Вирок від 12 серпня 2026 р. у справі №334/9759/24 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Дата документу 13.08.2026

Справа № 334/9759/24

Провадження № 1-кп/334/238/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого – судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 62024080100006841 від 30.09.2024 року за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженеця с. Трапівка Татарбунарського району Одеської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який перебував на посаді майстра майстерні ремонтно-слюсарного артилерійського озброєння взводу з ремонту озброєння ремонтної роти автотранспортного батальйону військової частини НОМЕР_1 НГУ, у військовому званні «солдат», раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407 КК України

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачений ОСОБА_4 , проходячи військову службу за мобілізацією на посаді майстра майстерні ремонтно-слюсарного артилерійського озброєння взводу з ремонту озброєння ремонтної роти автотранспортного батальйону військової частини НОМЕР_1 НГУ, в порушення вимог ст.65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст.9,11,16,49,127,128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 14.11.2023 року, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від проходження військової служби, не з`явився вчасно до місця служби, а саме – до місця тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 НГУ на території АДРЕСА_2 , з лікувального закладу, свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд та незаконно перебував за межами військової частини до 02.10.2024 року, а саме, до моменту самостійного з`явлення до органу досудового розслідування.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав себе винним пояснивши суду про обставини вчиненого. Про скоєне дуже жалкує та запевнив суд, що він бажає продовжити військову службу.

Стосовно обставин, викладених в обвинувальному акті, ОСОБА_4 зазначав, що перебуваючи у лікарняному закладі, у нього виник намір не повертатися до військової частини відразу, оскільки він втомився та бажав трохи відпочити. Проте, самостійно повернувся та виявив намір продовжити військову службу. При призначенні покарання просив суд врахувати його психоемоційний стан та врахувати його бажання повернутися до служби.

Також, ОСОБА_4 погодився на розгляд даного кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК України, обмежившись тільки його допитом та дослідженням матеріалів які характеризують його.

Прокурор в судовому засіданні констатував, що ОСОБА_4 скоїв два аналогічних правопорушення. Так, 15.07.2026 року, Вільнянським районним судом Запорізької області ухвалено вирок за аналогічною статтею Кримінального кодексу України, призначено покарання у вигляді позбавлення волі. Вирок суду не набрав законної сили.

При призначенні покарання прокурор просив суд врахувати вищевказані обставини. А також, взяти до уваги щире каяття обвинуваченого та його характеризуючи данні.

Отже, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 5 ст.407 КК України, за обставин, викладених у обвинувальному акті, повністю погодився зі всіма зібраними в процесі досудового розслідування доказами, що його підтверджують та відмовився від їх дослідження під час судового розгляду, суд прийняв рішення розглядати кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України. При цьому, суд переконався, що учасники кримінального провадження, у тому числі обвинувачений, правильно розуміє зміст цих обставин, роз`яснив порядок оскарження вироку суду, зокрема, що в подальшому він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку, а тому у суду відсутні сумніви щодо добровільності позиції учасників кримінального провадження проводити судовий розгляд в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.

Окрім наведеного, за ініціативою сторін кримінального провадження в судовому засіданні досліджено письмові докази, які характеризують особистість обвинуваченого ОСОБА_4 , з яких встановлено, що останній раніше не судимий, відповідно до медичних довідок на обліку лікарів нарколога, психіатра та фтизіатра не перебуває. Згідно характеристики з місця служби, ОСОБА_4 характеризується посередньо.

Враховуючи наведене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження прийшов до висновку про доведеність поза розумним сумнівом винуватості обвинуваченого ОСОБА_4 за обставин, зазначених органом досудового розслідування в обвинувальному акті.

Таким чином, суд вважає вину ОСОБА_4 доведеною повністю.

Його дії судом кваліфікуються за ч. 5 ст.407 КК України, як самовільне залишення військовослужбовцем місця служби, без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Призначаючи покарання ОСОБА_4 суд зазначає наступне.

Частина 2 ст.61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ст.ст.50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, саме ті які зазначені органом досудового розслідування в обвинувальному акті.

Обставинами, які обтяжують покарання ОСОБА_4 судом не встановлено.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним вчиненому і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення нових злочинів.

У судових дебатах прокурор просив призначити покарання ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Обвинувачений просив суд призначити мінімальне покарання, передбачене ч.5 ст. 407 КК України, враховуючи пом`якшуючі обставини та відсутність обтяжуючих обставин.

Суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 виду та міри покарання, приймає до уваги характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, конкретні обставини кримінального провадження, його ставлення до вчиненого (щиро розкаявся, вину визнав у повному обсязі), особу обвинуваченого.

Тож вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, передбачене частиною 5 ст. 407 КК України, суд виходить з наступного, санкція частини 5 статті 407 КК України передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років.

Суд враховує конкретні обставини (що вказані у формулюванні обвинувачення), за яких обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, яке за ступенем тяжкості, в силу положень частини 5 статті 12 КК України, є особливо тяжким злочином та кваліфікуються за частинами 5 ст. 407КК України;

- за станом здоров`я, ОСОБА_4 придатний до служби;

- за місцем служби, ОСОБА_4 характеризується посередньо:

- суд також враховує умови життя обвинуваченого, його соціальне та матеріальне становище, рівень культури та освіти, його соціально - психологічні риси.

Вивченням даних про особу обвинуваченого встановлено, що він має середню освіту, одружений, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, раніше судимий.

Разом з тим, суд має врахувати той факт, що 15.07.2026 року, ОСОБА_4 засуджений за ч.5 ст.407 КК України, вироком Вільнянського районного суду Запорізької області. Вирок суду не набрав законної сили. При цьому, при призначенні остаточного покарання, суд застосовує ч.4 ст.70 КК України.

Підстав для застосування ст. ст. 69,75 КК України суд не вбачає, оскільки у зв`язку з набранням 27 січня 2023 року чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13 грудня 2022 року № 2839-IX, посилено кримінальну відповідальність за вчинення військових кримінальних правопорушень, та обмежено застосування статей 69 і 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407, 408 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Строк покарання ОСОБА_4 необхідно обчислювати з дня фактичного затримання, а саме з 24 грудня 2025.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженні відсутні.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді тримання під вартою, обраний стосовно ОСОБА_4 іншим судом підлягає продовженню.

Підстав для зміни запобіжного заходу до набрання вироком законної сили на такий, що не пов`язаний з триманням під вартою, та звільнення обвинуваченого з-під варти, згідно з положеннями ч. 3 ст. 377 КПК України, судом не встановлено.

Керуючись статтями 370, 371, 373, 374 Кримінального процесуального кодексу, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарання, призначеного за цим вироком, та покарання, призначеного вироком Вільнянського районного суду Запорізької області від 15.07.2026 року, визначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді 5 (п`яти) років 1 одного місяця позбавлення волі.

Зарахувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у строк остаточного покарання покарання, фактично відбуте за вироком Вільнянського районного суду Запорізької області від 15.07.2026 року у період з 15.07.2026 року по 12.08.2026 року включно.

Строк відбування покарання рахувати з 24 грудня 2025 року з моменту фактичного затримання.

Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу відносно обвинуваченого залишити тримання під вартою.

Матеріали кримінального провадження, долучені прокурором, які є письмовими доказами по справі, слід залишити в матеріалах судової справи.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуючий суддя ОСОБА_1