , представник відповідача – адвокат Шавров І.І.

02.07.2026 суд перейшов до стаді ухвалення рішення та на підставі ч. 1 ст. 244 ЦПК України відклав ухвалення та проголошення рішення до 30.07.2026, з урахуванням періоду перебування судді у щорічній відпустці.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, надавши оцінку доказам, наявним у справі, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ч. 1-2 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч. 1 ст. 718 ЦК України).

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 719 ЦК України).

Суд встановив, що 24.12.2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір дарування частки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Червинською Н.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 489.

07.11.2024 ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_7 , що підтверджується копію свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 , виданого 07.11.2024 Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с. 57 т. 2).

У п. 1 договору дарування зазначено, що ОСОБА_1 безоплатно передала у власність, а ОСОБА_3 безоплатно прийняла у власність 5/6 часток квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 5 договору дарування дарувальнику роз`яснено, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваного вчинення на свою користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.

Згідно з п. 7 договору дарування дарувальник стверджує, що дарування здійснюється без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального, і гарантує, що частка квартири, яка є предметом цього договору, на момент його укладення під забороною (арештом) та податковою заставою не перебуває, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб та в іпотеку не передана, щодо неї не ведуться судові спори, відносно неї не укладено будь-яких договорів з відчуження з іншими особами, прав щодо неї у третіх осіб, в тому числі, за договорами найму (оренди) немає, прихованих недоліків немає.

У пункті 9 договору дарування зазначено, що особи, що підписали договір у присутності нотаріуса, стверджують, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, що обумовлені ним; їх волевиявлення як сторін за договором є вільним і відповідає внутрішній волі щодо укладення цього договору; правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним); цей правочин не приховує інші правочини (не є удаваним); вони не обмежені у праві укладати правочини; вони не визнані в установленому порядку недієздатними (повністю або частково); вони не страждають в момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті, не перебувають під впливом лікарських, наркотичних засобі, психотропних речовин, підписання цього договору є підтвердженням попередніх домовленостей сторін, володіють українською мовою, що дало їм можливість правильно та однозначно зрозуміти та протлумачити цей договір.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 223 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

У постанові від 23.11.2022 у справі № 522/6715/16 Верховний Суд зазначив: «Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів; відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 712/4728/16-ц (провадження № 61-21177св18), від 7 листопада 2018 року у справі № 216/6077/14-ц (провадження № 61-13459св18), від 5 травня 2020 року у справі № 462/3280/17 (провадження № 61-5148св19), від 12 березня 2021 року у справі № 295/17488/15-ц (провадження № 61-9960св19), від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18-ц (провадження № 61-19054св20) та від 10 серпня 2021 року у справі № 754/16129/17 (провадження № 61-6436св21), що свідчить про сталість судової практики щодо вирішення питання застосування правового механізму, передбаченого статтею 233 ЦК України.»

У судовому засіданні позивач пояснила, що вона мала намір продати частину домоволодіння, яка їй належить. Позивач та відповідач домовлялись, що за відчуження домоволодіння позивач отримає 30000 доларів США, а також що після укладення договору позивач буде проживати на тій же території у підсобному приміщенні, де відповідач допоможе зробити ремонт. Відповідач погасила позивачу борги за кредитами більше 2000 доларів США. В день укладення договору відповідач надала 400 доларів, потім давала гроші частинами, також надавала гроші на лікування, зробила ремонт у "маленькій частині" домоволодіння. Але якийсь чоловік її потім виселив з цього приміщення. У повному обсязі зобов`язання щодо передачі 30000 доларів США відповідач не виконала. Сторонами був укладений саме договір дарування тому що відповідач сказала, що укладення договору купівлі-продажу – це дорого.

Відповідач надала пояснення, про те, що вони з позивачем домовились, що все домоволодіння буде відчужене відповідачу за 30000 доларів США. При вивченні документів було встановлено, що у власності позивача частина домоволодіння, а 1/6 перебуває у власності іншої особи, з якою відповідач у подальшому уклала договір купівлі-продажу її частки. Відповідач погасила борги позивача за газ у розмірі 57 тисяч гривень, зробила ремонт у підсобних приміщеннях, в одному з яких проживала позивач, а в іншому орендарі. Також відповідач надавала кошти на лікування позивача та перерахувала залишок суми за набуте нерухоме майно у сумі, еквіваленті 8000 доларів США на її рахунок. Вважає, що за домоволодіння розрахувалась з позивачем згідно їх домовленості. Пояснила, що договір дарування був укладений, оскільки укласти договір купівлі-продажу не було можливо у зв`язку з тим, що частка домоволодіння належала іншій особі.

Отже, сторонами не заперечується, що під час укладення договору дарування від 24.12.2021, між ними насправді існувала домовленість щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . І після укладення зазначеного договору вони фактично виконували зобов`язання згідно домовленості щодо купівлі-продажу вказаного нерухомого майна.

У матеріалах справи відсутні докази існування тяжких обставин, які змусили позивача відчужити належне їй нерухоме майно.

Позивач посилається на опік ноги, отриманий 11.11.2021, як на тяжку обставину, яка змусила укласти її оспорюваний договір дарування. З наведеного у позовній заяві вбачається, що лікування здійснювалось амбулаторно. Доказів тривалого лікування або настання вкрай тяжких наслідків від отриманого опіку, які б змусили позивача укласти договір відчуження свого житла, позивач не надала. Докази наявності причинно-наслідкового зв`язку між отриманням 11.11.2021 опіку ноги та укладенням договору дарування квартири 24.12.2021 року позивач також не надала. Більше того, позивач визнала факт наявності наміру відчуження належної їй квартири, який не залежав від факту отримання травми.

У судовому засіданні з пояснень позивача з`ясувалось, що вона мала намір продати належне їй нерухоме майно і підшукувала покупців до травмування ноги. При цьому її намір продати квартиру не був пов`язаний із отриманим опіком ноги.

Фактично спір виник у зв`язку з тим, що на думку позивача відповідач не у повному обсязі виконала зобов`язання за попередніми домовленостями сторін щодо умов купівлі-продажу нерухомого майна, а не у зв`язку з тим, що відповідач уклала відповідний договір на вкрай невигідних для себе умовах під впливом тяжкої обставини.

За таких обставин, позивачем не доведено належними, допустимим та достатніми доказами, що оспорюваний правочин був укладений під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.

Згідно ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ч. 2 ст. 235 ЦК України).

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі норм, що регулюють цей правочин (постанова Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 755/17313/17).

Верховний Суд у постанові від 24.06.2025 у справі № 916/4487/23(916/971/24) дійшов висновку, що специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням ЦК України, тобто є удаваним. Другий же правочин ("прихований") може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться в статті 203 ЦК України. Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою визнання його недійсним.

Позивач не заявляла вимогу про визнання удаваним договору дарування частки квартири від 24.12.2021, укладеного між нею та ОСОБА_3 . При цьому, сам по собі факт прикриття правочину іншим правочином не може бути підставою для визнання його недійсним.

Доводи позивача щодо укладення вказаного правочину під впливом тяжких обставин не підтверджені належними, допустимим, достовірними доказами та спростовуються поясненнями, наданими позивачем у судовому засіданні. Інші підстави визнання договору недійсним позивачем не зазначені.

Отже, підстави для задоволення позову ОСОБА_1 та визнання недійсним договору дарування частки квартири від 24.12.2021 відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи висновки суду про відмову у задоволенні позову, відсутні підстави для стягнення судового збору з відповідача.

Керуючись ст. ст.2,4,5,76-81,89,141,223,258,259,263-265,268,273,352,354-355 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Червинська Ніла Євгенівна, про визнання договору дарування недійсним - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складений 11.08.2026.

Суддя Юлія ЧОРНУХА