Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №320/13150/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/13150/24 Суддя першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Кравченка Є.Д.,

суддів: Осіпової О.О., Златіна С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національного університету оборони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України імені Івана Черняховського щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виплаченої 07.05.2020 на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.03.2020 у справі №640/327/20;

- визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України імені Івана Черняховського щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 05.03.2021 на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №640/1675/20;

- визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України імені Івана Черняховського щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 21.07.2023 на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.05.2022 у справі №640/22379/21;

- зобов`язати Національний університет оборони України імені Івана Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій виплаченої 07.05.2020 на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.03.2020 у справі №640/327/20;

- зобов`язати Національний університет оборони України імені Івана Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 05.03.2021 на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2020 у справі № 640/1675/20;

- зобов`язати Національний університет оборони України імені Івана Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 21.07.2023 на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.05.2022 у справі №640/22379/21.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що відповідачем на виконання судових рішень у справах №640/327/20, №640/1675/20 та №640/22379/21 було здійснено нарахування та виплата йому грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексації, проте, протиправно не нараховано та не виплачено компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Національного університету оборони України імені Івана Черняховського стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.12.2015 по день виплати грошового забезпечення.

Зобов`язано Національний університет оборони України імені Івана Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період за весь час затримки виплати з 01.12.2015 по день виплати грошового забезпечення.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, Національний університет оборони України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/1675/20 відповідно до платіжного доручення від 04.03.2021 №496 позивачу одноразово перераховано грошову компенсацію у розмірі 21 250,49 грн - індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.09.2018. Крім того, на виконання рішення Окружного адміністративного суду у справі № 640/22379/21 відповідно до платіжної інструкції від 20.07.2023 №1574 позивачу було одноразово перераховано грошову компенсацію у розмірі 61 120,35 грн - індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 12.09.2018.

Апелянт наголосив на тому, що судом першої інстанції не враховано, що позивач не має права на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки така компенсація передбачена лише у випадку, коли суми індексації були нараховані, але не виплачені. У даному ж випадку позивач заявляє вимогу про нарахування компенсації щодо сум індексації, право на які було визнано судовим рішенням та виконано Університетом, а не щодо вже нарахованих, але несвоєчасно виплачених сум. Отже, оскільки, зазначена виплата має разовий характер, строки виплати індексації - як головна умова для нарахування компенсації відповідно до вимог Закону №2050-ІІІ, порушенні не були, відтак позовні вимоги є необґрунтованими, а такий дохід не підлягає компенсації, що виключає підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Також судом продовжено строк розгляду справи на більш розумний термін.

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Наказом начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (по стройовій частині) від 12.09.2018 №190 полковника ОСОБА_1 , звільненого наказом Міністра оборони України від 31.08.2018 №557 у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 12.08.2018 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Зазначений наказ не містить відомостей щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.03.2020 у справі №640/327/20 зобов`язано Національний університет оборони України імені Івана Черняховського нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій ОСОБА_1 за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Відповідно до платіжного доручення від 06.05.2020 №856 позивачу на виконання означеного рішення суду перераховано грошову компенсацію у розмірі 34 229,54 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №640/1675/20 зобов`язано Національний університет оборони України імені Івана Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.09.2018.

Відповідно до платіжного доручення від 04.03.2021 №496 позивачу на виконання означеного рішення суду перераховано грошову компенсацію у розмірі 21 250,49 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.05.2022 у справі №640/22379/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2023, зобов`язано Національний університет оборони імені Івана Черняховського здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місця), з урахуванням проведених раніше виплат.

Зобов`язано Національний університет оборони імені Івана Черняховського здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.03.2018 по 12.09.2018 із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням проведених раніше виплат.

Відповідно до платіжної інструкції від 20.07.2023 №1574 позивачу на виконання означеного рішення суду перераховано грошову компенсацію у розмірі 61 120,35 грн.

Даний факт визнається сторонами у позовній заяві та відзиві, а тому відповідно до положень частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає доказуванню.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що статтею 2 Закону №2050-ІІІ унормовано, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата індексації грошових доходів у встановлені строки його виплати. Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Суд першої інстанції виснував, враховуючи наявність як факту порушення строку виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 12.09.2018, суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати такого грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по день виплати грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Отже, оскільки відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволених позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення позивача за періоди з 01.01.2016 по 12.09.2018.

Абзацом 7 пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постаново Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 унормовано, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Правове регулювання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передбачене Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000№ 2050-III (далі по тексту також - Закон №2050-III).

Статтею 2 Закону №2050-ІІІ встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту цієї норми слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язане з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Верховний Суд неодноразово досліджував питання правової природи компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та умов її здійснення - зокрема, у постановах від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 14 травня 2020 року у справі № 816/379/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 280/676/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, від 05 липня 2022 року у справі № 420/7633/20, від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року у справах № 400/5837/23, № 240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року у справі № 280/5397/19, від 18 грудня 2024 року у справі № 755/15005/23.

Так, у постановах від 14 травня 2020 року у справі № 816/379/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 280/676/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19 Верховний Суд сформулював висновок, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання «нарахований, але не виплачений грошовий дохід» означає, що для обчислення компенсації достатньо наявності невиплаченого доходу, який може бути або нарахований, або визначений на підставі судового рішення. Аналогічну позицію висловлено у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.

Зазначеним спростовуються твердження апелянта стосовно того, що позивач не має права на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки така компенсація передбачена лише у випадку, коли суми індексації були нараховані, але не виплачені.

У постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі № 420/7633/20 Верховний Суд виходив з того, що право на отримання компенсації виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу - а отже, компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати. Цей підхід викладено й Верховним Судом у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24, в якій зазначено, що право на компенсацію пов`язується з настанням такого юридичного факту, як невиплата грошового доходу у встановлені строки, а не з несвоєчасним виконанням судового рішення.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2001 №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі по тексту також - Порядок №159).

Відповідно до пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: - пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення); - сума індексації грошових доходів громадян; - суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;- суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Порядок №159 у порівнянні із Законом №2050-III деталізував види соціальних виплат як доходів громадян, при цьому їх перелік не є виключним у цьому Порядку.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, положення Закону №2050-III та Порядку №159, а також правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 03.07.2018 у справі №521/940/17, від 08.08.2019 у справі №638/19990/16-а, від 11.02.2021 у справі №1540/3742/18, від 05.07.2022 у справі №420/7633/20, від 04.12.2024 у справі №380/24300/23, вказують на те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, зокрема мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/1675/20 відповідно до платіжного доручення від 04.03.2021 №496 позивачу перераховано грошову компенсацію у розмірі 21 250,49 грн - індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.09.2018. Крім того, на виконання рішення Окружного адміністративного суду у справі № 640/22379/21 відповідно до платіжної інструкції від 20.07.2023 №1574 позивачу було перераховано грошову компенсацію у розмірі 61 120,35 грн - індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 12.09.2018.

Таким чином, враховуючи наявність як факту порушення строку виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 12.09.2018, суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати такого грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по день виплати грошового забезпечення.

Висновки суду першої інстанції у цій частині позову є обгрнутованими та відповідають правовим висновкам викладеним Верховним Судом у постанові від 02.07.2026 у справі № 420/17627/24, де Верховний Суд зазначив, що «…Суди попередніх інстанцій при розгляді цього спору установили, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06.09.2022 у справі № 200/1528/22, яке набрало законної сили 29.02.2024, на В/ч НОМЕР_1 покладено обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 27.01.2016 по 28.01.2019.

Заборгованість за вказаним судовим рішенням відповідач виплатив ОСОБА_1 лише 06.05.2024.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що невиплата індексації тривала з 27.01.2016, і саме з цієї дати у позивача виникло право на компенсацію втрати частини доходів.».

Повертаючись до обставин даної справи, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє твердження відповідача щодо безпідставності зобов`язання судом нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу, оскільки здійснені позивачу виплати мали разовий характер.

Колегія суддів наголошує на тому, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. При цьому, така виплата не є разовою виплатою, як зазначає апелянт а носить систематичний характер.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.

У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 виснував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Такої правової позиції дотримувався і Верховний Суд у справах №120/9475/21-а (постанова від 29.03.2023), №620/7687/21 (постанова від 21.03.2023).

Враховуючи зазначені правові позиції Верховного Суду, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів, оскільки матеріалами справи підтверджуються обставини несвоєчасної виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам чинного законодавства та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Національного університету оборони України - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі №320/13150/24 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач Є.Д. Кравченко

Судді: О.О. Осіпова

С.В. Златін