Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №2-а-3023/11 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2-а-3023/11 Головуючий у 1-й інстанції: Малишенко Т.О.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Карпушової О.В., Ключковича В.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 04 лютого 2025 року, прийняту в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Славутичі Київської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії щодо перерахунку та виплати пенсійних виплат,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2011 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся до Славутицького міського суду Київської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Славутичі Київської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, (далі - відповідач) про:

- визнання незаконними дій Управління Пенсійного фонду м. Славутича Київської області про відмову ОСОБА_1 у переведені та перерахунку пенсії згідно з Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як інваліду 2-ої групи з числа постраждалих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щодо яких встановлено причинний зв`язок з Чорнобильською катастрофою;

- визнання незаконними дій Управління Пенсійного фонду у м. Славутичі Київської області як такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як інваліду 2-ої групи з числа постраждалих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щодо яких встановлено причинний зв`язок з Чорнобильською катастрофою;

- зобов`язання Управління Пенсійного фонду м. Славутича Київської області перевести ОСОБА_1 з 04 серпня 2010 року на пенсію по інвалідності 2-ої групи з числа постраждалих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щодо яких встановлено причинний зв`язок з Чорнобильською катастрофою;

- зобов?язання Управління Пенсійного фонду м. Славутича Київської області здійснити перерахунок пенсії та виплачувати ОСОБА_1 з 04 серпня 2010 року як інваліду 2-ої групи з числа постраждалих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щодо яких встановлено причинний зв`язок з Чорнобильською катастрофою, у розмірі, передбаченому частиною четвертою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не менше 8 мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність: з 04 серпня 2010 року, та виплатити недоплачену суму як інваліду 2-ої групи з числа постраждалих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щодо яких встановлено причинний зв`язок з Чорнобильською катастрофою;

- зобов`язання Управління Пенсійного фонду м. Славутича Київської області здійснювати ОСОБА_1 з 04 серпня 2010 року розрахунок пенсії як інваліду 2-ої групи з числа постраждалих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щодо яких встановлено причинний зв`язок з Чорнобильською катастрофою, та виплачувати пенсію щомісячно у розмірах, які передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Постановою Славутицького міського суду Київської області від 16 травня 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2013 року, позов ОСОБА_1 задоволено та, зокрема, зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Славутичі Київської області з 04 серпня 2010 року перевести ОСОБА_1 згідно поданої ним заяви на державну пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як інваліда 2 групи, щодо якого встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, як особі, яка має статус постраждалого від аварії на Чорнобильській АЕС і віднесена до категорії 1 та обчислити цю пенсію у мінімальному розмірі, встановленому частиною четвертою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ для інвалідів по 2 групі інвалідності - не нижче восьми мінімальних пенсій за віком, відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановленої у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність і виплачувати її у такому розмірі з урахуванням фактично виплачених сум.

Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 02 червня 2023 року у справі № 2-а-3023/11 замінено боржника у виконавчому провадженні - Управління Пенсійного фонду України у м. Славутичі Київської області - його правонаступником, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області.

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою щодо повного виконання постанови Славутицького міського суду Київської області від 16 травня 2011 року у справі № 2-а-3023/11.

Листом від 02 серпня 2023 року № 100-0204-8/115683 відповідач повідомив, що на виконання зазначеного судового рішення перерахунок пенсії позивача проведено за період із 04 серпня 2010 року по 30 червня 2011 року, а нараховані за цей період кошти виплачено у липні 2011 року. Водночас перерахунок та виплата пенсії за період починаючи з 01 липня 2011 року відповідачем не здійснювалися.

Вважаючи, що судове рішення залишається невиконаним у повному обсязі, ОСОБА_1 05 жовтня 2023 року звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за його виконанням та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області подати звіт про виконання постанови Славутицького міського суду Київської області від 16 травня 2011 року у справі № 2-а-3023/11.

Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 11 жовтня 2023 року зазначену заяву призначено до розгляду в порядку письмового провадження та запропоновано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Київській області подати письмові пояснення.

19 жовтня 2023 року засобами електронного зв`язку, а 26 жовтня 2023 року - поштовим відправленням до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області надійшов звіт про виконання постанови Славутицького міського суду Київської області від 16 травня 2011 року у справі № 2-а-3023/11 із доказами направлення його копії заявнику. У поданому звіті відповідач зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області та отримує пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Також відповідач послався на те, що на виконання постанови Славутицького міського суду Київської області від 16 травня 2011 року перерахунок пенсії позивача проведено у червні 2011 року, за період із 04 серпня 2010 року по 30 червня 2011 року нараховано 44 225,64 грн, які виплачено у липні 2011 року. На переконання відповідача, судове рішення виконано в межах повноважень, визначених чинним законодавством.

02 листопада 2023 року ОСОБА_1 подав до суду заяву, в якій зазначив про невідповідність поданого відповідачем звіту фактичним обставинам виконання судового рішення.

Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 27 листопада 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено, встановлено судовий контроль за виконанням постанови Славутицького міського суду Київської області від 16 травня 2011 року та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області подати звіт про її виконання.

28 грудня 2023 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області надійшов звіт від 19 грудня 2023 року про виконання судового рішення.

08 січня 2024 року ОСОБА_1 подав заяву, в якій указав на невідповідність цього звіту вимогам судового рішення.

Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 10 січня 2024 року відмовлено у прийнятті звіту, поданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області.

02 лютого 2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області до суду надійшли доповнення до звіту від 19 грудня 2023 року про виконання постанови Славутицького міського суду Київської області від 16 травня 2011 року у справі № 2-а-3023/11.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 березня 2024 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 10 січня 2024 року повернуто скаржнику.

18 квітня 2024 року до Славутицького міського суду Київської області від Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області надійшов новий звіт про виконання судового рішення.

21 червня 2024 року ОСОБА_1 подав до суду заяву щодо вжиття заходів, спрямованих на усунення причин невиконання судового рішення.

12 липня 2024 року ОСОБА_1 отримав у приміщенні суду копію звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 18 квітня 2024 року.

Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 31 липня 2024 року звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області прийнято.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 31 липня 2024 року в частині прийняття звіту скасовано, у прийнятті звіту відмовлено та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області подати до суду першої інстанції новий звіт про виконання постанови від 16 травня 2011 року.

04 грудня 2024 року на виконання зазначеної постанови суду апеляційної інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області подало до суду новий звіт від 25 листопада 2025 року про виконання судового рішення, копію якого ОСОБА_1 отримав у приміщенні суду 10 грудня 2024 року.

Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 19 грудня 2024 року у прийнятті поданого відповідачем звіту відмовлено та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області подати новий звіт про виконання судового рішення.

15 січня 2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області до суду надійшов звіт від 10 січня 2025 року про виконання постанови Славутицького міського суду Київської області від 16 травня 2011 року у справі № 2-а-3023/11.

04 лютого 2025 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про невідповідність звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області вимогам постанови Славутицького міського суду Київської області від 16 травня 2011 року.

Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 04 лютого 2025 року прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, про виконання рішення Славутицького міського суду Київської області від 16 травня 2011 року у справі № 2-а-3023/11.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про накладення штрафу відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання, а суд відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду звіту суб`єкта владних повноважень має право прийняти такий звіт, установити новий строк для його подання або накласти штраф на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення. При цьому підставою для прийняття звіту є подання суб`єктом владних повноважень доказів, які підтверджують учинення ним дій, спрямованих на виконання судового рішення. Дослідивши поданий Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області звіт, суд установив, що на виконання постанови Славутицького міського суду Київської області від 16 травня 2011 року позивачу проведено перерахунок пенсії за період із 04 серпня 2010 року по 30 червня 2011 року, нараховано 44 225, 64 грн, які виплачено у липні 2011 року через АТ «Ощадбанк». У зв`язку із цим суд визнав, що в зазначеній частині судове рішення виконано відповідачем у межах наданих йому повноважень. Суд врахував, що Законом України від 14 червня 2011 року № 3491-VI було змінено порядок застосування положень статей 39, 50-52, 54 Закону України № 796-XII та передбачено їх застосування у порядку і розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу державного бюджету та бюджету Пенсійного фонду України. На виконання цих законодавчих положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 06 липня 2011 року № 745, яка набрала чинності 23 липня 2011 року, а надалі - постанови № 1210 та № 1381, якими врегульовано порядок і розміри відповідних пенсійних виплат. З огляду на це, після набрання чинності зазначеними нормативно-правовими актами виплата пенсії позивачу мала здійснюватися у встановлених Кабінетом Міністрів України порядку та розмірах, а не безстроково у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Виконання судових рішень про стягнення коштів, ухвалених до 01 січня 2013 року, здійснюється відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440. Погашення такої заборгованості здійснюється Казначейством у межах бюджетних асигнувань, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області не є розпорядником коштів державного бюджету та не має можливості самостійно здійснювати видатки за відсутності відповідних бюджетних призначень. Інформація щодо сум, які підлягають виплаті за судовими рішеннями, передається територіальним органом Пенсійного фонду України до Пенсійного фонду України, а виплата здійснюється в межах затверджених бюджетних призначень і відповідно до встановленої черговості. Виділення таких коштів не залежить від волі чи дій керівника територіального органу Пенсійного фонду України. Суд послався на правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких невиплата нарахованих за судовим рішенням коштів унаслідок відсутності відповідного бюджетного фінансування не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, якщо суб`єкт владних повноважень дотримався встановленого порядку його виконання та вчинив залежні від нього дії. Також суд звернув увагу на відсутність у матеріалах справи доказів звернення ОСОБА_1 до органів державної виконавчої служби з метою примусового виконання судового рішення. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області вчинило передбачені законодавством дії, спрямовані на виконання постанови Славутицького міського суду Київської області від 16 травня 2011 року, а свідомого невжиття відповідачем залежних від нього заходів судом не встановлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та прийняти нове рішення про задоволення вимоги заяви про встановлення судового контролю. Зазначив, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для прийняття звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області. Постановою Славутицького міського суду Київської області від 16 травня 2011 року відповідача зобов`язано не лише здійснити перерахунок пенсії за минулий період, а й виплачувати її надалі у розмірі, визначеному судовим рішенням. Водночас відповідач фактично виконав постанову лише за період із 04 серпня 2010 року по 30 червня 2011 року, нарахувавши та виплативши 44 225,64 грн, тоді як починаючи з 01 липня 2011 року судове рішення, на переконання ОСОБА_1 , залишається невиконаним. Поданий відповідачем звіт за своїм змістом фактично повторює попередні звіти, у прийнятті яких судами першої та апеляційної інстанцій уже було відмовлено. У ньому знову наведено лише відомості про проведення перерахунку за період до 30 червня 2011 року, однак не надано належних і допустимих доказів повного виконання судового рішення за наступний період. ОСОБА_1 вказав, що у своїх запереченнях звертав увагу суду на дослівне дублювання попередніх звітів, проте суд першої інстанції не надав цим обставинам належної оцінки. Звіт не відповідає встановленим процесуальним вимогам, оскільки не містить повної інформації про стан виконання рішення, причин його тривалого невиконання, конкретних заходів, ужитих для усунення таких причин, строків остаточного виконання та документів, які б підтверджували викладені у звіті обставини. Суд обмежився посиланням на положення статті 382 КАС України, однак фактично не перевірив зміст звіту та не встановив, чи свідчать додані до нього матеріали про реальне й повне виконання постанови суду. ОСОБА_1 зазначив, що відповідач протягом тривалого часу подає однотипні звіти, не вчиняючи дій, які б забезпечили фактичне виконання судового рішення, чим затягує розгляд питання судового контролю та зловживає своїми процесуальними правами. Вважав, що така поведінка суперечить обов`язку учасників справи добросовісно користуватися процесуальними правами та сприяти своєчасному, повному й об`єктивному встановленню обставин справи. Посилаючись на положення Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та практику Конституційного Суду України і Європейського суду з прав людини, апелянт наголосив, що обов`язковість судового рішення поширюється не лише на формальне вчинення окремих дій, а й передбачає його своєчасне та повне виконання. Виконання остаточного судового рішення є складовою права на судовий захист і справедливий суд, а відсутність бюджетного фінансування чи інші організаційні труднощі не можуть виправдовувати тривале невиконання державним органом покладених на нього судом обов`язків. З огляду на викладене ОСОБА_1 вважав, що суд першої інстанції передчасно прийняв звіт відповідача, не пересвідчившись у повному виконанні постанови від 16 травня 2011 року, та безпідставно відмовив у застосуванні передбачених статтею 382 КАС України заходів судового контролю.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області заперечило проти її задоволення та зазначило, що ухвала суду першої інстанції є законною й обґрунтованою, постановленою з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідач просив залишити оскаржувану ухвалу без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. На виконання постанови Славутицького міського суду Київської області від 16 травня 2011 року позивача з 04 серпня 2010 року переведено на державну пенсію по інвалідності відповідно до Закону України №796-XII та проведено її перерахунок. За період із 04 серпня 2010 року по 30 червня 2011 року ОСОБА_1 нараховано 44 225, 64 грн, які виплачено у липні 2011 року через АТ «Ощадбанк». У зв`язку із цим Головне управління стверджує, що судове рішення виконано в межах покладених на орган Пенсійного фонду зобов`язань і наданих йому повноважень. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, відповідач зазначив, що невиконання судового рішення має місце лише за умови, коли зобов`язаний суб`єкт мав реальну можливість його виконати, однак не вжив необхідних заходів. Накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень є мірою відповідальності, яка може застосовуватися лише в разі встановлення умисного невиконання судового рішення, недобросовісної поведінки або ухилення від його виконання. На переконання відповідача, таких обставин у цій справі не встановлено, оскільки органом Пенсійного фонду були вчинені дії щодо перерахунку та виплати пенсії позивачу. Щодо припинення виплати пенсії у визначеному судовим рішенням розмірі Головне управління послалося на прийняття Закону України від 14 червня 2011 року № 3491-VI, яким застосування положень статей 39, 50- 52 та 54 Закону № 796-XII було поставлено в залежність від порядку і розмірів, установлених Кабінетом Міністрів України з урахуванням наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України. Відповідач зазначив, що після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 06 липня 2011 року № 745 подальші пенсійні виплати мали здійснюватися відповідно до встановлених Урядом розмірів, а не в розмірі, визначеному попередньою редакцією Закону № 796-XII. Надалі відповідний порядок регулювався також постановами Кабінету Міністрів України № 1210 та № 1381 і положеннями законів про Державний бюджет України на наступні роки. При цьому відповідач наголосив, що в разі конкуренції однопредметних норм однакової юридичної сили застосуванню підлягає норма, прийнята пізніше. Тому, на його думку, після законодавчої зміни порядку обчислення відповідних виплат пенсія ОСОБА_1 правомірно виплачувалася у розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, а постанова суду від 16 травня 2011 року не могла бути підставою для безстрокової виплати пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Судові рішення про нарахування або виплату коштів, ухвалені до 01 січня 2013 року, виконуються відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року №440. Виплата нарахованих сум здійснюється органами Казначейства після надходження відповідного фінансування та в межах бюджетних асигнувань, передбачених законом про Державний бюджет України. З огляду на наведене відповідач вважав, що ним учинено всі залежні від нього дії, спрямовані на виконання судового рішення, ознаки умисного ухилення чи недобросовісності в діях керівника Головного управління відсутні, а тому суд першої інстанції обґрунтовано прийняв поданий звіт та відмовив у накладенні штрафу.

Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції щодо наявності підстав для прийняття звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про виконання постанови Славутицького міського суду Київської області від 16 травня 2011 року та відмови у накладенні штрафу на керівника відповідача, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статей 129, 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує його виконання у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За змістом частин другої та третьої статті 14, статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, їх правонаступників, органів державної влади, їх посадових і службових осіб та підлягає виконанню на всій території України.

Разом з тим обов`язковість судового рішення не означає незмінності правового регулювання суспільних відносин, які мають триваючий характер, та не позбавляє законодавця повноважень у подальшому змінювати нормативне регулювання відповідних правовідносин.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду виплати за судовими рішеннями, якими органи Пенсійного фонду України зобов`язано здійснювати перерахунок та виплату пенсії без установлення кінцевого строку, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при ухваленні такого рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача. Такий правовий підхід, зокрема, підтверджений Верховним Судом у постанові від 21 серпня 2024 року у справі № 240/27324/23 із посиланням на усталену практику Верховного Суду України.

Отже, відсутність у резолютивній частині судового рішення кінцевої дати проведення відповідних пенсійних виплат сама собою не свідчить про покладення на пенсійний орган безстрокового обов`язку застосовувати нормативне регулювання, яке діяло на момент ухвалення такого рішення, незалежно від його подальшої зміни.

З матеріалів справи слідує, що постановою Славутицького міського суду Київської області від 16 травня 2011 року Управління Пенсійного фонду України у м. Славутичі Київської області зобов`язано перевести ОСОБА_1 на державну пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 796-XII та обчислити її у мінімальному розмірі, установленому частиною четвертою статті 54 цього Закону для осіб з інвалідністю II групи, - не нижче восьми мінімальних пенсій за віком, із урахуванням фактично виплачених сум.

На виконання зазначеної постанови органом Пенсійного фонду проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , за період із 04 серпня 2010 року по 30 червня 2011 року нараховано 44 225, 64 грн, які виплачено позивачу в липні 2011 року.

Після ухвалення постанови від 16 травня 2011 року правове регулювання пенсійного забезпечення відповідної категорії осіб було змінено.

Так, Законом України від 14 червня 2011 року № 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»», який набрав чинності 19 червня 2011 року, установлено, що у 2011 році норми і положення, зокрема статті 54 Закону №796-XII, застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

На реалізацію зазначеного законодавчого регулювання Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 06 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23 липня 2011 року, а з 01 січня 2012 року відповідні правовідносини врегульовувалися, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210.

При цьому Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 пункт 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», яким було запроваджено відповідний механізм застосування соціальних норм у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, визнано таким, що відповідає Конституції України.

Таким чином, невдовзі після ухвалення постанови Славутицького міського суду Київської області від 16 травня 2011 року законодавець змінив механізм визначення розміру пенсійних виплат, передбачених статтею 54 Закону № 796-XII.

За таких обставин позиція відповідача про те, що визначений постановою суду від 16 травня 2011 року спосіб обчислення пенсії не міг застосовуватися безстроково незалежно від подальших змін законодавства, узгоджується з наведеним правовим регулюванням та правовим підходом Верховного Суду щодо виконання судових рішень у триваючих пенсійних правовідносинах.

Судове рішення, яким вирішено спір виходячи з нормативного регулювання, чинного на час виникнення відповідних правовідносин, не може розглядатися як акт, що на невизначений строк виключає застосування до особи законодавства, прийнятого після його ухвалення.

Інше тлумачення фактично означало б надання судовому рішенню властивостей нормативно-правового акта та збереження для конкретної особи правового регулювання, яке втратило актуальність унаслідок подальшої законодавчої зміни, що не відповідає природі судового рішення як акта індивідуального правозастосування.

Отже, обов`язковість постанови від 16 травня 2011 року поширюється на той обсяг прав та обов`язків, який був установлений судом з урахуванням фактичних обставин і правового регулювання відповідних правовідносин, однак не охоплює нові матеріально-правові підстави для перерахунку пенсії, що виникли внаслідок прийняття надалі нових законів, рішень Конституційного Суду України або зміни судової практики.

Колегія суддів враховує, що надалі правове регулювання мінімального розміру пенсії особам з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи зазнало низки істотних змін.

Зокрема, Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII статтю 54 Закону № 796-XII викладено у редакції, відповідно до якої умови, порядок призначення та мінімальні розміри відповідної пенсії визначалися актами Кабінету Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 частину третю статті 54 Закону №796-XII у зазначеній редакції в частині делегування Кабінету Міністрів України повноважень визначати мінімальні розміри таких пенсій визнано такою, що не відповідає Конституції України. Конституційний Суд України одночасно встановив тримісячний строк для приведення нормативного регулювання у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

На виконання зазначеного Рішення Конституційного Суду України Верховною Радою України прийнято Закон України від 29 червня 2021 року № 1584-IX, яким для осіб з інвалідністю II групи було встановлено інший мінімальний розмір пенсії.

У подальшому Рішенням Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року № 4-р(I)/2024 відповідне правове регулювання було визнано таким, що не забезпечує належного рівня соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Конституційний Суд України, зокрема, зазначив, що частиною третьою статті 54 Закону № 796-XII повторно було встановлено рівень соціального захисту, нижчий від раніше гарантованого державою.

Своєю чергою, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24 дійшла висновку про застосування до відповідних правовідносин положень статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, якою мінімальний розмір пенсії для осіб з інвалідністю II групи було визначено на рівні восьми мінімальних пенсій за віком.

Однак наведені рішення Конституційного Суду України та сформована у зв`язку з ними судова практика виникли через значний проміжок часу після ухвалення постанови Славутицького міського суду Київської області від 16 травня 2011 року та становлять самостійні юридичні обставини, які не були й об`єктивно не могли бути предметом судового розгляду у справі № 2-а-3023/11.

Тому виникнення у ОСОБА_1 внаслідок таких законодавчих та конституційно-правових змін права на перерахунок пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком за інший період не може ототожнюватися з невиконанням постанови суду від 16 травня 2011 року.

На користь такого висновку свідчить і актуальна практика Верховного Суду.

Так, у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 21 жовтня 2025 року у справі № 460/10097/24 Верховний Суд розглядав вимоги особи про перерахунок пенсії відповідно до статті 54 Закону № 796-XII саме у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 як окремий публічно-правовий спір.

Наведене підтверджує, що вимоги про перерахунок та виплату пенсії, право на які особа пов`язує з подальшим визнанням Конституційним Судом України неконституційним нормативного регулювання, є предметом самостійного адміністративного спору, в межах якого підлягають установленню дата виникнення відповідного права, редакція закону, що підлягає застосуванню, дотримання строку звернення до суду, фактично проведені нарахування та інші обставини, необхідні для правильного вирішення спору.

Натомість у межах процедури судового контролю за виконанням постанови від 16 травня 2011 року суд не може вирішувати зазначені питання як нові позовні вимоги, оскільки це виходило б за межі предмета спору, вирішеного судовим рішенням, що виконується.

Метою судового контролю є забезпечення реального виконання вже встановленого судом обов`язку, а не вирішення нового спору між тими самими сторонами, який виник у зв`язку зі зміною законодавства або з появою нової юридичної підстави для перерахунку пенсії.

Встановлюючи судовий контроль, суд не вправі змінювати зміст резолютивної частини рішення, поширювати її дію на правовідносини, що виникли після зміни їх нормативного регулювання, або фактично встановлювати особі право на виплати на підставах, які не досліджувалися та не оцінювалися під час розгляду справи по суті.

У цьому контексті доводи апелянта про те, що сама наявність у постанові від 16 травня 2011 року формулювання про необхідність «виплачувати» пенсію в установленому судом розмірі означає обов`язок відповідача здійснювати таку виплату безстроково, у тому числі після зміни законодавства, є помилковими.

Такі доводи не враховують триваючого характеру пенсійних правовідносин та залежності їх змісту від нормативного регулювання, чинного у відповідний період.

Фактично ОСОБА_1 , наполягаючи на виплаті йому пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком за період після зміни законодавства і до теперішнього часу, порушує питання не стільки про виконання постанови від 16 травня 2011 року, скільки про наявність у нього матеріального права на відповідний розмір пенсії за нових правових умов.

Таке питання має вирішуватися шляхом звернення особи до органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою, а в разі незгоди з прийнятим рішенням, діями чи бездіяльністю цього органу - шляхом пред`явлення самостійного адміністративного позову.

Саме в такому позовному провадженні суд матиме можливість установити, з якого моменту та на підставі якого нормативного регулювання ОСОБА_1 набув право на певний розмір пенсії, оцінити вплив рішень Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 та від 03 квітня 2024 року № 4-р(I)/2024 на його пенсійні права, а також застосувати відповідні правові висновки Верховного Суду.

Натомість використання механізму судового контролю у справі № 2-а-3023/11 з метою отримання такого результату фактично призвело б до вирішення нового матеріально-правового спору без подання позову та поза межами предмета первісної справи.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що ГУ ПФУ в Київській області у поданому звіті не заперечувало факту проведення на виконання постанови від 16 травня 2011 року перерахунку пенсії ОСОБА_1 та виплати визначеної за результатами такого перерахунку суми, а обґрунтовувало неможливість подальшого застосування встановленого судом розміру саме зміною нормативного регулювання відповідних правовідносин.

Тобто позиція відповідача ґрунтується не на відмові виконувати судове рішення чи ухиленні від його виконання, а на застосуванні законодавства, яке змінилося після ухвалення цього рішення.

Наведені обставини не свідчать про умисне невиконання постанови суду або недобросовісне ухилення відповідача від її виконання та, відповідно, не утворюють підстав для застосування до керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області штрафу.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для прийняття звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області та відсутність правових підстав для накладення штрафу на керівника відповідача.

Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що судове рішення залишається невиконаним у зв`язку з непроведенням виплати пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком за весь період після 30 червня 2011 року, наведених висновків не спростовують, оскільки ґрунтуються на помилковому ототожненні виконання постанови від 16 травня 2011 року із правом на пенсійне забезпечення, яке могло виникнути у позивача внаслідок подальших змін законодавства та конституційно-правового регулювання.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для відмови у прийнятті звіту та застосування передбачених статтею 382-3 КАС України наслідків відсутні, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції по суті вирішеного процесуального питання.

Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 04 лютого 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Карпушова О.В.

Ключкович В.Ю.