Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №641/2209/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року

м. Харків

справа № 641/2209/25

провадження № 22-ц/818/3694/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ),

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 25 березня 2026 року в складі судді Зелінської І.В.

в с т а н о в и в:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про поновлення на роботі, стягнення вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, незаконного відрахування податку, який у подальшому уточнив.

Позовна заява мотивована тим, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 №105-ОС від 30.10.2017 його прийнято на роботу на посаду старшого інспектора з питань запобігання та виявлення корупції.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 №106-ОС від 16.12.2020 його переведено на посаду провідного професіонала з антикорупційної діяльності групи запобігання та виявлення корупції у зв`язку з організаційно-штатними заходами з 16.12.2020 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 №41-ОС від 01.09.2022 йому призупинено дію договору на період дії воєнного стану.

Зазначив, що 17 та 19.02.2025 йому надійшли листи №10/2295-25 від 13.02.2025, яким доведено про його наступне звільнення 25.02.2025 та пропонування посади для переведення.

26.02.2025 йому надійшов лист №10/2749-25 від 22.02.2025, яким доведено про наступне звільнення 03.03.2025 з урахуванням вимог ст. 49-2 КЗпП України.

03.03.2025 йому доведено до відома наказ №171-ОС від 03.03.2025 щодо припинення трудового договору та його звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України, також надано кінцевий розрахунок при звільненні.

Вказав, що йому всупереч вимог ст. 60-2 КЗпП України не запропоновано дистанційної роботи із збереженням тарифного розряду, не запропоновано жодної посади відповідно до його тарифного розряду, а запропоновано посади значно нижчі за тарифним розрядом ніж його посада.

Вважав, що відповідачем не враховано, що він має переважне право на залишення на роботі згідно вимог ст. 42 КЗпП України, а саме він є автором винаходу та проживає з непрацездатною дружиною, яка не має самостійного заробітку.

Зазначив, що відповідно до вимог ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав п. 6 ст. 41 КЗпП України працівнику виплачується вихідна допомога внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку. Крім того, всупереч вимог ст. 116 КЗпП України відповідач не виплатив йому всіх сум, що належать йому в день звільнення, вказані суми були сплачені лише 13.03.2025. Всупереч вимог ст. 129 КЗпП України відповідач нарахував на належні йому суми при звільненні ПДФО та військовий збір на вихідну допомогу та компенсацію відпустки.

Посилався на те, що з урахуванням нарахованої заробітної плати за останні два робочих місяці липень та серпень 2022 року вважає, що відповідач мав сплатити йому вихідну допомогу при звільненні у сумі 55702,08 грн, компенсацію відпустки за 2022 рік у сумі 13429,54 грн. Крім того, стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за 10 днів березня 2025 року у сумі 8841,69 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу на день подання позову у розмірі 15637,05 грн, а також сума податку ПДФО та військового збору 2688,31 грн та компенсація за всі невикористані дні щорічних відпусток у 2022-2025 роках на день подання позову у розмірі 39681,64 грн.

Просив поновити його на посаді провідного професіонала з антикорупційної діяльності групи запобігання та виявлення корупції у НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України або на рівнозначній посаді у відповідача; стягнути з відповідача вихідну допомогу при звільненні та компенсацію за невикористану відпустку за 2022 рік у розмірі 69131,62 грн; стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 8841,69 грн; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 15637,05 грн; стягнути з відповідача незаконне відрахування податку ПДФО та військового збору відповідно кінцевого розрахунку від 03.03.2025 у розмірі 2688,31 грн; стягнути з відповідача грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічних відпусток у 2022-2025 роках на день подання позову у розмірі 39681,64 грн та судові витрати.

Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 25 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 – задоволено частково, поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного професіонала з антикорупційної діяльності групи запобігання та виявлення корупції у НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України з 03.03.2025; стягнуто з НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.03.2025 по 25.03.2026 у розмірі 227 971,00 грн з вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів; в іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено; стягнуто з НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь держави судовий збір у розмірі 3490,91 грн; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу) в межах суми платежу за один місяць.

Не погоджуючись з рішенням суду Військова частина НОМЕР_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 №41-OС «Про призупинення дії трудового договору» від 01.09.2022 призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 , у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що виключає можливість виконання роботи до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану. З вказаного часу і до моменту звільнення позивач жодних функціональних обов`язків, які передбачені його посадовою інструкцією, не здійснював, оскільки підрозділи військової частини НОМЕР_2 ведуть активні бойові дії з державою-агресором. В подальшому військовою частиною НОМЕР_2 під час стримування збройної агресії російської федерації проти України виявлено пошкодження будівлі штабу управління НОМЕР_1 прикордонного загону, внаслідок нанесення російською федерацією ракетного удару по території сусідньої будівлі, що перебувають на одній території. На даний час будівля штабу управління прикордонного загону (де безпосередньо виконував свої посадові обов`язки позивач) зруйнована.

Зазначила, що до відзиву на позовну заяву додавався Акт встановлення факту неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. Даний акт досліджувався безпосередньо в суді, проте суд не надав належної правової оцінки стосовно цього документу.

Посилалася на те, що підтвердження знищення вищевказаного майна встановлені в ході технічної експертизи та підтверджуються Технічним звітом про стан будівельних конструкцій за адресою: АДРЕСА_1 , №51/22/48-22-ТЗ від 12.07.2022 року, який підготовлений ТОВ «ІНСТИТУТ ГРАДПРОЕКТ». Даною організацією під час візуального обстеження будівельних конструкцій будинку на предмет визначення можливості його подальшої експлуатації встановлено, що всі дефекти та пошкодження конструкцій будинку спричинені ударом вибухової хвилі внаслідок ракетного удару російської федерації по території військового містечка, на що неодноразово посилався відповідач в відзиві на позовну заяву та неодноразово було зазначено відповідачем в усній формі під час судового засідання. У відзиві на позовну заяву НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) посилався на вищевказаний технічний звіт, як на доказ обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Разом з тим, зазначений звіт не був витребуваний судом першої інстанції та не досліджувався під час судового розгляду, незважаючи на посилання на нього у відзиві НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) на позовну заяву.

Вказала, що тимчасові місця дислокації НОМЕР_1 прикордонного загону у зв`язку із специфікацією виконання завдань неодноразово, протягом війни зазнають обстрілів та знищуються ворогом матеріальні цінності прикордонного загону. У зв`язку з вищевказаним, а саме у зв`язку із знищенням організаційних та технічних умов, а також майна НОМЕР_1 прикордонного загону внаслідок бойових дій, на теперішній час відсутня можливість забезпечення позивача роботою, яка визначена трудовим договором.

Зазначила, що первинна профспілкова організація працівників НОМЕР_1 прикордонного загону не заперечувала проти звільнення позивача та погоджується з обставинами неможливості забезпечення провідного професіонала з антикорупційної діяльності групи запобігання та виявлення корупції працівника ОСОБА_2 роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов або майна роботодавця внаслідок бойових дій. В свою чергу відповідачем запропоновано позивачу всі вакантні посади, що були наявні на момент встановлення причин неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором.

Вважала, що звільнення позивача відбулося через об`єктивну неможливість продовження трудових відносин, що підтверджується Актом встановлення факту неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. НОМЕР_1 прикордонний загін не може забезпечити дистанційний формат виконання обов`язків. Дії військової частини НОМЕР_2 відповідають вимогам законодавства в умовах воєнного стану та положенням трудового права в умовах війни.

Зазначила, що розмір вихідної допомоги, яку вказує позивач, є необґрунтованою, оскільки працівник посилається на суб`єктивні очікування, а не на закон чи кодекс. Позивачем не надано жодних доказів, що йому гарантовано інший (вищий) розмір допомоги. Позовна заява містить взаємовиключні та взаємно суперечливі вимоги, що свідчить про відсутність належного обґрунтування предмета позову та невизначеність правової позиції позивача. Листи, які направлялись позивачу, були підписані начальником НОМЕР_1 прикордонного загону електронним підписом. Посилання позивача на статтю 42 КЗпП України є безпідставним, оскільки його звільнення відбулось відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Будь - яких листів від позивача про витребування довідки до НОМЕР_1 прикордонного загону не надходило. При розрахунку при звільненні позивач не висловлював думки щодо надання йому довідки про роботу у НОМЕР_1 прикордонному загоні.

12.05.2026 до апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

11.08.2026 за допомогою системи «Електронний суд» Військова частина НОМЕР_2 подала додаткові пояснення у справі.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 необхідно залишити без задоволення, рішення суду – залишити без змін.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України №41-ОС від 01.09.2022 «Про призупинення дії трудового договору», призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 , провідним професіоналом з антикорупційної діяльності групи запобігання та виявлення корупції, з 01.09.2022 у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість виконання роботи до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану (а.с.16,111).

Згідно копії акту встановлення факту неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій від 12.02.2025, на даний час будівля штабу управління прикордонного загону, де безпосередньо виконував свої обов`язки працівник ОСОБА_3 зруйнована, дані обставини встановлені в ході технічної експертизи та підтверджуються технічним звітом про стан будівельних конструкцій №51/22/48-22-ТЗ від 12.07.2022 року, підготовленим ТОВ «Інститут Градпроект». Тимчасові місця дислокації НОМЕР_1 прикордонного загону у зв`язку із специфікою виконання завдань неодноразово протягом війни зазнають обстрілів та знищення матеріальних цінностей, по зазначеним фактам проводяться відповідні службові розслідування. У зв`язку із знищенням організаційних та технічних умов, а також майна НОМЕР_1 прикордонного загону внаслідок бойових дій, на даний час відсутня можливість забезпечення провідного професіонала з антикорупційної діяльності групи запобігання та виявлення корупції ОСОБА_4 роботою, визначеною трудовим договором. Відповідно до штату НОМЕР_1 прикордонного загону на даний час в загоні відсутні рівні/вищі вакантні посади. З 24.02.2022 року по теперішній час ОСОБА_3 фактично жодних обов`язків, в тому числі за посадою провідного професіонала з антикорупційної діяльності групи запобігання та виявлення корупції не виконує. Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону №41-ос від 01.09.2022 року було призупинено дію трудового договору ОСОБА_5 , у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість виконання роботи. Первинна профспілкова організація працівників НОМЕР_1 прикордонного загону не заперечує проти даного звільнення та погоджується з обставинами неможливості забезпечення провідного професіонала з антикорупційної діяльності групи запобігання та виявлення корупції працівника ОСОБА_6 роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов або майна роботодавця внаслідок бойових дій (а.с.99-102).

Згідно копії листа НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 13.02.2025 ОСОБА_1 проінформовано про неможливість забезпечення роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із пошкодженням (знищенням) будівлі штабу управління НОМЕР_1 прикордонного загону, а також організаційних, технічних умов та майна НОМЕР_1 прикордонного загону внаслідок бойових дій. Зазначено, що в НОМЕР_1 прикордонному загоні відсутні рівні або вищі посади відповідно тарифного розряду, а також споріднені посади (спеціальності). Повідомлено ОСОБА_1 , що за його згодою останнього може бути переведено на іншу роботу, а саме машиніста (кочегара) котельні відділення логістики НОМЕР_5 прикордонної застави НОМЕР_6 прикордонної комендатури, прибиральника території відділення логістики НОМЕР_6 прикордонної застави НОМЕР_6 прикордонної комендатури, прибиральника службових приміщень 3 прикордонної застави НОМЕР_6 прикордонної комендатури, молодшої медичної сестри медичного пункту. Доведено до відома ОСОБА_1 , що у разі відмови від запропонованих посад або ненадання відповіді 25.02.2025 року його буде звільнено з посади провідного професіонала з антикорупційної діяльності групи запобігання та виявлення корупції НОМЕР_1 прикордонного загону на підставі п.6 ч.1 ст. 41 КЗпП України (а.с.17,18,97).

Відповідно до копії акту доведення до працівника ОСОБА_4 інформації про подальше звільнення з посади провідного професіонала з антикорупційної діяльності групи запобігання та виявлення корупції НОМЕР_1 прикордонного загону, на підставі п.6 ч.1 ст.41 КЗпП України, складеного 21.02.2025, здійснено дзвінок на номер (068-964-72-27) та проведено бесіду з працівником ОСОБА_1 , в ході якої останньому доведено про неможливість забезпечення його роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку з пошкодженням (знищенням) будівлі штабу управління НОМЕР_1 прикордонного загону, а також організаційних, технічних умов та майна НОМЕР_1 прикордонного загону внаслідок бойових дій. Також в ході вказаної бесіди ОСОБА_7 повідомив, що ним отримано лист начальника НОМЕР_1 прикордонного загону № 10/2295-25-Вих від 13.02.2025 (а.с.110).

Згідно копії листа НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 22.02.2025 ОСОБА_1 у відповідності до норм ст.49-2 КЗпП України повідомлено про наступне вивільнення відповідно до п.6 ч.1 ст. 41 КЗпП України та проінформовано, що його буде звільнено 03.03.2025 у разі відмови від запропонованих у листі від 13.02.2025 посад (а.с.19,98).

Згідно копії наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №171-ОС від 03.03.2025 відповідно до п.6 ч.1 ст. 41 КЗпП України припинено трудовий договір та звільнено ОСОБА_1 , провідного професіонала з антикорупційної діяльності групи запобігання та виявлення корупції (якому призупинено дію трудового договору), з ініціативи роботодавця, в зв`язку з неможливістю забезпечити працівника роботою, визначеною трудовим договором, з 03.03.2025 року. Відповідно до ст.44 КЗпП України виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі одного середнього місячного заробітку. Відповідно до ст. 83 КЗпП України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 20 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 01.11.2021 року по 31.08.2022 року, 2 календарні дні щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці за період роботи з 01.11.2021 року по 28.02.2022 року. Підстава: акт встановлення неможливості забезпечення працівника роботою визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій від 12.02.2025 року, листи ОСОБА_5 від 13.02.2025 року №10/2295-25, від 22.02.2025 року №10/2749-25, лист голові первинної профспілкової організації НОМЕР_1 прикордонного загону від 12.02.2022 року №10/10495/25, колективний договір між керівництвом НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України та Первинною профспілковою організацією НОМЕР_1 прикордонного загону на 2021-2024 роки №366, зареєстрованого Управлінням соціального захисту населення Адміністрації Шевченківського району ХМР 24.12.2021 року, наказ командира ВЧ НОМЕР_2 від 01.09.2022 року №41-ОС (а.с.20,107).

Згідно кінцевого розрахунку при звільненні №39 від 03.03.2025 року ОСОБА_1 нарахована вихідна допомога при звільненні 8000,00 грн ((8000+8000)/(23+20)*21,5), компенсація відпустки 5786,22 грн за 22 дні відпустки (8000*12/365*22 дн), а всього 13786,22 грн. Утримано ПДФО 2481,52 грн, військовий збір 206,79 грн, перерахунок на банк 11097,91 грн (а.с.21,109).

Разом з апеляційною скаргою Військова частина НОМЕР_2 надала технічний звіт про стан будівельних конструкцій за адресою: АДРЕСА_1 , №51/22/48-22-ТЗ від 12.07.2022, який підготовлений ТОВ «Інститут Градпроект», відповідно до якого після проведення оцінки технічного стану шляхом обстеження будівельних конструкцій та інженерного обладнання будинку літ. Б-3 на предмет визначення можливості його подальшої експлуатації встановлено: просторова жорсткість і стійкість будівлі повністю відсутня і зруйнована, відновлення недоцільно; перекриття не відповідають вимогам сприймання експлуатаційних навантажень, відновлення та підсилення недоцільно; дах та покрівля: відновлення даху та покрівлі, які існували, недоцільно; внутрішнє оздоблення, вікна, двері: відновлення внутрішнього оздоблення, вікон та дверей, які існували, недоцільно; інженерне обладнання: відновлення інженерного обладнання, яке існувало, недоцільно; згідно з додатком 3 (методики…) будинок літ. Б-3 відноситься до ІІІ категорії пошкоджень; орієнтована ступінь пошкоджень будинку складає 85%. Рекомендується виконання невідкладних робіт щодо демонтажу об`єкта. Встановлюється, що подальша експлуатація будинку неможлива.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Статтею 40 КЗпП України визначено підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов визначено статтею 41 КЗпП України.

Крім підстав, передбачених статтею 41 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках, зокрема неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій (пункт 6).

Розірвання договору у випадках, передбачених пунктами 4 і 6 частини першої цієї статті, проводиться, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (частина 4 статті 41 КЗпП України).

Частиною сьомою статті 492 КЗпП України визначено, що вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 цього Кодексу здійснюється в такому порядку:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 10 календарних днів;

не пізніше ніж за 10 календарних днів до запланованого вивільнення працівників первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини вивільнення, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. У разі якщо вивільнення працівників є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавець за 10 календарних днів до проведення звільнення повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників, а також протягом п`яти календарних днів проводить консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Враховуючи зміст вказаних норм, послідовне та логічне їх тлумачення дають підстави стверджувати, що обов`язковою умовою для звільнення за цією підставою (пункт 6 частини першої статті 41 КЗпП України) має бути об`єктивна неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором та трудовою функцією, яка безпосередньо пов`язана з повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Тобто, таке знищення чи відсутність умов повинні бути безпосереднім наслідком бойових дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 523/11673/22, від 17 липня 2024 року у справі № 521/2212/23, від 06 листопада 2024 року у справі № 521/2285/23 (провадження № 61-9329св24), від 06 листопада 2024 року у справі № 521/2975/23 (провадження № 61-9676св24).

Матеріали справи свідчать про те, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України №41-ОС від 01.09.2022 призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 , провідним професіоналом з антикорупційної діяльності групи запобігання та виявлення корупції, з 01.09.2022 у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість виконання роботи до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.

В подальшому ОСОБА_1 проінформовано про наступне вивільнення відповідно до п.6 ч.1 ст. 41 КЗпП України та про те, що його буде звільнено 03.03.2025 у разі відмови від запропонованих у листі від 13.02.2025 посад.

Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №171-ОС від 03.03.2025 відповідно до п.6 ч.1 ст. 41 КЗпП України припинено трудовий договір та звільнено ОСОБА_1 , провідного професіонала з антикорупційної діяльності групи запобігання та виявлення корупції (якому призупинено дію трудового договору), з ініціативи роботодавця, в зв`язку з неможливістю забезпечити працівника роботою, визначеною трудовим договором, з 03.03.2025.

Підстави припинення права власності визначені у статті 346 ЦК України, відповідно до пункту 4 частини першої якої право власності припиняється у разі знищення майна.

Згідно зі статтею 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення.

Тлумачення змісту статті 349 ЦК України свідчить, що умовою припинення права власності згідно з цією статтею, є наявність встановленого факту знищення майна, під яким слід розуміти такий вплив на нього, в результаті якого об`єкт права власності припиняє своє існування.

Положення статті 349 ЦК України щодо умов припинення права власності на знищене нерухоме майно є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування.

Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо. Перелік документів, на підставі яких можна встановити факт знищення майна, не є вичерпним (див. постанову Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 04/5026/803/2012).

За загальним правилом право власності на майно припиняється в момент його знищення, проте на майно, права на яке підлягають державній реєстрації (наприклад, об`єкти нерухомості (стаття 181 ЦК України)), таке право припиняється з моменту внесення відповідним органом за заявою власника змін до державного реєстру.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, державна реєстрація не є способом набуття чи припинення права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 червня 2026 року у справі №528/759/23 (провадження № 61-4477св25).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 виконував свої трудові обов`язки за адресою: АДРЕСА_1 .

В суді першої інстанції відповідач зазначав, що вказана будівля була знищена внаслідок нанесення рф ракетного удару та на підтвердження надав копію акту встановлення факту неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій від 12.02.2025, в якому міститься посилання на технічний звіт про стан будівельних конструкцій №51/22/48-22-ТЗ від 12.07.2022 року, підготовленим ТОВ «Інститут Градпроект».

Однак, вказаний звіт від 12.07.2022 до суду першої інстанції відповідачем не надано.

Також, з матеріалів справи вбачається, що власник майна (будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ) у встановленому законом порядку із заявою про внесення змін до Державного реєстру речових прав та про припинення права власності не звертався.

Таким чином відповідачем не надано до суду першої інстанції доказів на підтвердження знищення засобів виробництва та майна роботодавця, відсутність організаційних та технічних умов для роботи внаслідок бойових дій.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не дотримано вимог частини першої статті 47 КЗпП України, частини сьомої статті 492 КЗпП України про вивільнення працівника відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, зокрема звільнення ОСОБА_1 відбулось за відсутності належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів повного знищення (відсутності) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва, майна роботодавця внаслідок бойових дій.

За вказаних обставин у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України.

Вирішуючи в цій частині спір, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги акт від 12.02.2025, наданий відповідачем в якості доказу на підтвердження унеможливлення забезпечення позивача роботою, оскільки він не є підтвердженням факту повного знищення виробничих, організаційних та технічних умов, тобто настання таких обставин, що мають незворотний характер.

Щодо наданого відповідачем до суду апеляційної інстанції технічного звіту про стан будівельних конструкцій №51/22/48-22-ТЗ від 12.07.2022, то такий доказ апеляційним судом не приймається до уваги на підставі ст.367 ЦПК України, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).

Прийняття апеляційним судом доказів без встановлення й оцінки обов`язкових за частиною третьою статті 367 ЦПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності правозастосування.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування причин неподання доказів при розгляді справи у першій інстанції, представник відповідача аргументував це тим, що у відзиві на позовну заяву НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) посилався на вищевказаний технічний звіт, як на доказ обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Разом з тим, зазначений звіт не був витребуваний судом першої інстанції та не досліджувався під час судового розгляду, незважаючи на посилання на нього у відзиві НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) на позовну заяву.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.3 ст.13 ЦПК України).

Відповідач не був позбавлений можливості для надання доказів, які мають значення для розгляду справи по суті. Проте, відповідач не реалізував свого процесуального права щодо надання до суду першої інстанції даного звіту упродовж всього строку розгляду справи.

Звертаючись до апеляційного суду, відповідач не навів достатніх правових підстав для долучення додаткових доказів на стадії апеляційного перегляду справи, зокрема, не обґрунтував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, не довів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від заявника, а також не надав доказів на підтвердження неможливості подання додаткових доказів до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність звільнення ОСОБА_1 та необхідність поновлення його на роботі, а також у зв`язку з цим наявністю підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В свою чергу апеляційна скарга не містить доводів ані щодо розміру, ані щодо періоду нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду по суті вирішення спору й до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права, однак вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, а тому відхиляються судом.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається Військова частина НОМЕР_2 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 – залишити без задоволення.

Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 25 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова