Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №320/12879/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/12879/23 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Вівдиченко Т.Р., Кузьмишиної О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2023 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у розмірі 30-місячного грошового забезпечення, визначеного Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. №499.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України та був звільнений за станом здоров`я наказом Міністра оборони України у 1995 році. У 1989 році, під час виконання службових обов`язків з охорони державного кордону, він отримав травму, що призвела до встановлення йому у 2013 році другої групи інвалідності безстроково. Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, зазначена травма пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Позивач зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №499 від 28.05.2008 він має право на отримання одноразової грошової допомоги як особа, звільнена з військової служби, в якої настала інвалідність внаслідок виконання обов`язків військової служби. У зв`язку з цим він у 2021 році подав відповідні документи до ІНФОРМАЦІЯ_1 для отримання даної виплати. Під час оформлення документів позивачу було повідомлено, що розгляд його звернення в Міністерстві оборони України займе тривалий час. Проте, надалі він не отримав жодної інформації щодо результатів розгляду своєї заяви.

У грудні 2021 року, здійснивши особистий візит до ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач дізнався про існування витягу з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України від 17.06.2021, відповідно до якого йому було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. Як підставу для відмови Комісія зазначила факт звільнення позивача з військової служби до набуття чинності Законом України №3597-IV від 04.04.2006, що запровадив відповідну виплату, а також те, що його інвалідність була встановлена до 01.01.2014, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки його право на отримання одноразової грошової допомоги не залежить від часу звільнення з військової служби, а пов`язане виключно з фактом і часом встановлення інвалідності. Він наводить правові аргументи, зокрема, положення статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції, чинній на момент встановлення йому інвалідності, згідно з якою військовослужбовцям, які отримали інвалідність внаслідок виконання обов`язків військової служби, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у розмірі 30-місячного грошового забезпечення, визначеного Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.07.25 та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України відмовити у повному обсязі.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення є не законним та необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого позовну заяву позивача задоволено за відсутності правових підстав та належних доказів для її задоволення.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходив військову службу у складі прикордонних підрозділів Збройних Сил України.

Згідно з довідкою командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.08.1989 №724 капітан ІІІ рангу ОСОБА_1 , 1957 р.н., 07.08.1989 при виконанні службових обов`язків /несення вахти на кораблі/ з охорони Державного кордону СРСР, отримав закриту черепно-мозкову травму з струсом головного мозку, множинні ушиби та садни м`яких тканини голови, тулуба та кінцівок. Травма отримана при виконанні обов`язків нічної служби. Отримана травма не пов`язана зі вживанням спиртних напоїв та наркотичних засобів.

Відповідно до витягу з наказу Міністра оборони України /по особовому складу/ № НОМЕР_2 від 28.12.1995 капітана 2 рангу ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні начальника Головного управління виховної роботи Міністерства оборони України, звільнено з військової служби у запас по пункту 65, підпункт "в" Тимчасового положення про проходження служби особами офіцерського складу /за станом здоров`я/ з правом носіння військової форми, одягу.

Відповідно до витягу з наказу начальника Київського військового гуманітарного інституту №11 від 22.01.1995 (по стройовій частині) капітана 2 рангу ОСОБА_1 , колишнього старшого викладача кафедри психології військової діяльності Науково-дослідного і методичного центру СПСЗС України, який перебуває у розпорядженні начальника Головного управління виховної роботи Міністерства оборони України і на всіх видах забезпечення в Київському військовому гуманітарному інституті та звільненого наказом Міністра оборони України /по особовому складу/ №02061 від 28.12.1995 з військової служби у запас по пункту 65, підпункт "в" Тимчасового положення про проходження служби особами офіцерського складу /за станом здоров`я/ з правом носіння військової форми, одягу, з 22 січня 1995 року виключено з списків особового складу інституту, всіх видів забезпечення і направлено на облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол №2368 від 30.11.2012) визначено, що травма, отримання якої підтверджено довідкою командира військової частини НОМЕР_1 від 28.08.1989 №724, ТРАВМА, ТАК, ПОВЯЗАНА З ВИКОНАННЯМ ОБОВЯЗКІВ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ.

Згідно з Довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААА №802856 ОСОБА_1 20.03.2013 при первинному огляді встановлено ІІ групу інвалідності безстроково внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби.

Управлінням праці та соціального захисту населення Солом`янської РДА 29.03.2013 позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_3 про те, що останній є інвалідом другої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

Як вказує позивач, на початку 2021 року він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 , подавши заяву про виплату одноразової грошової допомоги.

Також позивач повідомив, що у грудні 2021 року особисто прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 , щоб дізнатися про стан розгляду його заяви. Під час візиту отримано інформацію про витяг з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України №374/2021 від 17.06.2021, згідно з яким йому було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки заявник звільнений з військової служби до набуття чинності Законом України від 04.04.2006 №3597-IV "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01.01.2014, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", він не має права на одержання одноразової грошової допомоги.

Вважаючи дії відповідача з приводу відмови в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Щодо строку звернення до суду

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому Кодексу адміністративного судочинства України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Проте, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах.

За змістом частин першої, другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У справі, що розглядається, предметом судового оскарження є витяг з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України №374/2021 від 17 червня 2021 року, згідно з яким позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги.

Як зазначив позивач, примірник такого рішення ним отримано особисто у грудні 2021 року.

Дослідивши матеріали справи та докази, надані відповідачем для підтвердження дати отримання позивачем копії оскаржуваного рішення, судова колегія встановила відсутність як доказів його направлення, так і вручення позивачу.

Керуючись наведеним, заперечення апелянта щодо поважності пропуску процесуального строку колегія суддів відхиляє за безпідставністю.

Щодо відмови в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі здійснюється згідно із Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).

Відповідно до статті 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції на час звернення позивача за отриманням одноразової грошової допомоги) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Соціальним захистом військовослужбовців, відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ, є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до частин 2, 6, 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 (Офіційний вісник України, 2008 р., №39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 №284 (Офіційний вісник України, 2007 р., №14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 №1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., №89, ст. 3255);

допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

У межах спірних правовідносин днем виникнення права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги є дата, що зазначена у Довідці до акта огляду МСЕК серії 10 ААА №802856, а саме - 20 березня 2013 року.

Відтак, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, а саме Закон №2011-ХІІ, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" №328 від 03.11.2006, яка діяла з 01.01.2007 до 01.01.2014 (далі - Закон №2011-ХІІ), Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 (далі - Порядок №499).

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги мають бути здійснені відповідно до Порядку №499.

Частиною 2 статті 16 Закону №2011-XII було передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Аналогічне правило закріплено Порядком №499.

Відповідно до абзацу 7 підпункту 2 пункту 2 Порядку №499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, зокрема, інвалідам II групи у розмірі 30-місячного грошового забезпечення.

Отже, відповідач зобов`язаний розглянути направлені від ІНФОРМАЦІЯ_1 документи позивача в порядку, затвердженому постановою Кабінетом Міністрів України №499, попри те, що позивач набув право отримання одноразової виплати 20.03.2013, оскільки вказані обставини не позбавляють його права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону №2011-ХІІ.

Положеннями частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено презумпцію неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, згідно якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування у спорі покладено на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Водночас суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття рішень, що містять невмотивовані висновки або обґрунтовані загальними фразами, а не конкретними аргументами, що повинні містити відповідь на ключові питання, за яких виник спір. Тому негативне для особи рішення повинно бути належним чином вмотивоване.

У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування» не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів враховує, що єдиною підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги у протоколі засідання комісії зазначено, що відсутнє право позивача на її отримання, оскільки заявник звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04.04.2006 №3597-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01.01.2014, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Проте наведені норми законодавства не узгоджуються із вимогами законодавства, чинного на час установлення позивачеві групи інвалідності, оскільки отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» законодавство пов`язує не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому групи інвалідності, що впливає на розмір такої допомоги.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2022 року у справі №524/6165/17.

Керуючись наведеним, у спірному випадку відмова Міністерства оборони України у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є протиправною, а позовні вимоги обґрунтованими.

В частині доводів апелянта щодо строку звернення позивача із заявою про отримання одноразової грошової допомоги, колегія суддів врахувала відсутність відповідних посилань у оскаржуваному рішенні №374/2021 від 17 червня 2021 року.

Суд зауважує, що суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність рішення, що оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в рішенні, що оскаржується. За іншого підходу суб`єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування, які є фундаментальними для правової держави.

Правомірність індивідуального акта суб`єкта владних повноважень оцінюється виходячи з тих підстав, які прямо зазначені у ньому на момент його прийняття. Відтак суб`єкт владних повноважень не вправі вже на стадії судового оскарження фактично змінювати первісну мотивацію своїх рішень, доповнюючи її новими обставинами, які не були покладені в основу спірних актів.

Щодо зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу

Відповідно до частини 3 та 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, за приписами вказаних норм у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб`єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Верховний Суд, зокрема у постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 дійшов подібного висновку та вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Суд також вказує, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року № 2073-IX (далі - Закон №2073-IX) дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:

дискреційне повноваження передбачено законом;

дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;

правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;

вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

Враховуючи положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд зазначає, що зобов`язання судом Міністерства оборони України призначити і виплатити одноразову грошову допомогу, може мати місце лише у випадку, якщо судом перевірено та встановлено наявність усіх передбаченим законом підстав для призначення такої виплати особі, яка звертається з відповідною заявою.

У випадках, коли суд встановив протиправність відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, спосіб судового захисту має залежати від повноти встановлених обставин та меж дискреційних повноважень Міністерства оборони України. Якщо всі юридичні передумови для призначення допомоги підтверджені, а підстави для відмови відсутні, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень призначити та виплатити допомогу. Якщо ж для ухвалення рішення необхідна додаткова оцінка документів, належним способом захисту є скасування протиправного рішення та зобов`язання повторно розглянути заяву з урахуванням правової оцінки суду.

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31 січня 2024 року у справі №480/4122/22.

Колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу, оскільки Міноборони не надавало оцінку правовому статусу позивача, зокрема, щодо виду військової служби, яку проходив позивач, строку настання інвалідності, строку звернення із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, належності та повноти поданих позивачем для отримання допомоги документів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, заява позивача про призначення одноразової грошової допомогти з відповідними додатками до суду не надані.

Отже, судом першої інстанції не досліджувалися інші питання, пов`язані з перевіркою повноти та належності поданих документів, та інших обставин, які підлягають оцінці Міністерством оборони України під час вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту порушеного права, який відповідатиме змісту спірних правовідносин, буде ефективним та забезпечить належний судовий захист у тій мірі, яка є необхідною у даному конкретному випадку, буде зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 травня 2026 року у справі № 520/18046/25.

Відповідно до п. 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року скасувати в частині зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у розмірі 30-місячного грошового забезпечення, визначеного Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499.

Ухвалити нове судове рішення у відповідній частині.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

У іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді:Т.Р. Вівдиченко

О.М. Кузьмишина