Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №760/12610/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 760/12610/26 Суддя (судді) першої інстанції: Кицюк В.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Карпушової О.В., Ключковича В.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 30 квітня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до інспектора 1 взводу 5 роти 3 батальйону полку 1 УПП в м. Києві Івакіна Юрія Олександровича, Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва із позовною заявою до інспектора 1 взводу 5 роти 3 батальйону полку 1 УПП в м. Києві Івакіна Юрія Олександровича, Департаменту патрульної поліції, в якій просить стягнути з Департаменту патрульної поліції в м.Києві на корить позивача моральну шкоду у розмірі 100 000, 00 грн.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 30 квітня 2026 року у відкритті провадження відмовлено. Роз`яснено, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги із посиланням на частину першу статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає, що оскільки оскаржує дії патрульного щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення, закон зобов`язує його звертатися з позовом до районного суду. Зазначає, що основна вимога (оскарження дій поліцейського) підсудна Солом`янському районному суду, а тому і похідна вимога (моральна шкода) відповідно до частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України є підсудною цьому ж суду в межах одного адміністративного провадження.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Іншою ухвалою суду від 11 серпня 2026 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Від відповідачів відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва із позовною заявою до інспектора 1 взводу 5 роти 3 батальйону полку 1 УПП в м. Києві Івакіна Юрія Олександровича, Департаменту патрульної поліції, в якій просить стягнути з Департаменту патрульної поліції в м. Києві на користь позивача моральну шкоду у розмірі 100 000 (триста п`ятдесят тисяч) грн (дослівно, зв.а.с.6).

Суд першої інстанції приймаючи рішення про відмову у відкритті провадження у справі, керуючись нормами п.1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України виходив із того, що поданий позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки у порядку адміністративного судочинства місцевим загальним судом не розглядаються вимоги про відшкодування моральної шкоди, а тому зазначений спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В резолютивній частині оскаржуваної ухвали від 30 квітня 2026 року роз`яснено, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з частиною п`ятою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, зміст цієї статті пов`язує можливість розгляду адміністративним судом вимоги про стягнення моральної шкоди лише в разі, якщо вона заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачене право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з положеннями статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина п`ята статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість поєднання в одному адміністративному позові вимог про вирішення публічно-правового спору та вимог про відшкодування шкоди. Така конструкція спрямована на забезпечення ефективного судового захисту прав особи та уникнення необхідності звернення до суду з кількома позовами.

Водночас варто зазначити про те, що поєднувати в одному провадженні дві пов`язані вимоги, як-то про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди, є правом позивача. Якщо він не скористався цією можливістю одразу при зверненні з позовом про оскарження дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень, то вдруге заявляти адміністративний позов вже з вимогою про стягнення моральної шкоди, заподіяної цією протиправною дією/бездіяльністю (якщо адміністративний суд це встановить) позивач не може, оскільки ця вимога тепер може розглядатися тільки в порядку цивільного або господарського судочинства (залежно від суб`єктного складу сторін).

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що оскаржує дії патрульного поліцейського щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення, а вимога щодо стягнення моральної шкоди заявлена ним як похідна відповідно до вимог частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судова колегія критично оцінює такі доводи апелянта, оскільки із прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач просить у суду стягнути з Департаменту патрульної поліції в м.Києві на корить позивача моральну шкоду у розмірі 100 000, 00 грн (зв.а.с.6).

Саме по собі посилання в обґрунтуванні позову на незаконність дій патрульного не перетворює вимогу про стягнення моральної шкоди на похідну вимогу. Більше того, зв`язок заявлених вимог із протиправними діями відповідача не є достатньою підставою для віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів, оскільки визначальним є предмет заявлених позовних вимог.

Отже, у цій справі позивач звернувся до суду із самостійною вимогою виключно про відшкодування моральної шкоди без поєднання її з вимогою про вирішення публічно-правового спору. За таких обставин, з огляду на приписи частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, така вимога не може бути предметом самостійного розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 травня 2026 року (справа № 990/46/26).

Крім того, у постановах від 26.06.2019 (справа № 263/5125/18), від 03.07.2019 (справа № 676/1557/16-ц), від 13.11.2019 (справа № 638/14694/18), посилаючись, зокрема, і на приписи статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України та свої попередні висновки, Велика Палата Верховного Суду наголошувала на тому, що вимоги про відшкодування шкоди слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними діями суб`єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Натомість вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, не заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

Таким чином, враховуючи, що у даній справі позивач звернувся до суду виключно з вимогою про стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь позивача моральної шкоду у розмірі 100 000, 00 грн, не поєднавши її з вимогою про вирішення публічно-правового спору щодо рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що така вимога підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також суд апеляційної інстанції наголошує, що суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у цій справі, роз`яснив позивачу, що заявлений ним спір в частині позовних вимог до Департаменту патрульної поліції підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про порушення його права на доступ до правосуддя, оскільки оскаржуваною ухвалою таке право не обмежено. Позивач не позбавлений права звернутися до суду за захистом своїх прав із вищевказаними позовними вимогами до місцевого суду загальної юрисдикції, дотримавшись при цьому встановлених Цивільно процесуальним кодексом України вимог щодо форми та змісту позовної заяви, а також підстав та порядку звернення до суду.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на обставини, у зв`язку з якими позивач звернувся до суду, а також наведене вище правове регулювання цих правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження у даній справі.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 30 квітня 2026 року у справі №760/12610/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина

Судді О.В.Карпушова

В.Ю.Ключкович