Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №607/2056/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.07.2026 Справа №607/2056/26 Провадження №2/607/3013/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Герчаківської О. Я.,

за участю секретаря судового засідання Баб`як Н. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

У січня 2026 року позивачка ОСОБА_1 , через представника – адвоката Братівника І. В., звернулася в суд із позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 30 червня 2004 року виконавчим комітетом Тернопільської міської ради надано ордер № 152 серії МК на право зайняття житлової площі 38,0 кв., сім`єю з трьох чоловік за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно довідки від 14 січня 2026 року № 9, виданої ДП «Благоустрій 1» в квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровані наступні громадяни: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (чоловік позивачки), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (брат позивачки), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (син позивачки).

Однак, ОСОБА_2 не проживає в цьому житловому приміщенні, не сплачує комунальні платежі, в утриманні квартири участі не бере, особистих речей в цьому житлі не має і взагалі квартирою він не цікавиться.

Перешкод в користуванні жилим приміщенням своєму брату, ні позивачка, ні інші члени сім`ї, відповідачу не чинили.

Факт реєстрації відповідача порушує право позивача на вільне користування майном, вона позбавлена можливості оформити субсидію, а також несе додаткове фінансове навантаження по оплаті комунальних платежів за відстунього члена сім`ї.

ОСОБА_2 в 2000 році виїхав за кордон на постійне місце проживання і від того часу житловою площею не користується і не має наміру повертатись в Україну,

Факт відсутності за місцем реєстрації відповідача та не проживання ним у квартирі з 2000 року підтверджується Актом обстеження житлових умов про фактичне проживання (або відсутність зареєстрованих осіб) від 13 січня 2026 року, складеним комісією у складі Директора ДП «Благоустрій 1» ОСОБА_5 , бухгалтера ОСОБА_6 , майстра дільниці ОСОБА_7 за підтвердженням свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Покликаючись на ст. ст. 71, 72 Житлового кодексу України (далі – ЖК України), ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), позивачка зазначає, що усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням є належним способом захисту її порушених прав.

ОСОБА_2 втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , у зв`язку з тривалою, понад шість місяців без поважної причини відсутністю за місцем реєстрації, не сплачує комунальні послуги, не несе інших витрат по утриманню житлового приміщення, а тому ОСОБА_1 вимушена звернутися до суду з даною позовною заявою; просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 лютого 2026 року відкрито провадження у цивільній справі № 607/2056/24; поставлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження.

14 травня 2026 року суд протокольною ухвалою, без складення окремого процесуального документа, закрив підготовче провадження та призначив судове засідання з розгляду справи по суті.

Представник позивачки ОСОБА_1 – адвокат Братівник І. В. в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, однак подав до суду заяву в якій просив розглянути справу без участі сторони позивача та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином, відзиву на позовну заяву до суду не подав.

Суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому відповідно до ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

За вказаних обставин, з підстав, визначених ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, надані в обґрунтування позову, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , документована паспортом громадянина України, НОМЕР_1 , в якому зроблено відмітку про те, що зареєстрованим місцем проживання позивачки з 1999 року є АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документований паспортом громадянина України, НОМЕР_3 , в якому зроблено відмітку про те, що зареєстрованим місцем його проживання з 15 квітня 2009 року є АДРЕСА_2 .

30 червня 2004 року, на підставі рішення 569 від 23 червня 2004 року, виконавчим комітетом Тернопільської міської ради надано ордер № 152 серії МК на право зайняття житлової площі 38,0 кв., сім`єю з трьох чоловік, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (чоловік), ОСОБА_4 (син), за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно довідки від 14 січня 2026 року № 9, виданої ДП «Благоустрій 1» в квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровані наступні громадяни: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (чоловік), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (брат дійсно не проживав з 2000 року, згідно акту опитування свідків від 13 січня 2026 року), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (син).

Факт відсутності за місцем реєстрації відповідача та не проживання ОСОБА_2 у квартирі за вищевказаною адресою з 2000 року підтверджується Актом обстеження житлових умов про фактичне проживання (або відсутність зареєстрованих осіб) від 13 січня 2026 року, складеним комісією у складі Директора ДП «Благоустрій 1» ОСОБА_5 , бухгалтера ОСОБА_6 , майстра дільниці ОСОБА_7 за підтвердженням свідків-сусідів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 ).

Відтак в судовому засіданні були підтверджені доводи сторони позивача про те, що ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 не проживає більше шести місяців без поважних причин, оплату комунальних послуг та інших обов`язкових платежів не проводять. Будь–яких перешкод, які б чинилися відповідачу у користуванні цим майном в судовому засіданні не встановлено.

З сукупності зібраних доказів вбачається, що для врегулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами підлягають застосуванню приписи ЖК України (в частині статей 71, 72, які продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи, що передбачено розділом IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про основні засади житлової політики»), оскільки ОСОБА_1 є наймачем квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується ордером на житлове приміщення № 152 серії МКвід 30 червня 2004 року, на склад сім`ї з 3 осіб, який судом описано вище.

Отож, до виниклих між сторонами правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ним зберігається жиле приміщення протягом шести місяців; якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.

Згідно з ст. 72 цього Кодексу визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться у судовому порядку.

У відповідності до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК УРСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Отже, згідно вимог статей 71, 72 ЖК України є підстави вважати, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Вказане відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи (постанова Верхового Суду від 19 травня 2021 року у справі № 759/19579/17).

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені ст. 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач залишили приміщення у якому зареєстрований більше шести місяців назад та не повертався до нього, будь–яких поважних причин тривалого, більше шести місяців не проживання ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 , не встановлено. Відповідач втратив інтерес до житла, в якому зареєстроване його місце проживання, а тому втратив і право користування даним жилим приміщенням.

Відтак виходячи із характеру спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позову та визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

У зв`язку з задоволенням позову відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивачки необхідно стягнути 1 331,20 грн понесеного судового збору.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 280-283, 352-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 331,20 грн судового збору.

Копію заочного рішення направити відповідачці.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду у 30–денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручену у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ,РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_6 ;

Відповідач: ОСОБА_2 ,РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_6 .

Повний текст рішення суду складено 17 липня 2026 року.

Головуючий-суддя О.Герчаківська