Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №640/22513/19 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/22513/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Ю.П. ПАСІЧНИК

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Безименної Н.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛС-Україна» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.07.2019:

- № 3252615147 (форма «Р») від 30 липня 2019 року, яким ТОВ «СЛС-Україна» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 8 547,50 грн., з них 6 838,00 грн. - за податковим зобов`язанням та 1 709,50 грн. - за штрафними санкціями;

- № 3262615147 (форма «В4») від 30 липня 2019 року, яким ТОВ «СЛС-Україна» зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 21 443,00 грн. по податковій декларації з ПДВ за грудень 2018 року № 9307152008 від 17.01.2019 р.;

- № 3272615147 (форма «Р») від 30 липня 2019 року, яким ТОВ «СЛС-Україна» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 21 382,50 грн., з них 17 106,00 грн. - за податковим зобов`язанням та 4 276,50 грн. - за штрафними санкціями;

- № 3282615147 (форма «П») від 30 липня 2019 року, яким ТОВ «СЛС-Україна» зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 202 939 грн. по податковій декларації з податку на прибуток за 2018 рік № 9310979759 від 27.02.2019 р.;

- № 3292615147 (форма «Р») від 30 липня 2019 року, яким ТОВ «СЛС-Україна» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Інші підакцизні товари вітчизняного виробництва» на загальну суму 23 603 260,00 грн., з них 18 882 608,00 грн. - за податковим зобов`язанням та 4 720 652,00 грн. - за штрафними санкціями..

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СЛС-Україна» є юридичною особою за законодавством України.

Згідно витягу з ЄДРПОУ основним видом економічної діяльності є: 45.11 Торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами (т.14а.с.159).

У період з 10.06.2019 по 19.06.2019 посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «СЛС-Україна» з питань, що стали предметом оскарження.

Результати перевірки оформлені актом від 26.06.2019 №133/26-15-14-07-01-10/38408244 (т.1а.с.33-109).

Висновками перевірки встановлено порушення:

- п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 140.4 ст. 140 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 17 106 грн та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 у сумі 202 939 гривень;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.5 п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 38 152 грн. та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень 2018 на суму 21 443 гривень;

- п. 212.1 ст. 212, п. 216.1 ст. 216, п. 217.3 ст. 217 ПК України ТОВ «СЛС-Україна» не нараховано та в свою чергу занизило сплату акцизного податку при виготовленні підакцизних легкових автомобілів на загальну суму 42292564 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем складено податкові повідомлення-рішення від 30.07.2019:

-№ 3252615147 (форма «Р») від 30 липня 2019 року, яким ТОВ «СЛС-Україна» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 8 547,50 грн., з них 6 838,00 грн. - за податковим зобов`язанням та 1 709,50 грн. - за штрафними санкціями (т.1а.с.119);

-№ 3262615147 (форма «В4») від 30 липня 2019 року, яким ТОВ «СЛС-Україна» зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 21 443,00 грн. по податковій декларації з ПДВ за грудень 2018 року № 9307152008 від 17.01.2019 р. (т.1а.с.121);

-№ 3272615147 (форма «Р») від 30 липня 2019 року, яким ТОВ «СЛС-Україна» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 21 382,50 грн., з них 17 106,00 грн. - за податковим зобов`язанням та 4 276,50 грн. - за штрафними санкціями (т.1а.с.118);

-№ 3282615147 (форма «П») від 30 липня 2019 року, яким ТОВ «СЛС-Україна» зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 202 939 грн. по податковій декларації з податку на прибуток за 2018 рік № 9310979759 від 27.02.2019 р. (т.1а.с.122);

-№ 3292615147 (форма «Р») від 30 липня 2019 року, яким ТОВ «СЛС-Україна» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Інші підакцизні товари вітчизняного виробництва» на загальну суму 23 603 260,00 грн., з них 18 882 608,00 грн. - за податковим зобов`язанням та 4 720 652,00 грн. - за штрафними санкціями (т.1а.с.120).

Позивачем вживались заходи щодо адміністративного оскарження прийнятих рішень.

За результатами розгляду скарги ДПС України прийнято рішення від 21.10.2019 про залишення скарги без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін (т.1а.с.123-135).

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що висновки посадових осіб відповідача щодо відсутності реальності господарських операцій між ТОВ «СЛС-Україна» та ТОВ «ІТС-Україна», спростовуються матеріалами справи. Також суд вказав про відсутність у позивача об`єкта оподаткування акцизним податком.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 ПК об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно пункту 187.1 статті 187 ПК датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ПК передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК об`єктом оподаткування (податком на прибуток підприємств) є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до пункту 3 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73 витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положеннями пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, варто звернути увагу, що одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону №996-XIV). У відповідності до зазначеного принципу, неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувати таку операцію, натомість обліку підлягає та операція, яка фактично відбулася.

Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладені норми первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та витрат позивача.

Так, як вірно встановив суд першої інстанції, протягом періоду, який був предметом перевірки господарська діяльність ТОВ «СЛС-Україна» була спрямована на надання фізичним особам (замовникам) технологічних послуг по складанню легкових автомобілів «СВВ-ХХХХ», внесених до бази даних України Держстандартом України 19.08.2014 з необмеженим терміном дії, з використанням наданих такими замовниками уживаних і капітально відремонтованих складових частин, згідно з Технічними умовами ТУ У 29.1-39115587-001:2014 «Автомобілі легкові, складені з використанням капітально відремонтованих складових частин» затверджених та погоджених Міністерством Транспорту та зв`язку України, ДП «Державтотранс НДІ проект», Міністерством охорони здоров`я України, Державним науково-дослідним центром безпеки дорожнього руху та діяльності дорожньо-патрульної служби місцевої міліції МВС України».

Зокрема, на підтвердження наданих послуг фізичним особам надано копії договорів укладених між ТОВ «СЛС-Україна» та замовниками послуг - фізичними особами, за період з 01.01.2016 по 31.12.2018; отриманих від фізичних осіб (замовників послуг) копій договорів купівлі-продажу, укладених між фізичними особами та імпортерами; отриманих від фізичних осіб (замовників послуг) копій вантажних митних декларацій; отриманих від фізичних осіб (замовників послуг) копій «Сертифікатів відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу»; актів приймання - передачі транспортного засобу, оформлених ТОВ «СЛС-Україна» по установленій формі згідно Додатку б до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388; банківських виписок по рахунку ТОВ «СЛС-Україна», які підтверджують факт оплати фізичними особами отриманих від ТОВ «СЛС-Україна» послуг по Договорам про надання послуг по складанню автомобіля.

З метою забезпечення виконання договірних обов`язків за договорами між ТОВ "СЛС-Україна" та фізичними особами, позивачем залучено до співпраці ТОВ «ІТС-Україна», на підставі договору про надання технологічних послуг по складанню легкових автомобілів з використанням капітально відремонтованих складових частин оформлені Договором по надання послуг по складанню автомобіля № 25 від 15.09.2014.

За результатами наданих послуг між ТОВ «ІТС-Україна» та ТОВ «СЛС-Україна» були підписані акти наданих послуг, які містять відомості про кількісні і вартісні показники формування вартості послуг за кожним замовленням (зазначено кількість витрачених виконавцем годин та ціна за одну годину роботи), а також зазначено результати виконаних робіт - марки та кількість автомобілів, що були складені.

Відповідач наполягає на тому, що підприємством не було надано документального підтвердження щодо виконання договору про надання послуг по складання автомобіля від 15.09.2014 № 25, укладеного з ТОВ «ІТС-Україна» (Виконавець), а саме: письмових замовлень на виконання послуг; актів прийому-передачі вузлів та агрегатів від Замовника до Виконавця; актів огляд обладнання на предмет дефектів та/або придатності для виконання робіт за даним договором; карток технологічних операцій складання автомобілів з переліком найменування виконаних робіт; документації на вузли та агрегати для виконання робіт.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідачем не заперечується сам факт наявності результату відповідних послуг - складених (відремонтованих) легкових автомобілів. Зокрема, результатом виконаних робіт по договору № 25 від 15.09.2014 були готові до експлуатації автомобілі, котрі у подальшому ТОВ «СЛС-Україна» передавало своїм замовникам - фізичним особам для реалізації ними свого права на проведення державної реєстрації цих автомобілів у встановленому законодавством порядку.

За цих обставин, сама лише відсутність певних документів, які за своєю сутністю не є первинними, не може бути формальним свідченням нереальності здійснених операцій та наданих послуг.

Як вірно вказав суд першої інстанції, ТОВ "ІТС-Україна" має всі необхідні для виконання такого роду робіт трудові та виробничі ресурси (технічні можливості), а саме кваліфікованих фахівців та облаштовану СТО, що підтверджується документами, які були досліджені в рамках перевірки: договір оренди нежитлового приміщення від 08.06.2015 № 08/06/15 за адресою м. Київ, вул. Амосова, 12 літ. А, де розташована станція технічного обслуговування автомобілів; штатний розпис по ТОВ «ІТС-Україна» за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 (серед фахівців - слюсарі з ремонту автомобілів у кількості 10 чоловік, слюсарі-електрики з ремонту електроустаткування автомобілів у кількості 2 чоловік, фахівці з приймання автомобілів на технічне обслуговування у кількості 3 чоловік, менеджер з адміністративної діяльності та менеджери з постачання, мийники транспортних засобів та інші працівники і посадові особи згідно штатного розкладу).

За таких обставин, колегія суддів вважає помилковим посилання відповідача на нереальність господарських операцій між ТОВ «СЛС-Україна» та ТОВ «ІТС-Україна», про що вірно вказав суд першої інстанції. Тому здійснення донарахування позивачу відповідних зобов`язань за наслідками таких операцій суд апеляційної інстанції вважає безпідставним.

У свою чергу, у зв`язку із здійсненням діяльності, пов`язаної зі збіркою транспортних засобів, відповідач здійснив нарахування позивачу зобов`язань з акцизного податку.

Відповідно до підпункту 14.1.4 пункту 14.1 статті 14 ПК акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).

Підпунктами 212.1.1, 212.1.14 п. 212.1 ст. 212 ПК передбачено, що платником акцизного податку є, зокрема: особа, постійне представництво, які виробляють підакцизні товари (продукцію) на митній території України, у тому числі з давальницької сировини; особа - власник ввезеного на митну територію України вантажного транспортного засобу, що переобладнується у легковий автомобіль, з якого справляється акцизний податок.

Відповідно до пунктів 213.1.1, 213.1.11 пункту 213.1 статті 213 ПК об`єктами оподаткування є операції з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції); переобладнання ввезеного на митну територію України транспортного засобу у підакцизний легковий автомобіль.

Згідно з пунктами 216.1, 216.11 статті 216 ПК датою виникнення податкових зобов`язань щодо підакцизних товарів (продукції), вироблених на митній території України, є дата їх реалізації особою, яка їх виробляє, незалежно від цілей і напрямів подальшого використання таких товарів (продукції), крім випадків, зазначених у статтях 225 та 229 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов`язань у разі здійснення переобладнання вантажного транспортного засобу, який відповідає товарній позиції 8704 згідно з УКТ ЗЕД, у легковий автомобіль, який відповідає товарній позиції 8703 згідно з УКТ ЗЕД, є дата видачі документа про відповідність переобладнаного автомобіля вимогам безпеки дорожнього руху. У цьому випадку акцизний податок сплачується власником такого транспортного засобу не пізніше дати подання документів до органу, що здійснює державну реєстрацію транспортних засобів, для реєстрації або перереєстрації такого транспортного засобу.

Колегія суддів наголошує на тому, що у спірних правовідносинах позивачем не здійснювалася реалізація транспортних засобів у розумінні підпункту 213.1.1 пункту 213.1 статті 213, пункту 216.1 статті 216 ПК, а також і не здійснювалося переобладнання транспортних засобів у розумінні підпункту 213.1.11 пункту 213.1 статті 213, пункту 216.11 статті 216 ПК. Позивачем надавалися послуги по складанню транспортних засобів, що не належить до об`єктів оподаткування акцизним податком.

Відповідно до пункту 14.1.28-1 статті 14 ПК виробництво підакцизних товарів (продукції) - технологічний процес, в тому числі змішування, здійснення якого внаслідок зміни форми, властивостей або складу сировини, напівфабрикатів або готової продукції призводить до отримання підакцизних товарів (продукції, у тому числі сировини), надання таким товарам інших властивостей, що призводить або не призводить до збільшення обсягів таких товарів.

Отже, як вірно вказав суд першої інстанції надання товару (продукції) статусу підакцизного можливе лише за наслідками здійснення: зміни форми сировини, напівфабрикатів або готової продукції; зміни властивостей сировини, напівфабрикатів або готової продукції; зміни складу сировини, напівфабрикатів або готової продукції.

У свою чергу, ТОВ "СЛС-Україна" надаючи фізичним особам (замовникам) технологічні послуги по складанню легкових автомобілів, результатом яких були готові до експлуатації легкові автомобілі, використовувало виключно складові частини (вузли та агрегати), що надавалися такими фізичними особами (замовниками послуг), вказані складові частини були уже вживаними (тобто не були новими) і при цьому ТОВ «СЛС-Україна»: не змінювало форми таких складових частин (вузлів та агрегатів); не змінювало властивостей таких складових частин (вузлів та агрегатів); не змінювало складу таких складових частин (вузлів та агрегатів).

Таким чином, надані позивачем послуги помилково розглядати як такі, що відповідають визначенню «виробництво підакцизних товарів», наведеному у пункті 14.1.28-1 статті 14 ПК.

Окрім того, послуги, які надавались позивачем зі збірки транспортних засобів з вживаних складових частин, не можна вважати також і виробництвом транспортних засобів у класичному розумінні повного циклу такого виробництва, який включає не лише кінцеву збірку, а й розроблення, проектування, конструювання, виготовлення деталей, оздоблення, перевірка, випробування, забезпечення якості тощо.

Не відповідає позивач також і визначенню «виробник», що наведений у Порядку затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання та Порядку ведення реєстру сертифікатів типу транспортних засобів та обладнання і виданих виробниками сертифікатів відповідності транспортних засобів або обладнання, затвердженому наказу Міністерства інфраструктури України від 17.08.2012 № 521.

Відповідно до вказаного визначення, виробник - суб`єкт господарювання (резидент чи нерезидент), що відповідає за проектування, виготовлення та маркування продукції незалежно від того, виконуються зазначені операції самим цим суб`єктом чи від його імені, та забезпечує відповідність виробництва продукції. Необов`язково, щоб цей суб`єкт господарювання залучався до всіх стадій виготовлення продукції, що підлягає затвердженню. Для виконання вимог цього Порядку виробник, який не є резидентом України, повинен призначити свого уповноваженого представника - резидента України, який виконує всі функції, визначені цим Порядком стосовно виробника.

У спірних правовідносинах позивач не відповідав повністю за операції з проєктування, виготовлення та маркування. Проєктування, виготовлення та маркування спірних транспортних засобів не здійснювалося від імені позивача.

Зважаючи на викладене, позивач надаючи спірні послуги не здійснював виробництво підакцизних товарів для цілей оподаткування акцизним податком. Тому, нарахування позивачу відповідних податкових зобов`язань є безпідставним.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення, яким позов задоволено.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Н.В. Безименна

Повний текст постанови складений 10.08.2026.