Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №280/11266/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 280/11266/25 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського про визнання протиправними дій,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського у якому просить:

- поновити строк на звернення до суду із адміністративним позовом до Національного університету оборони України про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням рішення КСУ №1-р/2025 від 12.12.2025;

- визнати протиправними дії Національного університету оборони України щодо несвоєчасної виплати позивачу належних йому сум грошового забезпечення військовослужбовця при звільненні з військової служби;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23.01.2024 по день фактичної виплати (14.02.2024) в сумі 63382,20 грн;

- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року позовну заяву - повернуто позивачу.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану ухвалу, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі.

В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що позивач був виключений зі списків 23.01.2024, проте компенсацію за речове майно отримав лише 14.02.2024. Відповідно до п. 242 Положення № 1153/2008, розрахунок має бути повним у день виключення. Затримка становить 20 днів. Суд першої інстанції, повертаючи позов, фактично позбавив позивача можливості захистити своє право на справедливий розрахунок, обґрунтований актуальною практикою апеляційної інстанції.

Апелянт вказав, що військова служба в умовах повномасштабного вторгнення рф є об`єктивною обставиною, яка створює підвищені труднощі для реалізації права на судовий захист. Позивач є полковником, який проходив службу в одному з провідних військових закладів (НУОУ) до 23.01.2024. На переконання апелянта позбавлення офіцера права на стягнення середнього заробітку (який є санкцією за бездіяльність відповідача) через формальну затримку подання позову є непропорційним заходом. Позивач не виявляв пасивності - він є інвалідом війни (що підтверджується посвідченням) і перебував у стані звільнення за станом здоров`я, що вимагало значного часу на реабілітацію.

Також апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково відхилив посилання на Рішення КСУ від 11.12.2025, зазначивши, що воно стосується лише діючих працівників. Однак, правова позиція КСУ у справі № 1-7/2024(337/24) свідчить про загальний тренд на зняття часових обмежень у питаннях виплати заборгованості, яка має характер власності у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Більше того, відповідач у справі визнає факт виплати лише 14.02.2024. Отже, вина установи у несвоєчасному розрахунку є доведеною, а затримка соціальних виплат ветерану війни є порушенням конституційних гарантій (Рішення КСУ № 7-р(II)/2022).

За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Залишаючи без руху та у подальшому повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до суду без поважних причин.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.

Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Включення грошової компенсації вартості за неотримане речове майно до складу належних звільненому військовослужбовцю сум у розумінні приписів статті 116 КЗпП України та необхідність застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності в разі невиплати такої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини підтверджено сталою судовою практикою розгляду цієї категорії адміністративних справ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року (справа № 821/1083/17), постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року (справа № 480/3105/19).

При цьому Верховний Суд сформував висновки щодо застосування норм статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, відповідно до яких у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців (постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20).

В даному випадку спір стосується саме несвоєчасної виплати позивачу належних йому сум грошового забезпечення військовослужбовця при звільненні з військової служби та стягнення у зв`язку з цим середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 23.01.2024 по день фактичної виплати (14.02.2024) в сумі 63382,20 грн.

Судом встановлено та це підтверджується апелянтом, що позивач був виключений зі списків 23.01.2024.

Компенсацію за речове майно позивач отримав 14.02.2024.

Проте з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 23.01.2024 по день фактичної виплати (14.02.2024), позивач звернувся до суду лише 22.12.2025, тобто з пропуском строку визначено КАС України.

В апеляційній скарзі представник позивача пов`язує поновлення строку звернення до суду з даним позовом з ухваленням 11.12.2025 Конституційним Судом України рішення №1-р/2025, яким було визнано неконституційною ч.1 ст.233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівнику виплат.

Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт ухвалення Конституційним Судом України рішення від 11.12.2025р. №1-р/2025 не змінює правової оцінки дотримання позивачем процесуальних строків у спірний період в даній справі.

Верховний Суд у своїй постанові від 11.04.2025 у справі №320/8512/23 зазначив, що ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання неконституційними окремих положень закону саме по собі не змінює моменту, з якого особа дізналася або ж повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а також не є об`єктивною та непереборною перешкодою для своєчасного звернення до суду та не впливає на перебіг процесуальних строків.

Застосовуючи наведені правові висновки до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 не є тим юридичним фактом, з яким пов`язується початок перебігу строку звернення позивача до суду, та саме по собі не може вважатися поважною причиною його пропуску. Вказане рішення також не змінює обставин, за яких позивач дізнався або ж повинен був дізнатися про порушення свого права, а тому не впливає на оцінку дотримання ним установлених законом строків звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції, у контексті спірних правовідносин, також вважає необхідним звернути увагу на постанову Верховного Суду від 21.01.2026 у справі №420/20606/24.

У цій справі суд касаційної інстанції наголосив на тому, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.12.2025 №1-р/2025 виходив із того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або ж повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема, у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих ст.ст.43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

- тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

- тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

Враховуючи те, що позивач був звільнений зі служби ще у 2024 році на нього, згідно з вказаним вище висновками Верховного Суду у справі №420/20606/24, не може розповсюджуватися рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025р. №1-р/2025 у справі №1-7/2024(337/24).

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 18.02.2026р. у справі №400/11972/24.

Стосовно посилання апелянта на дію воєнного стану, статус інваліда війни ОСОБА_1 , стан здоров`я останнього та необхідність оформлення соціальних пільг після звільнення за станом здоров`я, колегія суддів зазначає наступне.

За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2021 у справі № 640/20314/20 досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином.

Наведені позивачем причини пропуску звернення до суду слід вважати такими, які не є об`єктивно непереборними, не залежать від його волевиявлення чи пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Позивач не навів обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, які б свідчили про поважність причин пропуску такого строку.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачем не наведено поважності причин пропуску строку звернення до суду, а тому позов підлягає поверненню.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Керуючись ст.ст. 238, 242, 308, 310, 311,315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді Н.М. Єгорова

А.Ю. Коротких