Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №638/8804/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року

м. Харків

справа № 638/8804/26

провадження № 22-ц/818/4434/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів – Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

сторони справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Харківський національний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 11 травня 2026 року в складі судді Яковлевої В.М.,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Харківського національного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського, в якій просив суд визнати незаконною відмову відповідача у призначенні та виплаті соціальної стипендії та грошового утримання (державного утримання) позивачу - ОСОБА_1 з 01.09.2025 року до закінчення навчання; стягнути з відповідача - Харківського національного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського на користь позивача - ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 76 879, 66 гривень, що є заборгованістю з виплат соціальної стипендії (державного утримання) за період з 01.09.2025 року по 24.04.2026 року

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 11 травня 2026 року відмовлено у відкритті провадження.

Ухвала вмотивована тим, що оскільки відповідач, а саме Харківський національний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського є суб`єктом владних повноважень при прийнятті рішення щодо соціальної стипендії, то вирішення вказаного спору, який містить ознаки публічно-правового, належить до юрисдикції адміністративного суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачем заявлено вимоги, які не підлягають розгляду в порядку ЦПК України, у відкритті провадження у цивільній справі необхідно відмовити, роз`яснивши при цьому позивачу його право звернутися з таким позовом до відповідного адміністративного суду за правилами підсудності, встановленими КАС України.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанці, ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права просила ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на переконання позивача, чинним законодавством, зокрема Законом України «Про вищу освіту» та Законом України «Про освіту» передбачено розмежування повноважень засновника (профільного Міністерства) та керівника закладу вищої освіти, які не є делегованими засновником, оскільки вони останньому не належать. У зв`язку з чим вважає, що підстави стверджувати про виконання керівником закладу вищої освіти публічно-владних управлінських функцій відсутні.

Вказує, що хоча заклад вищої освіти і реалізує публічні інтереси держави під час здійснення освітнього процесу, однак не є суб`єктом владних повноважень у розумінні положень КАС України, не є органом управління освітою та не здійснює функцій суб`єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності, а ректор не є посадовою чи службовою особою суб`єкта владних повноважень.

Апелянт зазначає, що спір між позивачем та відповідачем є приватним, а не публічним, оскільки стосується питання розгляду заяви ОСОБА_1 до Харківського національного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського про призначення та виплату соціальної стипендії та державного утримання, а саме, оскільки позивач звертається до суду з позовом про визнання незаконною відмову та стягнення грошових коштів з закладу вищої освіти, який хоча і призначає та виплачує соціальну стипендію і державне утримання, але при цьому є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, які розподіляє головний розпорядник (Міністерство культури України), то вказаний спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Так, відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що спір має ознаки публічно-правового та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, який не позбавляє позивача права на доступ до належного для розгляду його позовної заяви суду.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Пунктом 1 частини 1 статті 186 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24). Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Так, судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно частини 1 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частиною 1 ст. 2 КАС України, регламентовано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 КАС України спір може бути переданий на вирішення адміністративного суду, якщо хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною 1 ст. 19 КАС України визначено перелік справ у публічно-правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Так, при визначенні юрисдикції справи, перш за все необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач. Наявність у сторони публічно-владних управлінських функцій не відносить таку справу автоматично до справ адміністративної юрисдикції.

Для визначення ознак публічно-правового спору слід встановити, зокрема, наявність матеріально-правових відносин між учасниками спору. Публічно-правовий спір може виникати із конституційних, адміністративних, фінансових та інших правовідносин, зміст яких складає, з одного боку, обов`язок органу публічної адміністрації вчинити певний акт на користь особи і з іншого - право особи вимагати виконання цього обов`язку від органу публічної адміністрації як від носія владних повноважень. Більш того, особа повинна бути переконана у тому, що такі відносини перебувають у стані порушення норми або права.

Спираючись на норми Конституції, як норми прямої дії, якими визначено зміст прав та свобод, особа має можливість вимагати від держави в особі органів публічної адміністрації належної організації та безпосереднього виконання кореспондуючих обов`язків.

При цьому, не будь-яке порушення суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків кореспондує праву особи вимагати його припинення. Право на захист (задоволення позову) у особи - позивача в межах публічного охоронного відношення виникне за двох умов. По-перше, слід встановити обов`язок органу влади вчинити певну дію (прийняти рішення). По-друге, має бути доведено правову заінтересованість особи у виконанні цього обов`язку саме на її користь. Отже, закон має гарантувати особі право вимагати від органу публічної адміністрації виконання певного обов`язку на свою користь.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Перелік адміністративних справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам, визначено частиною першою статті 20 КАС України. Решта адміністративних справ підсудні окружним адміністративним судам (частина друга цієї ж статті 20 КАС України).

Зокрема, частинами першою, другою та третьою статті 20 КАС України встановлено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; 2) адміністративні справи, пов`язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо: оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій; уточнення списку виборців; оскарження дій чи бездіяльності суб`єктів у сфері медіа, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників суб`єктів у сфері медіа, що порушують законодавство про вибори та референдум; оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб; 3) адміністративні справи, пов`язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, або особами без громадянства; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті; 5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», 6) адміністративні справи за позовними заявами територіального центру комплектування та соціальної підтримки з приводу тимчасового обмеження громадян України у праві керування транспортним засобом під час мобілізації.

Окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті.

Як вбачається з позовної заяви, позивач ОСОБА_1 фактично оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень, а саме: з приводу відмови Харківського національного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського у призначенні та виплаті соціальної стипендії та грошового утримання, а також стягнення суми заборгованості з виплати соціальної стипендії. Вказані вимоги позивач пов`язує лише з оскарженими діями та рішеннями відповідача - суб`єкта владних повноважень.

Проте, незважаючи на викладене, апелянт вказує, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду саме з цивільним позовом, оскільки, Міністерство культури України, яке є розпорядником бюджетних коштів не делегувало відповідачу повноважень на здійснення публічно-владних управлінських функцій.

Вказані аргументи апелянта колегія суддів вважає позбавленими правового підґрунтя, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства (КАСУ), суб`єкт владних повноважень – це не лише органи державної влади чи місцевого самоврядування, а й інші суб`єкти при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

При цьому констатації підлягає факт, що хоча Харківський національний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського за своєю організаційно-правовою формою є закладом освіти, проте призначення та виплати ним соціальних стипендій здійснюється не в межах цивільно-правових відносин, а саме на виконання законодавчо делегованих державою повноважень щодо соціального забезпечення громадян.

Так, соціальна стипендія виплачується за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів. Порядок же її призначення регулюється нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

У даному випадку Університет, зокрема його керівник, діє, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, на якого державою покладено обов`язок розподіляти ці кошти згідно з чітко визначеними критеріями владних розпоряджень.

Згідно пункту п. 1 ч. 1 ст. 19 КАСУ юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних осіб із суб`єктами владних повноважень щодо оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності.

Оскільки предметом позову є перевірка законності рішення Університету щодо відмови у призначенні виплати соціальної стипендії, вказаний спір має виключно публічно-правову природу. У даному випадку рівність сторін, яка є характерною ознакою цивільних відносин, відсутня, оскільки саме заклад освіти реалізує свою управлінську (владну) функцію щодо студента.

Тобто, на переконання колегії суддів, у даному випадку, для визначення юрисдикції спору ключовим є не статус самого вищого навчального закладу, а саме характер правовідносин, з яких виник спір. І оскільки спір стосується реалізації публічно-владних управлінських функцій у сфері соціального забезпечення (делегованих державою) судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок, що його вирішення належить до юрисдикції адміністративного суду.

Крім того, у позовній заяві ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь заборгованість по виплаті соціальної стипендії.

Враховуючи те, що вимога позивача про стягнення заборгованості з виплати соціальної стипендій заявлена в одному провадженні з вимогами вирішити публічно-правовий спір, суд вважає її похідною вимогою та дійшов висновку, що вказаний спір у цілому належить до юрисдикції адміністративного суду (близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 645/212/18).

Відтак, вищенаведене свідчить, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Пронін проти України»).

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, то відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , – залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 11 травня 2026 року, – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук