Вирок від 12 серпня 2026 р. у справі №646/1146/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 646/1146/24 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/108/26 Суддя доповідач ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 на вирок Червонозаводського районного суду м.Харкова від 03 вересня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному 04 листопада 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023221140001177, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Харкова, громадянина України, одруженого, не працюючого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , судимого:

- 26 грудня 2022 року вироком Комінтернівського районного суду м.Харкова за ч.2 ст.310, ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням (іспитовим строком 2 роки), вирок змінено 13 квітня 2023 року вироком Харківського апеляційного суду та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням (іспитовим строком 2 роки),

- 20.11.2023 року вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова за ч.2 ст.185, ч.4 ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням (іспитовим строком 3 роки),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309 КК України,-

УСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:

Вироком Червонозаводського районного суду м.Харкова від 03 вересня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч.2 ст.309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2023 року та остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 визнаний винним в тому, що він 03 листопада 2023 року в період часу з 08:30 год. до 08:56 год., перебуваючи за адресою: м. Харків, проспект Гагаріна, 35, поруч з автобусною зупинкою, знайшов блістер, який лежав на землі, з написом «Метадон», всередині якого знаходилось 5 пігулок білого кольору. Зрозумівши, що це наркотичний засіб «Метадон», обіг якого обмежено, ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, маючи протиправний умисел, спрямований на незаконне придбання та незаконне зберігання вказаного наркотичного засобу, з метою особистого вживання, підняв з землі та поклав до правої кишені штанів одягнених на ньому, чим незаконно придбав та почав незаконно зберігати при собі наркотичний засіб «Метадон», без мети збуту, після чого, пішки направився в бік вулиці Молочної.

03 листопада 2023 року в період часу з 08:56 до 10:16 год., поблизу будинку №48А по вулиці Молочній в місті Харкові працівниками поліції виявлено та вилучено у ОСОБА_7 вказаний блістер з написом «Метадон» в середині якого знаходились 5 пігулок масою 2,5251 г., які містять у своєму складі наркотичний засіб, обіг якого обмежений - метадон, загальною масою 0,1090 грамів.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка їх подала

Прокурор в апеляційній скарзі, не оспорюючи фактичні обставини провадження, які суд визнав доведеними, і кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_9 , вважає оскаржуваний вирок незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а також у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості.

Просить ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.309 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2022 року виконувати самостійно.

В обґрунтування посилається на те, що у ході судового розгляду встановлено, що обвинувачений кримінальне правопорушення, за яке його засуджено цим вироком, вчинив 03 листопада 2023 року, а попередній вирок щодо нього ухвалений 20 листопада 2023 року. За таких обставин, як зазначає апелянт, при ухваленні оскаржуваного вироку та призначенні покарання обвинуваченому, суд першої інстанції безпідставно застосував норми ст.71 КК України.

Окрім цього, просить врахувати, що ОСОБА_7 неодноразово судимий за аналогічні злочини, що характеризує його як суспільно-небезпечну особу, яка не бажає становитись на шлях виправлення.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала в повному обсязі та наполягала на її задоволенні.

Обвинувачений в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги прокурора та просив вирок суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, думку обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню за наступних підстав.

Мотиви суду

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З огляду на ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з вироку суду, судовий розгляд було проведено за процедурою, передбаченою ч.3 ст.349 КПК України, з врахуванням цього суд встановив фактичні обставини кримінального провадження та відповідно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч.2 ст.309 КК України, а тому висновки суду щодо фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, доведення винуватості та кваліфікації його дій, які в апеляційних скаргах не оскаржуються, у відповідності з нормами ч.2 ст.394, ст.404 КПК України в апеляційному порядку не перевіряються.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає, що вони заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Згідно ст.50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання, а також дані, які всебічно характеризують особу винного. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тільки з врахуванням та належним аналізом усіх цих обставин у своїй сукупності буде досягнуто необхідного балансу верховенства права та справедливості при вирішенні цього питання.

Такі вимоги кореспондуються з правовими позиціями, викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7, а також приписами, зазначеними в ч.1 ст.1 КК України, ст.2 КПК України.

Також, визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Призначаючи ОСОБА_7 за ч.2 ст.309 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, тобто фактично в мінімальних межах санкції зазначеної норми закону України про кримінальну відповідальність, суд першої інстанції послався на щире каяття з боку останнього. Зазначена обставина була визнана судом як обставина, яка пом`якшує покарання, що передбачена п.1.ч.1 ст.66 КК України, та обґрунтовує саме визначені судом вид та розмір покарання обвинуваченому. Обставиною, яка обтяжує покарання, судом першої інстанції визнано – рецидив злочинів.

Але з таким висновком не можна погодитися, так як він не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, встановлених ст.50,65 КК України, оскільки суд першої інстанції в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, наявні обставини, які обтяжують покарання, дані щодо особи останнього, належним чином не мотивувавши його в цій частині.

Як убачається з матеріалів провадження та встановлено судом у вироку, ОСОБА_7 вчинив незаконне придбання та зберігання наркотичного засобу без мети збуту, протягом року після засудження за ч.2 ст.309 КК України.

При цьому, до обвинуваченого раніше застосовувався інститут звільнення та була надана можливість для виправлення та перевиховання, однак він такою можливістю не скористався та продовжив вчиняти кримінальні правопорушення, що об`єктивно свідчить про небажання останнього стати на шлях виправлення та змінити спосіб життя, стійке прагнення до вчинення нових кримінальних правопорушень певної категорії. Сам він

Але зазначеним обставинам судом першої інстанції не було надано належної оцінки.

Відповідно до розуміння правової природи та значення поняття щирого каяття, наданих у правових позиціях, викладених у п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире каяття є сукупністю невід`ємних одне від одного складових, що характеризують об`єктивне ставлення винуватої особи до вчиненого злочину і полягають у повному визнанні своєї провини у вчиненні злочину, висловлюванні жалю з цього приводу та бажання виправити ситуацію, що склалася, а так саме й готовність нести відповідальність. Тобто, всі ці фактори правової поведінки обвинуваченого є невід`ємними складовими щирого каяття. Такої позиції додержується й Верховний Суд у своїх чисельних рішеннях (ВС ККС №759/7784/15-к від 22.03.2018 року; № 756/4830/17-к від 09.10.2018 року; № 308/5319/14-к від 03 лютого 2022 року).

Проте матеріали провадження не містять будь-яких об`єктивних даних на підтвердження щирого каяття з боку обвинуваченого, окрім формального визнання своєї провини в загальних межах.

За таких обставин, колегія суддів вважає призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам закону, а також засадам та меті покарання, визначеним ст.50,65 КК України, а тому вирок суду в цій частині не можна визнати законним та обґрунтованим, відповідно до вимог ст.370 КПК України, а доводи апеляційної скарги прокурора про м`якість призначеного обвинуваченому покарання слід визнати цілком обґрунтованими.

У зв`язку з викладеним, у відповідності зі ст.414, 420 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного йому покарання та ухвалити свій вирок в цій частині.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 колегія суддів у відповідності зі ст.50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є нетяжким злочином, за яке передбачено покарання до 3 років позбавлення волі, а також враховує, дані про його особу, який одружений, суспільно – корисливою діяльністю не займається, не працює, неодноразово судимий, що характеризує його як суспільно-небезпечну особу, яка не бажає становитись на шлях виправлення.

Колегія суддів також враховує наявність обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого – рецидив злочинів.

З врахуванням зазначеного, обвинуваченому ОСОБА_7 слід призначити покарання у виді та розмірі, як наполягає прокурор в апеляційній скарзі, яке буде відповідати загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Також заслуговують на увагу доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання ОСОБА_7 , а саме застосування судом закону, який не підлягає застосуванню, з огляду на наступне.

Відповідно до загальних засад призначення покарання (п.2 ч.1 ст.65 КК України), суд повинен призначити покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.

Виходячи з приписів кримінального закону правила призначення покарання, передбачені ч.4 ст.70 КК України, застосовуються в разі, якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що особа винна ще й в іншому злочині, вчиненому нею до постановлення попереднього вироку. У такому випадку суд може при призначенні покарання за другим вироком як поглинути покарання за першим вироком, так і приєднати його повністю або частково, однак таким чином, щоб обраний захід примусу не перевищував максимального покарання, встановленого статтею (частиною статті), за якою особу засуджено, і водночас не був меншим строку покарання, визначеного за перший злочин. При цьому суд зобов`язаний в остаточне, призначене за сукупністю злочинів, покарання зарахувати покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 за цим кримінальним провадженням вчинив кримінальне правопорушення 03 листопада 2023 року, тобто до ухвалення останнього вироку Комінтернівським районним судом м. Харкова від 20 листопада 2023 року щодо нього.

Проте суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 остаточне покарання на підставі ч.1 ст.71 КК України, тобто за сукупністю вироків, призначених оскаржуваним судовим рішенням та за вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2023 року, вищезазначені обставини не врахував, порушивши таким чином відповідні вимоги закону України про кримінальну відповідальність та безпідставно застосував ч.1 ст.71 КК України, про що слушно зазначив прокурор в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КПК України неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції при визначенні остаточного покарання, з урахуванням вироку Комінтернівського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2023 року не застосовує правову формулу за ч.4 ст.70 КК України, виходячи наступного.

Так, в цьому контексті вирішальними є правові висновки стосовно застосування норми права, викладені в постанові Об`єднаної палати ККС у складі ВС від 15 лютого 2021 року у справі № 760/26543/17 (провадження № 51-3600 кмо 20), відповідно до яких, якщо до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею кримінальних правопорушень має вирішуватись в залежності від того, чи залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, на момент постановлення нового вироку, і яке рішення приймає суд у новому вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення попереднього вироку.

У випадку, коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення ч.4 ст.70 КК України щодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально виконуються самостійно.

Так, якщо особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Таке тлумачення закону про кримінальну відповідальність є усталеною практикою, оскільки суд, який призначає такій особі покарання за інший злочин, вчинений до постановлення вироку в першій справі, не може ревізувати міру покарання, призначену особі попереднім вироком.

Натомість протилежний підхід ставив би даний суд у позицію суду вищої інстанції, що прямо суперечило би положенням кримінального процесуального закону (ст.24 КПК України) та підривало би презумпцію законності й обґрунтованості попереднього судового рішення (ч.2 ст.21 КПК України).

За таких обставин у цьому разі положення ч.4 ст.70 КК України щодо призначення покарання особі з урахуванням попереднього вироку також не застосовуються, а кожний вирок, зокрема попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, й новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально, виконуються самостійно.

Враховуючи вищенаведене, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-

ЗАСУДИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 задовольнити.

Вирок Червонозаводського районного суду м.Харкова від 03 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 в частині призначення покарання скасувати.

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.309 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

Вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2022 року щодо ОСОБА_7 виконувати самостійно.

В решті вирок залишити без змін.

Строк покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту його затримання для виконання вироку.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Колегія суддів:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4