Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №715/1575/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року

м. Чернівці

справа № 715/1575/26

провадження № 22-ц/822/1610/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Кулянди М. І., Литвинюк І. М.

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»

відповідач – ОСОБА_1

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», на заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2026 року

головуючий у суді першої інстанції суддя Цуренко В. А.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (далі – ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 .

Просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 23 грудня 2024 року № 1487-7829 у розмірі 30 081 гривня 80 копійок.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 23 грудня 2024 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 уклали електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1487-7829, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» кредит у розмірі 7 000 гривень строком на 365 календарних днів.

Вказував, що відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 7 000 гривень, що підтверджується квитанцією АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Також вказував, що відповідно до додаткових угод № 1 від 27 грудня 2024 року та № 2 від 27 січня 2025 року суму кредиту було збільшено на 1 400 гривень, а строк кредитування до 400 днів.

Отже, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, натомість відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на дату звернення із цим позовом утворилась заборгованість у сумі 30 081 гривня 80 копійок, з яких: 6 867 гривень – заборгованість за тілом кредиту; 19 702 гривні 20 копійок – заборгованість за процентами; 3 512 гривень 60 копійок – заборгованість за процентами річних, чим порушуються права та інтереси ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС».

Короткий зміст судового рішення першої інстанції

Заочним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2026 року позов ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором від 23 грудня 2024 року № 1487-7829 у сумі 13 867 гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що електронний договір про надання кредиту укладено сторонами за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Підписавши договір, відповідач підтвердив наявність своєї волі щодо укладення такого договору на погоджених умовах, зобов`язався вчасно повернути кредит та сплатити відсотки. Незважаючи на це, він не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання.

Заборгованість відповідача за укладеним договором підтверджується належними доказами, а тому суд дійшов висновку, що позов у частині стягнення тіла кредиту слід задовольнити.

Вирішуючи питання щодо розміру нарахованих процентів, суд зменшив їх суму до 7 000 гривень, оскільки загальний розмір кредиту не перевищував однієї мінімальної заробітної плати, а тому відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» сукупна сума інших платежів не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на законі, однак з огляду на встановлені законодавчі обмеження підлягають задоволенню лише частково.

Відмовляючи у стягненні процентів річних, суд зазначив, що згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності за статтею 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» просить заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2026 року в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив проценти за користування кредитом із неустойкою (штрафом, пенею) за порушення зобов`язань.

Наголошує, що законодавчі обмеження, передбачені статтею 21 Закону України «Про споживче кредитування» та статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів», стосуються виключно максимального розміру штрафних санкцій і жодним чином не поширюються на стандартні проценти, які є платою за правомірне користування кредитними коштами.

Вказує, що згідно з розрахунком заборгованості товариство взагалі не здійснювало нарахування відповідачу жодних штрафів чи пені, а тому висновок суду про необхідність зменшення суми процентів є помилковим.

Звертає увагу на те, що умови кредитного договору, зокрема щодо розміру фіксованої процентної ставки, були визначені за спільною згодою сторін, що повністю відповідає закріпленому законодавством принципу свободи договору. Зауважує, що відповідач був належним чином проінформований про всі істотні умови, не скористався своїм законним правом на відмову від договору протягом чотирнадцяти днів та продовжував добровільно користуватися коштами, що виключає можливість визнання умов правочину несправедливими.

Додатково пояснює, що передбачена договором комісія за видачу кредиту нараховувалася одноразово саме при видачі коштів і не застосовувалася як санкція за невиконання зобов`язань.

Вважає безпідставною відмову суду першої інстанції у стягненні процентів річних на підставі статті 625 ЦК України. Підкреслює, що спірний кредитний договір був укладений поза межами періоду, на який поширюється дія нормативно-правових актів щодо звільнення позичальників від майнової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання під час дії воєнного стану, у зв`язку з чим кредитор має законні підстави для здійснення таких нарахувань.

Узагальненні доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_1 відмовити у задоволенні апеляційної скарги повністю, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, оскільки вимога кредитора про нарахування відсотків у розмірі 2-3 % на день є явно завищеною та перетворюється на джерело отримання невиправданих додаткових прибутків. З посиланням на законодавство про захист прав споживачів та судову практику зазначає, що такі умови договору є несправедливими, порушують баланс інтересів сторін та встановлюють непропорційно велику компенсацію у разі невиконання зобов`язань.

Зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази підписання ним кредитного договору електронним підписом.

Наголошує на відсутності доказів фактичної видачі йому кредитних коштів, оскільки в матеріалах справи наявні лише розрахунки позивача, які не можуть замінити банківські виписки про реальне зарахування грошей на його рахунок.

Зауважує, що навіть у разі підписання анкети-заяви, остання не містить жодних домовленостей сторін щодо розміру відсотків, неустойки, строку надання кредиту чи суми бажаного кредитного ліміту, а тому не підтверджує погодження цих істотних умов.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

23 грудня 2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту creditkasa.com.ua, який є частиною інформаційно-телекомунікаційної систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1487-7829 (далі – кредитний договір), згідно якого кредитодавець зобов`язується на умовах строковості, зворотності, платності, надати позичальнику грошові кошти (кредит), а позичальник (клієнт) зобов`язується повернути кредит сплатити проценти за користування кредитом (пункти 2.2, 3.1, 3.2, 5 кредитного договору).

Кредитний договір № 1487-7829 підписаний ОСОБА_1 23 грудня 2024 року у порядку передбаченому пунктом 3 кредитного договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором «А1446».

З тексту кредитного договору вбачається, що сторони узгодили наступні умови: сума кредиту становить 7 000 гривень (пункти 4.1 договору); процентна ставка за користування кредитно – фіксована, яка нараховується на умовах визначених пунктом 4.10 кредитного договору, з можливістю застосування до позичальника програми лояльності (пункти 4.7 договору); базовий період складає 28 днів (пункт 4.8 договору); сплата комісії та процентів має здійснюватися позичальником не пізніше дат, які є останніми днями відповідних базових періодів (пункт 4.9 договору); комісія за надання кредиту становить 15 % від суми кредиту (пункт 4.11 договору); строк кредитування становить 365 днів з моменту перерахування кредитних коштів, дата повернення кредиту 22 грудня 2025 року (пункт 4.13 договору); денна процентна ставка станом на дату укладення договору – 0,914 % (пункт 4.16, 4.19 договору).

Відповідно до пункту 4.10 кредитного договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною стандартною процентною ставкою: 1 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дня укладення кредитного договору; 0,75 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період з 181 календарного дня до закінчення строку дії договору.

У пункті 10.1 договору сторони узгодили, що знижена процентна ставка становить 1 % за кожен день користування кредитом до 180 дня користування кредитними коштами, яка надається кредитодавцем виключно як знижка на користування кредитом та є заохоченням позичальника до сумлінного виконання умов договору.

Відповідно до пунктів 4.6, 13 договору кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів за реквізитами електронного платіжного засобу – НОМЕР_1 .

З наданих суду довідки ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та квитанції АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про перерахування коштів судами встановлено, що кредитодавець перерахував ОСОБА_1 грошові кошти у безготівковій формі на картковий рахунок вказаний відповідачем у пункті 13 кредитного договору через платіжну систему LiqPay.

Із зазначених вище документів також вбачається наступне: номер платежу 2568961560; дата платежу 23 грудня 2024 року; сума та валюта операції 7 000 гривень; номер платіжної карти НОМЕР_2 ; номер договору 1487-7829.

Пунктами 4.3 – 4.5, 12.2 кредитного договору передбачено можливість збільшення суми кредиту та строку кредитування за згодую сторін шляхом укладення додаткових угод.

Апеляційний судом також встановлено, що 27 грудня 2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору від 23 грудня 2024 року № 1487-7829, яка підписана відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «А0828».

З пункту 1 цієї додаткової угоди вбачається, що станом на день її укладення сума виданого кредиту становить 7 000 гривень, а за користування кредитними коштами кредитодавцем нараховано, проте позичальником не сплачено, проценти у сумі 350 гривень та комісія у розмірі 1 050 гривень.

Відповідно до умов цієї додаткової угоди кредитодавець зобов`язався 27 грудня 2024 року надати позичальнику у кредит додаткові кошти в розмірі 700 гривень, шляхом їх безготівкового переказу на номер особистого електронного платіжного засобу НОМЕР_1 (пункт 2.1, 2.13, 10 додаткової угоди). У зв`язку із зазначеним, сторони узгодили, що загальна сума кредиту становить 7 700 гривень (пункт 2.3, 3 додаткової угоди), а строк кредитування – 365 календарних днів з дня укладення цієї угоди. З урахуванням наведеного загальний строк кредитування за кредитним договором становить 369 днів (пункт 2.4, 2.11, 3 додаткової угоди).

Комісія за видачу додаткових грошових коштів у кредит становить 15 % (пункт 2.6 додаткової угоди).

Згідно пункту 2.8 додаткової угоди, незалежно від того, яка процентна ставка застосовувалась за користування кредитом до укладення цієї додаткової угоди, з дати укладення цієї додаткової угоди нарахування процентів за користування сумою кредиту здійснюється на залишок суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дати видачі додаткових грошових коштів у кредит за цією додатковою угодою до дати фактичного повернення всієї суми кредиту за наступною стандартною процентною ставкою, умови якої є ідентичними умовам, передбаченим пунктом 4.10 кредитного договору.

З пункту 4 додаткової угоди вбачається, що з урахуванням внесених сторонами змін, щодо умов кредитування передбачених договором с, денна процентна ставка становить 0,924 %.

Відповідно до умов додаткової угоди від 27 грудня 2024 року сторонами узгоджено новий графік платежів за кредитним договором, з якого вбачається, що гроші надані відповідачу у кредит мають бути повернуті останнім 26 грудня 2025 року.

З наданих суду довідки ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та квитанції АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про перерахування коштів судами встановлено, що кредитодавець перерахував ОСОБА_1 грошові кошти у безготівковій формі на картковий рахунок вказаний відповідачем у пункті 10 додаткової угоди через платіжну систему LiqPay.

Зокрема, із зазначених вище документів також вбачається наступне: номер платежу 2571051863; дата платежу 27 грудня 2024 року; сума та валюта операції 700 гривень; номер платіжної карти НОМЕР_2 ; номер договору 1487-7829.

Крім цього, 27 січня 2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору від 23 грудня 2024 року № 1487-7829, яка підписана відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «А8483».

З пункту 1 цієї додаткової угоди вбачається, що станом на день її укладення сума виданого кредиту становить 6 930 гривень, а за користування кредитними коштами кредитодавцем нараховано, проте позичальником не сплачено, проценти у сумі 485 гривень 10 копійок.

Відповідно до умов цієї додаткової угоди кредитодавець зобов`язався 27 січня 2025 року надати позичальнику у кредит додаткові кошти в розмірі 700 гривень, шляхом їх безготівкового переказу на номер особистого електронного платіжного засобу НОМЕР_1 (пункт 2.1, 2.13, 10 додаткової угоди). У зв`язку із зазначеним, сторони узгодили, що загальна сума кредиту становить 7 630 гривень (пункт 2.3, 3 додаткової угоди), а строк кредитування – 365 календарних днів з дня укладення цієї угоди. З урахуванням наведеного загальний строк кредитування за кредитним договором становить 400 днів (пункт 2.4, 2.11, 3 додаткової угоди).

Комісія за видачу додаткових грошових коштів у кредит становить 15 % (пункт 2.6 додаткової угоди).

Згідно пункту 2.8 додаткової угоди, незалежно від того, яка процентна ставка застосовувалась за користування кредитом до укладення цієї додаткової угоди, з дати укладення цієї додаткової угоди нарахування процентів за користування сумою кредиту здійснюється на залишок суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дати видачі додаткових грошових коштів у кредит за цією додатковою угодою до дати фактичного повернення всієї суми кредиту за наступною стандартною процентною ставкою, умови якої є ідентичними умовам, передбаченим пунктом 4.10 кредитного договору.

З пункту 4 додаткової угоди вбачається, що з урахуванням внесених сторонами змін, щодо умов кредитування передбачених договором від 23 грудня 2024 року № 1487-7829, денна процентна ставка становить 0,892 %.

Відповідно до умов додаткової угоди від 27 січня 2025 року сторонами узгоджено новий графік платежів за кредитним договором, з якого вбачається, що гроші надані відповідачу у кредит мають бути повернуті останнім 26 січня 2026 року.

З наданих суду довідки ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та квитанції АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про перерахування коштів судами встановлено, що кредитодавець перерахував ОСОБА_1 грошові кошти у безготівковій формі на картковий рахунок вказаний відповідачем у пункті 10 додаткової угоди через платіжну систему LiqPay.

Зокрема, із зазначених вище документів також вбачається наступне: номер платежу 2589066045; дата платежу 27 січня 2025 року; сума та валюта операції 700 гривень; номер платіжної карти НОМЕР_2 ; номер договору 1487-7829.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором від 23 грудня 2024 року № 1487-7829, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на 27 березня 2026 року складає 30 081 гривня 80 копійок, з яких: 6 867 гривень – заборгованість за тілом кредиту; 19 702 гривні 20 копійок – заборгованість за процентами, які нараховані у період з 23 грудня 2024 року по 26 січня 2026року; 3 512 гривень 60 копійок – залишок відсотків річних нарахованих на підставі статті 625 ЦК України.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні постанови

Відповідно до частини першої, другої статті 367 ЦПК України Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відтак, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції у межах зазначених вище доводів апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам з огляду на наступне.

Щодо узгодження сторонами істотних умов кредитних договорів

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.

Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

До такого виду договорів відноситься і договір позики, який відповідно до положень абзацу 2 частини першої статті 1046 ЦК України є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір – це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.

Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.

З аналізу змісту договору від 23 грудня 2024 року № 1487-7829 та порядку його виконання, колегія суддів доходить висновку, що між сторонами укладено саме кредитні договори, оскільки положення вказаних договорів передбачають зобов`язання кредитодавця щодо передачі грошових коштів позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Договір, який укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі – Закон № 675-VIII). електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У справі, яка переглядається, встановлено, що кредитний договір від 23 грудня 2024 року № 1487-7829 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 підписано останнім електронним підписом одноразовим ідентифікатором «А1446», а додаткові угоди від 27 грудня 2024 року та від 27 січня 2025 року одноразовими ідентифікаторами «А0828» та «А8483» відповідно.

Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подавав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, підтвердив умови такого, після чого кредитодавець надіслав йому за допомогою засобів зв`язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що без здійснення вказаних дій відповідачем договір та додаткові угоди не були б укладені сторонами, а тому ці правочини відповідно до Закону № 675-VIII вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, і їх укладення у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23).

Щодо виконання кредитодавцем обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів та виникнення обов`язку щодо погашення заборгованості зі сторони відповідачки

Колегія суддів виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та у порядку, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та фінансові компанії», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), є проявом принципу доброї совісті та базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Як вбачається з умов кредитного договору від 23 грудня 2024 року № 1487-7829 та укладених до нього додаткових угод від 27 грудня 2024 року і 27 січня 2025 року, грошові кошти надавалися позичальнику у безготівковій формі шляхом їх перерахування на номер особистого електронного платіжного засобу відповідача – НОМЕР_1 .

Факт перерахування та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується наявними в матеріалах справи довідками ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та квитанціями АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (через платіжну систему LiqPay), з яких вбачається успішне здійснення транзакцій на банківську картку відповідача № НОМЕР_2 із зазначенням призначення платежу за договором № 1487-7829 на загальну суму 8 400 гривень (7 000 гривень – 23 грудня 2024 року, 700 гривень – 27 грудня 2024 року та ще 700 гривень – 27 січня 2025 року).

Підстав для висновку про недопустимість чи недостовірність досліджених судом квитанцій АТ КБ «ПРИВАТБАНК» апеляційним судом не встановлено, а тому доводи відповідача про відсутність належних доказів фактичної видачі йому кредитних коштів є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Заперечуючи факт отримання кредитних коштів, відповідач будучи обізнаним про підписання кредитних договорів, графіків погашення кредитів та сплати відсотків, не вчиняв дії щодо захисту, на його думку, порушених прав на отримання кредитних коштів за вказаними договорами.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 31 січня 2025 року у справі № 235/8060/15-ц (провадження № 61-6952св24).

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Крім цього, апеляційний суд враховує, що 27 грудня 2024 року ОСОБА_1 уклав додаткову угоду до вказаного вище договору, відповідно до умов якої він погодився із розміром заборгованості за цим договором (станом на день укладення якої сума виданого кредиту становила 7 000 гривень, нараховані проценти – 350 гривень, комісія – 1 050 гривень). Вказану додаткову угоду підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «А0828».

Аналогічно, 27 січня 2025 року відповідач уклав другу додаткову угоду до кредитного договору № 1487-7829 від 23 грудня 2024 року, відповідно до умов якої він погодився із розміром заборгованості за цим договором (станом на день укладення якої сума виданого кредиту становила 6 930 гривень, а нараховані проценти – 485 гривень 10 копійок). Вказану додаткову угоду підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «А8483».

Дійсність укладення зазначених вище додаткових угод відповідачем у судовому порядку не оспорювалась.

За встановлених судом обставин укладення кредитного договору, перерахування кредитором на банківську картку відповідача грошових коштів, укладення додаткових угод, у яких відповідач визнавав наявний у нього розмір заборгованості (та отримував додаткові кредитні транші), заперечення факту надання йому кредитних коштів є проявом суперечливої поведінки. У такий спосіб відповідач намагається уникнути належного виконання зобов`язання, та вчиняє дії, які суперечать його попередній поведінці (venire contra factum proprium), що не відповідає принципу добросовісності.

Більше того, як вбачається із розрахунку заборгованості ОСОБА_1 частково погасив заборгованість по кредитному договору.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку про доведеність обставини перерахування кредитних коштів відповідно до умов договору 23 грудня 2024 року № 1487-7829, а відтак виникнення у відповідача обов`язку щодо їх повернення та сплати процентів, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 лютого 2023 року у справі № 757/22453/20 (провадження № 61-11009св22).

Щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 21 Закону України «Про споживче кредитування»

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову виходив із того, що відповідно до ч астини третьої статті 21 Закону України «Про споживче кредитування», сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Відтак, встановивши, що договір сторонами укладено 23 грудня 2024 року, а загальний розмір кредиту не перевищував розміру однієї мінімальної заробітної плати, суд першої інстанції дійшов висновку, що сукупна сума інших платежів не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, що в даному випадку становить 7 000 гривень.

Отже, у даній справі перед апеляційним судом постало питання про можливість застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 21 Закону України «Про споживче кредитування».

Колегія суддів у даній справі виснувала, що це не можливо, з огляду на наступне.

Системний аналіз положень частини третьої статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» та інших положень законодавства про споживче кредитування та положень ЦК України дають підстави для висновку, що частина третя статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» не стосується нарахованих кредитором процентів за користування кредитними коштами, оскільки даною статтею чітко визначено, що обмеження стосується тільки неустойки (штраф, пеня) та платежів передбачених статтею 625 ЦК України. Тобто, дія цієї норми поширюється суто на платежі, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення не дослідив питання, щодо погодженого сторонами строку кредитування, в межах якого у кредитодавця наявне право нараховувати проценти за користування кредитом, та не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) та Верховного Суду, викладених у постанові від 15 червня 2023 року у справі № 908/2187/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) дійшла наступних висновків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Поняття «користування кредитом» є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше – це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення – прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту – в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо – можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу – позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 дійшла наступних висновків.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника – обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/4518/16 зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

З матеріалів справи вбачається, що сторони, реалізуючи принцип свободи договору, узгодили строк кредитування (з урахуванням додаткових угод) до 26 січня 2026 року, а також визначили розмір плати за правомірне користування кредитними коштами у вигляді фіксованої процентної ставки.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість за процентами у розмірі 19 702 гривні 20 копійок нарахована виключно за період з 23 грудня 2024 року по 26 січня 2026 року, тобто в межах узгодженого сторонами строку кредитування. Ці проценти є саме платою за правомірне користування чужими грошовими коштами відповідно до статті 1048 ЦК України.

Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що положеннями статті 549 ЦК України визначено поняття неустойки, штрафу та пені.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, законодавець чітко розмежовує проценти за користування кредитними коштами (як плату за надану послугу) та штрафні санкції, які застосовуються у разі порушення боржником зобов`язання, зокрема неустойку, штраф і пеню.

З огляду на це, висновок суду першої інстанції про зменшення розміру нарахованих процентів до 7 000 гривень на підставі частини третьої статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» є помилковим.

Зазначена норма закону обмежує максимальний сукупний розмір неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, що застосовуються саме як санкція за порушення зобов`язань, і жодним чином не поширюється на проценти, які є платою за користування кредитом.

Крім того, колегія суддів наголошує, що проценти за користування кредитом нараховано відповідно до статей 1048, 1056-1 ЦК України, а відтак такі не є компенсацією за невиконання зобов`язань за договором в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». Тому помилковими є доводи відповідача та його посилання на пункт 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», який регулює встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) виключно у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Щодо розміру заборгованості відповідача за кредитним договором

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 ЦК України).

Колегія суддів зауважує, що по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов`язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості (див. постанову Верховного Суду від 09 лютого 2023 року № 464/3214/16-ц).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок – це процесуальний обов`язок суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 у справі № 917/1739/17 та постанову Верховного Суду від 22 серпня 2023 року в справі № 922/1280/22).

Як вбачається зі змісту наданого позивачем розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 частково повернуто позичені кошти у розмірі 8 390 гривень.

Також, із зазначеного розрахунку вбачається, що частина цих коштів була спрямована на погашення заборгованості по відсоткам нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Апеляційний суд зауважує, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Відтак, позичальник у даній справі звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення (детальніше про це апеляційним судом зазначено нижче).

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24).

За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне здійснити власний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 23 грудня 2024 року № 1487-7829, який повинен бути здійснений наступним чином:

– за період з 23 грудня по 26 грудня 2024 року (4 дні): 7 000 х 1 % х 4 = 280 гривень.

27 грудня 2024 року сторони уклали додаткову угоду, відповідно до умов якої: суму кредиту було збільшено на 700 гривень, передбачено сплату комісії за надання цих коштів у розмірі 105 гривень, строк кредитування збільшено на 365 днів з дати укладення цієї угоди, а відсоткову ставку погоджено на рівні 1% на суму залишку заборгованості протягом перши 180 днів з дня укладення цієї додаткової угоди, а починаючи з 181 дня – 0,75 %;

– за період з 27 грудня 2024 року по 20 січня 2025 року (25 днів): 7 700 х 1 % х 25 = 1925 гривень.

Станом на 20 січня 2025 року загальна заборгованість відповідача по цьому кредитному, з урахуванням укладеної додаткової угоди, становила: 7 700 гривень – тіло кредиту; 2 205 гривень – проценти за правомірне користування кредитними коштами; 1 155 – комісія за надання кредитних коштів (два транши).

Як вбачається із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості, 21 січня 2025 року ОСОБА_1 на виконання умов договору здійснено платіж у розмірі 4 207 гривень, які, з огляду на узгоджені сторонами умови кредитного договору та положення Закону України «Про споживче кредитування» слід було врахувати в рахунок погашення заборгованості останнього по відсоткам у розмірі 2 205 гривень, комісії – 1 155 гривень та тіла кредиту – 847 гривень.

Відтак, станом на 21 січня 2025 року ОСОБА_1 у повному обсязі погасив заборгованість по комісії та відсоткам за період з 23 грудня 2024 року по 20 січня 2025 року, а також частково погасив заборгованість по тілу кредиту, у зв`язку із чим починаючи з 21 січня 2025 року його розмір становив 6 853 гривні;

– за період з 21 січня по 26 січня 2025 року (6 днів): 6 853 х 1 % х 6 = 411 гривень 18 копійок.

27 січня 2025 року сторони уклали додаткову угоду, відповідно до умов якої суму кредиту було збільшено на 700 гривень, а відтак, з цього дня розмір тіла кредиту становив 7 553 гривні, а також узгоджено наступні умови кредитування передбачено сплату комісії за надання цих коштів у розмірі 105 гривень, строк кредитування збільшено на 365 днів з дати укладення цієї угоди (до 26 січня 2026 року), а відсоткову ставку погоджено на рівні 1% на суму залишку заборгованості протягом перши 180 днів з дня укладення цієї додаткової угоди, а починаючи з 181 дня – 0,75 %;

– за період з 27 січня по 25 лютого 2025 року (30 днів): 7 553 х 1 % х 30 = 2 265 гривень 90 копійок.

Станом на 25 лютого 2025 року загальна заборгованість відповідача по цьому кредитному, з урахуванням укладеної додаткової угоди, становила: 7 553 гривень – тіло кредиту; 2 677 гривень 70 копійок – проценти за правомірне користування кредитними коштами; 105 – комісія за надання додаткових кредитних коштів.

Із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості вбачається, що 25 лютого 2025 року ОСОБА_1 на виконання умов договору здійснено платіж у розмірі 4 183 гривні, які, з огляду на узгоджені сторонами умови кредитного договору та положення Закону України «Про споживче кредитування» слід було врахувати в рахунок погашення заборгованості останнього по відсоткам у розмірі 2 677 гривень 70 копійок, комісії – 105 гривень та тіла кредиту – 1 400 гривень 03 копійки.

Отже, станом на 25 лютого 2025 року ОСОБА_1 у повному обсязі погасив заборгованість по комісії та відсоткам за період з 21 січня по 25 лютого 2025 року, а також частково погасив заборгованість по тілу кредиту, у зв`язку із чим починаючи з 26 лютого 2025 року його розмір становив 6 152 гривні 70 копійок;

– за період з 26 лютого по 25 липня 2025 року (150 днів): 6 152,7 х 1 % х 150 = 9 229 гривень 05 копійок;

– за період з 25 липня 2025 року по 26 січня 2026 року (180 днів): 6 152,7 х 0,75 % х 186 = 8 583 гривень 01 копійка.

Зважаючи на зазначене, розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 23 грудня 2024 року № 1487-7829 становить 23 964 гривень 76 копійок, з яких: 6 152 гривні 70 копійок – заборгованість по тілу кредиту, 17 812 гривень 06 копійок заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 23 грудня 2024 року по 26 січня 2026 року (9 229,05 + 8 583,01).

Щодо стягнення заборгованості по відсоткам річних відповідно до статті 625 ЦК України

Колегія суддів вважає безпідставним включення позивачем до суми заборгованості, яка підлягає стягненню ОСОБА_1 , відсотків річних у сумі 3 512 гривень 60 копійок, з посиланням на положення пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» 15 листопада 2016 року № 1734-VIII зважаючи на наступне.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24).

Вказане свідчить, що судом касаційної інстанції визначено єдиний підхід щодо застосування норм права до правовідносин, які випливають, зокрема й з споживчого кредиту та щодо стягнення неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року.

Суд першої інстанції зазначене вище врахував та дійшов правильного висновку про відмову в задоволені цієї позовної вимоги.

З урахуванням вищевикладеного, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором від 23 грудня 2024 року № 1487-7829 у сумі 23 964 гривень 76 копійок, з яких: 6 152 гривні 70 копійок – заборгованість по тілу кредиту, 17 812 гривень 06 копійок заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 23 грудня 2024 року по 26 січня 2026 року.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції від 12 червня 2026 року частково ухвалено із порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, а тому слід змінити його мотивувальну частину відповідно до змісту цієї постанови.

Також, слід змінити резолютивну частину рішення від 12 червня 2026 року, про стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованості за кредитним договором, виклавши її в наступній редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором від 23 грудня 2024 року № 1487-7829 у сумі 23 964 гривень 76 копійок, з яких: 6 152 гривні 70 копійок – тіло кредиту, 17 812 гривень 06 копійок – заборгованість за процентами за користування кредитом».

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання в електронній формі позовної заяви у цій справі ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» у встановленому законом порядку та розмірі сплачено судовий збір у сумі 2 662 гривні 40 копійок.

За подання в електронній формі апеляційної скарги у цій справі ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» у встановленому законом порядку та розмірі сплачено судовий збір у сумі 3 993 гривні 60 копійок.

Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови позов ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 задоволено частково на 79,66 % (23 964,76 х 100 / 30 081,8).

З урахуванням викладеного з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» пропорційно до задоволених позовних вимог підлягають стягненню судові витрати у виді судового збору у сумі 5 302 гривні 17 копійок (79,66 % х (2 662,4 + 3 993,6)).

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

Ухвалив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2026 року відповідно до змісту цієї постанови.

Резолютивну частину рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 червня 2026 року змінити, виклавши її в наступній редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором від 23 грудня 2024 року № 1487-7829 у сумі 23 964 гривень 76 копійок, з яких: 6 152 гривні 70 копійок – тіло кредиту, 17 812 гривень 06 копійок – заборгованість за процентами за користування кредитом».

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» судові витрати зі сплати судового збору у сумі 5 302 (п`ять тисяч триста дві) гривні 17 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 12 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Мирослава КУЛЯНДА

Ірина ЛИТВИНЮК