Вирок від 12 серпня 2026 р. у справі №766/3220/26 — Херсонський міський суд Херсонської області

Справа №766/3220/26

н/п 1-кп/766/3443/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2026 м.Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області у складі

головуючого ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №62024080200000048 щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, українця, громадянина України, який має середню освіту, фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК України, такого, що не має судимості,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,

ВСТАНОВИВ

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення

ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем, проходячи військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період на посаді кулеметника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, з метою ухилитися від військової служби, 27.10.2023 року не з`явився на службу з відпустки до розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 , що знаходився в районі населеного пункту АДРЕСА_2 та, як наслідок, ухилився від проходження військової служби.

Суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за ч.4 ст.408 КК України як дезертирство, тобто нез`явлення на службу з відпустки з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

ІІ. Позиції сторін

Прокурор в судовому засіданні вказав на доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину. Просив призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Захисник вважала, що стороною обвинувачення дії ОСОБА_5 невірно кваліфіковані за ч.4 ст.408 КК України, оскільки досліджені в судовому засіданні докази не підтверджують, що обвинувачений мав намір назавжди ухилитися від проходження військової служби. Натомість, під час судового розгляду обвинувачений неодноразово висловлював бажання продовжити військову службу. Вважала, що дії ОСОБА_5 мають бути кваліфіковані за ст.407 КК України.

Обвинувачений свою винуватість в пред`явленому обвинуваченні визнав частково. У вчиненому розкаюється.

IІІ. Докази, які підтверджують встановлені судом обставини

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений дав показання, що він дійсно проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . На час інкримінованих йому дій, їх підрозділ дислокувався в АДРЕСА_2 . У жовтні 2023 року йому була надана планова відпустка строком 10 діб, з якої він мав повернутися до розташування підрозділу 27 чи 28 жовтня 2023 року, точну дату не пам`ятає. Разом з цим, до підрозділу з відпустки він так і не повернувся. Свої дії пояснив тим, що був вимушений залишитися вдома, оскільки його квартира потребувала догляду та ремонту, а інші його родичі не могли цього здійснити. Крім того, під час відпустки він втратив свої документи. Про факт втрати документів, а також про своє рішення не повертатися з відпустки посадових осіб військової частини, де він проходив військову службу або інші державні органи не повідомляв. До затримання перебував за місцем проживання.

Крім показань ОСОБА_5 , його винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину, за встановлених судом обставин, підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, а саме:

-показаннями свідка ОСОБА_6 відповідно до яких, станом на 2023 рік він проходив військову службу на посаді заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 . У вказаному підрозділі також проходив військову службу обвинувачений. Військовослужбовцям, зокрема і обвинуваченому, неодноразово доводилися положення законодавства щодо відповідальності за вчинення самовільного залишення військової частини та дезертирства. У жовтні 2023 року обвинуваченому була надана щорічна відпустка строком 10 діб, яку він мав проводити, згідно з його рапортом, у м.Запоріжжя. У визначений термін, 26 чи 27 жовтня 2023 року обвинувачений з відпустки до підрозділу не повернувся. Командир взводу обвинуваченого ОСОБА_7 доповів про вказаний факт командиру роти. Командування роти, в тому числі і він, неодноразово телефонували обвинуваченому за вказаним ним телефоном, але обвинувачений на їх дзвінки жодного разу не відповів. Від обвинуваченого або його родичів на адресу військової частини також не надходили відомості щодо причин нез`явлення з відпустки. Про вказане було зазначено в службовому розслідуванні, яке проводилося за фактом дезертирства обвинуваченого;

-показаннями свідка ОСОБА_8 , згідно з якими він був командиром роти обвинуваченого під час проходження останнім військової служби у військовій частині НОМЕР_1 . У жовтні 2023 року їх підрозділ дислокувався в АДРЕСА_2 . Обвинуваченому була надана щорічну відпустка строком 10 діб. ОСОБА_5 з відпустки не повернувся, спроби зв`язатися з ним телефоном результатів не мали, обвинувачений на дзвінки не відповідав. Про неповернення ОСОБА_5 з відпустки він доповів командиру військової частини;

-копією витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.10.2023 за №289, наданого 25.02.2026 військовою частиною НОМЕР_2 на запит слідчого в порядку ст.93 КПК України, відповідно до якого 17.10.2023 ОСОБА_5 вибув у щорічну основну відпустку за 2023 рік строком на 10 діб;

-копією витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 за №301 від 28.10.2023, наданого військовою частиною НОМЕР_2 25.02.2026 на запит слідчого в порядку ст.93 КПК України, про зняття ОСОБА_5 з фінансового, речового забезпечення при військовій частині НОМЕР_1 у зв`язку з неповернення ОСОБА_5 до військової частини 28.10.2023;

ІV. Оцінка доказів. Мотиви суду щодо висунутого обвинувачення

Відповідно до ч.1 ст.84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно з положеннями статті 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. (ст.86 КПК України)

За змістом ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат. Згідно з вимогами цієї статті доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Суд визнає належними та допустимими доказами: показання обвинуваченого, показання свідків, копії наказів командира військової частини НОМЕР_1 за №289, №301, оскільки вказані докази підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, та отримані в порядку встановленому КПК України.

Так, письмові докази - копії наказів отримані слідчим за запитом, здійсненому в порядку ч.2 ст.93 КПК України, від військової частини.

Обвинувачений та свідки надали показання усно.

Зазначені докази суд дослідив безпосередньо.

Разом з цим, крім зазначених доказів, прокурором надано письмові документи: копію матеріалів службового розслідування за фактом неприбуття військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 до розташування підрозділу 11.08.2022 з додатками (копія витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 за №174 від 12.08.2022 Про призначення службового розслідування, рапорт про неприбуття зі звільнення).

Обставини, які були предметом зазначеного службового розслідування, не стосуються обставин, що є предметом доказування у цьому кримінальному провадженні, а тому зазначені документи не підтверджують обставин, які підлягають встановленню у межах даного кримінального провадження, та не можуть бути належними доказами на підтвердження висунутого обвинувачення, у зв`язку з чим, суд відхиляє вказані докази.

Крім того, прокурором на доведення винуватості ОСОБА_5 надано наступні документи:

-акт службового розслідування від 09.11.2023, зі змісту якого вбачається, що 28.10.2023 до підрозділу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_3 не повернувся з відпустки кулеметник 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти ОСОБА_5 , спроби зв`язатися з ним телефоном результатів не дали, ОСОБА_5 на дзвінки не відповідав, його місце знаходження невідоме;

-доповідь командира військової частини НОМЕР_1 від 28.10.2023 за №4175 на адресу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 за фактом неповернення ОСОБА_5 з відпустки до розташування підрозділу 27.10.2023;

-витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 за №11 від 16.03.2022 про призов на військову службу та призначення обвинуваченого на посаду у в/ч НОМЕР_1 з 16.03.2022;

-витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 за №272 від 29.09.2023 про зарахування ОСОБА_5 на посаду у військовій частині НОМЕР_1 після відбуття обвинуваченим покарання за вироком Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 14.03.2023;

-копію військового квитка серії НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_5 , копію службової картки;

-витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.11.2023 за №277 «Про результати службового розслідування» з якого вбачається, що за наслідками проведеного розслідування щодо неповернення обвинуваченого з відпустки до розташування підрозділу 28.10.2023 вирішено направити матеріали службового розслідування до правоохоронних органів для порушення кримінального провадження;

Суд визнає ці документи недопустимими доказами з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.93 КПК України, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Зі змісту ч.2, ч.3 ст. 214 КПК України вбачається, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події.

Згідно з матеріалами кримінального провадження, відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань, за фактом неповернення обвинуваченого з відпустки до військової частини, внесені 04.01.2024 на підставі повідомлення командира військової частини НОМЕР_1 , до якої було долучено додаток на 33 аркушах – матеріали службового розслідування щодо ОСОБА_5 - копії вказаних документів.

Отже, зазначені докази отримані слідчим до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до реєстру, тобто поза межами кримінального провадження.

Прокурором не надано суду належних процесуальних документів, які б підтверджували, що зазначені матеріали отримані слідчим в порядку ст.93 КПК України або ж, що вони були оглянуті слідчим після внесення відомостей про кримінальне правопорушення в ЄРДР. Реєстр матеріалів досудового розслідування також не містить відомостей щодо вчинення таких дій слідчим.

За вказаних обставин, такі докази отримані у невстановленому КПК України порядку, а отже, відповідно до ст.86 КПК України, є недопустимими та не можуть бути враховані на підтвердження винуватості ОСОБА_5 , у зв`язку з чим відхиляються судом.

Разом з цим, прийняті судом належні та допустимі докази у своїй сукупності є достатніми для визнання ОСОБА_5 винуватим у пред`явленому обвинуваченні.

Суд покладає в основу свого висновку про винуватість ОСОБА_5 показання самого обвинуваченого, який не заперечував факту проходження військової служби, нез`явлення з відпустки до розташування підрозділу у визначений термін та ухилення від проходження військової служби до його затримання. Показання обвинуваченого повністю узгоджуються з показаннями свідків та прийнятими судом письмовими доказами.

Щодо наявності в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, суд зазначає наступне.

Зі змісту ч.4 ст.408 КК України вбачається, що кримінально-караним є дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез`явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу, вчинене в умовах воєнного стану.

Об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст.408 КК України, є встановлений законодавством України порядок проходження військової служби.

Суб`єктом злочину є військовослужбовець, тобто той, хто проходить військову службу.

Об`єктивна сторона даного кримінального правопорушення полягає, зокрема, у нез`явленні на службу з відпустки.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває на даний час.

Судом установлено і вказане стороною захисту не заперечується, що обвинувачений, будучи військовослужбовцем, під час дії воєнного стану, не з`явився з відпустки до розташування підрозділу, таким чином ухилився від проходження військової служби, що відповідає об`єктивній стороні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України.

Оцінюючи суб`єктивну сторону вчиненого кримінального правопорушення, суд виходить із того, що дезертирство характеризується умисною формою вини та спеціальною метою - ухилитися від проходження військової служби не тимчасово, а назавжди. Саме ця мета є визначальною ознакою, яка відмежовує дезертирство від самовільного залишення військової частини або місця служби.

Суд відхиляє доводи захисника, що обвинувачений не мав наміру назавжди ухилитися від проходження військової служби.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем, усвідомлюючи встановлений порядок проходження військової служби, після закінчення відпустки без поважних причин до військової частини не повернувся та тривалий час, до його затримання 10.03.2026, проживав цивільним життям.

Будь-яких об`єктивних обставин, які б перешкоджали ОСОБА_5 своєчасно прибути до місця служби та виконувати обов`язки військової служби, судом не встановлено.

Посилання обвинуваченого на втрату документів та необхідність догляду за квартирою не можуть бути визнані поважними причинами неповернення до місця проходження військової служби, оскільки зазначені обставини не є такими, що унеможливлювали його повернення до місця служби та не позбавляли його можливості повідомити командування про причини неприбуття і в подальшому вжити необхідних заходів для повернення до місця служби. Проте таких дій обвинувачений не вчинив.

Разом з цим, фактична поведінка обвинуваченого, який до затримання не вживав жодних заходів, спрямованих для повернення на військову службу, не намагався зв`язатись із командуванням військової частини, повідомити про своє місце перебування чи зазначити про намір повернутись до військової служби через певний час, вказує, що він мав за мету ухилитися від військової служби назавжди.

Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.08.2024 у справі № 172/149/23.

Та обставина, що під час судового розгляду обвинувачений висловив бажання продовжити військову службу, сама по собі не спростовує встановленого судом умислу ОСОБА_5 на ухилення від її проходження. Суд враховує, що таке бажання було висловлене обвинуваченим лише під час перебування під вартою, тоді як до моменту затримання він, маючи реальну можливість добровільно повернутися до військової частини та продовжити проходження військової служби, цього не зробив.

Таким чином, подальше волевиявлення обвинуваченого щодо продовження військової служби не спростовує висновку суду про наявність у нього умислу на ухилення від її проходження.

Аналіз сукупності досліджених судом достовірних, належних та допустимих доказів у своєму взаємозв`язку поза розумним сумнівом доводять, що мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , це діяння містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, і він винний у вчиненні цього кримінального правопорушення.

V. Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання

Обставиною, яка відповідно до ст.66 КК України пом`якшує покарання, суд визнає щире каяття.

Обставин, які відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання судом не встановлено.

VІ. Мотиви призначення покарання

Згідно зі ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

При призначенні ОСОБА_5 покарання, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, яке у відповідності до ст.12 КК України належить до категорії особливо тяжких злочинів, особу винного, який під наглядом лікаря психіатра, нарколога, не перебуває, має діагноз: «психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності», в силу ст.89 КК України є особою, яка не має судимості, обставину, яка пом`якшує покарання – щире каяття та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

З урахуванням особи ОСОБА_5 , обставин справи, характеру кримінального правопорушення, яке впливає на бойову готовність, боєздатність та дисципліну в підрозділах Збройних Сил України, суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 має бути призначено покарання в межах санкції ч.4 ст.408 КК України, у виді позбавлення волі на строк 7 років.

На думку суду таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

VIІ. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

10.03.2026 слідчим суддею Комунарського районного суду м. Запоріжжя відносно ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, визначено розмір застави - 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить в сумі 266 240 гривень.

19.06.2026, 07.08.2026 Херсонським міським судом Херсонської області обвинуваченому продовжено строк дії запобіжного заходу до 05.10.2026.

З метою забезпечення виконання вироку, суд вважає необхідним продовжити строк дії запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України, строк попереднього ув`язнення ОСОБА_5 підлягає зарахуванню в строк покарання.

Процесуальні витрати, речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.370, 374 КПК України, суд,

У Х В А Л И В

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.

Початок строку відбування покарання обчислювати з дня набранням вироком законної сили.

Обраний обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_5 в строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 10.03.2026 по день набрання вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирок може бути оскаржений до Херсонського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Херсонський міський суд Херсонської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для обвинуваченого, який перебуває під вартою, строк подання апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення йому копії судового рішення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

СуддяОСОБА_1