Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №380/9998/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/9998/25 пров. № А/857/40067/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Гудима Л.Я., Заверухи О.Б.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року (головуюча суддя: Хома О.П., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 , 20.05.2025 звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати незаконною відмову та зобов`язати відповідача здійснити позивачу з 05.05.2018 перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати відповідача здійснити позивачу з 05.05.2018 перерахунок стажу роботи згідно з статтею 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що є репресованою особою, яку в подальшому реабілітовано, тому має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII. З метою реалізації права на отримання підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії, встановленого п. «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, та зарахування часу виселення на спецпоселення у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення пенсії, позивачка звернулася із заявою до відповідача, проте отримала відмову. Вважає такі дії ГУ ПФУ у Львівській області протиправними та такими, що порушують її право на належне пенсійне забезпечення, у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перерахувати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.04.2025, та здійснити виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку стажу роботи як особі, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перерахувати ОСОБА_1 стаж роботи згідно зі статтею 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII як пільгу із обчислення стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 12.05.1950 по 19.06.1958 на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивачки1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп судових витрат у вигляді судового збору.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що позивачка зазнала політичних репресій як член сім`ї, яку було примусово переселено. Позивачці виплачується підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008. Тому, проводити позивачці перерахунок пенсії як репресованій особі та згодом реабілітованій згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» немає підстав. Щодо зарахування до стажу роботи у потрійному розмірі відповідач вказує, що в матеріалах пенсійної справи відсутні належні докази, які б підтверджували роботу позивачки на спецпоселенні, тому у відповідача відсутні правові підстави для зарахування до стажу роботи у потрійному розмірі період перебування позивачки на спецпоселенні.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII, як нормативно-правового акта вищої юридичної сили і які є пріоритетними щодо підпункту 2 пункту 4 Постанови № 654.

Крім цього, період перебування на спецпоселенні підлягає зарахуванню до стажу її роботи у потрійному розмірі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , позивачка після реєстрації шлюбу змінила прізвище із « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ».

ОСОБА_1 (1941 р. н.), 12.05.1950 із села Туринка Жовківського району Львівської області за рішенням особливої наради при МДБ СРСР виселена на спецпоселення в Красноярский край з конфіскацією майна, з якого звільнена 19.06.1958. Вищевказана особа на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 є реабілітованою з поверненням конфіскованого майна або його вартості. Вказане підтверджується архівною довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 19.11.1992 № 4/4-10215.

ОСОБА_1 має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», що підтверджується посвідченням виданим Львівської обласною радою № 503/20-р від 14.03.2012.

Позивачка, 26.03.2025 звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсії та встановлення підвищення пенсії як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ.

ГУ ПФУ у Львівській області листом від 10.04.2025 № 7871-7603/С-52/8-1300/25 повідомило, що на виконання приписів постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», ОСОБА_1 вже встановлено підвищення до пенсії як члену сім`ї репресованих, яких у подальшому було реабілітовано, в розмірі 43,52 грн. Покликаючись на приписи ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зазначило, що право на зарахування стажу у потрійному розмірі мають лише ті репресовані особи, які перебували під вартою, відбували покарання в місцях позбавлення волі та засланні, перебували на примусовому лікуванні, а тому для зарахування до страхового стажу періоду перебування на спецпоселенні немає підстав.

Вважаючи поведінку відповідача такою, що порушує її право на перерахунок пенсії на підставі пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, позивачка звернулася в суд за його захистом.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, 17.04.1991 прийнятий Закон України № 962-XII «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (далі Закон № 962-XII) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.

За змістом статті 1 Закону № 962-XII, в первинній редакції, визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року.

Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 195 року і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР (2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Встановлено, що підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон № 2325-VIII), який набрав чинності 05.05.2018, внесені зміни до Закону № 962-XII.

Вказаним законом змінено назву Закону № 962-XII на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».

Закон № 2325-VIII надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.

Відповідно до положень статті 1-1 Закону № 962-XII, в редакції Закону № 2325-VIII, репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Згідно з положеннями статті 1-2 Закону № 962-XII, в редакції Закону № 2325-VIII, реабілітованими визнаються особи: 1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; 2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; 3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; 4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; 5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Статтею 2 Закону № 962-XII, у вказаній редакції, формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.

Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв`язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.

За змістом статті 4 Закону № 962-XII поновлено реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що в межах спірних правовідносин пенсійний орган не ставить під сумнів право позивачки на пільги та компенсації, встановлені Законом № 962-XII, однак вказує, що відповідні виплати підвищення до пенсії повинні здійснюватися у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає такі покликання відповідача є безпідставними з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 1885 р.н., ОСОБА_5 1906 р.н., ОСОБА_6 1914 р.н., ОСОБА_7 1923 р.н., ОСОБА_8 1941 р.н. 12.05.1950 із села Туринка Жовківського району Львівської області за рішенням особливої наради при МДБ СРСР виселені на спецпоселення в Красноярский край з конфіскацією майна, з якого звільнені 19.06.1958. Вищевказані особи, на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991, є реабілітованими з поверненням конфіскованого майна або його вартості. Вказане підтверджується архівною довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 19.11.1992 № 4/4-10215.

Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», крім надбавок, передбачених пунктами «в»-«д» частини першої статті 21 зазначеного Закону. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

При цьому, за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону № 1058-IV відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до положень частини 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

При цьому, положення частини 4 статті 28 Закону № 1058-IV згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на переконання суду апеляційної інстанції, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов`язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Водночас, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Доплата до пенсії позивачці нараховувалась та виплачувалась у розмірі 43,52 гривні.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654, а тому застосуванню у цьому випадку підлягає саме вказаний Закон.

Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивачці повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 у справі № 446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 у справі № 442/6456/17, від 04 березня 2020 у справі № 446/1566/16-а, 13 травня 2024 року у справі № 500/5507/23, від 31 травня 2024 року у справі № 500/3332/23.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що поняття «репресована особа» введено Законом № 2325-VIII і такою є: «особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом».

На час набуття позивачкою статусу «реабілітованого» відповідно до статті 1 Закону України Закону № 962-XII від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» «реабілітованим» визнавались: «особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону».

Законом № 2353-12 від 15.05.92 дію статті 1 Закону України Закону № 962-XII від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» поширено на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Стаття 3 Закону № 962-XII, у первинній редакції, містила положення, згідно з якими належить реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Аналіз положень Закону № 962-XII надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що репресованою особою є особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених Законом, проти репресованої особи безпосередньо здійснювалися репресії у відповідній формі (формах), натомість проти особи, яка є потерпілою від репресій, репресії безпосередньо не здійснювалися, однак у зв`язку з тим, що станом на момент вчинення репресій між потерпілим та репресованою особою існували родинні або інші, визначені Законом зв`язки, особа, яка є потерпілою від репресій, у зв`язку із здійсненням репресій могла зазнавати моральних або інших страждань, а тому підлягає реабілітації відповідно до Закону.

Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на момент виселення на спецпоселення (12.05.1950) було 8 років та матеріали справи не містять доказів, які би вказували, що саме до позивачки була застосована репресія в розуміння норм Закону № 962-XII, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачка має право на підвищення пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, як член сім`ї репресованої особи.

Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Враховуючи вищенаведене, позивачка має право на отримання підвищення до пенсії відповідно до вищенаведеного пункту як член сім`ї реабілітованого у розмірі 25 процентів, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Щодо зарахування позивачці до стажу в потрійному розмірі період перебування на засланні з 12.05.1950 по 19.06.1958, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, згідно зі статтею 6 Закону № 962-XII, в редакції до 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

В редакції Закону № 2325-VIII реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Тобто, вказаними змінами передбачено надання пільг всім реабілітованим відповідно до Закону № 962-XII громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018.

Відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Статтею 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 4 статті 4 Закону № 1058-IV зазначено, що депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно), період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі.

Згідно з визначенням, яке міститься у статті 1 Закону № 962-XII, заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі.

Разом з тим, системний аналіз положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону № 1058-IV надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що такими закріплено саме порядок обчислення стажу роботи (трудового стажу) для призначення пенсій, а оскільки позивачка у період перебування у спецпоселенні була малолітньою особою, то відповідно у цей період трудового стажу не набувала, а тому правові підстави для пільгового обчислення стажу у потрійному розмірі за час знаходження позивачки на спецпоселенні відсутні.

Аналогічні висновки щодо проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону № 1788-XII викладено в постанові Верховного Суду від 31 травня 2024 року у справі № 500/3332/23.

За приписами абзацу першого частини 4 статті 45 Закону № 1058-IV перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною 3 статті 42 і частиною 5 статті 48 цього Закону, провадиться, зокрема, у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

За перерахунком пенсії позивачка звернулася до відповідача 26.03.2025.

Отже, з огляду на вимоги ч. 4 ст. 45 Закону № 1058-IV, перерахунок пенсії позивачці слід здійснити з 01.04.2025, тобто першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає позов необхідно задовольнити частково шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не здійснення перерахунку і виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.04.2025, з урахуванням виплачених сум та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за № 1788-ХІІ в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.04.2025, з урахуванням виплачених сум.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції задовольняючи частково позов, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нової постанови.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 6 статті 139 КАС України).

При поданні позовної заяви позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що відповідає ставці судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що вимога немайного характеру - вимога, яка не підлягає вартісній оцінці, вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці, а тому розрахувати судовий збір у співвідношенні до частини (обсягу) задоволеної однієї вимоги немайнового характеру не можливо.

Оскільки, судом апеляційної інстанції задоволено одну позовну вимогу немайнового характеру, то відповідно до вимог статті 139 КАС України, сплачений судовий збір за подання позовної заяви у повному розмірі необхідно стягнути на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Керуючись ст. ст. 311, 317, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд –

постановив:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року у справі № 380/9998/25 скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не здійснення перерахунку і виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.04.2025, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок і виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за № 1788-ХІІ в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01.04.2025, з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 1211 грн 20 коп (одна тисяч двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда

судді Л. Я. Гудим

О. Б. Заверуха