Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №615/297/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року

м. Харків

справа № 615/297/26

провадження № 22-ц/818/4100/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

сторони справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал»

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Валківського районного суду Харківської області від 01 квітня 20206 року ухвалене у складі судді Токмакової А.П.,-

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором №1603826 від 06.12.2019 в розмірі 35672 грн., судовий збір – 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу – 8000 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 06.12.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №1603826, за умовами якого їй надано грошові кошти в сумі 12000 грн. на визначених договором умовах, а відповідач в свою чергу зобов`язалася одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами кредитного договору. В порушення вимог ст.ст. 509,526,1054 ЦК України відповідач не виконала свої зобов`язання, не вносила платежі, передбачені умовами кредитного договору, на повернення отриманих коштів, сплату процентів за користування кредитом, в зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на дату подання позову складає 35672 грн., з яких: 12000 грн. – за тілом кредиту; 23672 грн. – за процентами.

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 01 квітня 20206 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №1603826 від 06.12.2019 в розмірі 35672,00 грн, судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу 8000 грн.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши тільки тіло кредиту та у задоволені інших позовних вимог відмовити, та зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неналежним чином дослідив докази що містяться в матеріалах справи що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. Зазначає що судом було зроблено безпідставний висновок щодо пролонгації строку кредитного договору оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження волевиявлення позичальника. Також вказує що позивачем в порушення умов кредитного договору та закону здійснювалось нарахування процентів за межами строку кредитного договору, що є недопустимим. Крім того заперечує щодо розміру витрат на правничу допомогу, зазначає що зазначена позивачем сума є не співмірною до складності справи та не відповідає фактичному обсягу виконаної адвокатом роботи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 06.12.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №1603826 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями у відповідності до ЗК «Про електронну комерцію», що підтверджується наданою позивачем копією самого кредитного договору №1603826, Графіку платежів ( Додатку №1 до нього), паспорту споживчого кредиту, що підписані зі сторони відповідача електронним підписом та Довідки про ідентифікацію.

Датою укладення договору вважається дата його підписання сторонами, діє з моменту відправки грошових коштів відповідачу. (п.6.2 кредитного договору)

За п. 1.1 кредитного договору, Товариство зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в загальній сумі 12 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, з метою покриття побутових витрат Клієнта, а Клієнт зобов`язується повернути Позику та сплатити проценти за користування Позикою.

В п. 1.2. кредитного договору, Позика видається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов`язань за цим Договором.

Згідно із п. 1.5, Позика надається шляхом перерахування Товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, наданий Клієнтом.

В п. 1.3 кредитного договору, сторони погодили фіксовану процентну ставку за користування Позикою: 1.3.1. Знижена процентна ставка становить 1,35 % від суми Позики за кожен день користування Позикою (492,75 % річних) у межах строку надання Позики, зазначеного в пункті 1.2 цього Договору.

Пунктом 3.1 кредитного договору, сторони домовилися, що повернення Позики та сплата процентів за користування Позикою здійснюватимуться згідно Графіка платежів, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно із п. 3.2 нарахування процентів за кредитним договором здійснюється за зниженою процентною ставкою на залишок фактичної заборгованості за Позикою за фактичну кількість календарних днів користування Позикою. Проценти за користування Позикою нараховуються щоденно, починаючи з дня надання Позики (відправки грошових коштів на банківський картковий рахунок) в межах строку надання Позики, визначеного у пункті 1.2. цього Договору, за виключенням дати повернення Позики та сплати нарахованих процентів, зазначеної у Графіку платежів (Додаток 1 до цього Договору).

Окрім того, п. 1.6. Договору визначено, що у випадку неможливості виконання зобов`язань за Договором у повному обсязі та у встановлений строк, Клієнт має право ініціювати продовження строку користування Позикою та зміну дати погашення Позики, шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів. Після отримання Товариством коштів у розмірі нарахованих та несплачених процентів, заява Клієнта про продовження строку користування Позикою вважається поданою.

Пунктом. 1.7. кредитного договору визначено що, після вчинення Клієнтом дій згідно з пунктом 1.6. цього Договору, та у разі якщо залишок суми Позики складає не менше ніж 400 грн., товариство має право, але не обов`язок, продовжити строк користування Позикою. Новий строк кредитування позикою обчислюється з дня, наступного за днем вчинення клієнтом дій згідно п.1.6 договору та дорівнює 30 днів. Нова дата повернення відображається у Особистому кабінеті Клієнта. Протягом нового строку застосовується стандартна процентна ставка.

За повідомленням ТОВ ФК «Вей Фор Пей» від 16.12.2025, успішно перераховано кошти в сумі 12000 грн. 06.12.2019 на платіжну картку НОМЕР_1 , код авторизації 297390.

Станом на 10.09.2020 заборгованість відповідача перед товариством становить 35672 грн., а саме: за тілом кредиту – 12000 грн.; за процентами – 23672 грн., в тому числі: за зниженою процентною ставкою – 4536 грн., за стандартною – 31752 грн.

11.09.2020 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №ККАУ-11092020, за умовами якого ТОВ «Авентус Україна» відступило позивачу ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за кредитним договором №1603826 від 06.12.2019.

Із витягу з Реєстру боржників до договору факторингу, позивач набув права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №1603826 від 06.12.2019 в сумі 35672 грн.

Відповідно до платіжного доручення №19683 від 11.09.2020 року ИРВ «ФК «Кредит-Капітал» сплатило ТОВ «Авентус Україна» грошові кошти у розмірі 1066538,91 грн в рахунок оплати компенсації за придбання прав вимоги згідно п.7.1 договору відступлення прав вимоги №ККАУ-11092020 від 11.09.2020 року.

13.02.2026 року представник ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» направив на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу, в якій останній запропоновано сплатити заборгованість в сумі 35672,00 гривень на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та роз`яснено, що у випадку невиконання вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» буде ініційовано заходи щодо стягнення заборгованості в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 1054ЦКУкраїни за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статей 626, 628ЦКУкраїни договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 ЗаконуУкраїни « Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України « Про електронну комерцію » передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи ,якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким,що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами,моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З договору №1603826 від 06.12.2019 укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна»вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства. Оскільки без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19.

Крім того факт отримання грошових коштів відповідачем підтверджується відповідною довідкою ТОВ ФК «Вей Фор Пей» від 16.12.2025, зі змісту якої вбачається що було успішно перераховано кошти в сумі 12000 грн. 06.12.2019 на платіжну картку НОМЕР_1 , код авторизації 297390.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного суду які викладені у постанові від 12 лютого 2025 року по справі 679/1103/23 в яких викладено що довідка про перерахування за допомогою платіжної системи кредиту на вказану позичальником картку є належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Колегія суддів вважає що доведеним позивачем перехід прав вимог до відповідача за кредитним договором №1603826 від 06.12.2019що підтверджується, зокрема наявними в матеріалах справи копією договору факторингу та не заперечується сторонами у справі.

Згідно зі статтею 526ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст.1048та ч. 1 ст.1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

За змістом ч.1ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Як визначено ч. 1, 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень статей 77-80 ЦПК України докази мають бути належними, допустимим, достовірними та достатніми.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просило стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором №1603826 від 06.12.2019 в розмірі 35672 грн, яка складається з тіла кредиту – 12000,00 грн та відсотків – 23672,00 грн.

Проте з вказаним розрахунком, колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.

За п. 1.1 кредитного договору, Товариство зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в загальній сумі 12 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, з метою покриття побутових витрат Клієнта, а Клієнт зобов`язується повернути Позику та сплатити проценти за користування Позикою.

В п. 1.2. кредитного договору, Позика видається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов`язань за цим Договором.

В п. 1.3 кредитного договору, сторони погодили фіксовану процентну ставку за користування Позикою: 1.3.1. Знижена процентна ставка становить 1,35 % від суми Позики за кожен день користування Позикою (492,75 % річних) у межах строку надання Позики, зазначеного в пункті 1.2 цього Договору.

Окрім того, п. 1.6. Договору визначено, що у випадку неможливості виконання зобов`язань за Договором у повному обсязі та у встановлений строк, Клієнт має право ініціювати продовження строку користування Позикою та зміну дати погашення Позики, шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів. Після отримання Товариством коштів у розмірі нарахованих та несплачених процентів, заява Клієнта про продовження строку користування Позикою вважається поданою.

Пунктом. 1.7. кредитного договору визначено що, після вчинення Клієнтом дій згідно з пунктом 1.6. цього Договору, та у разі якщо залишок суми Позики складає не менше ніж 400 грн., товариство має право, але не обов`язок, продовжити строк користування Позикою. Новий строк кредитування позикою обчислюється з дня, наступного за днем вчинення клієнтом дій згідно п.1.6 договору та дорівнює 30 днів. Нова дата повернення відображається у Особистому кабінеті Клієнта. Протягом нового строку застосовується стандартна процентна ставка.

Відповідно до складеного ТОВ «Авентус Україна» розрахунку заборгованості вбачається що відповідач здійснював часткове погашення заборгованості за кредитним договором, зокрема 02.01.2020, 01.02.2020, 02.02.2020, 08.03.2020, 26.03.2020 та 10.04.2020 здійснено платежі зі сплати процентів.

Проте колегія суддів зазначає що сплата процентів є виконанням вже існуючого обов`язку, а не безумовним волевиявленням на зміну істотної умови договору (строку кредитування), волевиявлення на пролонгацію має бути чітким і недвозначним.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того що відповідачем було направлено позивачу заяву на продовження строку користування позикою у відповідності до п.1.6 договору. Крім того в матеріалах справи відсутні докази акцептування такого продовження первісним кредитором та відсутні докази надсилання акцепту на таку пропозицію відповідачу та повідомлення позичальника у Особистому кабінеті щодо зміни строку кредитування у відповідності до п.1.7 кредитного договору.

Отже колегія суддів приходить до обґрунтованого висновку що строк кредитного договору у 30 днів відповідно до п.1.2 закінчився 04.01.2019 року, отже відсутні підстави для стягнення протиправно нарахованих за межами строку кредитування процентів за кредитним договором. Проте враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - колегія дійшла висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Так відповідно до розрахунку заборгованості вбачається що станом на момент закінчення строку кредитування сума заборгованості за кредитним договором №1603826 від 06.12.2019становила 16968,00 грн з яких 12000,00 грн – тіло кредиту, 4968,00 грн – відсотки.

Крім того вбачається що відповідачем було здійснено дії на погашення кредитної заборгованості шляхом внесення коштів які скеровувались кредитором в рахунок погашення заборгованості за відсотками що були нараховані за мерами строку кредитного договору, загальна сума таких оплат становить 11616,00 грн.

Отже колегія судів вважає за необхідне зарахувати суму сплачених відповідачем коштів в рахунок погашення тіл кредиту та зменшити заборгованості за кредитним договором №1603826 від 06.12.2019 з 16968,00 грн до 5352,00 грн що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи викладене позивачем доведено суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №1603826 від 06.12.2019 у загальному розмірі 5352,00 грн з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру процентної ставки та строку кредитування.

Відповідно до принципу верховенства права та завдань цивільного судочинства суд не вправі ухвалювати рішення про стягнення коштів у розмірі, який не підтверджується належними та допустимими доказами. Визнання стороною певного розміру заборгованості саме по собі не звільняє суд від обов`язку перевірити правильність такого розрахунку та встановити фактичний обсяг невиконаного зобов`язання.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що позивачем безпідставно нараховано проценти за користування кредитом поза межами строку кредитування. Крім того, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується здійснення відповідачем платежів у рахунок погашення заборгованості, які підлягають врахуванню при визначенні її остаточного розміру.

За результатами власного перерахунку судом встановлено, що після виключення неправомірно нарахованих процентів та врахування усіх платежів відповідача залишок непогашеної заборгованості становить 5352,00 грн.

Колегія суддів враховує, що відповідач в апеляційній скарзі просив стягнути 12 000,00 грн, однак зазначена сума є лише правовою позицією сторони щодо результату вирішення спору і не обмежує повноваження суду щодо встановлення дійсних обставин справи та правильного застосування норм матеріального права.

Оскільки з матеріалів справи вбачається відсутність підстав для стягнення заборгованості у розмірі 12 000,00 грн, апеляційний суд не має правових підстав для задоволення вимог у більшому розмірі, ніж підтверджено доказами.

З огляду на встановлене неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, апеляційний суд відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України не обмежений доводами апеляційної скарги та визначає дійсний розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у сумі 5352,00 грн. Вихід апеляційного суду за межі доводів апеляційної скарги у цій справі зумовлений необхідністю перевірки правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та визначення дійсного розміру заборгованості, що відповідає завданню цивільного судочинства та забезпечує ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 3, 4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки, суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення слід змінити в частині визначення розміру заборгованості що підлягають стягненню з відповідача

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що сума сплаченого позивачем судового збору за подання позову становить 2662,40 грн.,сума сплаченого судового збору відповідачем за подання апеляційної скарги становить 3993,60 грн.

Оскільки вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме 15% та відсоток не задоволених позовних вимог становить 85% , то з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 399,36 грн за подачу позовної заяви та з ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» належить стягнути 3394,56 грн за подачу апеляційної скарги та з урахуванням взаємозаліку з ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» належить стягнути 2995,20 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Із положень ч.ч. 1-5ст.137ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В силу ч.ч. 2, 3, 8ст. 141 ЦПК Українисудові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).

Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Із наданих представником позивача доказів, 01.07.2025 між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та АО «Апологет» укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №0107. Відповідно до акту наданих послуг №868 від 13.02.2026, АО «Апологет» надано ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» правову допомогу на загальну суму 8000 грн.

Дослідивши надані докази витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та враховуючи обсяг виконаної адвокатом роботи, при розгляді даної справи в суді, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, судова колегія прийшла до висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» 2000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу понесених при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 01 квітня 20206 року – змінити.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за кредитним договором №1603826 від 06.12.2019 в розмірі 5352 (п`ять тисяч триста п`ятдесят дві) гривні 00 коп.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 2995 (дві тисячі дев`ятсот дев`яносто п`ять) гривень 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук