Рішення від 12 серпня 2026 р. у справі №465/11437/25 — Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/11437/25

Провадження 2/465/626/26

РІШЕННЯ

Іменем України

13.08.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Дзеньдзюри С.М.,

за участю секретаря судового засідання Титикайла І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання попереднього договору припиненим та стягнення забезпечувального платежу,

встановив:

представниця позивача звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визнати припиненим попередній договір, укладений 11 червня 2019 року та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Моргуном О.С. за реєстровим № 2293, а також стягнути з відповідача забезпечувальний платіж у розмірі 1 720 642 грн 50 коп. та понесені судові витрати. Позовні вимоги мотивує тим, що 11 червня 2019 року між сторонами було укладено попередній договір, відповідно до якого сторони зобов`язалися до 01 березня 2020 року укласти основний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 145 кв.м у житловому будинку АДРЕСА_1 за ціною 1 720 642 грн 50 коп.

Як зазначає позивач, відповідно до умов попереднього договору ним до моменту нотаріального посвідчення договору було повністю сплачено відповідачу забезпечувальний платіж у сумі 1 720 642 грн 50 коп., який сторони визначили складовою частиною ціни об`єкта нерухомості.

Також вказує на те, що відповідач своїх договірних зобов`язань не виконав, об`єкт нерухомості не був збудований та введений в експлуатацію, у зв`язку із чим основний договір у встановлений сторонами строк укладений не був. За умовами пунктів 8 та 11 попереднього договору у такому випадку відповідач був зобов`язаний повернути покупцю усю суму отриманого забезпечувального платежу. Оскільки відповідач цього не зробив, позивач просить припинити попередній договір та стягнути сплачені ним кошти.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 15.01.2026 року відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

29.05.2026 року ухвалою Франківського районного суду м.Львова підготовче провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання попереднього договору припиненим та стягнення забезпечувального платежу - закрито, та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представниця позивача подала до суду заяву у якій просить дану цивільну справу розглядати без її участі та участі позивача, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання попереднього договору припиненим та стягнення забезпечувального платежу задоволити повністю.

Відповідач та його предствник у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.

Представник відповідача на одній зі стадій розгляду справи звертався до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи, яке судом було задоволено. Надалі відповідач та його представник участі у розгляді справи не брали.

Відзив на позовну заяву відповідачем у строк, встановлений судом, не подано. Клопотань про поновлення строку для подання відзиву, заяв про застосування позовної давності чи будь-яких інших письмових пояснень від відповідача до суду не надходило.

Відповідно до ч.8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

11 червня 2019 року між ОСОБА_1 як покупцем та ОСОБА_2 як продавцем був укладений попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Моргуном О.С. та зареєстрований у реєстрі за № 2293.

Згідно з умовами зазначеного договору сторони зобов`язалися не пізніше 01 березня 2020 року укласти основний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, розташованого на цокольному поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 145 кв.м. Вартість об`єкта нерухомості визначена сторонами у розмірі 1 720 642 грн 50 коп.

Попередній договір містить підтвердження сторін про те, що до моменту його нотаріального посвідчення покупець повністю сплатив продавцю забезпечувальний платіж у розмірі 1 720 642 грн 50 коп., який є складовою частиною ціни майбутнього договору купівлі-продажу. Вказана обставина підтверджується безпосередньо змістом нотаріально посвідченого попереднього договору та відповідачем не спростована.

Відповідно до пункту 8 попереднього договору у разі, якщо до 01 березня 2020 року основний договір не буде укладений з вини продавця, останній зобов`язаний протягом одного календарного місяця повернути покупцю усю суму сплачених ним коштів. Подібний за своїм змістом обов`язок відповідача передбачений пунктом 11 попереднього договору.

Доказів укладення сторонами основного договору купівлі-продажу, введення об`єкта нерухомості в експлуатацію або повернення відповідачем позивачу отриманих коштів матеріали справи не містять.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, доказів належного виконання своїх договірних зобов`язань суду не подав та обставин, викладених позивачем, належними і допустимими доказами не спростував.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно із ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 11 червня 2019 року між сторонами був укладений нотаріально посвідчений попередній договір, відповідно до якого сторони зобов`язалися до 01 березня 2020 року укласти основний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення.

Відповідно до ч.1 ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Попередній договір щодо купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва або майбутнього об`єкта нерухомості підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином даний попередній договір відповідає вимогам статті 635 ЦК України щодо форми такого договору, оскільки посвідчений нотаріально.

Також, предметом зобов`язання за попереднім договором є укладення у майбутньому основного договору.

Відповідно до ч.1 статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зі змісту ч.1 ст. 530 ЦК України вбачається, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що визначений сторонами строк укладення основного договору сплинув 01 березня 2020 року, однак основний договір сторонами укладений не був. Доказів протилежного відповідач суду не надав.

Крім цього, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач виконав передбачені пунктом 9 попереднього договору обов`язки щодо оформлення правовстановлюючих документів на нерухоме майно та забезпечив можливість укладення основного договору.

Зі змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов`язання у встановлений строк є порушенням зобов`язання, а боржник вважається таким, що прострочив виконання.

У пункті 8 договору сторони погодили, що у випадку неукладення основного договору з вини продавця покупець має право відмовитися від придбання об`єкта нерухомості, а продавець зобов`язаний повернути усю суму коштів, отриманих за попереднім договором, протягом одного календарного місяця після спливу строку укладення основного договору. Крім того, пунктом 11 договору сторони повторно передбачили обов`язок продавця повернути отримані кошти у разі порушення ним обов`язку щодо укладення основного договору.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач допустив порушення умов попереднього договору.

Також із попереднього договору вбачається, що покупець до нотаріального посвідчення договору сплатив усю суму 1 720 642,50 грн. та сторонами в попередньому договорі зазначено, що ця сума є складовою частиною ціни майбутнього договору купівлі-продажу.

Оскільки попередній договір посвідчений нотаріально, суд приходить до переконання про передачу відповідачу грошових коштів.

Також відповідач доказів того, що зазначені кошти ним не отримувалися або були повернуті позивачу, суду не надав. Отже факт отримання відповідачем забезпечувального платежу у сумі1 720 642,50 грн. суд вважає доведеним.

Суд приймає до уваги, що позивач у позовній заяві навів обґрунтування щодо продовження перебігу позовної давності у зв`язку із карантином та дією воєнного стану.

Разом із тим суд зазначає, що відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення рішення.

Матеріали справи свідчать, що відповідач не подав відзиву, не з`явився у судове засідання, а також не заявив клопотання про застосування позовної давності.

За таких обставин підстав для застосування судом наслідків спливу позовної давності немає незалежно від оцінки строків її перебігу.

Крім цього, окремою позовною вимогою позивач просить визнати припиненим попередній договір від 11 червня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Моргуном О.С. та зареєстрований за № 2293.

Надаючи оцінку зазначеній позовній вимозі, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку укласти в майбутньому основний договір на умовах, встановлених попереднім договором.

Таким чином, предметом попереднього договору є не відчуження майна, а виникнення між сторонами зобов`язання щодо укладення в майбутньому основного договору.

Судом встановлено, що сторони погодили строк укладення основного договору до 01 березня 2020 року. Разом з тим у зазначений строк основний договір сторонами укладений не був, що сторонами не заперечується та підтверджується матеріалами справи.

Після спливу строку, визначеного попереднім договором для укладення основного договору, відповідне зобов`язання сторін щодо його укладення припинило своє існування, а між сторонами виникли правові наслідки, передбачені законом та самим попереднім договором, зокрема щодо повернення покупцю отриманого забезпечувального платежу.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється повністю або частково на підставах, встановлених договором або законом.

Отже, припинення зобов`язання за попереднім договором у даному випадку настало в силу закону та умов самого договору, а не внаслідок ухвалення судового рішення.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. № 338/180/17, суд виснував, що «у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 Цивільного процесуального кодексу (далі -ЦПК) України в редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.»

Таким чином, суд приходить до висновку, що у даній справі право позивача підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача грошових коштів, які останній зобов`язаний повернути відповідно до умов попереднього договору.

Водночас вимога про визнання попереднього договору припиненим не породжує для сторін жодних нових правових наслідків, оскільки зобов`язання щодо укладення основного договору вже припинилося внаслідок спливу встановленого сторонами строку та неукладення основного договору.

Заявлена позивачем вимога про визнання припиненим попереднього договору констатує факту, який вже настав.

Отже, оскільки порушене право позивача підлягає ефективному захисту шляхом стягнення з відповідача суми забезпечувального платежу, підстав для додаткового судового визнання попереднього договору припиненим суд не вбачає.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимога про визнання попереднього договору припиненим задоволенню не підлягає, оскільки обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не є належним та не призводить до відновлення чи захисту його порушеного права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263–265, 268 ЦПК України, суд-

ухвалив:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 720 642 (один мільйон сімсот двадцять тисяч шістсот сорок дві) гривні 50 копійок забезпечувального платежу, сплаченого за попереднім договором від 11 червня 2019 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 15 140 грн 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення виготовлено 13.08.2026.

Суддя Дзеньдзюра С.М.