Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 11 серпня 2026 р.
Справа: №300/2255/25
Суддя: Іщук Лариса Петрівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/2255/25 пров. № А/857/1639/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І.М., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року (головуючий суддя Скільський І.І., м. Івано-Франківськ) у справі №300/2255/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №092850025831 від 08.01.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.11.2024 про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 02.11.1998 по 31.03.1999 у ПП ОСОБА_2 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.09.1978.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що за доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 02.11.1998 по 31.03.1999, оскільки відсутня довідка про сплату страхових внесків. Зазначає, що страховий стаж позивача становить 20 років 07 місяців 12 днів, якого недостатньо для призначення їй пенсії за віком.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які є в матеріалах справи, що ОСОБА_1 10.11.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.
Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області рішенням №092850025831 від 08.01.2025 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У даному рішенні зазначено про незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 02.11.1998 по 31.03.1999, оскільки відсутня довідки про сплату страхових внесків. В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 20 років 07 місяців 12 днів (а.с.11).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV встановлено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частинами 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).
Згідно п.1.7 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 встановлено перелік документів, необхідних для призначення пенсії, які додаються до заяви про призначення пенсії.
Основним документом, що підтверджує трудовий (страховий) стаж в період до запровадження системи персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, тобто до 01 липня 2000 року, є трудова книжка.
Необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також документів виданих архівними установами виникає та можливе лише у випадку відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, при цьому для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
До набрання чинності Законом № 1058 (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (далі – Закон № 1788).
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 02.09.1978, копія якої містяться в матеріалах справи, підтверджено період роботи з 02.11.1998 по 31.03.1999 (а.с.15).
Всі записи у трудовій книжці завірені підписами та печатками, тому підстав вважати такі записи спірними немає. Спірні періоди виконані без перекреслень, записи про періоди роботи позивача зроблені у чіткій послідовності.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що трудова книжка позивача містить неправдиві або недостовірні відомості щодо періодів трудової діяльності.
Отже, вказані періоди роботи позивача підтверджено записами трудової книжки, жодних зауважень щодо змісту цих записів пенсійним органом в оскаржуваному рішенні не зазначено.
У спірному рішенні Головним управлінням не зараховано до страхового стажу вказані періоди роботи, оскільки відсутня довідка про сплату страхових внесків.
Страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону (стаття 1 Закону №1058-IV).
За приписами частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно зі статтею 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідач вказав, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні нарахування та сплата страхових внесків до органів Пенсійного фонду України за спірний період.
Суд зазначає, що страхові внески є складовою умови існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Суд вважає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для незарахування до стажу позивача спірного періоду роботи.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, відповідач не позбавлений права, зокрема звертатися у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи, про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків.
Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність довідки про сплату страхових внесків не може мати наслідком позбавлення позивача права зарахування спірного періоду роботи до її страхового стажу.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі №300/2255/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
М.А. Пліш
Оригінал: reyestr.court.gov.ua