Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №752/5078/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 752/5078/26 Суддя (судді) першої інстанції: Кордюкова Ж.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Вівдиченко Т.Р., Кузьмишиної О.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Кузьмука Б.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі,-

В С Т А Н О В И В :

7 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі.

Позовні вимоги мотивовані відсутністю підстав для притягнення до адміністративної відповідальності з підстав вчинення діяння у стані крайньої необхідності.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 березня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Державна служба України з безпеки на транспорті звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.

8 травня 2026 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу.

24 червня 2026 року позивач подав заяву про розгляд справи без його участі.

Згідно зі статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 02.12.2025 головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Державної служби України з питань безпеки на транспорті Степаненком М.В., винесена постанова серії АВ №00009228 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 34000 грн.

Позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності за те, що 03.10.2025 о 14 год. 12 хв. за адресою: М-03, км 534+863, Харківська обл., відповідальна особа допустила рух транспортного засобу КОБАЛЬТ АС-3253/3-8 FKM, номерний знак НОМЕР_1 , із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху: перевищення загальної маси транспортного засобу на 24,615% (6,4 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 26 тон, навантаження на здвоєні осі транспортного засобу на 17,821% (3,386 т) при дозволеному максимальному навантаженні на здвоєні осі 19 тон та відстані між осями від 1,3 м до 1,8 м при спарених колесах.

Наведене слугувало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, що має наслідком скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із вчиненням позивачем дій в стані крайньої необхідності.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями ч. 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі по тексту КУпАП; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Стаття 8 КУпАП визначає, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Положеннями частини 2 статті 132-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України Про дорожній рух, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі по тексту - ПДР; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Ці Правила відповідно до Закону України Про дорожній рух встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила (п.п. 1.1, 1.3, 1.4 ПДР).

Відповідно до п. 1.5 ПДР дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Відповідно до п. 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п. 22.5 ПДР України рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують:

б) фактичної маси (для автомобільних доріг державного значення): трьохвісний автомобіль 25 тон,

в) навантаження на вісь: від 1,3 до 1,8 метра при спарених колесах, за умови, що навантаження на кожну вісь не перевищує 9,5 тонни 19 тон.

02.11.2022 набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України № 1217 від 28.10.2022, якою, у тому числі, п. 22.5 Правил дорожнього руху було доповнено абзацом наступного змісту: «У період воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців з дня його припинення або скасування вимоги абзаців першого та другого цього пункту не поширюються на транспортні засоби, які здійснюють перевезення вантажів з метою їх використання для забезпечення обороноздатності держави за рішенням військового командування, в інтересах якого здійснюється таке перевезення».

Таким чином підставою для виключення відповідальності особи за порушення нормативних параметрів, зазначених пунктом 22.5 ПДР України, є наявність таких умов:

1) транспортні засоби здійснюють перевезення вантажів з метою їх використання для забезпечення обороноздатності держави;

2) наявність рішення військового командування про таке перевезення, в інтересах якого здійснюється таке перевезення.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває по теперішній час.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

У межах спірних правовідносин, головний спеціаліст відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Степаненко С.В., розглянувши матеріали інформаційного файлу, створеного системою за допомогою технічних засобів WIM 81. WAGA-WIM35. №12, встановив, що 3 жовтня 2025 о 14:12 год. за адресою М-03, км 534+863, Харківська обл., автоматизованим пунктом фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті зафіксовано транспортний засіб КОБАЛЬТ АС-3253/3-8 FKM, номерний знак НОМЕР_1 , із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху: перевищення загальної маси транспортного засобу на 24,615% (6,4 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 26 тон, навантаження на здвоєні осі транспортного засобу на 17,821% (3,386 т) при дозволеному максимальному навантаженні на здвоєні осі 19 тон та відстані між осями від 1,3 м до 1,8 м при спарених колесах, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.132-1 КУпАП, внаслідок чого ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та наклдено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 34 000 грн (а.с.51-52).

Вказаний вище автомобіль зареєстрований за КП "Харківські теплові мережі", що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 12.11.2019 (а.с.12).

Наказом Міністерства енергетики України від 15.07.2024 № 259 «Про визначення підприємств паливно-енергетичного комплексу критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (Протокол № 30)» КП «Харківські теплові мережі» визначено як таке, що є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (а.с.21).

За твердженнями позивача, у ніч з 2 жовтня 2025 року на 3 жовтня 2025 року відбулися ракетні обстріли водозабірних споруд Комплексу водопідготовки "Донець", що призвело до критичних руйнувань водозабірних споруд, а тому для запобігання виникненню техногенних ситуацій (загрози залишення населення міста Харкова без питної води) та інших небезпечних ситуацій, керівництвом підприємства негайно було направлено автомобілі, у тому числі автомобіль КОБАЛЬТ АС-3253/3-8 FKM, номерний знак НОМЕР_1 , до смт. Кочеток для доставлення бетонних блоків, які необхідні для виконання робіт з ліквідації руйнувань та пошкоджень, а також вивезення пошкоджених матеріалів (а.с.9, 27).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріли справи не містять відомості про те, що транспортний засіб КОБАЛЬТ АС-3253/3-8 FKM, номерний знак НОМЕР_1 , залучений до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій КВ «Донець» ВП КП «Харківводоканал», який здійснював рух у межах території області, в якій розташовано цей об`єкт, за рішенням начальника Харківської обласної військової адміністрації.

Наведене свідчить про відсутність підстав для виключення відповідальності позивача за порушення нормативних параметрів, зазначених пунктом 22.5 ПДР України.

Керуючись наведеним, судова колегія відхиляє доводи апелянта щодо невірного застосування судом приписів п. 22.5 ПДР України, оскільки такі не слугували підставами задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 18 КупАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

За твердженням позивача, завантаження та доставка вантажу необхідного для виконання робіт з ліквідації руйнувань та пошкоджень водозабірних споруд Комплексу водопідготовки "Донець" відбувалося в стані крайньої необхідності, що виключає можливість його притягнення до адміністративної відповідальності та відповідно є підставою для скасування спірної постанови Державної служби України з питань безпеки на транспорті.

Згідно з актом візуального обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації, складеного спеціальною інвентаризаційною комісією, внаслідок ракетного обстрілу відбулось пошкодження будівлі камери переключення (станції насосні та фільтраційні на магістральних водопроводах за адресою: Харківська область, Чугуївський район, землі Кочетоцької селищної ради, зона №02, комплекс споруд №6 (а.с.14-15). Орієнтовною датою пошкодження об`єкту вказано 3 жовтня 2025 року.

Відповідно до ст. 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує». Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається.

Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Підставою крайньої необхідності є небезпека інтересам, які охороняються адміністративним законодавством. Ця небезпека може бути викликана: 1) протиправними діями людини: 2) діями тварин; 3) природними явищами; 4) джерелом підвищеної небезпеки (технічними та транспортними засобами) тощо. Крім того, крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): - небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; - при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; - шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.

Вчинення протиправного діяння в стані крайньої необхідності представляє собою дії правопорушника спрямовані на усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, встановленому порядку управління, але за умов, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена.

У апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що статтею 279-7 КУпАП передбачені випадки звільнення від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, однак позивачем не надано доказів, що підтвердили б існування вищезазначених підстав для звільнення від адміністративної відповідальності.

В частині таких доводів колегія суддів зазначає, що приписи ст. 17 КУпАП є загальними та не містять вказівки щодо неможливості застосування при вчиненні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті.

Також, відповідач наголошує на недоведеності обставин того, що небезпека була реальною та невідкладною саме на момент перевезення, не могла бути усунена іншими способами, нездійсненні оцінки співмірності заподіяної та відверненої шкоди, відсутності належних доказів, що підтверджують стан крайньої необхідності.

Відповідач висновує, що сам по собі факт виконання робіт з ліквідації наслідків обстрілу не свідчить про наявність стану крайньої необхідності.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин відповідач у справі зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, підтвердити факт вчинення позивачем порушення належними і допустимими доказами.

Згідно з офіційним повідомленням Повітряних Сил ЗСУ у ніч проти 3 жовтня 2025 року здійснено масовану ракетно-дронову атаку на Україну, атаковано Харківщину, Одещину, Сумщину, Дніпропетровщину, Київщину, Черкащину, Вінничину, Житомирщину, Запоріжжя.

Транспортний засіб, щодо якого винесено спірну постанову, належить підприємству, яке віднесене державою до суб`єктів критичної інфраструктури та забезпечує надання життєво необхідних послуг населенню.

Таким чином, перевищення нормативних параметрів, визначених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, транспортним засобом, який був залучений до ліквідації наслідків на структурному підрозділі, який здійснює водопостачання та входить до складу підприємства, визнаного критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, вчинене в стані крайньої необхідності, а спричинена таким порушенням шкода є менш значною, ніж відвернена шкода, оскільки ліквідація наслідків ракетного обстрілу насосної та фільтраційної станції на магістральних водопроводах за адресою: Харківська область, Чугуївський район, землі Кочетоцької селищної ради, зона №02, комплекс споруд №6, який входить до складу КВ «Донець» ВП КП «Харківводоканал», за даних обставин не могла бути усунена іншими засобами і заподіяна перевищенням нормативних параметрів, визначених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, при перевезенні вантажу, шкода є менш значною, ніж відвернена.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, жодним чином не спростував залучення транспортного засобу позивача до ліквідації наслідків ракетного обстрілу для доставлення вантажу, який є необхідним для виконання робіт з ліквідації руйнувань та пошкоджень, а також вивезення сміття.

Зокрема, відповідачем не доведено наявності вини позивача у вчиненому правопорушенні, як необхідної ознаки.

В частині зауважень апелянта щодо змісту акту візуального обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації, колегія суддів зауважує, що відповідно до засад доказування та правил оцінки доказів жоден доказ не має наперед встановленої сили, а належність, допустимість, достовірність кожного доказу та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності підлягають оцінці судом з урахуванням усіх обставин справи.

Щодо підписанта вказаного акту, колегія суддів враховує відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів, що спростовують його перебування у трудових відносинах з КП «Харківські теплові мережі» станом на 3 жовтня 2025 року.

Доводи апелянта щодо пропуску строку звернення до суду колегія суддів відхиляє, оскільки жодні відомості про отримання позивачем оскаржуваної постанови суду не надані.

У зв`язку з викладеним, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо наявності підстав для поновлення строку для звернення до адміністративного суду, визнавши причини його пропуску поважними.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен аргумент заявника; ст. 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінювання, що є предметом регулювання, насамперед, національного законодавства та оцінювання національними судами (зокрема, рішення у справі «Суомінеен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97).

У п. 96 рішення у справі «Вагнер та J.M.W.L. проти Люксембургу» (Wagner and J.M.W.L. v. Luxembourg, №76240/01) та у п. 72 рішення у справі «Фабрі проти Франції» (Fabris v. France, №16754/08) ЄСПЛ підкреслив, що навіть якщо суди не зобов`язані викладати мотиви відмови стосовно кожного доводу сторін, вони не звільнені від обов`язку розглядати їх належним чином і надавати оцінку основним наданим доводам. Крім того, якщо ці доводи стосуються прав і свобод, що гарантовані Конвенцією і протоколами до неї, національні суди повинні розглядати їх в обов`язковому порядку і з особливою ретельністю, тому що йдеться про засади принципу субсидіарності.

ЄСПЛ також неодноразово наголошував, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган державної влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36).

На підставі вищенаведеного колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби України з питань безпеки на транспорті залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та не може бути оскаржена.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: Т.Р. Вівдиченко

О.М. Кузьмишина