Рішення від 12 серпня 2026 р. у справі №496/930/23 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/930/23

Провадження № 2/496/1075/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Пендюри Л.О.

за участю секретаря – Сурженко К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Біляївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника та стягнення моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з позовною заявою та просить стягнути солідарно з відповідачів на свою користь моральні збитки, завдані злочином, в сумі 500 000 грн та витрати на спорудження надгробного пам`ятника в сумі 47 500 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що вона є матір`ю ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вона визнана потерпілою у кримінальній справі № 665/1737/17. Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 29.07.2021 року по справі № 665/1737/17 (набрав законної сили 13.10.2021 року) відповідача ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на 5 років 1 місяць з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Вказаним вироком установлено, що в результаті винних дій ОСОБА_2 було заподіяно смерть її сину ОСОБА_3 . З дня смерті сина вона знаходиться у важкому, депресивному морально-психічному стані, відчуває глибокі моральні страждання у вигляді відчуття горя та непоправної втрати. Втрата рідною людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню, а враховуючи, що син був головною підтримкою, вона назавжди позбавлена синівської любові та підтримки. Душевні страждання та вимушеність її життєвих змін, у зв`язку з втратою сина, є тяжкими, час та зусилля, необхідні для відновлення повноцінного життя є довгим та складним. Оцінити розмір її душевних страждань та життєвих змін об`єктивно неможливо, так як таке поняття як «життя людини» не може бути оцінено будь-яким матеріальним виміром і є в будь-якому випадку вищим за нього. Смерть сина завдала їй сильні психічні страждання, відновити її душевний стан неможливо. Попри неможливість оцінити глибину своїх моральних страждань, процесуальний закон вимагає визначити грошовий розмір моральних збитків, що підлягає відшкодуванню. Вона визначає розмір завданих їй моральних збитків в сумі 500 000 грн. Окрім того, після смерті сина вона понесла витрати на спорудження надгробного пам`ятника в сумі 47 500 грн. Позивачка звертає увагу на те, що під час вчинення злочину відповідач ОСОБА_2 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника командира реактивної батареї, реактивного артилерійського дивізіону по роботі з особовим складом в званні старший лейтенант. Саме неналежний контроль за діями ОСОБА_2 з боку командування призвів до протиправних дій ОСОБА_2 та, як наслідок, до смерті її сина ОСОБА_4 . Позивачка вважає, що саме військова частина НОМЕР_1 допустила ситуацію, коли військовослужбовець ОСОБА_2 , перебуваючи на військовій службі, вживав алкоголь та використовував автомобіль. За таких обставин, військова частина НОМЕР_1 , як юридична особа, повинна нести солідарну відповідальність разом з засудженим ОСОБА_2 за спричинену їй злочинними діями ОСОБА_2 моральну шкоду та витрати на спорудження надгробного пам`ятника.

В свою чергу, від представника відповідача – військової частини НОМЕР_1 – т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ВМС ЗСУ та ОСОБА_2 про стягнення солідарно моральних збитків, завданих злочином, в сумі 500 000 грн та спорудження надгробного пам`ятника в сумі 47 500 грн відмовити у повному обсязі.

Відзив обґрунтований тим, що старший лейтенант ОСОБА_2 перебував на посаді заступника командира 1 реактивної артилерійської батареї з морально-психологічного забезпечення 1 реактивного артилерійського дивізіону, однак 28.11.2018 року відповідно до наказу № 237 по стройовій службі та відповідно до наказу командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 23.11.2018 року № 261 увільнений від займаної посади і зарахований у розпорядження командувача Військово-Морських Сил України. З 30.10.2018 року і по теперішній час старший лейтенант ОСОБА_2 не рахується та не проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 . В момент скоєння ДТП ОСОБА_2 керував автомобілем CHERY DA11A, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який було передано йому в користування іншим громадянином, який на той момент був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , з метою його подальшого придбання за усною домовленістю, що вказано у вироку Чаплинського районного суду Херсонській області. Отже, на час скоєння ДТП ОСОБА_2 керував цивільним автомобілем, а не автомобілем, який належить Військовій частині НОМЕР_1 . Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди, тоді як з дня смерті сина позивачки пройшло понад п`ять років.

Позивачка та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Після перерви позивачка до судового засідання не з`явилась, але направила до суду заяву про розгляд справи без її участі та участі її представника.

Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча повідомлявся про день слухання справи належним чином.

Представник відповідача – Військової частини НОМЕР_1 в судовому засіданні позовні вимоги до Військової частини НОМЕР_1 не визнав та просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Після перерви представник до судового засідання не з`явився, але подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Приймаючи до уваги пояснення позивачки, її представника та представника Військової частини НОМЕР_1 , дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивачки ОСОБА_3 , відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Крижопільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області 17.07.2017 року.

Смерть ОСОБА_6 наступила в результаті ДТП, яка сталася 12.07.2017 року при наступних обставинах, установлених вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 29.07.2021 року. За змісту вказаного вироку вбачається, що 12.07.2017 року, близько 17.00 години, ОСОБА_2 , в порушення підпункту «а» пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, керуючи у стані алкогольного сп`яніння (згідно токсикохімічного дослідження № 1938) технічно справним, відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 442 АТ від 28.08.2017 року, автомобілем CHERYDA11A, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись по автодорозі «Асканія Нова - Молочне» зі сторони смт Асканія Нова у напрямку с. Молочне, грубо порушуючи вимоги підпункту «б» пункту 2.3 та пунктів 1.5, 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, перебуваючи в районі 0 км, + 800 м зазначеної автодороги, діючи із злочинною самовпевненістю, проявив неуважність та безпечність до дорожньої обстановки, яка склалась, не врахував дорожню обстановку та не обрав безпечної швидкості руху, при виникненні перешкоди, яку він міг об`єктивно виявити, не зменшив швидкість, внаслідок чого, не впоравшись з керуванням, допустив наїзд на напівпричіп HOFFMANNP5F35, реєстраційний номер НОМЕР_4 , який був приєднаний до сідлового тягача DAF 95 XF 430, реєстраційний номер НОМЕР_5 , під керуванням водія ОСОБА_7 , що стояв нерухомо частково на проїзній частині, частково на узбіччі у попутному напрямку походу руху автомобіля CHERYDA11A, внаслідок чого пасажиру автомобіля CHERYDA11A - ОСОБА_3 спричинено тяжкі тілесні ушкодження від яких він загинув на місці події, а пасажиру зазначеного автомобіля ОСОБА_8 спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Зазначеним вироком, який набрав законної сили13.10.2021 року, ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 1 (один) місяць з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 18.06.2019 року у виді штрафу в розмірі 700 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 11900 грн, яке повністю відбуте, більш суворим, призначеним ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 1 (один) місяць з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки, призначено ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 1 (один) місяць з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, судом об`єктивно встановлена вина відповідача ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, в якій загинув син позивачки, та причинний зв`язок між його діями та заподіянням шкоди.

Позивачка вважає, що саме неналежний контроль за діями військовослужбовця ОСОБА_2 з боку командування військової частини НОМЕР_1 , в якій він проходив службу за контрактом на посаді заступника командира реактивної батареї, реактивного артилерійського дивізіону по роботі з особами складом в званні старший лейтенант, призвів до протиправних дій ОСОБА_2 та, як наслідок смерті її сина ОСОБА_3 , а тому військова частина НОМЕР_1 повинна нести солідарну відповідальність разом з відповідачем ОСОБА_2 за спричинену їй моральну шкоду та витрати на спорудження надгробного пам`ятника.

Заперечуючи проти цього, представник військової частини НОМЕР_1 зазначив, що з 30.10.2018 року ОСОБА_2 не рахується та не проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 , а автомобіль, яким він керував в момент ДТП – військовій частині НОМЕР_1 не належить.

За загальним правилом частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (частина перша статті 1188 ЦК України)

У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам застосовується положення частини другої статті 1188 ЦК України.

Згідно з нормою частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі невиплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

У частині першій статті 1167 ЦК України визначено, що відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом та наявності її вини.

Тобто, частина перша статті 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині другій статті 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Таким чином, частина друга статті 1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу, якою за змістом статті 1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме винний водій.

Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у статті 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктивного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану в законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності), речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання, утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується із нормою частини першої статті 1172 ЦК України та частини другої статті 1187 ЦК України.

Положення частини першої статті 1187 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина друга статті 1187 ЦК України).

У такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Таким чином, положення статей 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до статті 1167 ЦК України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Зазначена вище позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-108цс13.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що джерело підвищеної небезпеки - автомобіль Чері, реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким в момент дорожньо-транспортної пригоди керував відповідач ОСОБА_2 , належить гр. ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповіддю ДПП УПП в Херсонській області ДПП № 1623/41/23-01-2023 від 17.05.2023 року на запит т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 . Будь-яких доказів того, що відповідач ОСОБА_2 керував вказаним автомобілем під час виконання службових обов`язків у суду немає.

Згідно з листом Військової частини НОМЕР_1 гр. ОСОБА_9 військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 24.12.2015 року і по теперішний час не проходив та до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 не зараховувався.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень частини першої статті 1172 ЦК України і покладення солідарного обов`язку по відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди на військову частину НОМЕР_1 , оскільки у справі не доведено, що військовослужбовець ОСОБА_2 в момент дорожньо-транспортної пригоди керував службовим транспортним засобом під час виконання ним службових обов`язків.

У постанові Верховного Суду від 14.01.2019 року по справі № 751/8121/17 зазначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною і передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, у тому числі якщо шкоду завдано смертю фізичної особи.

Між тим, жодних вимог до власника транспортного засобу, у даному випадку ОСОБА_9 , який відповідає за завдану шкоду на підставі статті 1188 ЦК України позивачка не заявляла.

Приймаючи до уваги вищевикладене суд вважає за необхідне, відповідно до положень статей 1166, 1167 ЦК України, покласти обов`язок по відшкодуванню майнової та моральної шкоди на відповідача ОСОБА_2 , як особу, з вини якої позивачці заподіяна шкода.

Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У даному випадку суд вважає встановленою наявність моральної шкоди позивачці, яка виразилася в тому, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача ОСОБА_2 , загинув син позивачки, і позивачка безумовно зазнала душевних страждань у зв`язку зі смертю сина.

Суд доходить висновку, що втрата позивачкою близької людини, а саме сина, є травмою на все життя та обставиною, яка не підлягає доказуванню. Наслідки дорожньо-транспортної пригоди є безперечно психотравмуючими для жінки, яка втратила дитину.

Вирішуючи питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер і глибину душевних страждань позивачки у зв`язку зі смертю сина, життя якого вже не повернеш і характер такої втрати не підлягає відновленню, також зважає на необережну форму вини відповідача ОСОБА_2 щодо дорожньо-транспортної пригоди, проте звертає увагу, що останній знаходився у стані алкогольного сп`яніння, а тому з урахуванням цих обставин та вимог розумності і справедливості, закріплених у ст. 23 ЦК України, суд вважає обґрунтованою моральну шкоду в сумі 350 000 грн, яку слід стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки.

Щодо вимог ОСОБА_1 про відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника, суд виходить з наступного.

У статті 1201 ЦК України визначено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

З наданих позивачкою доказів вбачається, що для облаштування місця поховання сина позивачка витратила 47 500 грн. Ці витрати складаються з витрат на придбання та установку: пам`ятника, паркану, плитки, гранітного столу, лавочки. Факт понесення цих витрат та їх розмір підтверджується відповідними накладними та товарними чеками, які суд вважає належними, допустимими та достатніми доказами.

Враховуючи викладене з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки підлягають стягненню витрати на спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 47 500 грн.

Щодо застосування наслідків спливу позовної давності, про що заявив представника відповідача у відзиві на позовну заяву, то суд дійшов наступного.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію.

Таким чином, згідно діючого законодавства України на вимогу позивачки про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого, позовна давність не поширюється, а тому заява представника відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності є такою, що не ґрунтується на законі.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачку звільнено від сплати судового збору за подання позову, ціна якого складає 547 500 грн, а суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, відтак з відповідача ОСОБА_2 на користь держави слід стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3997 грн (397 500 х 100% : 547 500 грн = 73 %; 5475 грн х 73% = 3997 грн).

Керуючись ст. ст. 1166, 1167, 1172, 1187, 1188, 1201 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника та стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , моральну шкоду у розмірі 350 000 грн та витрати на спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 47 500 грн, а всього 397 500 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування витрат на спорудження надгробного пам`ятника та стягнення моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Одеського апеляційного суду через Біляївський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту.

Повний текст рішення складено 13 серпня 2026 року.

Суддя Л.О. Пендюра