Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №636/7950/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 636/7950/25 Головуючий І-ї інстанції – Бунін Є.О.

Провадження № 33/818/1002/26

Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря судового засідання Костенко Ю.С.

за участю особи, яка притягається до

адміністративної відповідальності ОСОБА_1

захисника Задорожньої В.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника Задорожньої В.О. на постанову судді Чугуївського міського суду Харківської області від 16 лютого 2026 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 ,-

УСТАНОВИВ:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Згідно постанови судді, 04 вересня 2025 року о 07 год. 35 хв. за адресою: вул. Харківська буд. 2-А м. Чугуїв Харківської області, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Пежо 307, д.н. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу, а також у медичному закладі ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.

Постановою судді Чугуївського міського суду Харківської області від 16 лютого 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік та стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 665 грн. 60 коп.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзізахисник Задорожня В.О. просить постанову судді, як незаконну та необґрунтовану, скасувати та постановити нову, якою провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що мотивувальна частина оскаржуваного рішення фактично обмежується простим переліком доказів у справі, без надання їм належної правової оцінки судом.

Вказує, що складення одночасно і акту огляду, і направлення на огляд у медичній установі є нелогічним та суперечить вимогам Інструкції №1452/735 (зі змінами), відповідно до якої акт огляду складається виключно у випадках проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки ТЗ, що, в свою чергу, свідчить про фальсифікацію при складенні документів, які не можуть вважатися належними та допустимими доказами у справі. При цьому, відеозаписом події не зафіксовано момент складення співробітниками поліцїі вказаних документів, а направлення не містить відмітки про відмову ОСОБА_1 пройти такий огляд у медичній установі.

Зазначає, що на відео відсутні будь-які ознаки алкогольного сп`яніння, які були виявлені поліцією у її підзахисного.

Звертає свою увагу на часові розбіжності у складеному протоколі, згідно якого ОСОБА_1 керував автомобілем о 07 год. 35 хв., в той час як відеозаписом події зафіксована зупинка авто о 07 год. 39 хв., яка, на її думку, була незаконною та здійснена неуповноваженою особою, так як поліцейський не надав відповідних документів.

Відеозапис, наявний в матеріалах справи, також не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ, оскільки він відображає лише процесуальні дії поліції, але не містить доказів фактичного правопорушення.

Вважає, що огляд ОСОБА_1 як діючого військовослужбовця, повинен був проведений у відповідності до вимог ст.266-1 КУпАП, а не у загальному порядку.

Крім того, судом першої інстанції необгрунтовано було проігноровано клопотання захисника про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Мотиви суду

Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Приймаючи рішення про можливість розгляду справи за відсутності ОСОБА_2 та його захисника Задорожньої В.О., суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, до суду не з`явився, причини своєї неявки суду не повідомив, а його захисник, в свою чергу, надала до суду клопотання про закриття провадження у справі за відсутності у діях її підзахисног складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Проте, погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна за таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи та зазначається захисником у поданій нею апеляційній скарзі, 03.11.2025 року адвокатом Задорожньою В.О. було подано до Чугуївського міського суду Харківської області клопотання, в якому вона просила судовий розгляд, призначений на 04.11.2025 року о 10 год. 30 хв., та усі подальші судові засідання проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. (а.с.17-19)

Водночас, ані з матеріалів судового провадження, ані зі змісту оскаржуваної постанови суду від 16.02.2026 року не убачається, яки чином було вирішено районним судом вище ззаначене клопотання захисника.

Так, відповідно до вимог ст.268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право, зокрема, користуватися юридичною допомогою адвоката,

іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Відповідно до ч.7 ст. 11 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», учасникам судового процесу на підставі судового рішення забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку, встановленому законом. Обов`язок забезпечити проведення відеоконференції покладається на суд, який отримав судове рішення про проведення відеоконференції, незалежно від спеціалізації та інстанції суду, який прийняв таке рішення.

Положеннями статті 336 КПК України, які у даному випадку можуть бути застосовані за аналогією, судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі, яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 336 КПК України, судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі: 1) неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров`я або з інших поважних причин; 2) необхідності забезпечення безпеки осіб; 3) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; 4) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; 4-1) введення воєнного стану або під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України; 5) наявності інших підстав, визначених судом достатніми.

Частиною 2 статті 336 КПК України встановлено, що суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.

Згідно Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням ВРП від 17.08.2021 року №1845/0/15-21, за наявності в суді технічної можливості, учасник справи у порядку, встановленому процесуальним законом, може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів. Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву. За наявності в суді технічної можливості учасник справи може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні іншого суду за допомогою технічних засобів суду. Технічну можливість участі у відеоконференції, належну якість зображення та звуку, інформаційну безпеку тощо забезпечує такий суд.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого ЗУ «про затвердження Указу Президента України «про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102/ІХ, введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на цей час.

Враховуючи те, що відеоконференція є прийнятною формою участі в судовому розгляді, вона передбачена процесуальним законом і низкою міжнародних документів, не суперечить принципам справедливості і публічності судового розгляду, забезпечує дотримання розумного строку судового розгляду, забезпечення участі заявника у судовому розгляді в режимі відеоконференції не ставить сторону у невигідне становище порівняно з іншими його учасниками, що узгоджується з постановами Європейського суду у справах «Шугай про росії», «Шулепов проти росії», «Григорівських проти росії».

З урахуванням цього слід визнати, що суд першої інстанції, залишивши поза увагою подане захисником клопотання, фактично позбавив ОСОБА_1 можливості реалізувати в суді свої права, передбачені ст.268 КУпАП, якими наділена особа, що притягається до адміністративної відповідальності, зокрема, користуватися юридичною допомогою, тобто, ОСОБА_1 фактично був позбавлений права на захист, а в решті й на справедливий суд, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин апеляційний суд убачає підстави для часткового задоволення вимог апеляційної скарги захисника та скасування постанови судді Чугуївського міського суду Харківської області від 16 лютого 2026 року внаслідок істотного порушення процесуальних прав ОСОБА_1 відповідно до ст.268 КУпАП.

Разом з цим, розглядаючи справу стосовно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, апеляційний суд дійшов висновку, що в його діях наявний склад інкримінованого йому правопорушення.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Так, п.2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність за ст.130 КУпАП.

Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Так, як встановлено апеляційним судом, 04 вересня 2025 року о 07 год. 35 хв. за адресою: вул. Харківська буд. 2-А м. Чугуїв Харківської області, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Пежо 307, д.н. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу, а також у медичному закладі ОСОБА_1 відмовився.

Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №443024 від 04.09.2025 року.

Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , окрім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:

- оглянутими відомостями відеозапису, долученого працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_3 ;

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформлене 04.09.2025 року об 07 год. 45 хв., відповідно до якого у результаті огляду, проведеного поліцейським, у ОСОБА_1 були виявлені ознаки сп`яніння:запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, виражене тремтіння пальців рук; огляд у КНП «Чугуївська ЦРЛ» не проводився за відмовою водія ОСОБА_1 ;

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 04.09.2025 року, згідно якого огляд у зв`язку з виявленими ознаками (запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, виражене тремтіння пальців рук) за допомогою Драгер Алкотест 6820 не проводився за відмовою водія ОСОБА_1

- рапортом поліцейського ВРПП Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області сержанта подіції Карасенкова Д. від 04.09.2025 року щодо обставин, місця та часу зупинки транспортного засобу, а також підстав для складення протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_2 .

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його захисник Задорожня В.О. підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили її задовольнити.

ОСОБА_1 , у свою чергу, пояснив суду, що у день події, коли його зупинила поліція, він одразу зазначив, що є діючим військовослужбовцем та на їх пропозицію погодився пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора «Драгер». Однак, інспектори поліції почали наполягати на проходженні такого огляду саме у лікарні. Водночас, враховуючи, що він поспішав та не міг гаяти час на поїздку до лікарні, вимушений був відмовивтися. Такими своїми діями, на його думку, поліцейські фактично спонукали його до вчинення правопорушення.

Адвокат Задорожня В.О. зазначила, що співробітники поліції фактично здійснювали тиск на її підзахисного, схиляючи його до відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Також, вказувала, що ОСОБА_1 не було відсторонено від права керування ТЗ.

Апеляційний суд приймає до уваги, що апелянтом не оскаржується сам факт керування ОСОБА_2 транспортним засобом за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.

Перевіряючи доводи захисника щодо незаконності зупинки транспортного засобу під керування ОСОБА_1 , слід зазначити наступне.

Так, свобода пересування є конституційним правом кожної людини, котра законно перебуває на території України (ст. 33 Конституції України), тому зупинка автомобіля повинна відбуватись на підставах та в порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» та ПДР України. Вичерпний перелік підстав зупинення транспортного засобу вказаний в ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію».

Однак, апелянтом не враховано тієї обставини, що згідно матеріалів справи його транспортний засіб був зупинений на блокпосту.

Згідно Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом №2102-ІХ від 24.02.2022 року, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який надалі неодноразово продовжувався, востаннє - Указом Президента Украхни від 12 січня 2026 року № 40/2026, затвердженим Законом України від 14 січня 2026 року № 4757-IX), з 05 години 30 хвилин 04 травня 2026 року строком на 90 діб.

Згідно Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в України або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого Постановою КМУ №1455 від 29.12.2021 року, що набрав законної сили 26.01.2022 року, блокпост - посилений контрольно-пропускний пункт, який за рішенням військового командування тимчасово встановлюється на вході/виході (в`їзді/виїзді) на територію/з території, де введено воєнний стан і встановлено особливий режим (за винятком державного кордону), на якому облаштовуються місця для перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів, позиції вогневих засобів та бойової техніки, місця для відпочинку та забезпечення життєдіяльності особового складу, який виконує завдання на такому пункті, до складу якого можуть входити службові особи військових формувань та правоохоронних органів, які відповідно до закону залучені до здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Згідно п.20 Порядку №1455 заходи з контролю в`їзду/виїзду на блокпостах включають: перевірку документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи; перевірку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу (документів на транспортний засіб, документів на вантаж, дорожнього листа тощо); проведення огляду транспортного засобу та вантажу (товару) щодо відповідності документам на вантаж (товар); затримання осіб, транспортних засобів, вантажу (товару), проведення їх огляду та передачу їх уповноваженим представникам правоохоронних органів; тимчасове обмеження (заборону) руху транспортних засобів та осіб.

Відповідно до п.10 Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень та житла громадян при забезпеченні правового режиму воєнного стану, затвердженого Постановою КМУ №1456 від 29.12.2021 року, що набрав законної сили 26.01.2022 року, уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби в разі, зокрема проїзду транспортних засобів через блокпости та контрольні пункти в`їзду-виїзду.

Аналогічні обставини зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_1 викладені і у рапорті поліцейського ВРПП Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області сержанта подіції Карасенкова Д. від 04.09.2025 року. (а.с.2)

За наведених обставин, доводи апелянта про незаконність дій працівників поліції щодо зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки перевірка документів водія здійснювалась на блокпосту, а не в умовах загального контролю дорожнього руху.

При цьому, доводи захисника про те, що інспектор поліції, який здійснював зупинку ОСОБА_1 , не надав документи на підтвердження своїх повноважень, апеляційний суд приймає до уваги. Водночас, зазначені обставини не свідчать про те, що зупинка була здійснена неуповноваженою на те особою, та не спростовують наявність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому правопорушення, в той час як сам факт керування ОСОБА_1 вітомобілем захисником не заперечується.

Крім того, всупереч доводам апелянта, підстава зупинки транспортного засобу не є предметом доказування у справі за ст. 130 КУпАП, оскільки ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи та встановлення факту керування особою транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння.

Посилання апеляційної скарги на те, що відеозаписом події не зафіксована наявність ознак алкогольного сп`яніння, які були виявлені поліцією у ОСОБА_1 , також не є слушними з огляду на наступне.

Відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений вичерпний перелік ознак алкогольного сп`яніння, що узгоджується із тими ознаками, що були виявлені працівниками поліції під час спілкування з ОСОБА_1 ,а тому апеляційний суд дійшов висновку, що дії працівників поліції під час складання протоколу відповідали вимогам цієї інструкції та іншим нормативним актам.

Статтею 266 КУпАП визначений порядок проведення огляду на стан сп`яніння.

Відповідно до п.2 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі – поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Пунктом 3 Розділу І Інструкції, ознаками алкогольного сп`яніння є:

-запах алкоголю з порожнини рота;

-порушення координації рухів;

-порушення мови;

-виражене тремтіння пальців рук;

-різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя;

-поведінка, що не відповідає обстановці.

Інспектором поліції в протоколі про адміністративне правопорушення було зазначено, що у ОСОБА_1 були наявні ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, виражене тремтіння пальців рук. (а.с.1)

Аналогічні ознаки алкогольного сп`яніння,які були виявлені поліцейськими у ОСОБА_1 , відображені і у акті оглдяу, і у направленні на огляд у медичному закладі. (а.с.3, 4)

Посилання в протоколі на ознаки сп`яніння, які стали підставою для пропозиції пройти такий огляд, відповідають роз`ясненням, що містяться в пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23 грудня 2005 року, а саме: якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Отже, працівник поліції, виявивши ці ознаки, які відповідають переліку, зазначеному у Інструкції, законно та обґрунтовано запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, від якого останній відмовився.

Ознаки сп`яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, запахів тощо, і саме ці ознаки є підставою для пропозиції особі пройти огляд на стан сп`яніння.

Виявлення ознак, як виходить зі змісту діючого законодавства, не потребує проведення будь-яких спеціальних дій з боку поліцейського та складання поліцейським будь-яких документів, входить до його виключних дискреційних повноважень.

В даному випадку працівники поліції, оцінивши поведінку та стан ОСОБА_1 , дійшли висновку, що він має ознаки саме алкогольного сп`яніння, про що йому і було повідомлено, згідно відеозапису, а тому, в порядку вимог ПДР України, запропонували пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння.

Перевіряючи доводи захисника про те, що огляд ОСОБА_1 як військовослужбовця мав бути проведений у відповідності до вимог ст.266-1 КУпАП, а не у загальному порядку, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст.266-1 КУпАП, огляд військовослужбовців Збройних Сил Українина стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння,щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП, огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Як убачається з матеріалів справи, зокрема, наявного відеозапису, ОСОБА_1 був зупинений співробітниками поліції поАДРЕСА_1 (стаціонарний блок-пост «Дім»). Під час спілкування з поліцейськими останній не акцентував увагу на тому, що він є військовослужбовцем та, тим більше, що виконує будь-яке службове завдання, а також не надавав жодного документу для огляду, який би підтверджував його особливий статус, його особу було встановлено за посвідченням водія.

При цьому, матеріали судового провадження не містять жодного документу на підтвердження тих обставин, якими захисник обгрунтовує необхідність проведення огляду ОСОБА_1 у відповідності до ст.266-1 КУпАП. Не надано таких документів ОСОБА_1 чи стоною захисту і до апеляційного суду.

З огляду на викладене, можна зробити цілком обґрунтований висновок, що ОСОБА_1 перебував поза межами території будь-якої військової частини та не виконував в той час жодних військових обов`язків, а тому на той момент у працівників поліції існувала обгрунтована презумпція для застосування саме загальної процедури огляду, передбаченої ст.266 КУпАП.

Разом із тим, апеляційний суд звертає свою увагу на положення статті 15 КУпАП, згідно якої військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

При цьому, виклик на місце події співробітників ВСП (Військової служби правопорядку), як на тому акцентує свою увагу адвокат, не блокує і не зупиняє роботу інспекторів патрульної поліції, оскільки повноваження складати протокол за ст.130 КУпАП (у даному випадку) належать виключно уповноваженим посадовим особам Національної поліції. Факт присутності або відсутності ВСП на місці події не є підставою для закриття справи чи уникнення особи від відповідальності.

Таким чином, доводи захисника про порушення порядку направлення та проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 , який, зі слів адвоката, є військовослужбовцем, повинен був проводитись у відповідності до ст.266-1 КУпАП посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорушення у Збройних Силах України, а не працівниками поліції, апеляційний суд знаходить такі доводи необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на суб`єктивному сприйнятті законодавства.

Твердження апелянта стосовно того, що відеозапис події не може бути належним та допустимим доказом, оскільки, на її думку, є неповним, також не є слушними, так як на ньому зафіксовано цілком всю подію фіксації правопорушення, сама якість зйомки є достатньою та такою, що виключає жодні сумніви щодо оцінки тих подій, які на запису зафіксовано. До того ж, в даному випадку відеозапис не є єдиним доказом по справі, який оцінюється в сукупності з іншими доказами.

Крім того, відповідно до п.10 Розділу ІІ Інструкції №1452/735, результати огляду на стан сп`яніння водія транспортного засобу, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (додаток 2) (далі – акт огляду). У випадку установлення стану сп`яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду.

Разом із тим, всупереч аргументів захисника, вимоги вище вказаної Інструкції не містять заборони щодо оформлення такого акту огляду при відмові водія від його проходження.

Як убачається з матеріалів справи, у акті огляду, складеному поліцейського ВРПП Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області сержанта подіції Карасенкова Д. 04.09.2025 року, зафіксовано, зокрема, факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора Драгер Алкотест 6820 (а.с.4), а тому, на переконання апеляційного суду, зазначений акт є одним із доказів порушення ОСОБА_1 вимог п.2.5 ПДРУ.

Часові розбіжності у протоколі, на які посилається захисник, апеляційний суд також приймає до уваги, однак, зазначені недоліки також не є суттєвими для встановлення судом наявності у діях ОСОБА_1 порушення вимог п.2.5 ПДРУ та складу інкриміновнаого йому адміністративного правопорушення.

Доводи захисника про те, що ОСОБА_1 не було відсторонено від права керування ТЗ, не свідчать про відсутність у діях останнього складу інкримінованого йому правопорушення.

Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП, огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.

Однак, як було встановлено, дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку передбаченому чинним законодавством, стороною захисту не оскаржувалися. Отже, твердження апелянта щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб`єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.

За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.

З огляду на викладені обставини, на момент зупинки та висловлення пропозиції ОСОБА_4 з боку працівників поліції щодо проходження відповідного огляду на місці або у медичному закладі, у водія не було достатніх підстав відмовлятись від такої законної вимоги або ставити її під сумнів, а тому підстав для скасування постанови судді та закриття справи на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУПАП, як на тому наполягає апелянт, апеляційний суд не вбачає.

Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія серії НОМЕР_2 , тобто, ним було складено іспит на знання вимог ПДР України. За таких обставин, апеляційний суд вбачає, що відмова від проходження огляду на стан сп`яніння на вимогу працівника поліції є свідоме ігнорування ПДР України, що свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст.10 КУпАП

Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Апеляційний суд враховує характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров`я його учасників та приходить до висновку про необхідність застосування до нього виду адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік,

Зазначений вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, та відповідає вимогам ст.23, 33 КУпАП.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатні відомості щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості.

За таких обставин, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції допустив неправильне застосування норми процесуального права, з винесенням нової постанови про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргузахисника Задорожньої В.О. задовольнити часткоово.

Постанову суддіЧугуївського міського суду Харківської області від 16 лютого 2026 року щодо ОСОБА_1 скасувати на винести нову постанову.

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП і накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 гривень (сімнадцять тисяч гривень) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. (Отримувач коштів: УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/21081100, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача: UA118999980313090106000026007, Код класифікації доходів бюджету: 21081100, Призначення платежу *;101;_________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Штраф (як засіб процесуального примусу) накладений на ___________(ПІБ чи назва установи, організації з якої стягується штраф), за рішенням №_/_/__).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесятп`ять) гривень 60 коп. (шістдесят копійок) (Отримувач коштів; ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача: Казначейство України, Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106. Призначення платежу 101 __________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, стягнутий з ___________ (ПІБ чи назва установи, організації з якої стягується судовий збір) на користь держави, за рішенням №_/_/__(номер рішення про стягнення судового збору) )

Роз`яснитиОСОБА_1 , що штраф повинен бути сплачений не пізніше як через 15 днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови не пізніше як через 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. У разі несплати штрафу у визначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Р.В. Гєрцик