Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: осіб з інвалідністю
Дата: 10 серпня 2026 р.
Справа: №620/6091/25
Суддя: Парінов Андрій Борисович
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/6091/25 Суддя (судді) першої інстанції: Олена ЛУКАШОВА
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Парінов А.Б.,
судді: Беспалов О.О.,
Ключкович В.Ю.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
В С Т А Н О В И В:
Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 33 816,01 грн адміністративно-господарських санкцій та 693,31 грн пені за невиконання у 2024 році нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року позов задоволено повністю.
Суд першої інстанції зробив висновок, що середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача за 2024 рік становила 8 осіб, осіб з інвалідністю - 0, а тому норматив робочих місць склав одне робоче місце, яке особою з інвалідністю зайняте не було; доказів подання звіту за формою № 3-ПН відповідач не надала, а відтак не довела вжиття всіх залежних від неї заходів для недопущення господарського правопорушення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що середньооблікова чисельність її штатних працівників за 2024 рік становила 7, а не 8 осіб, у зв`язку з чим на неї не поширюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановлений для роботодавців із чисельністю від 8 до 25 працівників, а відтак відсутні підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій. Крім того, скаржниця вказує, що такі санкції не можуть бути застосовані без проведення органами Держпраці відповідної перевірки та складання акта, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21. Також відповідачка зазначає, що її обов`язок щодо створення робочого місця не передбачає самостійного пошуку осіб з інвалідністю; вона розміщувала інформацію про вакансії в мережі Інтернет, однак жодна особа з інвалідністю не звернулася із заявою про працевлаштування, а службою зайнятості такі особи не направлялися. На підтвердження своїх доводів щодо середньооблікової чисельності працівників скаржниця подала документи податкової звітності з електронного кабінету платника податків, отримані після ухвалення оскаржуваного рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечило, зазначивши, що рішення суду першої інстанції ухвалене згідно з нормами матеріального і процесуального права та скасуванню не підлягає.
Колегія суддів оцінює доводи апеляційної скарги таким чином.
Ключовим у справі є розмір середньооблікової чисельності штатних працівників відповідача за 2024 рік: норматив у кількості одного робочого місця частина перша статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 875-XII) встановлює для роботодавців, у яких працює від 8 до 25 осіб, а тому за чисельності менше 8 осіб такий норматив не виникає.
Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій за 2024 рік сформовано програмним комплексом "Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю" Централізованого банку даних з проблем інвалідності в автоматизованому режимі, без втручання працівників Фонду, виключно на підставі поданих особисто відповідачем звітів з єдиного внеску за 2024 рік. За цим розрахунком середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік становить 8 осіб, осіб з інвалідністю - 0, норматив - одне робоче місце. Отже, чисельність 8 осіб обчислено саме з тих даних, які відповідач подала про себе як платник єдиного внеску.
Відповідальність за повноту, достовірність і своєчасність подання інформації, з якої формується розрахунок, покладається на роботодавця як на джерело такої інформації.
У постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 280/3642/23 Верховний Суд зазначив: "Несвоєчасне виправлення помилок у звітності до настання контрольної дати є ризиком роботодавця і не звільняє його від сплати адміністративно-господарської санкції, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII, навіть якщо фактичні обставини не відповідали поданій звітності".
Доказів подання уточнюючої звітності до контрольної дати відповідач не надала.
Твердження відповідача про чисельність 7 осіб належними та допустимими доказами не підтверджене і суперечить результату автоматизованого обчислення, проведеного з її ж звітів.
Так, документи, на які відповідач посилається на його обґрунтування, до суду першої інстанції не подавалися: ухвалу про відкриття провадження відповідач отримала 18 червня 2025 року, проте відзив у встановлений судом строк не подала, а доказів неможливості подання відповідних документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, не навела. За частиною третьою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, підстав для яких колегія суддів не встановила.
А отже, середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача за 2024 рік становила 8 осіб, що зумовлює норматив у кількості одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, не зайнятого такою особою.
Безпідставним є й довід відповідача про неможливість застосування санкцій без акта перевірки Держпраці. З 06 листопада 2022 року, з набранням чинності Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності визначає роботодавців, які не виконали норматив, і надсилає їм розрахунок санкцій (частина одинадцята статті 19 Закону № 875-XII). Проведення позапланової перевірки Держпраці умовою такого стягнення не є.
У постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 280/3642/23 Верховний Суд вказав, що з 06 листопада 2022 року Фонд застосовує адміністративно-господарські санкції на основі автоматизованого аналізу даних зазначених реєстрів без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці, що робить правову позицію, викладену в постанові від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21, на яку посилається відповідач, неактуальною для спірних правовідносин через зміни в правовому регулюванні. Спірні правовідносини ж стосуються 2024 року, тобто виникли після набрання чинності зазначеними змінами.
Не спростовує висновків суду першої інстанції й посилання відповідача на відсутність обов`язку самостійно шукати осіб з інвалідністю. Обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю справді не супроводжується обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб. Водночас, доказом вжиття роботодавцем залежних від нього заходів є подання до центру зайнятості звіту за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" з відміткою для осіб з інвалідністю (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16 та від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17).
Прилуцька філія Чернігівського обласного центру зайнятості листом від 14 травня 2025 року № 17.3/415 повідомила, що протягом 2024 року відповідач звітність за формою № 3-ПН з відміткою для осіб з інвалідністю до центру зайнятості не подавала. Розміщення вакансій через мережу Інтернет, на яке посилається відповідач, такого звітування не замінює і передбаченим законодавством заходом інформування органів зайнятості не є.
Таким чином, відповідач не довела вжиття всіх залежних від неї заходів для недопущення господарського правопорушення, а суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
За наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 34, 77, 242, 311, 315, 316, 321, 325, 328 - 331 КАС, суд-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович
(Повний текст постанови суду виготовлено 11 серпня 2026 року)
Оригінал: reyestr.court.gov.ua