Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №460/18827/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа №460/18827/25 пров. №А/857/20534/26

суддя в 1-й інстанції – Дуляницька С.М.

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кушнір В.О.,

суддів Гуляка В.В, Ільчишин Н.В.

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року, ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м.Рівному у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії -

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

1.1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила визнати протиправними дії Головного правління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її трудової діяльності з 24 червня 1983 року по 06 жовтня 1983 року, з 07 листопада 2006 року по 15 грудня 2006 року, з 02 січня 2007 року по 28 лютого 2007 року та з 01 березня 2007 року по 04 вересня 2007 року; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її трудової діяльності з 24 червня 1983 року по 06 жовтня 1983 року, з 07 листопада 2006 року по 15 грудня 2006 року, з 02 січня 2007 року по 28 лютого 2007 року, з 01 березня 2007 року по 04 вересня 2007 року та здійснити перерахунок пенсії з урахуванням виплачених сум.

1.2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її трудової діяльності з 24 червня 1983 року по 06 жовтня 1983 року, з 07 листопада 2006 року по 15 грудня 2006 року, з 02 січня 2007 року по 28 лютого 2007 року та з 01 березня 2007 року по 04 вересня 2007 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її трудової діяльності з 24 червня 1983 року по 06 жовтня 1983 року, з 07 листопада 2006 року по 15 грудня 2006 року, з 02 січня 2007 року по 28 лютого 2007 року, з 01 березня 2007 року по 04 вересня 2007 року, згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.09.1978 та здійснити перерахунок пенсії з 01.08.2025, з урахуванням виплачених сум.

1.3. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що відсутні підстави для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 24 червня 1983 року по 06 жовтня 1983 року в колгоспі «Україна» с.Осокорівка Нововоронцовського району Херсонської області оскільки відомості про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих днів у колгоспі в трудовій книжці відсутні. Водночас, до страхового стажу не враховано періоди з 07.11.2006 по 15.12.2006 та 02.01.2007 по 04.09.2007, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомості про сплату страхових внесків як застраховану особу відсутні. Оскільки зазначена трудова книжка колгоспника заповнена з порушенням вимог Інструкції, то періоди роботи, відомості про які містяться у цій книзі, не можуть бути враховані до страхового стажу.

1.4.ПОЗИЦІЯ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

1.5. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ТА ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

2.1 ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Рівненській області та з 16.11.2022 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

05.08.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про зарахування до її страхового стажу періоду роботи з 24 червня 1983 року по 06 жовтня 1983 року в колгоспі «Україна» с.Осокорівка Нововоронцовського району Херсонської області та періодів роботи з 07 листопада 2006 року по 15 грудня 2006 року, з 02 січня 2007 року по 28 лютого 2007 року, з 01 березня 2007 року по 04 вересня 2007 року - в Управлінні праці та соціального захисту населення Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області.

Листом від 02.09.2025 №16286-15341/К-02/8-1700/25 відповідач відмовив у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 24.06.1983 по 06.10.1983, оскільки у трудовій книжці відсутні відомості про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих днів у колгоспі та періоду роботи з 07.11.2006 по 15.12.2006 та з 02.01.2007 по 04.09.2007, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків.

Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернулася до суду з позовом.

2.2. ДОВОДИ ТА МОТИВИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА.

Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У період до 01 січня 2004 року обчислення стажу роботи здійснювалося відповідно до статей 56–63 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII.

Так, відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Статтею 62 Закону №1788-XII визначено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. Якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові документи, передбачені пунктом 3 цього Порядку.

Таким чином, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність подання додаткових документів виникає, зокрема, у випадках відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних, неповних або неточних записів, які не дають можливості встановити відповідні обставини трудової діяльності.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 05 грудня 2019 року у справі №235/805/17, від 06 грудня 2019 року у справі №663/686/16-а, від 06 грудня 2019 року у справі №500/1561/17 та від 05 грудня 2019 року у справі №242/2536/16-а, відповідно до яких уточнюючі документи щодо трудового стажу необхідні у випадках, коли записи у трудовій книжці є неправильними, неповними або нечіткими та не дають можливості достовірно встановити відповідні обставини трудової діяльності.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем до заяви було надано копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09 листопада 1982 року.

Зазначена трудова книжка містить запис №3 від 24 червня 1983 року про прийняття позивача до колгоспу «Україна» в якості зоотехніка та запис №4 від 06 жовтня 1983 року про її звільнення, а також записи про роботу в Управлінні праці та соціального захисту населення Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області у періоди з 07 листопада 2006 року по 15 грудня 2006 року, з 02 січня 2007 року по 28 лютого 2007 року та з 01 березня 2007 року по 04 вересня 2007 року.

Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували їх зміст, а натомість внесені відповідно до встановлених правил. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи відповідачем суду не надано.

Крім того, на підтвердження періоду роботи в колгоспі позивачем долучено архівну довідку від 05 листопада 2025 року №01-13/542-К, відповідно до якої у відомостях нарахування заробітної плати працівникам колгоспу «Україна» за 1983 рік значиться позивач, із зазначенням відпрацьованих людино-днів та нарахованої заробітної плати.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що наявні у трудовій книжці записи є достатньою правовою підставою для підтвердження відповідного періоду трудової діяльності позивача, а додаткові документи, які підтверджують факт роботи, лише посилюють доказове значення наявних у справі відомостей.

Відсутність у трудовій книжці відомостей про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих днів у колгоспі за наведених обставин не може бути достатньою підставою для повного неврахування періоду роботи позивача, оскільки сам факт роботи підтверджений відповідним записом у трудовій книжці та додатково підтверджується архівними документами.

Щодо періодів роботи позивача у 2006–2007 роках колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність посилань відповідача на відсутність у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомостей про сплату страхових внесків.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники та застраховані особи у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування або обчислення заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Як передбачено частинами четвертою – шостою, дев`ятою, десятою статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється страхувальниками у визначеному законом порядку, а в разі несвоєчасної або неповної їх сплати до страхувальників застосовуються передбачені законом фінансові санкції, а винні посадові особи несуть відповідальність згідно із законом.

Аналогічні положення містить Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Відповідно до статті 4 цього Закону платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно з частинами одинадцятою та дванадцятою статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні у порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть відповідальність згідно із законом.

Отже, обов`язок щодо належного нарахування та сплати страхових внесків покладається на страхувальника, а тому негативні наслідки неналежного виконання такого обов`язку не можуть бути безпосередньо покладені на працівника, який фактично виконував трудові обов`язки та не мав можливості контролювати виконання роботодавцем покладених на нього законом обов`язків.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 вересня 2019 року у справі №414/736/17, від 20 березня 2019 року у справі №688/947/17 та від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а.

У наведених постановах Верховний Суд виходив із того, що несвоєчасна або неповна сплата роботодавцем страхових внесків за умови підтвердження факту роботи особи не повинна мати наслідком позбавлення працівника права на зарахування відповідного періоду до страхового стажу, оскільки обов`язок щодо сплати страхових внесків покладений на роботодавця, а застрахована особа не повинна нести негативних наслідків у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням роботодавцем своїх обов`язків.

Зазначені правові висновки є релевантними до спірних правовідносин, оскільки факт трудової діяльності позивача у періоди з 07 листопада 2006 року по 15 грудня 2006 року, з 02 січня 2007 року по 28 лютого 2007 року та з 01 березня 2007 року по 04 вересня 2007 року підтверджується записами у трудовій книжці, достовірність яких відповідачем не спростована.

Відсутність відповідної інформації у реєстрі застрахованих осіб сама по собі не є доказом відсутності трудових відносин та не спростовує відомостей трудової книжки про фактичне виконання позивачем роботи у відповідні періоди.

Інше тлумачення зазначених норм призвело б до покладення на застраховану особу негативних наслідків неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків, що фактично ставило б реалізацію права особи на пенсійне забезпечення в залежність від поведінки іншого суб`єкта.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на особу не може покладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, зазначених у належним чином оформленій трудовій книжці, якщо такі записи не спростовані у встановленому законом порядку.

У цьому контексті суд першої інстанції обґрунтовано врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, відповідно до якої неналежне оформлення роботодавцем документів, необхідних для підтвердження трудового стажу, не може бути підставою для позбавлення працівника права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу, якщо факт такої роботи підтверджується належними доказами.

Аналогічний підхід викладено Верховним Судом у постанові від 07 травня 2024 року у справі №460/38580/22, на яку також послався суд першої інстанції, щодо недопустимості перекладення на особу негативних наслідків неналежного виконання пенсійним органом обов`язку щодо перевірки відомостей та документів, поданих для підтвердження стажу.

Відтак витребування та перевірка додаткових документів і довідок є обов`язком пенсійного органу, а перекладання на позивача надмірного тягаря доказування обставин, які вже підтверджуються належними документами, є неприйнятним. Неналежне виконання пенсійним органом свого обов`язку щодо перевірки відомостей, зазначених у поданих документах, не може бути підставою для обмеження конституційного права особи на отримання належної їй пенсії.

Таким чином, суд першої інстанції правильно виходив із того, що неналежне ведення роботодавцем первинної документації, відсутність окремих відомостей у реєстрі застрахованих осіб або інші недоліки, що виникли не з вини позивача, не можуть бути підставою для обмеження її права на соціальний захист та належне пенсійне забезпечення.

Доводи апеляційної скарги, якими відповідач оскаржує правильність зарахування до страхового стажу позивача всіх спірних періодів роботи та просить скасувати рішення суду першої інстанції і відмовити у задоволенні позову, зазначених висновків не спростовують.

Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою судом першої інстанції доказів та повторюють позицію відповідача, яка вже була предметом дослідження суду першої інстанції, зокрема щодо відсутності необхідних відомостей у трудовій книжці стосовно роботи в колгоспі та відсутності у реєстрі застрахованих осіб інформації про сплату страхових внесків за періоди роботи у 2006–2007 роках.

Разом із тим суд першої інстанції надав цим доводам належну правову оцінку, дослідив наявні у справі докази у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про те, що такі обставини не можуть бути підставою для неврахування підтверджених періодів трудової діяльності позивача.

Апелянтом не наведено нових обставин та не надано належних і допустимих доказів, які б свідчили про недостовірність записів трудової книжки, відсутність факту роботи позивача у спірні періоди або про те, що не відображення відповідних відомостей у реєстрі застрахованих осіб стало наслідком дій чи бездіяльності самої позивачки.

Водночас саме на відповідача як суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок діяти у спосіб та в межах повноважень, визначених законом, а під час вирішення питання щодо зарахування періодів трудової діяльності до страхового стажу – належним чином оцінити подані особою документи та встановити наявність або відсутність правових підстав для їх неврахування.

За встановлених у цій справі обставин відповідачем не доведено наявності таких підстав. Натомість позивачем подано трудову книжку, записи в якій підтверджують її трудову діяльність у спірні періоди, а щодо роботи в колгоспі наявні також додаткові архівні відомості.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 24 червня 1983 року по 06 жовтня 1983 року, з 07 листопада 2006 року по 15 грудня 2006 року, з 02 січня 2007 року по 28 лютого 2007 року та з 01 березня 2007 року по 04 вересня 2007 року, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області допустило протиправне порушення прав та законних інтересів позивача.

Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають установленим у справі обставинам, ґрунтуються на належній оцінці доказів та правильному застосуванні норм матеріального права. Підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів також не встановлено.

2.3. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно із статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 139 КАС України підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі №460/18827/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В. О. Кушнір

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин