Суд: Харківський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів»
Дата: 12 серпня 2026 р.
Справа: №629/4603/25
Суддя: Тичкова О. Ю.
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2026 року
м. Харків
справа № 629/4603/25
провадження № 22-ц/818/3475/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Тичкової О.Ю.,
суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ФОП ОСОБА_2
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справив приміщенні суду в м.Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 17 лютого 2026 року у складі судді Библіва С.В.,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом (уточненим а.с. 44-45) в якому просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 10257,00 грн з 02.12.2024 по 01.01.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01.10.2020 ним через мережу інтернет було придбано у відповідачки телевізор Samsung qe55q80tauxua. Придбання товару було здійснено через оформлення споживчого кредиту, у зв`язку з чим, між ним та AT «АЛЬФА-БАНК» було підписані Акцепт пропозиції на укладення угоди про надання кредиту та графік платежів №484149536 від 01.10.2020 року, а також паспорт споживчого кредиту (далі - Кредитний договір). Крім того, йому було надано лист-зобов`язання AT «АЛЬФА-БАНК» від №484149536, з якого вбачається, що банком фактично було перераховано на розрахунковий рахунок відповідачки грошові кошти у розмірі 33 088,00грн. Однак товар ним не був отриманий. Споживчий кредит був ним погашений 15.03.2021 зі сплатою щомісячних комісій за користування кредитними коштами.
03.12.2020 він направив відповідачці претензію про повернення коштів, а 13.01.2021 направив лист-вимогу, в якій він зазначив про розірвання укладеного між ними договору купівлі-продажу, та вказав на вимогу про повернення отриманих відповідачкою коштів за неотриманий товар. Однак відповідачкою така вимога була проігнорована, та кошти за товар не повернуті.
У зв`язку із розірванням договору купівлі-продажу, та неповерненням відповідачкою коштів, у квітні 2021 він звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення коштів за неотриманий товар (справа №753/6678/21). Справа по суті не розглянута.
Позивач зазначає, що оскільки відповідачка не виконала взятого на себе обов`язку перед позивачем щодо повернення коштів, у останньої на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» наявне зобов`язання по сплаті пені.
Рішенням Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 17 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 – 10257,00 грн пені за прострочення повернення коштів.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач надав належні докази на підтвердження позовних вимог. Оскільки відмовившись від отримання товару, позивач скористався правом, встановленим положеннями ч. 4 ст. 13 вищевказаного Закону, що свідчить про розірвання договору та наявність підстав для повернення йому сплачених продавцю грошових коштів за товар. Доказів повернення грошових коштів відповідач не надала, що є підставою для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойки (пені) за прострочення повернення коштів.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно встановив обставини у справі та дійшов помилкового висновку про доведеність позовних вимог. Крім цього, відповідно до вимог закону не підлягають задоволенню вимоги про стягнення пені за періоди що перевищують один рік до дня звернення з позовом до суду. У справах №358/2236/25, №753/14517/25 судами розглядаються позови позивача про стягнення пені за інші періоди на незначні суми, що свідчить про зловживання процесуальними правами з боку позивача. Враховуючи всі рішення судів, які задовольнили позовні вимоги позивача становить 40 257 грн, що перевищує вартість товару у спірних правовідносинах та є надмірною порівняно з основним зобов`язанням. Сума у розмірі 33088 за непоставлений товар стягнута у справі №753/6678/21.
29.05.2026 ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення рішення суду без змін. Зазначив, що заперечення відповідача зводяться до незгоди із судовим рішенням, та спробою переоцінкою доказів, а також власного тлумачення норм права та висновків Верховного Суду. Наявність інших судових рішень про стягнення пені за минулий період не може бути підставою для відмови у стягненні пені у майбутніх періодах, оскільки основне зобов`язання відповідача є невиконаним більш ніж 6 років.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст.367ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу ОСОБА_5 належить задовольнити частково виходячи з наступного.
Судом установлено, що 01.10.2020 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-банк» була укладена угода про надання кредиту № 484149536, на підтвердження чого до позовної заяви додано Акцепт пропозиції на укладання угоди про надання кредиту та графік платежів із АТ «Альфа-банк» та підписаний паспорт споживчого кредиту та лист-зобов`язання (а.с.6-7).
За умовами даної угоди № 484149536 ОСОБА_1 надано споживчий кредит в сумі 33088,00 грн. строком на 12 міс.
Згідно п. 3 Угоди, кредит наданий позичальнику для оплати товарів згідно з переліком, що вказаний в листі-гарантії до договору № 484149536 від 01.10.2020. Розмір 33088,00 грн.; спосіб видачі переказ коштів на рахунок ФОП ОСОБА_2 (а.с.6).
Згідно з листом-зобов`язання № 484149536 споживчий кредит ОСОБА_1 виданий АТ «Альфа-Банк» на придбання у продавця ФОП ОСОБА_2 товару - телевізору Samsung qe55q80tauxua. Вартість товару 33088.00 грн. (а.с.7).
08 жовтня 2020 року і 03 грудня 2020 року ОСОБА_1 направляв ФОП ОСОБА_2 претензію про повернення коштів, отриманих за товар, в якій зазначив, що ним було здійснено у неї замовлення на придбання товару, а саме телевізора Samsung qe55q80tauxua в кредит, у зв`язку з чим ним було оформлено договір споживчого кредиту № 484149536 від 01.10.2020 року, згідно якого АТ «Альфа-Банк» перерахував на її розрахунковий рахунок грошові кошти за вказаний товар в розмірі 33088,00 грн. Проте, товар ним не було отримано, про що повідомляв листом від 08.10.2020 року. Звернувшись в АТ «Альфа-Банк» з вимогою щодо надання інформації по закриттю кредиту, йому пояснили, що для його закриття необхідно надати до банку відповідні документи та інформацію. Листом від 08.10.2020 року він вже звертався з вимогою до ФОП ОСОБА_2 надати документи до АТ «Альфа-Банк» для закриття відповідного споживчого кредиту, але остання жодним чином не реагує, та не відповідає. Споживчий кредит не закритий, він змушений його виплачувати, а також платити щомісячні комісії та проценти за користування ним. Вимагав негайно, але в будь-якому випадку не пізніше 5-денного терміну з дня отримання претензії, сплатити грошову суму в розмірі 33088,00 грн., що була перерахована за товар, за наступними реквізитами: р/рах. НОМЕР_1 в АТ «ПУМБ», отримувач: ОСОБА_1 (а.с. 9-12).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 659 ЦК України).
Статтею 693 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до ст. 530 ЦК України. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України)
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України )
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Закон України «Про захист прав споживачів» (надалі Закон – в редакції Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII) регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 цього Закону договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», договір, укладений на відстані, - це договір, укладений продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв`язку.
Пункт 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» вказує, що засоби дистанційного зв`язку - це телекомунікаційні мережі, поштовий зв`язок, телебачення, інформаційні мережі, зокрема Інтернет, які можуть використовуватися для укладення договорів на відстані.
Права споживача в разі укладення договору на відстані регулюються статтею 13 Закону України «Про захист прав споживачів», яка є спеціальною для такого виду договорів.
Згідно з ч. 4 ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом чотирнадцяти днів з моменту підтвердження інформації або з моменту одержання товару чи першої поставки товару.
Якщо відповідно до абзацу другого частини третьої цієї статті підтвердження інформації не вимагається, споживач може розірвати договір протягом чотирнадцяти днів з моменту його укладення.
У разі продажу матеріальних речей їх повернення також свідчить про розірвання договору.
Якщо підтвердження інформації не відповідає вимогам частини третьої цієї статті, строк, протягом якого споживач має право розірвати договір, становить дев`яносто днів з моменту одержання такої інформації, або у разі продажу матеріальних речей - з моменту одержання товару або першої поставки товару. Якщо протягом цього строку підтвердження інформації було виправлене, споживач має право розірвати договір протягом чотирнадцяти днів з моменту одержання виправленого підтвердження.
Згідно з ч. 7 ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів» до договору, укладеного на відстані, застосовуються положення, передбачені частинами п`ятою - дев`ятою статті 12 цього Закону.
Частиною 9 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.
Згідно ч. ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що 08 жовтня 2020 року і 03 грудня 2020 року ОСОБА_1 не отримавши придбаний ним товар за договором купівлі-продажу, укладеним з ФОП ОСОБА_2 , звернувся до продавця з вимогою про повернення коштів за такий товар.
Претензія позивача про повернення коштів від 03 грудня 2020 року, яка була направлена 04.12.2020 року на адресу відповідача, фактично є підтвердженням факту відмови позивача від укладеного між сторонами договору купівлі-продажу.
Стороною відповідача не надано до суду доказів на підтвердження факту виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу щодо передачі позивачу товару, а саме телевізора Samsung qe55q80tauxua. Відповідач не заперечувала отримання в жовтні 2020 року і грудні 2020 року в січні 2021 року претензії позивача ОСОБА_1 з вимогою повернення грошових коштів у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від отримання товару за замовленням № 415948 телевізор Samsung qe55q80tauxua.
З огляду на те, що позивач, реалізувавши передбачене частиною четвертою статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів» право на відмову від договору, повернув товар продавцю, що відповідно до вимог закону свідчить про припинення договірних правовідносин між сторонами, а відповідачкою сплачені за товар кошти у встановлений строк повернуті не були, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойки (пені) у зв`язку з простроченням виконання обов`язку щодо повернення грошових коштів.
Посилання апелянта на те, що пеня відповідно до положень статті 549 ЦК України має виключно забезпечувальний характер, а тому за відсутності у відповідачки на теперішній час обов`язку щодо сплати коштів позивачу відсутні підстави для її стягнення, судова колегія вважає необґрунтованими. Оскільки спірні правовідносини регулюються спеціальними нормами Закону України «Про захист прав споживачів», якими передбачено самостійний вид відповідальності продавця за порушення обов`язку щодо своєчасного повернення споживачу сплачених коштів. У зв`язку з цим до спірних правовідносин не підлягають застосуванню загальні положення ЦК України щодо відповідальності за порушення грошового зобов`язання, зокрема стаття 625 ЦК України.
Крім того, справа № 753/6678/21 розглянута судом першої інстанції 24.11.2025 року із задоволенням позову та стягненням з відповідачки на користь позивача вартості товару свідчить про неналежне виконання відповідачем обов`язку повернення грошових коштів у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від отримання товару за замовленням № 415948 телевізор Samsung qe55q80tauxua
За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог і доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування даного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ІІПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 17 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua