Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №140/6023/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/6023/25 пров. № А/857/1197/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Обрізка І.М., Пліша М.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Державного реєстратора прав на нерухоме майно Гейзера Сергія Анатолійовича на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року (головуючий суддя Шепелюк В.Л., м. Луцьк) у справі № 140/6023/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Гейзера Сергія Анатолійовича, Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Гейзера Сергія Анатолійовича, Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора №78492932 від 21.04.2025; зобов`язання державного реєстратора здійснити реєстрацію права власності ОСОБА_1 на належну їй квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45,2 кв.м. шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Гейзера Сергія Анатолійовича №78492932 від 21.04.2025 про відмову в проведенні реєстраційних дій. Зобов`язано державного реєстратора прав на нерухоме майно Гейзера Сергія Анатолійовича повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.03.2025 за №65636556 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та за наслідками розгляду прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач 1 оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що позивач подала заяву про державну реєстрацію набуття права власності на квартиру АДРЕСА_2 , до якої додала свідоцтво про право власності, видане Бюро приватизації ВАТ “Лисичанська сода” 19.03.1998. Зазначає, що державним реєстратором прийнято рішення про зупинення розгляду заяви та надіслано до Лисичанської міської військової адміністрації запит про надання інформації про зареєстровані до 01.01.2013 права на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки протягом 30 робочих днів відповіді на запит державного реєстратора не надходило, керуючись пунктом 8 частини першої статті 24 Закону №1952-IV, державним реєстратором правомірно прийнято рішення про відмову у проведенні державної реєстрації. Вважає, що підставою для відмови у проведенні державної реєстрації є, зокрема, неусунення обставин, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію без руху.

Просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу не подала.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові не оскаржується, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до довідки Департаменту соціальної та ветеранської політики Луцької міської ради від 07.04.2022 №764-5000825785 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.7, 21).

05.03.2025 позивач звернулася до Центру надання адміністративних послуг у місті Луцьку Луцької міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , до якої долучила свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 19.03.1998, видане Бюро по приватизації ВАТ “Лисичанська сода”.

Державним реєстратором було зареєстровано вказану заяву про державну реєстрацію прав у базі даних заяв із зазначенням дати і часу реєстрації за №65636556.

Вказані обставини підтверджуються описом №П5898 прийняття документа від 05.0.2025 (а.с.8).

10.03.2025 державним реєстратором надіслано до Лисичанської міської військової адміністрації запит №7-17/557 з проханням надати інформацію про те, чи зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_2 та у випадку наявності зареєстрованого права власності на вищезазначений об`єкт нерухомого майна інформацію щодо власників об`єкта нерухомого майна та документів, на підставі яких проведено реєстрацію права (а.с.49).

У зв`язку із тим, що під час розгляду заяви від 05.03.2025 №65636556 встановлено наявність обставин, які є підставою для зупинення розгляду заяви: неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 01.01.2013, а саме: відсутні відомості про зареєстровані речові права до 01.01.2013, в зв`язку з чим надіслано запит до підприємства бюро технічної інвентаризації, що проводило реєстрацію права власності до 01.01.2013, рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно №77706606 від 10.03.2025 розгляд заяви було зупинено до усунення зазначених вище обставин (а.с.9, 48).

Відповідно до рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно №78492932 від 21.04.2025 “Про відмову в проведенні реєстраційних дій” розглянувши заяву від 05.03.2025 реєстраційним номером 65636556 встановлено наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій - після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме: які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 01.01.2023, а тому у проведенні реєстраційних дій за заявою було відмовлено у зв`язку із зазначеними вище обставинами. (а.с.10,50).

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернулася з даним позовом до суду.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що частина п`ята статті 23 Закону №1952-IV надає можливість відмовити у проведенні державної реєстрації прав державному реєстратору саме у разі невиконання заявником вимог про надання відповідних документів, а у даному випадку відмова була обумовлена неможливістю підтвердження прав заявника від іншого владного суб`єкта.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками і вважає за необхідне зазначити наступне.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закон країни “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” від 01.07.2004 №1952-IV (далі – Закон №1952-IV).

Згідно із частинами третьою – четвертою статті 3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013 визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1952-IV у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Згідно із частиною третьою статті 10 Закону №1952-IV державний реєстратор, зокрема,

перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані не пізніше трьох робочих днів з дня отримання відповідного запиту державного реєстратора безоплатно надати запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі. Особи, винні у порушенні строку надання інформації на запит державного реєстратора, несуть адміністративну відповідальність.

Нормами частини першої статті 11 Закону №1952-IV передбачено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону №1952-IV заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

Відповідно до частини першої статті 23 Закону №1952-IV заяву про державну реєстрацію прав може бути залишено без руху в таких випадках:

1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;

1-1) відсутність документа, що підтверджує оплату адміністративних послуг у повному обсязі;

2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

Нормами частини другої статті 23 Закону №1952-IV визначено, що державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху та невідкладно повідомляє про це заявника.

Згідно із частиною третьою статті 3 Закону №1952-IV якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви.

Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, з урахуванням часу, що минув до залишення такої заяви без руху.

Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про залишення заяви без руху, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково.

Нормами частини п`ятої статті 23 Закону №1952-IV передбачено, що у разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Нормами частини першої статті 24 Закону №1952-IV визначено підстави для відмови в державній реєстрації прав:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом;

6-1) встановлення факту застосування санкцій відповідно до Закону України “Про санкції”, які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху;

9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці;

13) відсутність згоди заставодержателя (іпотекодержателя) на дострокове припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію, оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо державної реєстрації припинення таких прав, що перебувають у заставі (іпотеці);

14) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на подільний об`єкт незавершеного будівництва, крім випадків, визначених законом, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості;

15) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості - у разі державної реєстрації переходу спеціального майнового права, іншого речового права, обтяження на об`єкт незавершеного будівництва (крім об`єктів незавершеного будівництва, на які зареєстровано право власності), майбутній об`єкт нерухомості;

16) заява про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості містить відомості не про всі майбутні об`єкти нерухомості у складі подільного об`єкта незавершеного будівництва;

17) не визначено чи визначено не в повному обсязі майбутні об`єкти нерухомості, включені до гарантійної частки, - у разі первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості, які є частинами подільного об`єкта незавершеного будівництва;

18) наявні зареєстровані спеціальні майнові права на майбутні об`єкти нерухомості, що є складовою частиною подільного об`єкта незавершеного будівництва, - у разі державної реєстрації речового права або обтяження на подільний об`єкт незавершеного будівництва, крім зміни замовника будівництва відповідно до закону, обтяження майна іпотекою відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю";

19) у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва (крім випадків, якщо відповідно до закону виконання будівельних робіт може здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою) у разі: державної реєстрації спеціального майнового права на неподільний/подільний об`єкт незавершеного будівництва; первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості; державної реєстрації спеціального майнового права на майбутній об`єкт нерухомості у зв`язку з його першим відчуженням;

20) не дотримано вимоги, визначені статтею 27-2 цього Закону;

21) відсутність дозволу кредитора за аграрною нотою на проведення державної реєстрації прав у результаті відчуження боржником за відповідною аграрною нотою належної земельної ділянки (крім звернення стягнення на предмет іпотеки), права оренди, права емфітевзису або права суперфіцію, укладення договору суборенди, розірвання договору оренди, емфітевзису або суперфіцію, внесення змін до такого договору або відмову від нього - у разі якщо земельна ділянка зазначена в Реєстрі аграрних нот як місце вирощування заставленої майбутньої сільськогосподарської продукції.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1952-IV за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Нормами частини п`ятої статті 24 Закону №1952-IV відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначає Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі – Порядок №1127).

Пунктом 53 Порядку №1127 передбачено, що у разі коли документ, що посвідчує набуття права власності або інших речових прав, похідних від права власності, реєстрацію яких було проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, втрачено, пошкоджено чи зіпсовано, державна реєстрація такого права власності або іншого речового права, похідного від права власності, може бути проведена за бажанням заявника на підставі відомостей Державного земельного кадастру чи відповідно на підставі відомостей Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, або у разі коли відповідна реєстрація проводилася виключно на паперових носіях інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи), ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації, - на підставі відомостей таких носіїв інформації.

Державна реєстрація прав у випадку, передбаченому цим пунктом, проводиться виключно за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованого права власності або інших речових прав, похідних від права власності, на підставі відповідних документів у Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а у разі коли відповідна реєстрація проводилася виключно на паперових носіях інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи), ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації, - на таких носіях інформації, з обов`язковим зазначенням у Державному реєстрі прав відомостей про втрату, пошкодження чи зіпсування відповідного документа.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.03.2025 позивач звернулася до Центру надання адміністративних послуг у місті Луцьку Луцької міської ради із заявою №65636556 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 .

До вказаної заяви позивач долучила свідоцтво про право власності №1165 від 19.03.1998, видане Бюро по приватизації ВАТ “Лисичанська сода”.

На виконання пункту 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV, якою передбачений обов`язок державного реєстратора про направлення запиту органу, який проводив реєстрації відповідного права до 01.01.2013, державним реєстратором було надіслано до Лисичанської міської військової адміністрації запит від 10.03.2025 №7-17/557 з проханням надати інформацію про те, чи зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_2 та у випадку наявності зареєстрованого права власності на вищезазначений об`єкт нерухомого майна інформацію щодо власників об`єкта нерухомого майна та документів, на підставі яких проведено реєстрацію права.

На вказаний запит не було надано інформації про права, які виникли та зареєстровані в установленому законодавством порядку до січня 2013 року, відтак державним реєстратором прийнято рішення «Про відмову в проведенні реєстраційних дій» №78492932 від 21.04.2025.

Підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій зазначено «після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме: які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 01.01.2013, а тому у проведенні реєстраційних дій за заявою було відмовлено у зв`язку із зазначеними вище обставинами».

Колегія суддів констатує, що нормами частини першої статті 24 Закону №1952-IV визначено вичерпні підстави для відмови в державній реєстрації прав та відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених цієї статті, заборонена.

Апелянт покликається на пункт 8 частини першої статті 24 Закону №1952-IV, у якій визначено, що підставою для відмови в державній реєстрації прав є саме той випадок, коли після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху.

Однак, судом першої інстанції слушно зауважено, що у даному випадку заява позивача про державну реєстрацію прав з підстав визначених частиною першою статті 23 Закону №1952-IV державним реєстратором без руху не залишалася.

Частина п`ята статті 23 Закону №1952-IV надає можливість відмовити у проведенні державної реєстрації прав державному реєстратору саме у разі невиконання заявником вимог про надання відповідних документів. А у даному випадку відмова була обумовлена неможливістю підтвердження прав заявника від іншого владного суб`єкта.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у спірному рішенні визначених статтею 24 Закону №1952-IV підстав для відмови в державній реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, оскільки Закон №1952-IV не передбачає наслідків у вигляді відмови в проведенні державної реєстрації прав у разі відсутності належної відповіді від органу реєстрації до 01.01.2013.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що відповідно до довідки Департаменту соціальної та ветеранської політики Луцької міської ради від 07.04.2022 №764-5000825785 позивач є внутрішньо переміщеною особою.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 №1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Позивач звернулась з заявою №65636556 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за № 380/43786 місто Лисичанськ Лисичанської міської територіальної громади віднесено до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії та тимчасово окупованих Російською Федерацією території України.

Перешкода в отриманні державним реєстратором інформації від органу реєстрації з окупованої території є об`єктивно обумовлена, та її усунення жодним чином не залежить від позивача.

Зазначена ситуація не є окремим випадком, а є системною проблемою щодо прав осіб, право власності яких було зареєстровано до 01.01.2013, відомості не були внесені до Державного реєстру прав на нерухоме майно, а органи реєстрації та їх архіви залишилися на тимчасово окупованій території.

При цьому, ні Закони №1952-IV та №1207-VII, ні Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, жодним чином не враховують фактор тимчасової окупації та втрати на цих територіях архівів про реєстрації речових прав до 01.01.2013, залишаючи в цьому питанні правове регулювання мирного часу.

Неспроможність владних суб`єктів зберегти інформацію щодо реєстрації прав власності громадян до 01.01.2013, не може бути підставою для обмеження права власності приватної особи.

Судом першої інстанції встановлено, що до заяви про проведення реєстраційної дії позивач долучила свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 19.03.1998, видане Бюро по приватизації ВАТ “Лисичанська сода”, яке посвідчує, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_1 та члену її сім`ї - ОСОБА_2 .

Також в матеріалах справи наявний технічний паспорт на квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 45,2 кв.м., який свідчить про наявність двох співвласників вказаної кватири - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Як вбачається із аркушу 11 паспорту громадянина України позивач прописана саме за вказаною адресою.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання державного реєстратора прав на нерухоме майно повторно розглянути заяву позивача від 05.03.2025 за №65636556 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та за наслідками розгляду прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Решта доводів та заперечень скаржника висновків суду не спростовують.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами статті 139 КАС України судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Державного реєстратора прав на нерухоме майно Гейзера Сергія Анатолійовича залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року у справі № 140/6023/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук

судді І. М. Обрізко

М.А. Пліш