Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №320/21302/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/21302/24 Суддя (судді) першої інстанції: Перепелиця А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Компанієць І.Д.,

суддів: Єгорової Н.М., Кузьмишиної О.М.,

за участі секретаря судового засідання Бабіча Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року (головуючий суддя в І-й інстанції - Перепелиця А.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб», починаючи з 01.03.2024;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб», починаючи з 01.03.2024;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 01.03.2024;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 01.03.2024 ОСОБА_1 перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії, без обмеження її максимальним розміром та виплатити різницю з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплатити з 01.03.2024 ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 01.03.2024 року ОСОБА_1 перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії, без обмеження її максимальним розміром та виплатити різницю з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення суду у справі №320/21302/24 видано виконавчі листи від 26 листопада 2025 року.

01 грудня 2025 року від представника позивача до суду першої інстанції надійшла заява в порядку статті 378 КАС України, відповідно до якої заявник просив змінити спосіб і порядок виконання рішення у справі №320/21302/24 із «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплатити з 01.03.2024 ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб», з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 01.03.2024 року ОСОБА_1 перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії, без обмеження її максимальним розміром та виплатити різницю з урахуванням раніше виплачених сум.» на: «Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену суму пенсії в розмірі 31 500,00 грн.».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання рішення суду в адміністративній справі №320/21302/24 відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просив скасувати ухвалу, ухвалити постанову, якою задовольнити повністю заяву про зміну способу та порядку виконання рішення у справі №320/21302/24.

Обґрунтування апеляційної скарги.

Заява про зміну способу та порядку виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі №320/21302/24 ґрунтується на принципах обов`язкового виконання судових рішень, ефективного захисту порушених прав та необхідності усунення зволікання у виплаті пенсії позивачу.

Суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, зокрема, не застосував висновки, викладені у ч. 3 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України та порушив норми процесуального права, не врахував висновки, передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однієї з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 28 липня 2026 року.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12 серпня 2026 року.

У судове засідання учасники судового процесу не з`явились та явки уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, суд визнав можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Встановлені обставини справи.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплатити з 01.03.2024 ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 01.03.2024 року ОСОБА_1 перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії, без обмеження її максимальним розміром та виплатити різницю з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення суду у справі №320/21302/24 видано виконавчі листи від 26 листопада 2025 року.

01 грудня 2025 року від представника позивача до суду першої інстанції надійшла заява в порядку статті 378 КАС України, відповідно до якої заявник просив змінити спосіб і порядок виконання рішення у справі №320/21302/24 із зобов`язань, визначених Головному управлінню Пенсійного фонду України у Київській області, виконати певні дії,- на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь позивача нараховану, але невиплачену суму пенсії в розмірі 31 500,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні заяви про зміну способу виконання судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення, зміна способу або порядку виконання рішення суду передбачена на стадії виконання рішення суду у разі відкриття виконавчого провадження, коли сторони у справі набувають статусу стягувача та боржника. Оскільки позивачем не надано доказів відкриття виконавчого провадження у справі №320/21302/24, тому сторони не набули статусів стягувача та боржника, що обумовлює відсутність правових підстав для задоволення заяви про зміну способу та порядку виконання рішення суду.

Оцінка суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях зазначав, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною третьою статті 33 цього Закону за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Згідно з частиною третьою статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

В постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 200/2961/21-а зазначено, що, у разі необхідності встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення необхідно звернути увагу на те, що: 1) із відповідною заявою варто звертатися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції; 2) із такою заявою можуть звернутися стягувач чи виконавець (у випадках, встановлених законом); 3) для зміни способу або порядку виконання судового рішення повинні існувати обставини, що істотно ускладнюють належне виконання рішення або роблять його неможливим; 4) на виконання вимог процесуального законодавства потрібно надати суду належні та допустимі докази на підтвердження вищевказаних обставин як підстави для задоволення судом відповідної заяви.

Наведене правове регулювання свідчить, що процесуальним правом подання заяви про встановлення чи зміну способу або порядку виконання судового рішення наділені стягувач та виконавець.

Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Згідно із частиною другою статті 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист.

Відповідно до частини 1 статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Як свідчать матеріали справи на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі №320/21302/24 позивачу видано виконавчі листи від 26 листопада 2025 року.

Отже, після отримання виконавчих листів позивач набув статусу стягувача та отримав можливість звернутися з заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду у даній справі.

З 19.12.2024 приписи статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України, доповнено самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання судового рішення, а саме: невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо, серед іншого, обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, протягом двох місяців з дня набрання таким рішенням законної сили; при чому зміна способу і порядку виконання такого судового рішення відбувається шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Зазначена норма є імперативною, тому у вищезазначеній категорії справ можлива зміна способу і порядку виконання рішення із зобов`язань здійснити перерахунок та провести виплати за перерахованою пенсією» на стягнення коштів із державного органу боржника.

При цьому суд зауважує, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення у цій справі не є перешкодою для зміни способу і порядку його виконання, оскільки приписи статті 378 КАС України не визначають в якості обов`язкової підстави в цьому випадку наявність відкритого виконавчого провадження, а правом звернення до суду з відповідною заявою наділений не лише державний виконавець, а й стягувач.

Статтею 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. №3-рп/2003).

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Суд звертає увагу, що наведені вище приписи чинного законодавства визначають, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України, принципу верховенства права.

Тобто, в будь-якому разі, судове рішення, ухвалене на користь позивача, має бути виконане.

Як вже зазначалося вище, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплатити з 01.03.2024 ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Вказане рішення суду набрало законної сили 24.10.2024.

Листом від 25.11.2025 №1000-0202-8/150342 відповідач повідомив, що пенсійним органом, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 по справі №320/21302/24, яке набрало законної сили 24.10.2024, нараховано доплату за період з 01.03.2024 по 30.11.2024 яка становить 31 500,00 грн. Вказано, що кошти, нараховані на виконання, зокрема вищезазначеного рішення суду, підлягають виплаті відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

Сума заборгованості на виконання судового рішення у справі №320/21302/24 становить 31 500,00 грн.

Доказів, що вказана сума виплачена позивачу, матеріали справи не містять.

Відтак, рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі №320/21302/24 на даний час відповідачем повністю не виконано.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, відповідно до частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України, наявні підстави для зміни способу і порядку виконання рішення суду у даній справі із зобов`язання боржника вчинити певні дії на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь позивача нарахованої, але невиплаченої пенсії.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.

Здійснюючі апеляційний розгляд справи в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, що обумовлює задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції з ухваленням постанови про задоволення заяви про зміну способу виконання рішення суду.

Згідно з частиною другою статті 328 КАС України судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись статями 229, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі №320/21302/24 - задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі №320/21302/24 - скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення - задовольнити.

Змінити спосіб і порядок виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року у справі №320/21302 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10; код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) нараховану, але невиплачену суму перерахованої пенсії, в розмірі 31 500 (тридцять одна тисяча п`ятсот ) гривень 00 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення 12 серпня 2026 року, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 12 серпня 2026 року.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді: Н.М. Єгорова

О.М. Кузьмишина